INGRET: Планую втретє взяти участь у "Євробаченні"

– Ти маєш досвід участі у великих телевізійних шоу, таких як "Х-фактор" і "Голос країни", брала участь у Нацвідборі на "Євробачення". Наскільки цей досвід, ця "школа", сформував тебе як артистку, якою ти є зараз?

– Насправді цей досвід для мене дуже цінний і важливий, перш за все тим, що я змогла випробувати себе на великих майданчиках.

Я зіштовхувалась із ситуацією, коли зростала популярність, коли про мене дізнавались дедалі більше людей, коли моя творчість ставала доступною великій аудиторії. Це був новий масштаб.
На цих проєктах я зрозуміла, що мені під силу працювати в такому форматі, що мені це до душі, і я почуваюся комфортно, коли працюю з великими обсягами, великими просторами.

Можна сказати, що саме ці проєкти дали мені досвід роботи у телевізійному форматі та навчили виступати для великої аудиторії - не лише в залі, а й через екран. Адже іноді в залі може бути небагато людей, але ти усвідомлюєш, що по той бік екрана тебе дивляться мільйони. Я відчула, що мені справді подобається працювати з камерою, і в майбутньому я бачу себе на великих сценах.

Зараз я ніби починаю все з початку - звісно, не відкидаючи попередній досвід. Але для себе я вирішила: це новий етап мого музичного шляху. І ми потроху, крок за кроком, будемо рухатися вперед і вгору.

– До речі, щодо "Євробачення". Плануєш спробувати потрапити на конкурс втретє?

– Так, я планую втретє взяти участь у "Євробаченні", але наразі не знаю, коли саме це станеться - в якому році чи за яких обставин. Це складно спрогнозувати.

Проте я точно знаю одне: повернуся на "Євробачення" лише тоді, коли чітко розумітиму, навіщо мені це потрібно. Коли зможу тверезо оцінити свої можливості за всіма параметрами - моральними, фізичними, творчими, фінансовими.

Тож цей рік - точно ні. Але коли відчую повну готовність - тоді так, я би спробувала ще раз. І, чесно кажучи, не бачу в ще одній спробі нічого поганого.

– В продовження теми. Який виступ України на "Євробаченні" за всі роки для тебе залишається найсильнішим емоційно? Як думаєш, хто з артистів "поза часом" найгідніше представив би Україну на конкурсі?

– Моя незмінна фаворитка - це Джамала. І це правда. Вона - людина, яка, на мій погляд, взагалі стоїть поза конкурсом. Її мистецтво мені дуже близьке, так само як і її енергія, як особистості. 

Не можу сказати, що ми тісно спілкуємося, але вона мені дуже симпатична - як людина і як артистка.Мені зрозумілі тексти, які вона пише, зрозуміла її емоція. Я відчуваю її творчість дуже глибоко.

Звісно, якби була така можливість, я б із задоволенням відправила Джамалу ще раз на "Євробачення".

Також було б надзвичайно цікаво побачити на конкурсі гурт ДахаБраха - їхній формат теж може стати дуже сильним культурним представленням України. Але все ж, якщо обирати когось одного, я зупиняюсь на Джамалі. Це неймовірна артистка, яка створює музику поза часом.

– Розкажи про свій новий альбом "Могутня фігура". Що тебе надихало під час його створення?

– Насправді головним натхненням для цього альбому стало моє життя - мої емоції, мій внутрішній стан. Я зазвичай намагаюся відтворити у музиці те, що відчуваю всередині, якщо з’являється для цього натхнення. Іноді всередині буває нестерпно боляче - і це теж частина життя. Важлива і чесна.

Коли я проходжу через такі етапи, мені природно хочеться трансформувати цю енергію у творчість. Інакше біль ніби капсулюється всередині, і тоді мені стає по-справжньому важко. А так - ця емоція, хоч і болісна, стає чимось, що може бути близьким і зрозумілим іншим.

Я бачу це на своїх концертах: люди відгукуються саме на цю щиру емоцію. І коли ми усвідомлюємо, що не одні у своїх переживаннях, що наші відчуття резонують - жити стає світліше. Це те, заради чого я створюю музику.

Деякі пісні я дописувала буквально перед самим записом альбому. Строки підштовхували, надихали. Частина пісень або куплетів ще була незавершеною, і я доробляла їх просто під час туру з Васею Байдаком "Смерть, папуга, фортепіано". Тож так - інколи навіть дедлайни можуть надихати.

– Ти колись казала, що мрієш знятися в андеґраундній короткометражці. Яку історію хотіла б розповісти через кіно?

– Насправді я ще не замислювалась глибоко над тим, яку саме історію хотіла б розповісти в документальній короткометражці.

Але точно можу сказати, що мені дуже подобаються такі жанри, як детектив, горор, психологічний трилер - щось із напругою, глибиною, атмосферою. Або ж навпаки - щось надзвичайно естетичне й візуально красиве, як у фільмах Джима Джармуша. Мені дуже близька його стилістика.

Тому можу точно сказати, що це навряд чи була б комедія - я якось не уявляю себе в цьому жанрі.

– Твій чоловік, брат і батько - військові. Як твоя родина справляється з таким постійним і глибоким залученням до війни? І як це впливає на твою творчість і внутрішній стан?

– Я не хочу багато говорити про своїх рідних і їхні стани, бо вважаю, що це особисте. Але я дуже вдячна їм за те, що вони не занурюють мене у свої робочі процеси - особливо ті, що стосуються війни. Вони щиро, усією душею, серцем і розумом бажають, щоб я розвивалась у творчості, щоб могла квітнути в тому, що люблю.

Вони знають, що я дуже чутлива, що я все бачу й відчуваю - навіть без слів. Я і так слідкую за новинами, постійно дивлюсь улюблені військові канали, тож залишаюсь у контексті. Але ніхто спеціально не жаліється, не розповідає мені про жахи, не навантажує деталями. Вони діють дуже тверезо та з великою любов’ю, бо розуміють, що я все це вже проживаю емоційно.

І попри все, вони дуже підтримують мою творчу частину. Їм цікаво, коли будуть нові пісні, коли концерти. Вони щиро радіють моїм успіхам і кажуть, що я - промінчик світла в нашій сім’ї.

Хоча, якщо чесно, у нас усі в родині дуже творчі, тому вони чудово розуміють мою природу й підтримують її.

– Ти ще підтримуєш вегетаріанський спосіб життя?

– Наразі ні. Приблизно через рік-півтора після початку війни я знову почала їсти м’ясо. Це досить широка й складна тема - чому саме я на це пішла, але зараз мені з цим комфортно. Бувають періоди, коли я м’яса не вживаю - або через фізичне відчуття важкості, або просто тому, що не хочеться.

Я вірю, що колись повернуся до вегетаріанства, але наразі мені хочеться мати інший раціон. І найголовніше - не знецінювати себе за це.

Я не відмовляюсь від своїх поглядів щодо вегетаріанства й досі підтримую веганську спільноту - це для мене важливо. Але зараз я обираю те, що підходить мені в поточному стані. І дозволяю собі бути в цьому гнучкою.

– Ти цікавишся апсайклінгом. Які поради ти б дала людям, які хочуть інтегрувати апсайклінг у свій щоденний гардероб? З чого варто почати, а яких помилок слід уникнути?

– Я не є спеціалісткою з апсайклінгу, але мені дуже подобається використовувати перероблені речі. Особливо люблю шукати щось на наших українських "модних барахолках" - як-от Кураж або Подільський Шук. Там багато класних локальних брендів, які впроваджують апсайклінг у своїй роботі. Це мене надихає.

Я завжди раджу довіряти собі: якщо хочеться одягти якусь річ або поєднати щось нестандартне - зробіть це, навіть якщо не знаєте "як правильно". Хоча зараз, звісно, є можливість звернутись до стиліста, який допоможе проаналізувати ваш гардероб і підкаже - що, з чим, і як краще комбінувати, включно з брендами й аксесуарами.

Але я точно не експертка - можу ділитися тільки власним досвідом. А мій підхід простий: я люблю одягатися так, як підказує мені моя душа.

– Чи є у тебе ще улюблені місця, які ти вважаєш "золотими копальнями" для своїх творчих апсайклінг-проєктів?

– Секонд-хенди мені подобаються, якщо є відповідний настрій, я можу поїхати на "Лісову" або "Академмістечко" - там величезні ангари з дійсно класним секондом. Ну і як я вже згадувала, я обожнюю сучасні барахолки - з локальними брендами, атмосферою та естетикою.

– Щодо екології, до речі. Як ти ставишся до Ґрети Тунберг та її активізму? Наскільки вона, скажімо так, чесна, на твою думку?

– Буду відверта: я не стежу за діяльністю Ґрети Тунберг. Звісно, я пам’ятаю її відому промову - як і більшість людей, - але дослівно вже не пригадаю.

Натомість я більше зосереджуюсь на власній екологічності - як у побуті, так і в емоційній площині. Для мене важливе правило: бути екологічною до себе й до свого оточення. Це мій особистий вектор, і саме на ньому я тримаю фокус.

– Ти згадувала, що надихаєшся творчістю Massive Attack. Як ставишся до того, що гурт видалив свою музику зі Spotify на знак протесту проти інвестицій його керівника у дрони? Це вплинуло на твоє ставлення до їхньої творчості? Загалом, на твою думку, чи можна відокремлювати творчість від особистості митця, якщо знаєш, що його вчинки суперечливі?

– Вау, новина про Massive Attack для мене досить неочікувана - я її ніде раніше не бачила. Якщо мені подобається якась музика, вона може довго залишатися у моєму плейлисті, але я не обов’язково підписана на їхні сторінки в Instagram чи інших соцмережах. Я просто зберігаю музику.

Тож у інформаційному просторі ця новина мені не траплялася, але, мабуть, варто її дослідити. Я поки що не до кінця розумію, чи вони не підтримують війну, чи в чому саме полягає їхній протест.

Якщо ж вони не підтримують Україну - звісно, я це не підтримую і не можу прийняти, як і будь-хто, хто поважає свою країну.

– Які YouTube-шоу ти дивишся для натхнення або розвантаження?

– Я багато часу проводжу на YouTube і дивлюсь різний контент, зокрема військовий. Особливо мені подобається канал Золкіна, де він проводить інтерв’ю з військовополоненими РФ. Мені цікаво аналізувати, як працює психіка цих людей, а також слідкувати за ситуацією на фронті. На мою думку, Золкін дає дуже багато корисної та правдивої інформації про те, що зараз насправді відбувається.

Окрім цього, я часто дивлюсь інтерв’ю - якщо мені цікава особистість і тема. Також люблю контент на духовні, детективні та психологічні теми.

Якщо говорити про розважальний контент, то я можу подивитись гумористичні шоу, але дуже вибірково і не часто. Зараз мені дуже подобається Настя Ткаченко - чудова комікеса з Вінниці, моя землячка. Коли бачу, що вона бере участь у будь-якому шоу, одразу хочу це подивитися, бо мені дуже подобається її гумор і її природність.

– Хто з нових українських артистів у твоєму топі зараз?

– Мені, звісно, дуже подобаються мої подруги - у мене вони безмежно талановиті, і багато хто має класні пісні та репертуар. Насамперед це Юля Юріна і Олена Карась. Також мені дуже подобається, як зараз проявляється Кажанна. Ми особисто не знайомі, але я дуже ціную її експериментальну музику, особливо ліричні пісні - це мені дуже імпонує.

Окрім них, мені також подобаються Lely45, Ірена Карпа, ДК Енергетик, Мертвий Півень, Курган і Агрегат, Марина Круть і спілка Phil It. Взагалі наша альтернативна інді-сцена - дуже класна і різнопланова.

– У яких місцях тебе можна зустріти найчастіше?

– Найчастіше мене можна зустріти у студії, де я викладаю вокал і репетирую свій музичний репертуар.

Також я дуже люблю Поділ і часто буваю на Контрактовій площі. До речі, саме в районі Контрактової я зазвичай проводжу практики з активації кундаліні. Я обожнюю гуляти Подолом і проводити зустрічі саме там. 

А коли маю вільний час, намагаюся проводити його в лісі або біля води - це місця, які мене надихають, тому намагаюся якомога частіше бути на природі.

– Що для тебе головний мотиватор прокидатися щоранку і продовжувати створювати музику та працювати?

– Я знаю, що багато людей чекають на мою музику, стежать за тим, як я змінююсь. І в такі моменти я розумію - було б егоїстично нічого не робити, адже цим я забираю у них можливість отримати частинку світла, яке є в мені.

Мене мотивує моя здатність творити, проявлятись і надихати інших. Звісно, бувають моменти, коли мені просто хочеться відпочити і нічого не робити. Але зараз я навчаюся балансувати між роботою та особистим часом. Іноді в графік я свідомо вписую дні, коли прошу мене не турбувати - щоб побути наодинці з собою.

Особливо це важливо після емоційних виступів чи зустрічей - мені потрібен час на відновлення, і я зрозуміла, що це для мене необхідність. Я знаю, що таке вигорання і втрата сил, тому намагаюся регулярно відновлюватися - не раз на рік чи раз на квартал, а системно. Адже тільки відновлена я можу бути натхненною - і для себе, і для інших.