Бойовий досвід і його наслідки: три ключові виклики для ментального здоров’я військових
Війна залишає слід не лише на тілі, а й у способі мислення, поведінці та щоденних звичках людини. У цьому матеріалі РБК-Україна розповідає, як працює бойовий стрес, чому ветеранам необхідна психологічна допомога та що допоможе повернути військових до цивільного життя.
Головне:
-
Психологічна стійкість бійців на фронті є критичним фактором, від якого безпосередньо залежить безпека та ефективність усього військового підрозділу.
-
Робота з ментальним здоров'ям військовослужбовців має починатися на етапі підготовки, а не тоді, коли людина вже потребує лікування.
-
Через особисті бар'єри та системну бюрократію захисники часто звертаються по допомогу занадто пізно, що ускладнює їхню реабілітацію.
-
Окрім алкоголізації, серед ветеранів поширюється небезпечна тенденція до наркотизації як прихованої форми деструктивної саморуйнівної поведінки.
-
Поведінкові патерни, які допомагали вижити в бою, у цивільному житті часто помилково сприймаються суспільством як безпідставна агресія чи конфліктність.
Психологічні виклики війни
Те, що допомагає військовому вижити на фронті, після повернення додому може перетворитися на джерело виснаження, конфліктів або внутрішньої боротьби. До цього додаються наслідки бойового стресу, втрати, руйнування сімейних зв’язків, депресивні стани та ризики саморуйнівної поведінки.
Під час II щорічної міжнародної науково-практичної конференції "Повернення. Екосистема турботи про ментальне здоров’я", експерти у сфері психічного здоров’я обговорили, з якими психологічними викликами найчастіше стикаються військові та ветерани, як вчасно розпізнати небезпечні сигнали та чому підтримка має починатися задовго до появи критичних симптомів.
На прикладах із власної практики військові психологи, психіатри та фахівці ЗСУ пояснили, як працює бойовий стрес, чому саморуйнівна поведінка не завжди має очевидні прояви та що потрібно для успішного повернення людини з досвідом війни до цивільного життя.
Конференцію організувала всеукраїнська мережа центрів ментального здоров’я для військових, ветеранів і членів їхніх родин "Повернення", заснована Віктором та Оленою Пінчуками.
На сьогодні центри мережі "Повернення" вже надають безоплатні послуги у Вінниці, Дніпрі, Житомирі, Івано-Франківську, Києві, Кропивницькому, Луцьку, Одесі, Полтаві, Рівному, Тернополі, Ужгороді, Хмельницькому, Черкасах та Чернігові.
Бойовий стрес, бар’єри до допомоги та відновлення: з якими викликами стикаються військові
Проблеми з ментальним здоров’ям у війську не завжди помітні ззовні. Вони можуть проявлятися через тривогу, виснаження, порушення сну, втрату концентрації або труднощі з адаптацією після бойових виходів. Водночас саме психологічна стійкість часто стає одним із ключових факторів, від яких залежить не лише самопочуття військовослужбовця, а й безпека всього підрозділу.
Представники 78-ї окремої десантно-штурмової бригади переконані: робота з ментальним здоров’ям має починатися не тоді, коли людина вже потребує лікування, а значно раніше - на етапі підготовки та профілактики.
Одним із найбільших викликів залишається бойовий стрес. Під час обстрілів або тривалого перебування на позиціях військові можуть переживати паніку, втрачати контроль над емоціями або впадати в ступор.
"Не кожен знає, що робити, коли в тебе підкошуються ніжки, коли трясуться руки, коли хтось падає в ступор або починає панікувати. Ми навчаємо хлопців, як допомогти собі і як допомогти побратиму", - розповідає начальник групи контролю бойового стресу Владислав Чаусовський.
Один із військовослужбовців бригади провів на позиціях близько 55 діб. Протягом тижня його майже безперервно накривали мінометні обстріли. Після повернення він розповів психологам, що в якийсь момент відчув непереборне бажання просто залишити позицію.
"Я хотів бігти і бігти. Але я згадав, що ви нам розказували", - згадував боєць.
Скориставшись техніками дихання, яких його навчали раніше, він зміг стабілізувати свій стан і повернути контроль над ситуацією.
Ще один випадок стався під час евакуації з позицій. Після обстрілу військовий впав у ступор і перестав реагувати на команди. Його побратим застосував алгоритм психологічної першої допомоги, якого навчався раніше, та допоміг вивести людину з цього стану.
"Нас часто питають: а ви будете розказувати, як бити людину по голові чи обливати водою? Ні, такого робити не можна. Для цього існують спеціальні протоколи", - пояснює Чаусовський.
Не меншою проблемою є те, що багато військових звертаються по допомогу надто пізно. Часто люди намагаються впоратися самостійно, відкладаючи консультацію психолога чи психіатра до моменту, коли симптоми вже серйозно впливають на життя та службу.
"Коли хлопців привозили дуже-дуже пізно, вже їх витягувати було набагато тяжче", - говорить Чаусовський, який до служби працював лікарем-психіатром.
Окрім особистих бар’єрів, існують і системні проблеми. Представники бригади звертають увагу на складні бюрократичні процедури в окремих регіонах, через які військові можуть тижнями чекати на необхідну консультацію чи лікування.
Додається й кадровий дефіцит: значна частина фахівців із ментального здоров’я виїхала з прифронтових областей або працює в умовах надмірного навантаження. У результаті від швидкості отримання допомоги часто залежить не лише відновлення конкретної людини, а й ефективність роботи підрозділу загалом.
Психологічна підтримка не є другорядною складовою служби. Вона напряму впливає на здатність військових виконувати завдання, ухвалювати рішення в критичних ситуаціях та зберігати власне здоров’я.
"Без нормального відпочинку не буде нормальної праці", - наголошує Владислав.
Саме тому в бригаді регулярно направляють військовослужбовців на програми відновлення та реабілітації, там переконані: профілактика, своєчасна допомога і підтримка мають бути такою ж невід’ємною частиною системи, як підготовка особового складу чи сучасне озброєння.
Саморуйнівна поведінка, втрата опори та ризики суїцидальності: які виклики бачать фахівці
Коли говорять про ментальне здоров’я військових і ветеранів, суспільство найчастіше згадує посттравматичний стресовий розлад або суїцидальність. Втім, фахівці наголошують: проблема значно ширша.
За словами психіатрині та психотерапевтки Галини Пилягіної, люди, які мають безпосередній бойовий досвід, змінюються не лише психологічно, а й особистісно та навіть нейрофізіологічно.
Йдеться не лише про наслідки конкретних травматичних подій. Вплив має і саме тривале перебування у військовому середовищі, де діють інші правила, дисципліна та система взаємин. Для багатьох людей така зміна способу життя стає додатковим фактором психологічного навантаження.
Одним із найбільш тривожних сигналів фахівчиня називає поширення деструктивних способів подолання стресу.
"Те, що ми бачили раніше, - алкоголізація. А зараз, на жаль, і наркотизація як еквівалентні форми саморуйнування", - зазначає Галина.
За її словами, такі механізми часто супроводжуються агресивною, антисоціальною або ризикованою поведінкою. При цьому людина не завжди усвідомлює, що фактично шкодить собі. Саме тому фахівці закликають звертати увагу не лише на прямі висловлювання про небажання жити, а й на будь-які ознаки руйнівної поведінки.
Серед факторів ризику експертка також називає особисті втрати, руйнування сімейних стосунків та відчуття соціальної несправедливості.
Пилягіна зауважує, що фахівці вже стикаються з ситуаціями, коли військовий воює і не розповідає близьким, що з ним відбувається, намагаючись їх уберегти. А дружина почувається самотньою. Це спричиняє дуже серйозні проблеми у відносинах.
Не менш складно люди переживають втрату близьких, загибель побратимів або членів родини. У таких ситуаціях психологічний стан може різко погіршуватися, особливо якщо людина залишається сам на сам зі своїми переживаннями.
Окремо експертка звертає увагу на переживання несправедливості та безсилля.
Фахівчиня додає, що у військо входять люди з дуже різним життєвим досвідом. І відчуття соціальної несправедливості - це те, що може дуже сильно впливати на людину та посилювати внутрішню напругу.
На думку експертки, однією з головних проблем залишається несвоєчасне виявлення небезпечних станів. Особливу увагу вона радить звертати на висловлювання про смерть, різкі зміни поведінки, ознаки депресії, втрату інтересу до життя та емоційне виснаження.
"Якщо людина говорить: "Я не хочу жити", це не означає, що вона обов’язково вчинить суїцид. Але це точно означає, що є проблема і є дуже високий рівень фрустрації", - наголошує Пилягіна.
Саме тому робота з ментальним здоров’ям має починатися задовго до кризового стану. Чим раніше людина отримує підтримку, тим більше шансів запобігти серйозним наслідкам - як для неї самої, так і для її близьких.
Війна як нова норма: чому ветеранам буває складно повернутися до цивільного життя
Одним із найменш помітних наслідків війни є зміни у способі мислення та реагування людини. Після тривалого перебування в умовах постійної небезпеки військові адаптуються до середовища, де будь-яка помилка може коштувати життя, а готовність діяти має зберігатися цілодобово. Проблема полягає в тому, що після повернення додому ці механізми нікуди не зникають.
Старший офіцер групи психологічного супроводу та відновлення Збройних сил України Євген Фєдєчкін переконаний: суспільство часто помилково сприймає такі реакції як агресію, конфліктність або небажання спілкуватися.
"Я пропоную подивитися на це не як на симптом чи конкретну реакцію, а як на новий патерн реагування на ситуацію в середовищі", - пояснює він.
У результаті будь-яка зміна середовища - різкий звук, рух людини, натовп чи несподівана дія - автоматично сприймається психікою як потенційна загроза. Постійна напруга стає новою нормою, а розслаблення, навпаки, може викликати дискомфорт.
"Я ніби й хотів би відпочити, але розслабитися вже не здатен. Психіка прийняла інший стан і знаходиться в іншому режимі", - каже він.
Особливо помітними ці реакції стають після повернення до цивільного життя. Те, що для більшості людей є звичайною побутовою ситуацією, для людини з досвідом війни може стати джерелом сильного напруження.
Як приклад Фєдєчкін наводить чергу в державній установі. Велика кількість людей, шум, відсутність чіткої інформації про час очікування та подальші дії можуть викликати різку реакцію.
З боку це може виглядати як грубість або конфліктність. Насправді ж, переконаний фахівець, часто йдеться про перевантаження нервової системи.
"Важливо запитати себе: це конфліктність чи це перевантаження нервової системи? Від відповіді залежатиме і допомога, яку ми можемо надати", - говорить він.
Ще один характерний приклад - нездатність спокійно сидіти або чекати. У багатьох військових після тривалого перебування в зоні бойових дій тіло залишається готовим до негайної дії навіть тоді, коли реальної загрози вже немає.
На думку Фєдєчкіна, головна помилка полягає у спробах оцінювати поведінку ветерана лише через зовнішні прояви. Значно важливіше зрозуміти, що саме стоїть за тією чи іншою реакцією.
"Раніше ми запитували: що ця людина робить? А важливіше питання - що зараз із цією людиною відбувається?" - каже спеціаліст.
Фахівець наголошує: досвід війни не виправдовує неприйнятну поведінку і не скасовує потреби в професійній допомозі там, де вона необхідна. Водночас розуміння контексту дозволяє ефективніше підтримати людину в процесі адаптації.
"Люди повертаються додому не стільки з розладами чи симптомами, скільки зі сталими, добре відпрацьованими способами реагування", - говорить він.
Саме тому одним із ключових завдань суспільства, громад і фахівців є допомогти ветеранам повернути можливість обирати власну реакцію залежно від ситуації, а не автоматично діяти за правилами, які допомагали виживати на війні.