Всього в Україні близько чотирьох-п'яти жінок-капеланів, але Олександра Андріяшина єдина, хто вирушила на Донбас у зону бойових дій. Вона 3,5 роки прожила разом з бійцями в Станиці Луганській, де була місіонером Церкви "Мир Божий". Зараз переїхала в Донецьку область, пише "Повернись живим".
Олександра вирішила відправитися на Донбас від самого початку російсько-української війни, коли перші автобуси добровольців їхали прямо з Майдану Незалежності у Києві на Схід. Спочатку вона допомагала військовим на передовій як волонер, а потім поїхала туди як капелан.
Так, їй зателефонували віряни з Волновахи і Маріуполя і запросили допомагати цивільним, дітям, які мають панічні атаки та інші проблеми через бойові дії. Тоді вона почала їздити на Донбас і побачила, що "пастори є, волонтери є, і вони якось справляються, а ось у військових нікого немає".
Фото: Олександра Андріяшина (savelife.in.ua)
"На щастя, моя церква одразу дала дозвіл, благословила. І я почала їздити у Попасную, дивилася, як і чим можу допомогти. Був випадок: нас зупинили на блокпості, щоб перевірити документи, я вийшла і кажу: "Хлопці, я – капелан", запитала, чи знають вони, 90-й псалом (тоді вже багато хто з бійців його знали). Ні? Ну, слухайте уважно: "Хто живе під покровом Всевишнього, хто в тіні Всемогутнього мешкає, той скаже до Господа: Охороно моя та твердине моя, Боже мій, я надіюсь на Нього!". Лавочки, два пенька – і ми розмовляли хвилин 30. Спонтанне богослужіння – завжди краще. Моя мета – розповісти, а не навертати", - йдеться в матеріалі.
У листопаді 2015 року їй запропонували поїхати до Станиці Луганської, де відкривався християнський волонтерський центр. Олександра розповіла, що там було дуже важко: перший тиждень не було ані обігрівачів, ані туалетів, ані нормальної їжі, ніде було спати, ноги зводили судоми.
"Постійно темно, холодно, вранці і до темна ми на вулиці, щось роздаємо, то з кимось говоримо. Була команда з 6-7 чоловік з різних куточків України. І потім поступово я зрозуміла, що вже переїхала туди, навіть пральну машинку купила. В Станиці Луганській я прожила 3,5 роки", - розповіла вона.
Фото: Олександра Андріяшина (savelife.in.ua)
За її словами, до інституції капеланів в Україні поки що не звикли.
"Хоча у козаків були священики, які і хрестили, і відспівували. А зараз це прийшло в основному від католиків і протестантів. На заході у поліції, пожежників, в лікарнях є свої капелани. І, звичайно, в армії. Тобто, по-перше, капеланство саме по собі нам не властиво, а по-друге, дійсно, всі священики – чоловіки. Коли були війни, монахині з жіночих монастирів зазвичай допомагали, але як медики пораненим", - сказала Олександра.
Андріяшина зауважила, що капелан повинен бути справжнім психологом, готовим вислухати, заспокоїти людину, незалежно від того, якої вона віросповідання або взагалі є атеїстом.
"Я зустрічалася з бійцями-мусульманами і знаходила для них телефон мусульманського капелана. Вони були трохи здивовані, але потім відзвонювалися і були щасливі. У капеланів є певні правила, наприклад, треба бути обережним, так як це не є нашим завданням – навертати людей у віру або ще кудись. Я колись спілкувалася з бійцем, який дотримується старослов'янської віри, звичайно, я не заперечувала і сказала, що це цікаво, попросила трохи розповісти про це", - сказала вона.
Олександра також зазначила, що "ті, хто воюють, дуже важливі для мене і для Господа. Але необхідність у капелланах просто величезна".
Фото: facebook.com/andriyashina.oleksandra
Олександра підкреслила, що коли капелан не вміє показати зв'язок між тим, що написано в Біблії, з конкретною ситуацією, логічну прямий зв'язок – це не дуже добре.
Вона розповіла історію одного бійця, який сильно страждав через те, що його сина взяли в полон окупанти.
"І у мене з'являється така думка в голові: цей чоловік втратив зв'язок із сином, але небесний батько її не втратив, він точно знає, де знаходиться його син – в цьому світі або у вічності. І я про це сказала бійцеві, він виплакався, заспокоївся. Потім цей чоловік ліг на лікування. Минуло трохи більше місяця, він мені дзвонить і каже: "Саша, мій син подзвонив! Він був у полоні, потім вони втекли, він лікувався". Я тоді чесно сказала, що для мене це більше диво, ніж те, на що я сподівалася", - зізналася Андрияшина.
Також вона розповіла, що часто капеланам не вистачає моральної підтримки від церков, які їх направляють на Схід, і капелани починають дорікати, "мовляв, ось ви тут, а я в бліндажах живу, тушонку їм, на рахунку постійно мінус тисяча тощо. І ці нарікання – це вже червоний транспарант, що людині необхідний відпочинок, тому що це перегорання, "синдром спасителя".
"Ці речі треба вміти розпізнати в собі, запитувати друзів, що вони бачать в тобі не так", - каже Олександра.
Фото: Олександра Андріяшина (savelife.in.ua)
"Насправді я зустрічала, може, двох-трьох бійців, про які можу сказати, що вони перетворилися на машини для вбивств. Колись дуже давно їхала в купе з бійцем у Маріуполь. Ходила з ним раз в шість тамбур, стояла поруч, поки він курив. Пам'ятаю, він сказав цікаву фразу, яка мене вразила: "У мене дуже добре виходить вбивати, але я це ненавиджу". І для мене це було уособленням душі українського бійця: він повинен захищати свою землю, але він це ненавидить. І я молюся, щоб Господь допомагав їм, сам забирав їх ворогів, якщо вже проти них вийшли люди зі зброєю. Я, до речі, ніколи не допомагаю військовим купувати зброю, але можу, наприклад, допомогти придбати трубу розвідника, те, що дозволяє оборонятися, а не вбивати", - розповіла вона.
К коментарях до статті користувачі мережі дякують капелану за її мужність, допомогу українським військовим на передовій для тіла і душі.
Як повідомлялося раніше, нещодавно українці захопилися історією священика отця Сергія, який покинув Московський патріархат і став капеланом однієї з українських бригад.
Також ми писали про те, що служив у зоні бойових дій священик Володимир Беспалий розповів про нелегку службу на Донбасі в 2014-му році.
Нагадаємо, 14 березня помер відомий парамедик-доброволець і військовий капелан Сергій Мороз, який страждав від онкологічного захворювання. Він служив у медбатальоне "Госпітальєри". Сергій Мороз з позивним "Фрост" врятував сотні життів на Донбасі.