ua ru

Ми до останнього сподівалися: деталі трагічної загибелі сім'ї медиків під Києвом

Ми до останнього сподівалися: деталі трагічної загибелі сім'ї медиків під Києвом Під Києвом трагічно загинула родина медиків (Колаж РБК-Україна)

Пара прожила разом майже 17 років і пішла з різницею всього в один день

Історія 13-річного Антона з села Тараща Київської області, який втратив обох батьків через коронавірус, облетіла всю Україну. Його батьки-медики померли від наслідків хвороби з різницею в один день, а хлопчик у цей час перебував на апараті штучного дихання.

Валентину Степченко був 51 рік, його дружині – 39 років. Глава сімейства був анестезіологом у Таращанській центральній районній лікарні, а Галина працювала медсестрою в поліклініці. На коронавірус вони захворіли майже одночасно й померли з різницею всього в один день. Деталі повідомили у виданні "Факти".

Як розповіла сестра покійної Галини Степченко, чоловік і дружина захворіли майже одночасно. У них піднялася температура і ломило все тіло. Вони відразу зробили ПЛР-тест, але результат довелося чекати тиждень. Степченко лікувалися вдома і їх стан став погіршуватися. У Галини з'явилася задишка, сильна слабкість і біль у спині. Температуру вдавалося збити до 38 градусів, а потім вона знову підіймалася. У Валентина були схожі симптоми.

"Скажу відразу, ні у Галі, ні у Валентина не було хронічних захворювань. Повна сил квітуча жінка. Досі не можу повірити, що за якісь два тижні її не стало. Можливо їх слід було госпіталізувати раніше, але ж не було результатів ПЛР-тестів. А без цих результатів їх не могли взяти ні у відділення для коронавірусних хворих, ні у звичайне. Хоча всі симптоми та перебіг хвороби вказували на те, що це коронавірус. Коли в суботу, 3 жовтня, Галю все ж госпіталізували, результату її тесту все ще не було — він прийшов тільки 4 жовтня (і, як і слід було очікувати, виявився позитивним). Сестру забрали в лікарню, тому що вона вже задихалася. Години три не знали, куди її визначити. В Таращі місць не було. Відвезли в лікарню в райцентр Миронівка", - розповіла Ніна.

Обидва медики найімовірніше заразилися на роботі, оскільки й серед друзів і знайомих жодного випадку зараження не було. І через поліклініку, і через лікарню щоденно проходить сотні людей.

Галину госпіталізували 3 жовтня і їй майже відразу ж знадобився кисень, а Валентина забрали до лікарні на наступний день і для лікаря-анестезіолога теж довго не могли знайти місце. У кінцевому підсумку відправили у Білу Церкву.

"Навіть для брата — єдиного анестезіолога в районі — довго не могли знайти місце. Обдзвонювали лікарні в сусідніх районах, але скрізь була одна відповідь: вибачте, інфекційні відділення переповнені. А в деяких райцентрах зізнавалися, що кілька місць в "ковідному" відділенні ще є, але вони, мовляв, "заброньовані" для представників районної влади", - розповіла сестра Валентина Галина.

А 9 жовтня госпіталізували і їх єдиного сина Антона – його забрали в Боярку, оскільки у нього був сильний кашель і не збивалася температура. 8 жовтня мама встигла написати синові, що любить його, а 9-го її становище стало критичним.

"Лікарі бачили, що ШВЛ не дає результату, і ми почали шукати для Галі апарат ЭКМО (екстракорпоральна мембранна оксигенація). Знайшли такий у двох київських лікарнях. Але в приватній клініці цей апарат був зайнятий, а в державній не брали з діагнозом COVID-19. Та й транспортувати Галю в тому стані, в якому вона перебувала, вже було неможливо... 10 жовтня вона померла. Ми не стали говорити Валентину про її смерть. Він був у свідомості, але лікар сказав, що така звістка може тільки нашкодити. Напередодні йому повідомили, що Антошу забрали в лікарню — і після цієї новини йому стало гірше... Брат помер на наступний день, 11 жовтня. Можливо, він пішов, так і не дізнавшись про смерть Галі. А може, хтось йому і сказав — телефон до останнього був при ньому, і хто завгодно міг йому зателефонувати. Цього ми вже не дізнаємося", - додала Галина.

Хлопчикові родичі не змогли сказати відразу, що батьків більше немає. Чекали, поки він одужає. Галину і Валентина Степченко поховали в один день - 12 жовтня і тільки після цього про смерть батьків повідомили їх синові.

"Через два дні довелося сказати правду племіннику. Мені потрібно було оформляти над ним опіку, і Антоша повинен був сам написати відповідний лист в соцслужби. Це був найстрашніший момент у моєму житті. Я сказала йому: "Синку, батьків більше немає". У мене немає своїх дітей, і я завжди називала Антошу синочком. Він подивився на мене з недовірою: "Як немає? Обох?!" Я розплакалася. По щоках Антона потекли сльози. Він продовжував так само на мене дивитися — з подивом і недовірою. "Синочку, поплач", — сказала я йому. "Не можу, — ледве чутно сказав племінник. — В горлі ком, не виходить...", - розповіла тітка хлопчика.

Вона зазначила, що Антон дуже любив батьків, мріяв стати лікарем, як батько, добре вчився. Вечорами втікав до батьків на роботу, чекав їх, щоб разом піти додому.

"У них була дуже хороша дружна сім'я. Брат познайомився з Галею на роботі — коли вона після закінчення білоцерківського медучилища прийшла в їхню лікарню. Вони прожили разом 17 років. Ми з братом були дуже близькі. Рано втратили батьків і у всьому намагалися підтримувати один одного. Валентин жив медициною. Медучилище, а після армії — медичний інститут імені Богомольця, аспірантура і посаду анестезіолога в Таращанській райлікарні. Він був єдиним анестезіологом на весь район. 24 години на добу був на зв'язку, не знав, що таке вихідні та відпустка, тому що в будь-який момент його могли викликати в лікарню. Тепер анестезіолога в Таращанському районі немає. Жодного. Ми до останнього сподівалися, що брат виживе. Він не був на апараті ШВЛ. Ми двічі купували йому дорогі крапельниці — і вони начебто давали результат. Але на жаль... Валентин до останнього був на зв'язку. Переживав за Галю, за Антона, навіть за мене", - повідомила Галина і зізналася, що брат сильно переживав, щоб вона не заразилася, коли поїде до Антона в лікарню.

"Ми знали, що COVID-19 — це страшно. Але навіть не уявляли, що настільки. Що дві здорових людини, яким ще б жити й жити, згорять за якісь два тижні", - в сльозах сказала Галина.

Зараз Антона вже виписали з лікарні й він під опікою родичів. Про батьків він майже не говорить, тримає увесь біль в собі. Хлопчика підтримують рідні, вчителі, однокласники, друзі. Психологи поки радять не лізти до нього в душу і дати час прийти до тями.

Галина переживає з приводу обіцяної компенсації від держави, оскільки не всім медикам, загиблим від COVID-19 її виплачують. Вона збирається переїхати з Черкас в Таращу, щоб взяти під опіку племінника і буде займатися пошуком роботи.

Нагадаємо, раніше ми писали про те, що у Вінниці від коронавірусу загинула ціла родина медиків.