Європа має труднощі з постачанням Україні обіцяного мільйона артилерійських снарядів, оскільки країни НАТО не були готові до такого формату війни. І наразі незрозуміло, чи буде ця обіцянка в результаті виконаною.
Про це в коментарі РБК-Україна сказав військовий експерт порталу Defence Express Іван Киричевський.
Зараз світ влетів у таку кризу, коли відчувається, що для оборонного виробництва не вистачає всього. Ми з вами опинилися у світі, де Ізраїль був змушений визнати, що він занадто багато електроніки імпортував з Китаю. А тепер через якісь негласні санкції електроніка затримується на кілька тижнів, і їхнє високотехнологічне виробництво буквально здувається на очах. Навіть Ізраїлю зараз треба терміново розгортати довгострокове виробництво звичайних снарядів і бомб. Попереду нас очікують десятки, а то й півсотні років, коли жодне оборонне виробництво не буде збитковим.
Труднощі Європи з постачанням Україні мільйона снарядів мають обʼєктивний характер. Країни НАТО до такого формату протистояння не готувались – з інтенсивною артилерійською війною. Вони робили акцент на бомби та авіаційні засоби ураження. НАТО передбачало, що ударна авіація для них буде замінником артилерії у разі воєнного конфлікту. Можуть бути й інші фактори, на кшталт нестача загартованої сталі, пороху.
На це наклалися незрозумілі політичні протиріччя серед країн Європи. Це дивна історія, коли чи не кожна з країн Заходу поставляє окремо снаряди, але скинутись "в складчину" в рамках єдиної програми – мільйон снарядів від ЄС – вони не можуть. Хоча керівництво Євросоюзу придумало цей проект саме задля обʼєднання зусиль, а не їх розпорошування.
Для Європи був варіант докупити ці снаряди у Туреччини – це великий виробник снарядів 155 мм. Але Франція і Греція виступили проти, мовляв, не можна долучати до цього проекту країни поза межами ЄС. Промисловий протекціонізм у дії, але боєприпасів немає.
Головне управління розвідки заявляло про спроможність Росії виробляти близько 2 мільйонів снарядів на рік. Формально росіяни переважають ЄС більше ніж вдвічі, тому що мільйон снарядів здатні поставити Євросоюз, тоді як Росія виготовляє 2 мільйони і ще близько 500 тисяч вона отримує за рахунок зовнішніх поставок.
Але тут є перша невідома складова – скільки в цих 2 мільйонах частка відремонтованих снарядів: коли десь на складах лежала стара, непридатна "болванка" і її відправили на відновлення. Другий момент – індустрія виробництва вибухівки і міндобрив дещо пов’язані, тому що схожа технологічна база. Для будь-якої хімічної промисловості потрібен газ. Можна сказати, що Європейський союз виготовляє снаряди краще при меншій ресурсній базі, ніж є у росіян.
Складно оцінити, чи встигне Європа надати нам мільйон снарядів до весни. Чому наші болгарські партнери в три зміни роблять радянські снаряди? Вочевидь, тому що є сумніви, що обіцяний обсяг "натівських" боєприпасів з Європи не надійде. По-друге, артилерія "натівського" калібру в строю Сил оборони України може складати 2/4 чи 1/3. З цього випливає не лише те, яка в нас велика потреба в снарядах. А й те, що загалом нестачу артилерійських боєприпасів можна вирішувати за рахунок інших джерел поставок – наприклад, Східної Європи, яка робить снаряди радянського калібру, хоча і це не найкращий вихід для нас.
Те, що росіяни могли отримати мільйон снарядів 122 мм і 152 мм від КНДР підтверджуються з різних відкритих джерел. Варто зауважити, що з фото, які демонстрували самі ж росіяни, можна зробити висновок, що ці північнокорейські снаряди не нові – вони зі ржавчиною. І вони або просто погано зберігались, або лежали на складах надто давно.
До того ж у Північної Кореї з ресурсами теж погано. Їхня ситуація для виробництва снарядів навряд чи є більш сприятлива, ніж у нас. Їм треба енергоносії від північного сусіда, щоб ці снаряди клепати. Тому я можу припустити, що росіяни просто надають КНДР необхідну сировину для виробництва боєприпасів на своїх потужностях – такий собі терористичний аутсорсинг.
Щодо США, то вони мають проблему з тим, що в них вертикаль виробництва боєприпасів розосереджена по різних заводах. Тому виробничий цикл снарядів може тривати кілька тижнів виключно через логістичні фактори. Ймовірно, вони розуміють, що в них немає часу перебудовувати роботу своїх підприємств так, щоб усе робилось на базі одного комплексу, з повним циклом виробництва. І тому вони можуть йти лише шляхом нарощення продуктивності на окремих ланках. І це їм, вочевидь, вдається ефективно.
Іван Киричевський, для РБК-Україна