"Боліти буде ще довго". Як хірурги рятують життя військових після поранень на фронті
Вибух міни, "приліт" FPV і ворожого снаряду, прямі зіткнення з росіянами – щодня наші військові ризикують життям на фронті. В лікарнях по всій Україні після тяжких поранень рятують тисячі життів. Як лікарі відновлюють здоров'я захисників – у матеріалі редактора РБК-Україна Катерини Гончарової.
Після поранень на фронті до нейрохірургів потрапляють не відразу і далеко не всі військові. Їхня допомога потрібна, якщо треба провести вкрай складну операцію або щось справді унікальне. Фактично це останній рівень медицини, де надають дуже вузькоспеціалізовану допомогу.
Нейрохірург Олексій Єрошкін у "спокійні" дні виконує по три операції на день. Але частіше в операційній доводиться проводити весь час з ранку до пізнього вечора.
"Недарма кажуть: війна – мати хірургії. Вчора я вийшов з операційної о 22:30. Сьогодні на роботі вже з 7 ранку. Зараз такий час, що вся українська медицина у нас давно на військових рейках. Для військових робиться все – можливе й неможливе", – каже лікар.
Через війну змінюється й сама медицина. Раніше поранених на реабілітацію переважно відправляли за кордон, а зараз 90% таких відновлень вже успішно проводять в українських медзакладах.
РБК-Україна провело кілька годин з лікарем під час прийому військових. І розповідає, як лікарі рятують здоров'я захисників під час війни.
"Вколов диклофенак і пішов на штурм". Як страждає здоров'я військових та яких травм найбільше
Мінно-вибухових серед усіх поранень на війні зараз найбільше, констатує лікар-нейрохірург Олексій Єрошкін.
"Це найчастіше проникаючі поранення голови і хребта. Менше – травми рук, ніг (кінцівок). Доводиться оперувати військових після проникаючих мінно-вибухових травм головного мозку. Є травми спинного мозку, вони найважчі з усіх. Бо це, як правило, глибоко інвалідизовані в майбутньому хворі. І тим більше враховуючи, що не всі ще й мають змогу повноцінно відновитися після таких травм", – каже він.
Відео: Як хірурги рятують життя військових після поранень на фронті (youtube.com/РБК-Україна)
Як тільки сталося таке серйозне поранення, лікарі мають якнайшвидше стабілізувати захисника, зберегти життєво важливі функції: дихання, серцебиття.
Першу допомогу часто надають самі побратими або медики прямо під обстрілами, далі везуть на стабілізаційний пункт. Там можуть провести і невеликі операції. Але для більшості це тільки перший етап довгого лікування, і потім – реабілітації. Далі військового везуть "в тил" – в госпіталі та клініки Дніпра, Харкова, Києва, Львова і інших міст.
Після таких поранень дуже часто потрібна реконструктивна хірургія. Комусь треба відновити форму черепа, якщо це травма із пошкодженням кісток черепа.
Багатьом треба зафіксувати хребет спеціальною системою, якщо через поранення порушена стабільність опорної функції хребта. Проводять відновлювальні операції і на периферичних нервах, якщо втратили рухову та чутливу функцію кінцівки.
Деякі "вузькоспеціалізовані" операції у польових умовах провести просто неможливо технічно. Вузькопрофільним лікарям нерідко доводиться робити лікворне шунтування, щоб стабілізувати внутрішньочерепний тиск. Або терміново провести стабілізаційну операцію на якомусь із відділів хребта.
"До нас потрапляють військові і в "гострому періоді". Проводять санітарну евакуацію. Застосовують і борт, і потяг, і автомобіль. І всі, кого треба і кого можуть перевезти – всі потрапляють до спеціалізованих медичних закладів. Там забезпечують максимально кваліфікаційний рівень меддопомоги. У стабілізаційному пункті виконати таку операцію просто неможливо. Та й не завжди там є такий фахівець як нейрохірург", – пояснює лікар.
Ще одна проблема – на війні у захисників і без поранень загострюються хронічні хвороби.
"Багато чоловіків з болями в спині звертаються до мене і кажуть: "я вже півроку колю собі диклофенак в ягодицю, одяг бронік і пішов на штурм". До певного часу це допомагає, а далі люди вимушені звертатися за допомогою. Це не невідкладна допомога, але тим не менше", – додає нейрохірург.
Найперше страждає хребет і загалом опорно-руховий апарат. На нього постійно практично в усіх військових йде велике перенавантаження, а це призводить до постійного пасивного травмування. З'являються міжхребцеві грижі. Військові страждають від болю в спині, в суглобах. Загострюються хвороби серцево-судинної системи.
"І також – різні психологічні стани. Але це фонова проблема абсолютно для всіх хворих. Навіть цивільні зараз потребують такої психологічної допомоги", – зауважує лікар.
Військових лікують безкоштовно. Є випадки, коли хворому необхідне щось унікальне, наприклад, система стабілізації або дещо подібне. Тут навіть приватна клініка частину витрат бере на себе.
"Де-факто всі військові державно застраховані. Якщо службовець ЗСУ має контракт військової служби, то, звісно, він має повне право користуватися всіма пільгами на подібне медичне обслуговування", – зауважує лікар.
Як війна змінює українську медицину
Є думка, що українські хірурги вже випрацювали унікальний досвід порятунку після поранень, якого немає у інших лікарів у світі. Тим часом Єрошкін вважає, що під час війни українська медицина набирається сил. На жаль, через вимушені обставини.
"Проблеми в медицині є скрізь, навіть у добре розвиненій та забезпеченій Європі. Це підтверджують відгуки тих, хто побував там, або хто досі живе за кордоном і повертається сюди вже з власними враженнями", – каже Єрошкін.
Війна загострює різні проблеми, в тому числі у медицині. За словами лікаря, це дозволяє побачити "слабкі місця" і допомогти вирішити проблеми. І дає поштовх, щоб щось змінити. Якщо десь відмовили у лікуванні військовому – про це швидко дізнаються, на це реагують.
Раніше багато військових відправляли за кордон на реабілітацію. Зараз, каже лікар, 90% всіх відновлень, які на початку війни виконували поза межами країни – протезування, реабілітація, соціальна адаптація – вже успішно проводиться в Україні.
“Не хотів потрапити по швидкій”. Що лікують захисникам на планових операціях
Серед пацієнтів Єрошкіна якраз в одній палаті лежать захисники із хронічним болем і проблемами, які загострилися через травмування під час війни.
Молодому військовому Валерію, піхотинцю 129 бригади ТРО ЗСУ вчора якраз провели операцію – прооперували шию і поперековий відділ хребта.
"В якийсь момент у мене почала боліти спина через великі навантаження. Пішов до начмеда, той направив мене на МРТ. Зробив МРТ, там виявили три чи чотири грижі і сім протрузій. Сказали, що треба буде робити операцію. Вирішив шукати нормального лікаря, щоб не робити операцію декілька разів і не страждати, щоб не залишитись інвалідом в 33 роки", – розповідає чоловік.
На його тілі – дві прооперовані ділянки: в шиї і поперековому відділі. Каже, для стабілізації стану в шию йому поставили кейдж – пристрій для стабілізації хребта після видалення пошкодженого диска. Його ставлять, щоб запобігти компресії нервових корінців і забезпечити правильне зрощення хребців.
"Щоб піхотинцю сидіти в окопі, окоп треба спершу зробити. Бронік, БК, все на тобі. Плюс – копати. Мішки тягати, мішки викладати. Потім це все треба накрити шпалами, колодами", – розповідає військовий.
Від носіння важкого болі спершу такі, що можна обійтися "помірним" знеболювальним. Потім симптоми наростають, доводиться приймати щось сильніше. З часом і воно перестає діяти, біль стає постійним – все так само, як розповідав нейрохірург про тих, хто приїздить на операції.
Валерій в якийсь момент зрозумів, що не хоче потрапити до лікаря вже по швидкій. Почав шукати варіанти, як зробити операцію таким чином, щоб не випадати зі служби екстрено.
Щоб провести захисникам планові операцію, спершу треба пройти "паперові" процедури – дотриматись офіційного алгоритму. Безпосередні керівники військових дають направлення.
"Враховуючи, що військові не можуть просто так пересуватися без наказових документів, то їх просто направляють до нас", – пояснює Олексій Єрошкін. Саме так було у Валерія і Вадима – штурмовика, який лежить з ним у палаті. Після видачі направлення чоловіки приїхали на операцію.
В сам день процедури Валерій спершу дуже боявся. Ліг на кушетку, то подумав: не так, може, вже й потрібна йому та операція. Наче вже й не сильно болить ."Але мені потім зробили укольчик – і все", – сміється захисник.
Він також боявся, що під час операції може піти щось не так, що може стати ще гірше. Але зміг встати з ліжка і пройтися до магазину вже наступного ранку. Пройшовся і до метро – записав дружині детальне відео, як добиратися до медзакладу.
Про службу в піхоті та загрозу від FPV-дронів
Служити в піхоті – означає робити все, каже Валерій. Піхота – це коли будуєш, сидиш на спостережних пунктах. І, на жаль, "приймаєш" на себе все, що прилітає від ворога.
"Ви знаєте, я не здивований, що в піхоту мало хто хоче йти. Мабуть, краще в артилерію чи в ППО. Де ти десь далеко, і по тобі навіть не стріляють так часто. Але без піхоти не можна нічого зробити: позиція вважається нашою тільки там, де вже стоїть піхотинець", – каже військовий.
FPV-дрони ворога – це "максимально противна річ". Коли військові чують їхній звук, одразу визначають, свій це дрон чи чужий. Не розумієш, чи потрібно ховатися. Почуватися в безпеці на відкритій місцевості на фронті не можна фактично ніде, навіть якщо є РЕБ.
Але найважче для Валерія на війні – не загроза ворожого дрона. Найскладніше – це розлука з сім'єю.
"Я домашня людина, дуже сумую за дитиною та дружиною. WhatsApp не замінює живого спілкування. Я пішов добровольцем, бо сім'ю треба було захищати. У перші дні вторгнення було попередження, що бої можуть дійти до нашого міста. Звісно, я не був готовий. Але пішов брати зброю, бо вдома з ложкою і виделкою нічого не зробиш", – розповідає захисник.
Щоб відпроситися у командування на операцію, когось мають поставити на місце військового, який тимчасово вибув.
"Якщо я піду, хтось має зайняти моє місце. Людей зараз бракує. Кожне таке вибуття потребує заміни, і це стає проблемою. Нам нещодавно трохи додали людей, і з’явилася можливість виїздити. Я думав, якщо не вдасться піти на лікарняний, зроблю операцію у відпустці", – додає він.
Пошкоджені ділянки черепа відновлюють за допомогою 3D-принтера
Перед тим, щоб відправити військових на реабілітацію, вони спершу проходять кілька операцій. Рідко коли обходиться одним втручанням. Часом, залежно від травми, бійцю проводять навіть більше 10 втручань, процес затягується на роки. Це потрібно, щоб за можливості відновити функції, анатомію.
Українські лікарі при проведенні реконструктивних операцій вже давно і активно використовують сучасні технології. Наприклад, стереолітографічні моделі. Це потрібно, наприклад, при пластиці черепа після бойових поранень.
"Спершу робимо комп'ютерну томографію. Це дозволяє побачити в деталях дефект черепа. Потім за допомогою 3D-принтера створюємо точну реконструкцію пошкодженої ділянки, включно з лицьовою частиною черепа. Тоді можемо планувати операцію на анатомічній моделі пацієнта. Таких травм стає все більше, тому методика дуже актуальна", – каже Єрошкін.
Спершу після важкого поранення голови військовому проводять резекційну трепанацію – щоб стабілізували внутрішньочерепний тиск, прибрати уламки кісток.
Коли рана загоюється, проводять пластику черепа – ставлять титанові імпланти (сітки і пластини, які точно відповідають формі дефекту). Їх фіксують спеціальними мікрогвинтами. Завдяки цьому зовнішній вигляд черепа повністю відновлюється. Людина може жити повноцінно. Без обмежень, які викликала травма.
Сам імплант теж можна створити на 3D-принтері з титану. Або сформувати його прямо під час операції з пластини, яка моделюється точно під дефект.
"Перший варіант підходить для складних випадків, коли йдеться про лицьовий череп – його конфігурація складна, і її важко відновити в анатомічному вигляді під час самої операції. Тоді імплант на 3D-принтері роблять заздалегідь. Імплант можна виготовити прямо під час операції, якщо дефект простіший. Скажімо, у склепінні черепа", – каже співрозмовник.
Раніше такі операції в Україні не виконували. Їх стали широко використовувати близько 10 років тому.
"В сучасних умовах війни також з'являються новаторські підходи, переважно пов'язані з протезуванням кінцівок. Військовим встановлюють стимулятори для біометричних і біомеханічних протезів. Це дозволяє краще відновити функції кінцівок. Ці методи зараз активно еволюціонують саме через війну", – пояснює лікар.
Реабілітація військових триває роками
Михайло служив у 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді "Едельвейс". Цієї весни отримав важке поранення на Бахмутському напрямку. Заряд із РПГ вибухнув всього за метр від нього. Бронежилет і каска буквально врятували життя під час мінно-вибухової травми, але все найважче ураження прийшлося на руку.
Першу операцію йому зробили буквально в кілометрі від лінії розмежування, під обстрілами. В руці відновили кровообіг. Інакше, каже військовий, її б могли ампутувати.
З того часу його руку прооперували вже дев'ять разів. Михайло лікувався в Дніпрі, Луцьку, Києві. Зараз проходить реабілітацію, щоб рука почала працювати, як раніше. Лікарі кажуть, що попереду до цього моменту ще довгий шлях.
"Були численні переломи, мені встановили металеві пластини у лікті. Після кожної операції був тривалий період загоєння. Сама рука вже не могла рухатися. Виникли контрактури на кисті, і лікоть теж перестав згинатися. Через пошкодження нервів, починаючи з ліктя, повністю не було чутливості у руці", – розповідає військовий.
Через місяць після сеансів реабілітації чутливість в руці частково відновилася. Чоловік вже може втримати в руці легкі предмети.
Реабілітолог Владислав Мурдугов пояснює, що процес відновлення буде довгим і болісним, поки рука військового не зможе повністю функціонувати. Спочатку буде важко згинати руку, але з часом стане легше.
"Коли Михайло починав реабілітацію, амплітуда руху була мінімальною, і лікоть майже не згинався. Зараз вже набагато краще згинається, і поступово відновлюється сила", – описує ситуацію з військовим Владислав.
Одна з найбільших в реабілітації проблем – контрактури. Вони виникають, якщо довго не рухати кінцівкою. А після переломів, пошкодженні зв'язок чи нервів змінюється анатомія. Страждають функції руки. Головна задача – зробити так, щоб пацієнт почувався так само, як до поранення.
"Робота реабілітолога – це лише 30-40% від загального процесу. Все решта – робота пацієнта. Він сам має бути готовим до відновлення і хотіти відновитися. Якщо є сила і мотивація, процес точно може піти швидше", – каже лікар.
Колись давно Олексій Єрошкін підготував серію вправ для пацієнтів, які перенесли травми спини. Це було досить давно, і лікар займався вже іншими проектами. А одного дня до нього на прийом прийшов чоловік, на перший погляд абсолютно здоровий.
"Він мені сказав: я переніс інсульт, не міг рухатися. А потім побачив в газеті серію ваших вправ. Виконував їх всі, з першого пункту по десятий. І повністю відновився. Не так вправи відновили хворого, як його наполегливість. Я цей приклад наводжу всім хворим, не тільки військовим. Якісна реабілітація і наполегливість у відновленні 100% дає результат – у кожного свій, але дає. Настрій на відновлення має бути обов'язково", – підкреслює лікар.
Людина регулярно виконує одні й ті самі речі, і врешті сумарно це дає результат з часом. "Знаєте, є люди, відповідальні до режиму, дисципліни. Вони готові довготривало робити одне й те саме. Це дає ефект. Ну і, мабуть, працюють ще якісь механізми організму, про які ми не знаємо", – каже він.
Олексій Андрійович впевнений: молоді люди, які отримують поранення на фронті, мають великий фізіологічний резерв на відновлення і на 100% адаптацію до життя, яке було у них раніше. Враховуючи серйозні травми із ампутаціями: навіть тоді є можливість відновлення і соціалізації.
"Не можна падати духом. Життя одне, тому наполегливо працюйте над собою і отримуйте від нього задоволення. Навіть після серйозних травм і поранень можна повернутися до повноцінного життя – це однозначно можна і це треба робити", – підкреслює нейрохірург.