Володимир Кравчук - ім'я, яке до 2022 року асоціювалося виключно з гумором, сценою та "Мамахихотала". Проте актор змінив яскравий софіт на піксель, взявши до рук зброю, щоб боронити Україну від окупантів. Не так давно, під час відпустки, актор-військовий мав змогу повернутися до зйомок у фільмі "Батьківські збори", який вже 30 жовтня виходить на великі екрани.
У відвертій розмові з РБК-Україна Кравчук вперше зізнався, що він робив зі своїм "червоним щоденником" у дитинстві та як його суворий батько реагував на витівки. Також пояснив, чому його персонаж у кіно - "батько-забиватор", як він сам насправді виховує сина і коли Володимир усвідомив, що йому необхідна повна зміна діяльності.
– У фільмі "Батьківські збори" ти граєш батька, який завжди вміє створити веселу атмосферу і приносить свій гумор у будь-яку ситуацію. Наскільки він схожий з Володимиром Кравчуком в житті? Бо ти наче і маєш в арсеналі багато комедійних персонажів, але водночас - служиш в ЗСУ.
– Я дуже люблю проводити час зі своїм сином Мироном. Це надмірне бажання з'явилося через те, що протягом півтора року, коли я був у піхоті, я з ним дуже мало бачився. Він зростав без мене, тому я дуже люблю фільмувати наші веселощі та вигадувати нові заняття.
Ми ходимо з ним збирати гриби, на скеледром, з біноклем дивимося на будинки на лівому березі, робимо з картону макет вокзалу. Ми постійно вигадуємо якісь активності, я люблю з ним проводити час, хоча у нього зараз період мами, і я все одно десь програю її увазі.
Персонаж схожий зі мною саме в можливості, організовуючи для сина чи малих свято, самому бути трішки підлітком чи дитиною всередині.
– До речі, про службу: складно було відпроситися на зйомки? Яка тут механіка взагалі?
– У всякому разі, коли ти військовий, у тебе єдиний варіант, взяти відпустку. У мене ще на той момент було 10 невикористаних днів, і я їх взяв для того, щоб знятися.
Насправді я і відпочив за ці 10 днів, хоча був дуже щільний графік зйомок. Але це була така зміна діяльності, яка дала дуже добре відпочити. Я знову пірнув у світ кіно, тому це був дійсно приємний і наповнюючий відпочинок.
– Було щось імпровізоване під час зйомок? Можливо, сцена чи фраза, яку вигадав прямо на майданчику?
– Хлопці знають мою властивість, а іноді й потребу, трішки підганяти текст під себе. І вони мені дозволяють це робити. У нас класна історія співпраці з текстом зі сценаристами студії "Мамахихотала". Це стосується як сценічного, так і кіно-формату. Тому вони дозволяють мені трішки адаптовувати під себе цей текст. Іноді це було і на майданчику "Батьківських зборів". Але це лише кілька більш влучних, точніших слів. Чогось глобального не пам’ятаю.
– У кадрі ти - з давніми колегами та друзями: Алісою Тункевич, Євгеном Яновичем, Олегом Маслюком. Сценаристи стрічки теж твої друзі. Це спрощує задачу? Чи навпаки викликає ніби більшу відповідальність?
– Дійсно, простіше налагодити зв'язок, маючи такі бекграунди, як у нас з Алісою, Євгеном, Олегом і зі сценаристами, Дмитром та Іваном. Ми всі один одного знаємо, і, мені здається, це спрощує, бо ми розуміємо, чого очікувати один від одного. Я розумію, який текст хлопці напишуть, і яким я буду в цьому тексті. Відповідно, і в хлопців є розуміння, як я буду з ним працювати.
Тому, мені здається, це спрощує, а також трішечки полегшує і робить веселішим час роботи в одному проєкті.
– У фільмі ти граєш такого собі легковажного батька. Цікаво дізнатися, яким батьком ти є у житті. Які підходи до виховання застосовуєш у вихованні сина? Можливо разом навчаєтесь, займаєтесь спортом?
– У фільмі мій герой це батько з такою філософією: "Якось воно та й виросте". Такий "батько-забиватор". Він уявляє, що це природний процес, і виховання якось само складається.
Я трішечки по-іншому бачу це. Я не читав мільйон книжок про виховання дітей і не настільки глибоко занурююся в різні теорії та практики виховання, але я звертаюся до відкритих джерел, якщо стикаюся з якимись труднощами у вихованні Мирона.
Я дуже люблю цей процес! Виховую сина більш м'яко, ніж виховували мене. Але я впевнений, що мають бути якісь кордони, виховання має ґрунтуватися на якихось цінностях, табу, не тільки на дозволах, а й на забороні чогось, на серйозному сприйнятті таких речей.
– Яким ти був у школі? Чи сварились на тебе батьки, коли поверталися з батьківських зборів?
– У школі я любив зривати уроки. Це не було моєю метою, але в мене це виходило дуже часто на тих предметах, які мені були не дуже цікаві.
Часто в мене був червоний щоденник, і я був саме тією дитиною, яка прибирала всю хату, поки батьки були на батьківських зборах.
Хоча в мене був досить суворий батько, це все одно не заважало мені проростати зі своїм баченням світу.
– Попри те, що тебе найчастіше бачать у комедійних проєктах, ти маєш і успішний драматичний досвід. Мова про фільм "Ти - космос", який вже отримав купу міжнародних нагород і наробив багато галасу. А ще за плечима у тебе роль ветерана у фільмі "Життя починається". Наскільки відрізнялася підготовка до цих ролей від комедійних ролей? Як ти переключаєшся між такими різними емоційними станами?
– Мій діапазон драматичності зріс і сформувався в театрі, у роботі над виставами, особливо у Театрі драми і комедії на лівому березі.
У мене було кілька драматичних ролей, і там я насправді відчув і працював із цією темою, але вважаю, що комедія є найкращим тлом для якихось драматичних історій чи сцен. Тому мені дуже подобається, коли робота йде на межі цих двох жанрів, - вони дуже взаємно підсилюють один одного. Це така win-win історія.
Дуже подобається, коли це не тільки комедія, а й час та можливість відчути щось з іншою енергетикою.
– Тебе впізнають на вулицях? Підходять фотографуватись чи просто обійнятись? Подобається це?
– У мене є певна впізнаваність із різних сфер: частково це глядачі "Мамахихотала", частково - завдяки акторським роботам, хтось знає мене по театру. У мене є певна впізнаваність, і вона досить приємна. Так, до мене дійсно підходять і вітаються зі мною, можемо сфотографуватися, але це не настільки надокучлива чи неприємна історія.
Вона така легка: іноді мене впізнають, і мені це не приносить жодного клопоту. Я хотів би, щоб це залишилося на такому рівні, щоб ця впізнаваність не коштувала мені свободи десь гуляти і перейматися, що мене ось побачать, і мені доведеться відповідно виглядати чи себе поводити.
– Чи є жанр або роль, яку ти ще не спробував, але яка була б для тебе справжнім акторським викликом?
– Я б ще хотів спробувати себе і в драмі, але зараз я придивляюся до такого жанру, як трилер, до манери існування в такому жанрі. Щось таке на межі з трагедією. Знову ж, я хотів би спробувати поєднання двох жанрів. Можливо, вдасться реалізація в такому. Сподіваюся, з часом доля мені щось таке підкине, і я буду готовий до цього виклику.
– Які улюблені заняття допомагають тобі відволіктися від роботи (і акторської, і військової) і відновити енергію?
– Я маю кілька таких занять, тому що одного мені не вистачає. Насамперед це спорт, і я дуже люблю, як він мене збирає - і психологічно, і фізично. Хочу бути готовим до різних викликів. У нас зараз триває війна, і ти можеш стати в пригоді в будь-який момент, де це буде потрібно.
Я полюбляю робити з картону маски - це одна з моїх пристрастей. Люблю дрібну моторику, це така певна медитація. Поки що я просто їх роблю і дарую своїм друзям. Просто роблю це повільно, не так швидко, як би мені хотілося.
Мені цікаво пробувати завжди щось нове і проявляти себе в чомусь. Можливо, з часом це колись буде музика. У мене вже є така задумка, яка давно мене мучить. Можливо, я невдовзі випущу свій альбом (Усміхається).
Читайте також інтерв'ю з акторкою Лілі Цвєліковою про свою героїню в "Батьківських зборах" і те, як зберігає ментальну рівновагу та віру в себе у час війни.