Найкращі часи – попереду. Що відбувається з туризмом в Україні під час війни

Минуло вже майже п'ять місяців повномасштабної війни Росії проти України. Втрати українського туристичного сектору за цей період вже сягнули сотень мільйонів гривень.

У колонці для TRAVEL РБК-Україна керівник та засновник Smart Education Hotel School Олександр Чорний аналізує, які втрати несе галузь з початку війни та яким став туризм в Україні з початком збройної агресії в нашій країні.

"Фактично з 24 лютого ми на 100% втратили в’їзний туристичний трафік, завмер діловий туризм, а локальний перетворився на міграцію внутрішньо переміщених осіб. За дуже невеликим винятком. Але про все по черзі".

Діловий туризм. Відбулася повна зупинка

Через рік після останнього пострілу – мабуть, досить влучне пояснення, коли в Україні почне відроджуватись в’їзний туризм, а разом із ним – діловий сегмент у вигляді великих конференцій, тренінгів, семінарів тощо. Адже ці два напрямки тісно пов’язані між собою. І вони обидва дуже проблематичні без авіасполучення.

Наразі ж маємо фактично повну зупинку ділового туризму – від 24 лютого нинішнього року ні для локального бізнесу, ні тим паче для іноземних учасників проведення чогось суттєвого в Україні не на часі й надто небезпечно.

Фото: Діловий туризм в Україні з 24 лютого перебуває на паузі (unsplash.com)

До слова, про "живі" заходи. В даному контексті не варто забувати про Covid-19, який непогано так навчив нас організовувати бізнесові заходи онлайн без відчутної втрати їх якості та результативності. Хіба що "страждали" дружня кава в перервах між доповідями та селфі для соцмереж.

Не варто забувати й про той факт, що близько 10% ще недавно українського бізнесу вже повністю перенесли свої офіси/виробничі потужності за кордон. І ця тенденція поки не збавляє обертів. Так, можна зрозуміти власників, які прагнуть забезпечити стабільність своїм компаніям та працівникам. Чи повернуться вони до України після війни – питання досить риторичне. І стосовно бізнесу, і стосовно співробітників. Але це – втрата частини активної бізнес-спільноти.

Загалом відродження MICE (ділового туризму – ред.), швидше за все, почнеться не з класичних бізнесових заходів, а якраз із великих подій, ініційованих країнами-партнерами України по її відбудові після війни. Саме такі події, певно, стануть драйверами перезапуску індустрії ділового туризму. А далі вони мають перезапустити інвестиції, знову і ще в більшій кількості привернути до нас інвесторів у всі сфери економіки.

В’їзний туризм. За рік ми будемо у топ-5 країн світу для відвідування

Було б неправильно стверджувати, що після початку війни іноземці зовсім перестали до нас їхати. Як і неправильно називати їх туристами, будь-то класичними чи діловими. Здебільшого мова йде про дипломатичний корпус, журналістів, миротворців та благодійні організації, волонтерів.

Що ж стосується в’їзного туристичного трафіку – його не буде, допоки триватиме війна. Питання безпеки для туриста з будь-якої країни – "номер один" упродовж всієї подорожі. Навіть принциповіше, аніж наявність повітряного сполучення.

Фото: Через рік після завершення війни Україна увійде до п'ятірки найпопулярніших країн до відвідування (Getty Images)

Так, бум на подорожі до України ще попереду. Він неодмінно станеться, ми точно будемо у топ-5 країн світу для відвідування. Через рік після війни, коли буде відкрите небо, принаймні номінально безпечно.

Внутрішній туризм. Мандрівників замінили внутрішньо переміщені

Тут маємо не таку однозначну ситуацію: начебто не все так по нулях, як з іноземними туристами, але й не все так просто.

Зараз туризм в класичному його розумінні – майже на паузі. Навіть у локаціях, де готелі заповнені. Бо ж не треба плутати туриста і тимчасово переміщених осіб. Які виїхали вимушено, часто – втративши домівки, рятуючи себе та родини. Та й навіть родини, які повезли діток на пару тижнів якомога далі від сирен і ночівлі в коридорі чи сховищі – хіба то туристи?

Так, ці люди живуть у готелях, харчуються в ресторанах, платять здебільшого туристичний збір (до слова, тут велике питання про його доречність). І підтримують готельну сферу, інколи дозволяють власникам заробляти за весняний сезон більше, аніж за увесь попередній рік.

Фото: Безпека туристів ще довго після війни буде питанням "номер один" в готелях (facebook.com/vyscheneba)

Але навіть для західної, умовно безпечнішої частини нашої країни, то лише омана добробуту туристичної сфери. І опубліковані нещодавно дані щодо надходжень від туристичного збору в бюджет – досить умовний, якщо не сказати наразі хибний показних стану галузі. Бо ж він не показує реальну картину, а дає лише кількісні показники прожитих номеро-ночей.

Про курортний сезон багато не скажеш, окрім того, що війна його на 90% зруйнувала. Значна частина морського узбережжя тимчасово окупована ворогом. А там, де є доступ до моря, є ризик обстрілів та мін. І хоч деякі власники готелів на узбережжі моря обіцяють відкриття чи вже відкрили двері до гостей, в порівнянні з мирним часом кількість відпочивальників мізерна.

До слова, вже зараз треба думати про суттєву модернізацію в тому числі й курортних готелів з позиції безпеки. Бо ж нова реальність буде диктувати запит від гостей на наявність бомбосховища в закладі гостинності, а вже потів – інших сервісів та опцій. Навіть через тривалий час після війни наявність сховища буде переважати безлімітний WiFi та першу лінію біля моря.

Фото: Курортний сезон на 90% зруйновано через війну (Getty Images)

Стосовно міських готелів – мало хто може сказати про завантаження більше 20-25%. В середньому – 10-15%, а це не завжди навіть рівень беззбитковості. Найбільше страждають готелі з великим номерним фондом (умовно – 100 і більше номерів). Деякі з них, у тому числі в столиці, зачинились до кращих часів. Дехто намагається вижити й втримати хоча б кістяк персоналу, професійних кадрів. Тож добре, якщо готельний бізнес – не основний у власника, і є чим перекрити витрати.

На ринку чимало пропозицій з оренди чи продажу готельного бізнесу – від міських до курортних закладів. Торг має місце, тож зараз можна досить вигідно інвестувати. Але так само й досить ризиковано.

В цьому контексті було б непогано на момент закінчення війни мати готову стратегію розвитку туристичної галузі, відбудови інфраструктури. Бо туризм точно буде драйвити економіку України та залучати інвестиції.

Фото: Міські готелі мають рівень завантаженості не більше 20-25% (Getty Images)

Проблеми з кадрами. Працівники їдуть за кордон

Звісно, не зараз. У перспективі. Бо ж нині майже всі вітчизняні заклади гостинності, так би мовити, оптимізують штатний розпис.

Як наслідок – велика кількість працівників готелів, ресторанів, туристичних фірм їдуть до інших країн в пошуку роботи. І треба визнати, попит на наші професійні кадри є не лише в Європі, а й за океаном. І тут все залежить від того, наскільки довго триватиме війна. Якщо рік і довше – значна частина тих, хто знайшов роботу за кордоном, буде вирішувати: повертатись до України чи забрати до себе решту родини? Ще одне риторичне питання.

Але профільним чиновникам і ВНЗ вже зараз непогано було б продумати, як навчити, втримати та потім повернути профі до роботи, коли у нас станеться туристичний бум і попит на фахівців в туризмі зростатиме геометрично.

Є немало приводів для оптимізму. Попри війну

Попри війну – є чимало приводів залишатись оптимістами. Навіть у туристичній сфері, яка завжди страждає першою.

Отже, насамкінець – про головні висновки та сподівання. Ми точно переможемо, і відродження туристичної сфери однозначно буде. Навіть попри війну в Україні відкриваються нові готелі. І мова не лише про захід України. Це додає оптимізму.

Фото: Іноземні туристи поїдуть в Україну після закінчення війни (Getty Images)

Починають працювати туристичні агенції. Так, наші співгромадяни подорожують. Хай поки це на 90% мами з дітками. Але відкладений попит на відпочинок буде ще більше стимулювати галузь.

Найяскравіші часи – попереду. Після нашої перемоги. Та саме зараз найважливіше – підтримувати туристичний бізнес. Принаймні не дозволити йому зникнути з інформаційного поля.

Пропонуємо також почитати колонку директора Польської туристичної організації в Україні про те, як вдалося відбудувати Варшаву після Другої світової війни.