Володимир Бондаренко: “Будь-яка дата виборів мера Києва та Київради після 16 червня – це маніпуляція”
РБК-Україна: Блокування парламенту призводить до цілковитої неможливості призначити дату виборів у Києві.
Володимир Бондаренко: Якби у Партії регіонів було бажання погодитися на наші конституційні вимоги щодо особистого голосування - Рада вже давно була б розблокована. А сьогодні я не впевнений, що неконституційне голосування - за себе та за того хлопця - не є меншим злом, ніж неможливість призначити дату виборів у Києві. Треба переломити ситуацію, щоб ПР та їх сателіти КПУ почали працювати у правовому полі.
РБК-Україна: Після тестування було вирішено, що система «Рада-3» не готова до голосування. І почалися розмови про «Раду-4».
Володимир Бондаренко: «Рада-4» - такого немає ніде у світі. Бо пропонується, щоб депутати голосували дистанційно - з мобільних телефонів, наприклад. Уявляєте собі такий парламент? Це буде веселіше, аніж нинішні «піаністи»! До речі, знаєте, хто, за моїми спостереженнями, був рекордсменом із натискання кількості кнопок у минулих скликаннях?
РБК-Україна: Хто?
Володимир Бондаренко: Катерина Самойлик - 22 голосування за 10 секунд. Абсолютний рекорд. Після введення декількох ускладнень таке вже стало неможливим, на щастя.
До речі, крім «Ради-3», є інший вихід, який нами пропонується. Спочатку Рада протягом кількох днів обговорює законопроекти, вносить поправки. А вже потім у визначені дні для голосування кожен депутат персонально отримує бюлетень чи два бюлетені і голосує. До речі, визначатися у бюлетені можна по трьох позиціях: «за», «проти», «утримався». Лічильна комісія із представників фракцій та позафракційних депутатів буде рахувати підсумки результатів голосування, якщо вже зовсім неможливо вирішити із провладною більшістю питання індивідуального голосування в інший спосіб..
РБК-Україна: Вам не здається, що блокування, яке веде фракція «УДАРу», також побічно спрямоване на те, щоб відтягнути вирішення питання про дату виборів у Києві?
Володимир Бондаренко: Я чув про таку думку, мовляв, Кличко не хоче йти на вибори мера, щоб не спалити свій рейтинг до президентських виборів. Але, повірте, це не має ніякого відношення до дійсності.
РБК-Україна: Але й владі цікаво будь-яким чином відтягувати вибори, бо отримати опозиційного мера у столиці за два роки до виборів Президента - це ризикувати повторенням 2004 р.
Володимир Бондаренко: Проте не слід ігнорувати фактор тиску громади на владу: на парламент, Кабмін, Президента. Наразі тиск невеликий, але він наростає.
Є й позиція світової спільноти, зокрема, щодо порушення у Києві принципів Магдебурзького права.
РБК-Україна: Минулого року до Києва приїздили єврокомісари з цього приводу. Вони зустрілися з Олександром Поповим, але ніякої доповіді, здається, з питань місцевого самоврядування у Києві ніхто не бачив.
Володимир Бондаренко: А яке відношення Попов має до місцевого самоврядування? До речі, звіт був. Але в ньому було лишень зазначено, що чомусь на зустріч із питань самоврядування прийшли люди, які до самоврядування не мають жодного відношення. Це, як на мене, сигнал саме киянам, що треба брати справу в свої руки.
Бо сьогодні міська влада Києва перебуває в унікальному стані: вона абсолютно ізольована від виборців і грає за якимись своїми, цілком надуманими, правилами. Депутати Київради дійшли навіть до голосування з питання: чи надавати право виступу народному депутату, чи ні. Хоча в законі про статус народного депутата таке право прямо прописано.
Ліквідація районних рад, Київрада, обрана за принципом «кота в мішку», - хіба це самоврядування? Як і бюджет, який прийняла ця рада, хіба це бюджет?
РБК-Україна: Але ж і ламання дверей у Київраді представниками «Свободи» - це не вихід з ситуації.
Володимир Бондаренко: Це дійсно так. Але то була вимушена протидія абсолютній закритості влади. Будь-яка влада має чітко усвідомлювати: якщо у країні мовчить правосуддя - говорить вулиця. І ця мова почасти буває дуже жорсткою. Тому влада, перш ніж абсолютно дистанціюватися від громадян, має чітко усвідомлювати наслідки своїх дій. Бо київський кошторис у такому вигляді, як є сьогодні, - це дешева політична гра: забрати у Києва 8 млрд грн, щоб потім робити з Попова героя, який зміг повернути ці кошти, - це абсолютна профанація. Ці гроші належать киянам. А центральна влада у такий спосіб може маніпулювати: гарний для них керівник столиці - віддадуть, поганий - не віддадуть. І до чого тут Попов?
РБК-Україна: Як казав ще минулого року член ЦВК Андрій Магера, у поточному році будь-яка дата виборів міського голови буде неконституційною. Ваша думка з цього приводу: коли мають відбутися вибори мера та Київради?
Володимир Бондаренко: Ми готуємо конституційне подання, яке і стосується термінів. Зараз же можна казати, що у травні провести вибори не вийде - там великі церковні свята, на які традиційно не призначають голосування. Остання більш-менш правова дата - 16 червня (5 років з моменту складення присяги мера Леонідом Чернівецьким, - ред.). Але і ця дата під питанням.
Є версія, що вибори можуть пройти після 20 червня. Втім, це вже гра, маніпуляції, як і розмови про осінь або 2015 рік, якщо внести до КСУ відповідне подання.
Але головний сценарій, який зараз реалізується, - розпорошити опозиційні сили, підштовхнувши нас висунути декількох кандидатів. Моя позиція: йти на вибори розпорошено - це безумство. Як безумством було у 2008 році висувати на противагу Черновецькому і Кличка, і Турчинова.
Відкритим залишається і питання моделі виборів до Київради: за змішаною системою або чистою мажоритаркою. Мажоритарка для влади з рейтингом ПР 9% є більш цікавою.
РБК-Україна: Тобто дата виборів і модель стануть результатом політичних домовленостей?
Володимир Бондаренко: Так. Але лишень за умови, що ПР піде на індивідуальне голосування в парламенті. Саме в Раді сьогодні багато чого можна унормувати, в тому числі й по Києву. Однак першочергово слід унормувати голосування у відповідності до Конституції та регламенту. Щоб перестали ходити з кейсами, підкуповуючи депутатів.
РБК-Україна: Та невже й досі з кейсами ходять?
Володимир Бондаренко: У цьому скликанні такого явища ще не бачив. А в попередньому воно було масовим. Роман Забзалюк викрив і розповів про усі механізми, як саме це відбувається.
РБК-Україна: Повернемося до виборів та індивідуального голосування. Партія регіонів не погодилася на жодну з ваших пропозицій, ви продовжуєте блокувати Раду. Час минає - і Президент розпускає парламент.
Володимир Бондаренко: Ми на це теж згодні! Подивимося, як будуть обирати людей, які так нахабно порушували закони. У центральній Україні вони точно нічого не візьмуть.
РБК-Україна: Силовий сценарій?
Володимир Бондаренко: Навряд чи. Це вже не та ситуація, коли нас було набагато менше. А під час того кривавого побоїща, коли Саламатін із десятками регіоналів бився стільцем, нас було лише дванадцятеро. Слід також пам'ятати, що перші мордобої в Раді влаштовували Вітренко та Марченко.
РБК-Україна: Була ще Юлія Тимошенко, яка каблуком ледь не розчавила черевик Григорію Суркісу.
Володимир Бондаренко: У згаданій Вами ситуації Юлія Володимирівна не нападала, а захищалася від нападу усіма можливими способами. Ганьба в іншому: деякі провладні депутати, захищаючи абсолютність влади свого «хазяїна», не зупиняються ні перед чим - готові забити опонента до непритомності. Не зупиняє їх навіть те, що перед ними жінка! Прикро, що інтелектуальність парламенту зникає на очах, а сама Рада перетворюється на бійцівський цирк. І я добре пам'ятаю, хто зробив парламент таким.
РБК-Україна: Парламент - результат колективної роботи.
Володимир Бондаренко: Але ключовий внесок зробив Володимир Литвин, коли очолив Раду від блока ЗаЄду. Заляканий справою Гонгадзе, під тиском можливого шантажу його братів, він почав перетворювати парламент на смітник негативних суспільних настроїв. Саме при Литвинові почали говорити про Раду, яка «об'їдає вуха» збіднілим громадянам, натомість перестали говорити про ВР як самостійний законодавчий орган. І саме через Литвина зараз Рада практично виключена із бюджетного процесу, через це йдуться розмови про конституційний референдум в обхід Ради тощо. Я знаю Литвина дуже давно, тому особливо боляче сприйняв таку його поведінку.
РБК-Україна: Дуже давно - це скільки?
Володимир Бондаренко: Зі студентських років - він був на курс молодшим від мене. Проте тривалий час ми вчотирьох проживали в одній кімнаті. До речі, цікава історія. Коли я був на п'ятому курсі, а він - на четвертому, ми заробили грошей: в будівельних загонах у Казахстані, як вантажники - на «Києві-товарному». Усі на зароблені гроші купили щось: хто мотоцикл, хто батькам допоміг, хто на проживання витрачав. А Литвин прийшов у норковій шубі до п'ят. Це був, до речі, 1976 рік.
Будучи студентом, у ті часи я заробляв на горілчаній платформі, як вантажник, 25 карбованців на день. Уявляєте? Я міг, звичайно, і шубу купити. Але ні мені, ні товаришам таке і в голову не могло прийти. Ну, то ми й спитали у Володимира: навіщо така шуба? А він сказав, що йде до сім`ї, в якій хоче буди сприйнятий адекватно.
РБК-Україна: До кого ж він ішов?
Володимир Бондаренко: До сім`ї кандидата у члени ЦК КПУ, на доньці якого згодом одружився.
Потім у нього була робота у приймальні ректора університету, робота в лекторській групі ЦК. Згодом, коли КПУ заборонили, Литвин із Мартинюком працювали разом чи то сторожами, чи то кочегарами у нинішній Жовтневій лікарні. Тоді ж Литвин написав книгу про Кравчука, який, на думку Володимира Михайловича, зрадив інтереси Комуністичної партії України. Книга ця припала до вподоби Дмитру Табачнику - і Литвин опинився в Адміністрації Президента.
А стосунки наші, до речі, зіпсувалися саме після того, як Литвин очолив передвиборчий блок ЗаЄду, а я - штаб «Нашої України» у Києві.
Зовсім холодними наші стосунки стали, коли в Раді протягувалися зміни до Конституції. Ми з Іваном Стойком та нині покійним Юрієм Оробцем атакували трибуну. Я використав парламентський інструмент - папери. Коли їх береш цілу пачку й кидаєш - виходить велика куля. Скажу чесно - кидав у Шуфрича, який обороняв президію. А попав трохи в Литвина, який тоді образився і передав через інших, що більше спілкуватися зі мною не буде.
Втім, це людські стосунки. Але я говорив і говорю, що роль Володимира Литвина у знищенні українського парламентаризму просто феноменальна. Шукаючи можливості вижити, він нищив парламент. Навіть Мороз, не зважаючи на моє політичне до нього ставлення, боровся за парламент, але згорів, перейшовши у коаліцію до партії регіонів і зрадивши своїх виборців.
Спілкувався Антон Подлуцький
