Роман Ясіновський: Не розумію суті примітивних комедій у нашому кінематографі
Про доньку Варвару, особисте життя, війну та також про виклики, які зараз перед ним та усіма українцями, про сучасне кіно та гроші - в інтерв'ю РБК-Україна розповів актор Роман Ясіновський.
Він вчився на вокаліста і диригента хору, але мріяв саме про акторство і сцену. Потім Роман кілька разів майже пішов з професії, працював менеджером з локацій, продюсером, таксистом. Але щоразу повертався заради театральних проєктів або ролей в кіно. Зараз він знімається в кіно і серіалах, працює на сцені столичного Театру ім. Івана Франка.
З 8 грудня канал ICTV2 покаже 16-серійний проєкт "Служба 112", де Ясіновський грає одну з головних ролей - досвідченого поліцейського Бориса Манського. І актора можна було побачити на допрем’єрному показі серіалу, куди він завітав разом з донькою Варварою. Розповідаючи про свого персонажа Роман зазначив, що з задоволенням грав гідну людину і чесного профі.
В інтерв'ю РБК-Україна актор розповів про своє життя, близьких людей і те, що йому дорого і нині болить.
– Романе, на прем’єру завітали з донькою Варварою…
– Так, бо дуже люблю доньку, і ми намагаємося якомога більше часу проводити разом, хоча зараз це складно через роботу в театрі. Багато розмовляємо, намагаємося дивитися фільми, вистави, вибиратися кудись. Я її не направляю, ким бути, але підтримаю той шлях, який вона сама обере.
– Чим донька захоплюється?
– Вона творча дівчинка. Багато читає, любить співати. Малює, але для себе. Поки не обрала професію, сподіваюся, вона буде любити те, що обере для себе.
– Якщо захоче бути акторкою, не будете відмовляти?
– Ні, якщо вона справді цього захоче, адже знає, що це непростий хліб. Варвара бачить, що це нестабільна робота. Але це буде її вибір, і вона сама за нього відповідатиме.
– Раніше вона у будні жила з вами, а на вихідних у мами, вашої колишньої дружини-акторки Вікторії Литвиненко. Як зараз?
– Нічого не змінилося, дійсно, від мого будинку їй ближче до школи, тому у будні вона зі мною, на вікенди - до мами.
– Що зараз відбувається у вашому особистому житті? У вас є кохана?
– Ні, у мене немає коханої зараз.
– Які жінки вам подобаються?
– Складно відповісти. Хотів би знайти ту людину, яка була б зі мною поруч, розуміла мене, і яку я розумів. А що подобається чи ні, на мою думку, або складається, або не складається.
– Так, але все одно, якісь риси чітко вказують, це твоя людина, чи не твоя…
– Мені б хотілося, щоб та людина, з якою б я провів решту свого життя, розуміла мою віру в Бога. І щоб було розуміння моєї професії. Я прагну відкритості та розмов про те, що подобається, а що ні. Бо замовчування це погана практика, веде до непорозуміння і віддалення.
– Важливо, щоб кохана була акторкою чи навпаки?
– Ні, це не має значення. Головне, щоб вона була собою. Не люблю сучасної тенденції, коли люди прагнуть слідувати трендам, бо це модно. Хочеться, щоб це йшло від душі, щоб була захопленість, а не просто наслідуванням, бо всі цим зацікавились.
– Гроші для вас - це що? Ви більше заощаджуєте чи витрачаєте?
– Гроші це можливість. Якщо людина думає не лише про себе, а про навколишній світ, то гроші завжди будуть. Я задоволений своїм життям, роблю максимум з того, що можу. Так, у мене є певні заощадження, завдяки чому зміг купити житло на околиці Києва, тепер роблю ремонт. Намагаюся бути чесним зі світом та собою, тому гроші на свої потреби маю: чесно працюю в Національному театрі, за зйомки в кіно сплачую податки як приватний підприємець. Мені нема чого приховувати.
– Гроші приходять, коли вони потрібні?
– По-різному буває. Траплялися періоди, коли не було грошей, а потреба в них існувала велика, але все складалося. Не мрію про замки, літаки, пароплави, я мрію про прості речі: щоб моя дитина була щасливою, щоб рідні були здорові.
Гроші не можна порівняти з часом, який я можу провести з дитиною чи коханою людиною. Якщо мені запропонують дуже коштовну, але нецікаву роботу, я краще оберу час із близькими. Але якщо ця робота принесе дивіденди, які покращать наше становище, то звісно оберу роботу. Слава Богу, на мої потреби гроші є.
– Від яких ролей ви можете відмовитися?
Буває, читаєш сценарій і розумієш, що це не твоє. Я не розумію суті тих примітивних комедій, які з’являються зараз у нашому кінематографі. Для мене це втрачений час. Усе в житті повинно мати сенс: бо життя надто коротке, щоб витрачати його на щось беззмістовне.
– Як переносите блекаути?
– Як і всі, користуюся повербанками, діодними стрічками. Розумію, що нарікати на державу немає сенсу: у нас є ворог, що нам все це влаштовує, і ми повинні його знищити. Можу донатити, підтримувати військових і людей. Намагаюся це приймати як частину нашої воєнної реальності.
– Який момент у цій війні для вас найстрашніший?
– Для мене найважче - це втрата людей, яких я знав: Юра Філіпенко, Вася Кухарський та багато інших друзів-акторів. Я не можу до кінця сприйняти, що їх немає, вони для мене живі. Ці прощання, похорони та усвідомлення - це найскладніше.
Хлопець, який жив в селі буквально за два будинки від моєї бабусі, теж загинув. Я його дуже добре знав, коли був малий... Війна забирає найкращих, справжніх українців. Але найстрашніше це ті, хто закривається і каже, що для них війни не існує.
– І нам треба зараз вистояти…
– Так, ми маємо вижити як нація з великою і багатою культурою, яку ворог намагається знищити або вкрасти. Я досліджував це і зрозумів, що російська мова має дуже багато слів з українським корінням, десь 30-40%. Українська мова є ближчою до давньоруської, ніж російська.
Це історичний факт, який росіянам невигідно визнавати. Я сам перекладав свої монологи з російської на українську для вистави "Антігона", щоб відійти від російської. Бо до 2022-го цю виставу грали українською, російською і французькою, а після повномасштабного вторгнення - лише французькою і українською.
– На початку вторгнення ви волонтерили. Як це почалося?
– Насамперед я хотів потрапити до військкомату, але брали тільки людей із досвідом. Я вивіз своїх близьких, а потім повернувся до Києва і намагався потрапити до лав армії. Коли не вийшло, я написав у соцмережах, що маю великий досвід водіння, можу вивезти. Люди одразу почали просити допомогти виїхати батькам із небезпечних зон. Так я почав вивозити людей у бік кордону. Потім знайомий священник отець Михайло зі Львівщини зателефонував і спитав, де я і чи зможу перевезти автомобіль з Городка, а я якраз був у Львівській області, до столиці. Я зголосився.
І почав з заходу перевозити авто в Київ, а звідти людей вивозити не тільки в автомобілях. Не хвалюся, але й зараз переганяю автівки з Європи для наших військових. Не вважає це волонтерством, це моя особиста робота, адже зараз кожен з нас має щось робити для військових і країни. Нам треба вистояти і перемогти, я і зараз це роблю.
– У вас так багато талантів і професій: актор, викладач, диригент, водій, менеджер, продюсер, вокаліст…
– Є притча про таланти в Біблії. Якось господар роздав своїм слугам таланти – майно, і кожен розпорядився за власним розсудом. Перші два слуги примножили таланти, і отримали нагороду від господаря, а останній слуга закопав своє майно і так і залишився рабом. Притча про те, що таланти треба розвивати та збільшувати, а не ховати. Так ось я намагаюся просто щось робити у своєму житті, знаходити якісь свої таланти.
Для мене сенс життя - бути корисним, дарувати добро і тепло. Я хочу працювати максимально, щоб моє життя було корисним не тільки для мене, а й ще для когось.
– Яку б пораду зараз дали собі 20-річному?
– Я б точно порадив собі юному більше працювати над собою. А ще б порадив думати, перш ніж щось робити… Проте в цілому, не став би нічого міняти кардинально, бо задоволений своїм життям, тим, що дав мені Бог. От тільки війна мене бентежить…
Також читайте, як Марина Боржемська розповіла в інтерв'ю РБК-Україна про нові стосунки, виховання дітей, схуднення, секрети краси та кризу 40 років.
А Володимир Шумко висловився в інтерв'ю РБК-Україна про гумор під час війни, критику та хейтерів, культуру "скасування" та бажання стати батьком.