Студень, Мороз і Зюзя - володарі холоду. Які зимові духи та божества панували у давніх слов'ян

Зима у світогляді давніх українців була силою, що діяла швидше як природний менеджер циклів, ніж руйнівник. Холод мав обличчя, голос і власну "команду" богів та духів, які впорядковували темний період року.

Студень - персоніфікований холод

Студень - один із найдавніших образів, який фіксують етнологи. Це дух або напівбог холоду, що "стискає землю" і "тягне ніч". Його не уявляли злим - радше вимогливим: холод очищує, зберігає, загартовує.

У колядках він описується як той, хто "ворота морозить" і "стежки крижанить", контролюючи прихід справжньої зими.

Мороз (Морозко) - володар зимової сили

Мороз як персонаж широко фіксується у східнослов’янській традиції. Українські легенди подають його не як казкового "діда", а як дух-чиновника стихій: він контролює нічні морози, народження льоду, іноді - долю подорожніх.

У частині обрядів молодиці "задобрювали" Мороза кашами, щоб обійшов поселення.

Зюзя - зимовий бог Північного Полісся

Регіональний, але дуже виразний персонаж. Поліський Зюзя - босий, волохатий, грізний дух зимового холоду, який "ходить по ночах і ламає дерев’яні переклади, якщо його не вшанувати".

Його образ має чіткі паралелі з балтійським Велнясом і словенським Кресником, що свідчить про давній індоєвропейський шар міфу.

Вітер-Віюн - бог зимових буревіїв

У народних легендах Віюн керував сильними зимовими вітрами, особливо тими, що приносять порошу. Його боялися пастухи та мандрівники.

Частина етнографів пов’язує його з давнішим слов’янським Стрибогом - "батьком вітрів".

Корш - хтонічний тіньовий дух зимових ночей

Рідкісний образ, який зберігся у поліських та волинських оповідях. Корш - дух темряви, що "виходить на найдовші ночі". Він не має жорсткої персоніфікації - скоріше символ ночі, тиші та невидимого.

Його вважали провісником "перелому зими", коли світло починає перемагати.

Берегині зимового циклу

Попри уявлення про холод як чоловічу стихію, у зимових обрядах фіксується й жіночий аспект - так звані "Студені Матері". Це не боги, а радше духи-заступниці, які охороняють худобу в зимівнику, "стежать за теплом у хаті" та відганяють хвороби.

Без пожертв та поклонінь

Археологи й міфологи підкреслюють, що взимку активізувалися саме ті персонажі, які не вимагали постійних жертв чи поклонінь - зимові боги працювали як регулятори циклу. Це зближує українську традицію з германською (Скаді, Ульр), балтійською (Ауксінс) та кельтською (Кайлех).