Весілля в українській культурі завжди було не просто святом, а цілим ритуалом переходу - з глибокими символами, співами та звичаями, що передавалися з покоління в покоління. Від першого сватання до обрядового хліба та народження похресників - кожен етап мав своє значення, благословення та пісню.
Як святкували весілля наші предки і яке значення має кожен обряд, розповідає РБК-Україна.
Усе починалося зі сватання - символічного прохання руки нареченої. Старости з боку хлопця приходили до дівчини з короваєм або пляшкою горілки, вимовляючи традиційні фрази: "Ми від козака прийшли хліба-солі просити".
Якщо батьки погоджувалися, дівчина подавала рушники - знак згоди. Відмова ж означала повернення "гарбуза", що стало крилатим висловом у народі.
Після сватання родини домовлялися про весілля. Влаштовували заручини, обмінювалися подарунками, а дівчина починала готувати свій посаг.
У цей період співали обрядові пісні, ткали рушники, шили весільний одяг. Особливою подією було плетіння вінка - символу дівочої чистоти.
Весілля зазвичай тривало кілька днів. Центральним був обряд вінчання, який у народі сприймали як духовне єднання двох родів.
Після вінчання молодята поверталися до батьківського дому, де їх зустрічали з короваєм - обрядовим хлібом, прикрашеним калиною й колосками.
Ввечері відбувалося "розплітання коси" - один із найзворушливіших моментів, коли дівчина прощалася зі своїм дівоцтвом.
Опісля починалися веселі танці, співи, жарти й гуляння, які могли тривати до трьох днів.
Через певний час після шлюбу молодята хрестили першу дитину й ставали кумами - духовними батьками для дитини друзів або родичів.
У народній традиції це вважалося зміцненням родинних зв’язків і продовженням весільного роду. Кумівство підкреслювало важливість духовної єдності та взаємопідтримки.
Кожен елемент весілля мав значення:
У деяких регіонах України весільні звичаї збереглися майже без змін - наприклад, на Поліссі чи Буковині.
Там і нині співають давні обрядові пісні, печуть коровай за родинним рецептом і влаштовують "весільний поїзд" - колону прикрашених возів чи автівок, що супроводжують молодят.
Вас також може зацікавити:
Для написання цього матеріалу були використані такі джерела: Національний музей народної архітектури та побуту України, Древо, Український інститут національної пам'яті