Андрій Костін: Партнери мають бути хоробрими і підтримати Спецтрибунал над Путіним

Як просунулось питання щодо створення суду над Путіним, чому деяких партнерів доводиться вмовляти і що робиться в напрямку створення механізму репарацій, – нижче в інтерв'ю РБК-Україна з генеральним прокурором України Андрієм Костіним. 

Тема створення Спецтрибуналу над вищим керівництвом Росії була піднята у світовій спільноті майже одразу після повномасштабного вторгнення країни-агресора в Україну. Одразу виникло питання, як створити те, чого в світі сьогодні немає, щоб притягнути до відповідальності не тільки воєнних злочинців середньої ланки, а і президента РФ Володимира Путіна.

Ця дискусія утворила безліч інших – як збирати докази воєнних злочинів, де їх обробляти, що робити з механізмом репарацій, як конфісковувати суверенні кошти Росії. Одні українські союзники одразу взялись до роботи, інші віднеслись до ряду питань доволі скептично.

Як українським делегаціям вдається переконати партнерів у правильності власних варіантів, які ще схеми щодо суду над Путіним пропонують Україні, як просувається питання репарацій і що робиться у напрямку повернення українських дітей додому з Росії, – в інтерв'ю РБК-Україна розповів генеральний прокурор України Андрій Костін.

– Як зараз просувається підготовка до створення Спецтрибуналу? Наскільки нам відомо, наші союзники пропонують українській стороні три варіанти.

– В першу чергу хочу сказати, що створення Трибуналу для покарання вищого військово-політичного керівництва за злочин агресії – це є одним з ключових моментів системи повної відповідальності агресора за всі виявлені злочини, скоєні проти української держави. Серед варіантів створення Трибуналу дійсно розглядаються три, і два з цих варіантів пропонуються саме Україною. З них оптимальним, з нашої точки зору, є створення Спецтрибуналу щодо злочину агресії на підставі багатостороннього міжнародного договору за прикладом Нюрнберзького трибуналу. Це була наша ідея, вона залишається першим варіантом, який абсолютно влаштовує Україну і українців.

Інша модель – створення Спецтрибуналу на підставі угоди між ООН і Україною після ухвалення спеціальної резолюції Генасамблеї ООН про створення такого трибуналу. Це також модель, яку ми підтримуємо і за якою ми йдемо, тому що, безумовно, для того, щоб результати діяльності цього трибуналу були визнані у всьому світі, безумовно треба, щоб якомога більше країн доєдналися до цього механізму. І схвальна або підтримуюча резолюція Генасамблеї ООН є запорукою довіри до результатів майбутнього трибуналу, бо, якщо велика кількість країн підтримує, то результати цього трибуналу будуть прийняті в усьому світі як справедливі.

Також деякі з наших партнерів пропонують нам так звану гібридну модель трибуналу на основі застосування українського права з деякими міжнародними елементами. Тут є певна проблема, яка стосується того, що за українським правом найвище політичне керівництво країни-агресора має персональний імунітет – це президент, прем'єр-міністр та міністр закордонних справ. Безумовно, українці не підтримують будь-яку модель, яка дозволить вищому керівництву РФ, включаючи президента, уникнути відповідальності.

Тому ми продовжуємо діалог з нашими партнерами щодо того, щоб була обрана саме та модель, яка забезпечить на міжнародному рівні притягнення до відповідальності та покарання саме найвищого керівництва країни-агресора. Ми розуміємо, що процес створення цього трибуналу не може бути простим та швидким, але вже проведена робота і ми маємо підтримку – понад 20 держав, які включилися в роботу щодо обговорення юридичного механізму створення цього трибуналу.

– Окрім Спецтрибуналу ви обговорюєте можливість створення якихось допоміжних платформ для розслідування злочинів?

– Так, було ухвалене рішення щодо створення платформи для збору доказів саме на міжнародному рівні. Ми говоримо про Міжнародний центр з розслідування злочину агресії, про створення якого було офіційно повідомлено під час візиту Європейської комісії і єврокомісарів до Києва. І цей Центр має запрацювати в Гаазі.

Це також дуже важливо, тому що в діяльності цього Центру, основною метою якого буде якраз збір доказів щодо злочину агресії, будуть брати участь як українські прокурори, так і прокурори з інших країн. Він буде створений на базі Євроюсту – це пан'європейська організація, яка об'єднує, якраз, прокуратури країн проєвропейської спільноти і в рамках слідчої спільноти, яка була створена в перші дні повномасштабної агресії. До неї, окрім України, входять ще шість країн, Офіс прокурора МКС також є учасником цієї спільної слідчої групи. Вони є партнерами слідчої групи. Тому, об'єднавши всі ці зусилля, ми вже маємо з вами конкретну платформу, на якій будуть збирати докази саме щодо злочину агресії.

Остання інформація, яку я отримав під час своїх зустрічей з Єврокомісаром з питань юстицій, що цей Центр має запрацювати в липні цього року. Можливо, це буде навіть раніше, тому що ми активно працюємо над тим, щоб це запрацювало якомога швидше.

Є ще одна новина – вона також на рівні Євроюсту. Вже запрацювала база даних щодо основних міжнародних злочинів – це Core International Crimes Exchange Database. Країни, які зараз збирають докази злочинів, а це не тільки наша держава, це також 20 країн, які відкрили власні кримінальні провадження щодо воєнних злочинів, які скоює Росія на нашій землі, вони збирають докази і ця база буде об'єднувати інформацію про всі докази, які збираються різними країнами для того, щоб ми могли ними обмінюватись і застосовувати у власних кримінальних провадженнях. Не тільки ми, як країна, але і наші партнери.

Наша головна мета – це не допустити того, щоб докази воєнних злочинів десь зникли, пропали, або не були використані з метою притягнення до відповідальності.

– А щодо суду над самим вищим керівництвом, над Путіним. Чи можливо його фізично притягнути до відповідальності?

– Якщо він сам не погодиться приїхати в Гаагу, його, безумовно, має видати Росія, але давайте ми не будемо зараз, скажімо так, концентруватися на проблемах, які можуть виникнути в майбутньому. Головне, щоб були створені механізми для притягнення до відповідальності. Коли це відбудеться і чи відбудеться це за присутності Путіна – це вже питання майбутнього. Я проти того, щоб зараз концентруватися і обговорювати, чи можливо, чи неможливо фізично притягнути Путіна до відповідальності на міжнародному рівні.

Наша мета – створити механізми і зібрати докази. А як історія розвиватиметься – це покаже час. Головна мета – все підготувати. Для того, щоб притягнути Путіна до відповідальності, ми маємо застосовувати міжнародні механізми, таких механізмів два – це те, що ми вже обговорили, тобто притягнення через створення Спецтрибуналу, і друге – це можливості МКС в Гаазі, який має юрисдикцію щодо розслідування і розгляду у МКС таких воєнних злочинів, злочинів проти людяності та геноциду.

З урахуванням того, які будуть зібрані докази, важливо, щоб Путін був притягнутий до відповідальності і в МКС. Ми працюємо над цим напрямком діяльності. Щоб застосувати міжнародні механізми, ми очікуємо найближчим часом відкриття постійного Офісу прокурору МКС Каріма Хана в Києві. Є також плани про відкриття офісів МКС в регіонах України, але про це згодом.

– Коли ми кажемо про те, як ми спілкуємось з нашими партнерами, ми говоримо про те, що ми їх вмовляємо. На вашу думку, чому наших партнерів треба вмовляти покарати винних за злочини? Вони ж усе самі бачать.

– Чому треба вмовляти? Тому що не завжди наші партнери здатні приймати політичні рішення так швидко, як нам цього треба. Але історія року нашого опору, року нашої незламності, вона доводить, що постійна, відверта комунікація з нашими партнерами приводить до результату. Коли ми чогось досягаємо, треба повернутись назад і зрозуміти, на якій ми були стадії півроку тому. І півроку тому переважна більшість наших найважливіших країн-партнерів не готові були розглядати питання створення трибуналу.

В кожній країні є свій внутрішній політичний порядок денний. Для них це щоденна робота, задля якої їх виборці їх обирали. І не завжди у них є час заглибитися у деталі. А багато з цих деталей є юридичними. Наша постійна широка комунікація привела до того, що всі вони зараз розуміють, що існує прогалина в міжнародному праві. Зараз немає ефективного механізму для притягнення за злочин агресії.

Якщо інша країна розпочне агресивну війну в іншій частині світу і вона або є постійним членом Ради безпеки, або заручиться підтримкою когось з постійних членів Радбезу, то цей механізм не буде працювати. Можливість розгляду цих справ МКС обмежена, тому згідно з санкцією злочину агресії передбачається, що обидві країни, одна з яких є агресором, а інша є жертвою, мають бути учасниками Римського статуту, тобто міжнародного договору, на підставі якого працює Міжнародний кримінальний суд. Тобто є тільки дві можливості. І коли ми всім довели, що жодна з цих можливостей не може спрацювати, саме тоді наші партнери почали змінювати свою думку. Але на це треба час.

Те, що ви сказали – це абсолютно справедливо. Що тут треба доводити? Але нам потрібна підтримка і її треба готувати так, щоб вона була отримана. Велика робота призвела до того, що зараз всі зрозуміють, що цю прогалину в міжнародному праві можна виправити тільки за рахунок спеціального механізму. Чому трибунал "ad hoc" (спеціально для цього (лат.) – ред.)? Тому що він створюється для однієї ситуації, для одного злочину агресії Росії проти України. І на відміну від попередніх трибуналів, які були в історії, наприклад, 90-х років, 2000-х років, цей трибунал буде мати справу не з усіма воєнними злочинами, як це було в трибуналах, які стосувалися деяких територій Югославії. Це буде суто справа щодо агресії.

З юридичної точки зору найвище керівництво Росії публічно розпочало цю війну. Тут робота цього трибуналу і підтримка розслідування цього злочину не є такою складною, як була в минулих трибуналах. І це також елемент комунікації, через який ми пройшли, коли нам партнери могли говорити: "Знаєте, скільки коштували ці трибунали?". Але ми говоримо, що це не про всі воєнні злочини, це про злочин агресії.

Є ще інші елементи комунікації, які ми застосовуємо, не всі буде коректно публічно видавати, але з того, що було сказано публічно – якщо країни, які вірять в те, що злочин агресії був скоєний і розуміють, що немає існуючого механізму за його покарання, вони мають бути хоробрими і підтримати наш крок. Бо підтримати – це політичне рішення. Всі країни, які нас підтримують, вони підтримують діяльність МКС, який має і досвід, і механізми, і ресурси, щоб розслідувати найтяжкіші злочини, але не злочин агресії. Вони розуміють, що підтримка роботи МКС не є проявом певної політичної позиції, чому? Бо це позиція підтримати розслідування воєнних злочинів, які розглядатимуться у суді з потужною репутацією.

Але підписання міжнародної угоди, підтримка Резолюції ООН щодо створення Спеціального трибуналу – це абсолютно політична позиція. І наслідком цієї позиції буде те, що вони назавжди закриють можливість для себе спілкуватись з Путіним. Для деяких з них це рішення складне, чого ми з вами – українці, не можемо зрозуміти. Але я їм відверто говорю: "Українці ніколи не сприймуть, що ви не хочете підтримати трибунал тільки для того, щоб залишити собі якусь щілину, щоб повернутися для діалогу з Путіним. Наша позиція дуже чітка – зробіть цей крок, українці цього дуже чекають. Щоб ви сказали чітко, що ви з нами повністю. Закрийте назавжди цю можливість (співпрацю з Путіним – ред.)".

– Розкажіть, як зараз просувається серед наших партнерів тема репарацій?

– Це ланцюжок певних дій. Перше – розшук активів. Ця робота здебільшого вже проведена і вже зафіксовані активи суверенні, тобто ті, які належать російській державі. Це найбільша кількість активів. Також є активи фізичних і юридичних осіб, які належать російській державі, або тих, хто підтримує агресію. Другий крок – це арешт цих активів. Це ті активи, які заморожені. Це стосується і суверенних активів, і є певна кількість активів, які належать юридичним, або фізичним особам.

Це є наслідком застосування санкційного механізму, тобто це пов'язані речі – розшук, накладання санкцій, арешт активів. Вони мають бути передані Україні в якості репарацій, а ми вже розуміємо, що все, що було заарештовано, його не вистачить на виплату репарацій постраждалим. Тому що, з моєї точки зору, головне, щоб ці репарації були виплачені саме тим, близькі яких були вбиті, яких піддавали тортурам, насильству, які є потерпілими від всіх воєнних злочинів. І також тим, хто втратив свою власність.

Активи, які вже заарештовані, мають бути конфісковані. Жодна країна на початку війни не мала спеціального законодавства щодо конфіскації цих активів. І щодо конфіскації суверенних активів ще тривають дискусії. Ця схема складна і з точки зору простого українця незрозуміла – а в чому проблема? Є агресор, є активи, чому їх не передати Україні? Але це також політичне рішення, яке має певні наслідки для наших країн-партнерів. Вони не відкидають такої можливості взагалі, вони активно працюють над тим, щоб знайти механізм, який буде для них важливим.

Наприклад, вони конфіскують активи РФ, РФ конфіскує їхні активи. Тобто відбудеться певна дія у відповідь. Ми можемо це передбачити. Але це тільки один аргумент, там є інші, більш юридичні, ми про них знаємо, ми з партнерами спілкуємось. Деякі країни, скажімо так, більше пройшли в цьому напрямку, ніж інші. Якщо буде прийняте це рішення, воно також буде мати ланцюгову реакцію. Як, наприклад, відбулося з рішенням по конфіскації приватних активів одного з російських олігархів, рішення щодо якого було прийнято Сполученими Штатами.

У нас є міжвідомчі робочі групи, вони працюють у нас, і у Штатах, такі самі є у Великобританії і Євросоюзі. Тому перший крок зроблено, зараз ми очікуємо відповідне рішення від уряду Канади. Це також "на виході", я би сказав. Одразу ми почали більш активно спілкуватись з нашими партнерами в Євросоюзі і Великобританії, бо перший крок зроблено, є модель. Її можна пристосувати в будь-якій правовій системі. Але головне, що перше рішення по приватних активам прийняте.

Далі буде ланцюгова реакція. Якщо буде прийняте рішення по суверенних активах в будь-якій країні, це складна історія, але це також буде мати ланцюговий ефект. Я в це вірю. Рішення уряду Нідерландів щодо створення Реєстру збитків, він буде знаходитись в Гаазі – це дуже великий крок для того, щоб стверджувати, що наші партнери віддані самій ідеї створенню механізму репарацій.

Далі, коли ми йдемо шляхом конфіскації, є дискусія, яка передбачає створення міжнародного компенсаційного механізму. Якщо певні держави будуть мати наміри направити ці конфісковані кошти безпосередньо в Україну, це їхнє право. Але ми розуміємо, що здебільшого ці кошти наповнюватимуть Міжнародний компенсаційний фонд. Це фонд, в який будуть збиратися всі конфісковані кошти. А далі, через елемент, який ми поки називаємо "Міжнародна компенсаційна комісія", ці кошти будуть передаватися або постраждалим, або українським урядовим інституціям. Це те, як ми бачимо цю систему.

До речі, це те, що теж потребує хоробрості від наших партнерів, тому що ця система повністю змінить деякі їхні підходи. Здебільшого, будь які конфіскації в наших країнах-партнерах відбуваються як наслідок розгляду певного кримінального провадження, якщо ми говоримо про приватні активи. Але ми змінюємо цей підхід.

– В Україну їздять ваші колеги з інших країн, допомагають збирати матеріали, які потім будуть прив'язані до злочинів, як вони реагують на те, що бачать?

– Знаєте, реакція людська. Це дуже важливо. Всі наші партнери, або колеги приїжджають до нас або в рамках слідчої групи, або в рамках нашої групи експертів, яка має назву Atrocity Crime Advisory Group – там збираються найголовніші експерти, які допомагають нам. Ця група створена спільним рішенням США, ЄС і Великобританії, зараз до них доєдналася Канада. Ці експерти – група слідчих на Офісу прокурору МКС, а також експертів з Нідерландів, експерти з Франції, які вже тричі були в Україні, експерти з Іспанії, з Польщі, зі Словаччини.

Реакція людська, вони професіонали, багато чого бачили в житті, чого звичайній людині, мабуть, і небажано бачити. Коли експерти бачать на власні очі ці звірства, безумовно вони всю свою солідарність з нашими колегами і народом проявляють не тільки на словах, але і в діях. Я особисто спілкуюсь і вітаю кожну делегацію. У французів були люди, які в третій раз уже в Україні – вони бачили Бучу, бачили Харківщину, Ізюм, Куп'янськ, ці трагедії вони бачили на власні очі. Вони працюють дуже професійно, для них це не туризм. Це дійсно звитяжна робота.

Вони діляться навичками. Є певні групи експертів, які мають завдання допомагати нашим слідчим і прокурорам опановувати ті чи інші новітні технології. А для наших прокурорів і слідчих дуже важливо, що вони відчувають підтримку не тільки на словах. Вони один одного добре розуміють, займаються однією справою. Для наших прокурорів це багато означає – їм допомагають роботою під тривогами, під обстрілами. І всі, хто повернувся в свої країни, буде розповідати. І не тільки про те, що бачив, а і про нашу роботу. Вони говорять: "Ваша робота є прикладом".

Що стосується політиків, з якими ми спілкуємось, дуже важливо, коли вони на власні очі бачать і чують жахіття від тих, хто це пережив.

– Вони спілкуються з місцевими жителями?

– Іноді так. Коли вони проявляють таку ініціативу, ми завжди надаємо їм таку можливість. Вони це чують від тих, хто вижив, хто пережив. Хто розповідає свою власну трагедію і я просто бачу, який це має ефект. Тому що це розповідь не від мене, не від журналістів. Це від тих, хто це пережив.

– Як проходить співпраця з міжнародними партнерами щодо повернення наших дітей з Росії? Раніше ви казали, що ця тема не піднімається в іноземних ЗМІ так часто, як могла б. Це становить проблему для співпраці?

– Я казав це, бо ми багато спілкуємось на цю тему і я хотів би, щоб результатом цього спілкування був постійний пресинг на керівництво Росії, щоб вони повернули наших дітей. Щоб це висвітлювалось щоденно на шпальтах всіх видань.

Вчора я також спілкувався з Єврокомісаром з прав людини – Дунею Міятович, яка перебувала у нас з візитом. Це моя друга зустріч з нею, я також це підкреслив. Я сказав: "Якщо хтось зі світових лідерів буде публічно про це говорити, це буде змінювати підходи, в тому числі тих країн, які зараз не визначились офіційно, які намагаються показати "нейтральність".

Цей злочин є одним з найтяжчих, це елемент геноциду. Це те, що було публічно озвучено вищим керівництвом РФ – практика щодо примусового усиновлення, зміни громадянства. Це те, що відбувається практично у прямому ефірі і вони цього навіть не приховують. Нам потрібна медійна підтримка, яка допоможе не тільки повернути дітей, але й притягнути до відповідальності винних. А притягнення буде сигналом для тих, хто залучений в цьому.

Ми вже застосовуємо накладення санкцій щодо тих, хто залучений до цього злочину і цей напрямок розвиватиметься. Я не все можу сказати публічно з того, що ми робимо, але ми задіюємо деякі інші міжнародні механізми, щоб наші діти були повернені додому. Я думаю, що згодом ви почуєте про певні результати роботи в цьому напрямку.