Володимир Шумко: Нормально ставлюся до критики, але до хвилі "скасувань" - скептично
Про критику та хейтерів, реакцію на негатив та "шакалячі експреси", про гумор в умовах війни, перший виступ на сцені та про плани стати батьком - в інтерв'ю РБК-Україна розповів гуморист, учасник "Жіночого кварталу" та резидент розважального проекту "ЖАБАГАДЮКА" Володимир Шумко.
Комік Володимир Шумко виступає в жанрі імпровізація та починав свій шлях в гуморі з КВК та театральної студії "Чорний квадрат". Він активно гастролює та впевнений - сміятися треба, адже це важливо.
РБК-Україна розпитало Шумка про проект "Дуже серйозна розмова", Потапа та інших персон, які дають інтерв'ю росіянину Юрію Дудю, а ще про те, як імпровізація розкриває зірок, навіть якщо вони цього не хочуть.
– Пригадайте момент, коли ви вперше відчули: "Сцена - це моє". Яким був цей старт і що тоді у вас виходило найгірше?
– Перший раз я вийшов на сцену ще в школі, співав для ветеранів Другої світової війни. То був стрес і шок для мене. Я тоді подумав: "Все, більше ніколи не вийду на сцену".
Це був восьмий клас. Але вже в одинадцятому я грав головну роль на випускному. І все, понеслося. В університеті пішов у театральний гурток, грав у КВК, і там уже зрозумів, що сцена - це моє.
– Імпровізація це завжди про ризик. Бувало таке, що потім стало соромно за якийсь жарт? Взагалі відстежуєте реакції фанів в коментарях? Реагуєте на зауваження, якщо вони є?
– Імпровізація це ризик на сто відсотків. Саме це і драйвить. Ти не знаєш, що відбудеться тут і зараз, і часто сам себе дивуєш. Я дуже рідко відстежую коментарі.
Якщо бачу щось конструктивне - повідомлення, у якому людина справді хоче, щоб щось покращилось, тоді можу звернути увагу. Глядачі бачать багато, але, на жаль, коментують не з професійного погляду. Вони керуються емоціями, тому допомогти цим не можуть. А конструктив завжди беру до уваги.
– Зараз чимало так званих медійних скандалів, коли за одне-два слова можуть "рознести" в Threads чи X. Боїтеся такого?
– Це частина нашої професії. Тож чого боятися? Людина сидить собі на дивані, їсть щось, їй нудно, от і пише в соцмережах всяке. А хтось просто заздрить. Думають, що ми нащадки великих артистів, яким усе дісталося просто так. Але ні, кожен сам себе зробив. Я знаю багатьох колег, хто до цього йшов важко роками.
Хочу сказати, як завжди кажу: усе у ваших руках. Хочете виступати - шукайте однодумців, орендуйте зал і виходьте на сцену. Мікрофон вам у руки!
– Що взагалі думаєте про "шакалячі експреси" та культуру скасування в Україні? Можливо, ви б хотіли, щоб когось в нас точно "скасували"?
– Я нормально ставлюся до критики, але от до цієї хвилі "скасувань" - скептично. Часто це виглядає як полювання на відьом. Але, як на мене, треба дивитися ширше: людина могла змінитися, переосмислити, зробити висновки. Ми ж не машини. Помиляються всі. І взагалі, кожен випадок треба розглядати індивідуально.
– До речі, ви висловлювалися про Потапа, який ходив до Дудя. А тепер інтерв'ю росіянину дав ще й Дорн. Чому артистів з неоднозначною репутацією так тягне до Дудя та росіян? Вони можуть розраховувати на те, що потім все ж повернуться в Україну?
– Думаю, не їх тягне до Дудя, а навпаки, це Дудь шукає таких героїв. Йому це потрібно. І, ймовірно, за такі інтерв’ю платять. Не просто так вони туди йдуть.
Я думаю, що ці артисти не розраховують повернутися в Україну. Але така вже тенденція, ми все дуже швидко забуваємо. І, чесно, я не здивуюся, якщо після закінчення війни хтось із них знову повернеться на сцену, зробить якийсь "P-Factor" і знову буде в шоубізнесі.
– Ви резидент одного з найбільших розважальних ютуб-каналів "ЖАБАГАДЮКА". Як ви опинились у проєкті?
– Коли почалася повномасштабна війна, ми з хлопцями вирішили створити YouTube-канал. Першим проєктом став "Превентивний удар". І саме тоді сформувалася команда, яка зараз працює над "ЖАБАГАДЮКА". Ми хотіли допомогти людям, заспокоїти, підтримати, розсмішити. І гумор тоді був найкращою мовою.
– У "Дуже серйозній розмові" постійно з’являються запрошені гості, від співаків до спортсменів. Хто з них вас найбільше здивував своєю сміливістю чи почуттям гумору?
– Найвільніше, звісно, почуваються коміки, ті, хто має досвід імпровізації. Але мене приємно здивували Маша Єфросиніна, Ілля Парфенюк, ADAM - вони класно ловлять атмосферу, підхоплюють гумор. І навіть актори, які не з комедії, іноді показують себе неймовірно розкуто.
– У цьому році проєкт "ЖАБАГАДЮКА" відсвяткував триріччя трьома "Дуже серйозними концертами". Що далі?
– Незабаром ми плануємо запустити новий імпровізаційний формат на каналі. А зараз продовжуємо знімати "Дуже серйозну розмову". 13 грудня запрошуємо всіх знову в офлайн на "Дуже святкову розмову" в Культурний центр "Печерськ Палац".
– За ці роки команда випустила майже десяток шоу різних форматів на YouTube. Як ви гадаєте, в чому успіх саме "Дуже серйозної розмови"?
– Правду кажучи, я не робив на цей формат жодних ставок. Коли прийшла ідея, я просто запропонував її команді. Не думав, що вона "вистрелить" і так сподобається людям. Але коли побачив реакцію, зрозумів, що треба продовжувати.
Успіх "Дуже серйозної розмови" в тому, що вона жива. Там немає масок. Люди приходять, а ти бачиш їх справжніх. Особливо це помітно по зірках: у жанрі імпровізації не сховаєшся, ти або щирий, або ні. І саме ця відкритість людям заходить.
– Як, на вашу думку, змінився український гумор після 2022 року? Чи стало важче смішити і водночас важливіше?
– Смішити не стало важче, навіть навпаки - легше. І, точно, важливіше. Люди потребують цього більше, попит виріс у кілька разів. Гумору стало більше, а кількість завжди переходить у якість. До того ж гумор зараз реально допомагає: завдяки стендапам, концертам і зібрано неймовірні суми на потреби ЗСУ.
– Що для вас сьогодні означає бути гумористом в Україні?
– Бути гумористом зараз - це формувати настрій людей. Це відповідальність. Після концертів часто підходять глядачі й дякують, кажуть, що дивляться з чоловіком, з дитиною, з колегами. Але найцінніше, коли підходять військові. Кажуть: "Ми дивимось випуски в окопах, дякуємо вам. Без вас нам би було зовсім складно". І тоді розумієш: гумор на передовій це дуже важлива частина життя.
– Коли вам востаннє було по-справжньому смішно? Не на сцені чи в кадрі, а в житті.
– Мені смішно щодня. Не через якісь великі події, а через дрібниці. Я люблю тонкий побутовий гумор - у простих речах, у реакціях людей, які навіть не намагаються бути смішними. Іноді просто спостерігаєш і вже смішно. Нещодавно, наприклад, побачив, як собака чекає господаря біля магазину й напружено дивиться на кота, що просто лежить собі й кайфує на сонці. Це мене усміхнуло.
– Як би ви описали себе трьома словами, тільки дуже серйозно?
– Щирий, впертий, майже впевнений у собі.
– Декілька місяців тому ви казали, що вже готові стати батьком. Але зараз можна зустріти чимало дискусій на кшталт "страшно народжувати в умовах війни". На вашу думку, все ж треба жити тут і зараз, чи все ж треба "дочекатися мирного часу"?
– Головне правило імпровізації - бути "тут і зараз". Я цього правила дотримуюсь і в житті.
Також читайте, як Єгор Крутоголов висловився в інтерв'ю РБК-Україна про конкуренцію, стосунки з Максом Неліпою, порівняння з "Кварталом" і хейтерів.
А актор і волонтер Олексій Суровцев розповів в інтерв'ю РБК-Україна про особисте, радянських акторів, допомогу тваринам і возз'єднання з дружиною.