Грошей немає, але зйомки йдуть повним ходом. Як війна змінила українське кіно
Під час війни в Україні продовжують знімати кіно (колаж: Styler)
Чим живе українська кіноіндустрія та що на неї чекає після нашої перемоги у війні з Росією - в колонці виконавчої директорки Української кіноакадемії Анни Мачух для Styler.
З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну українська кіноспільнота одразу стала до боротьби як на інформаційному та дипломатичному фронтах, так і безпосередньо в гарячих точках.
З перших днів великої війни кінематографісти почали допомагати наближати перемогу над ворогом всіма силами. Хтось став до лав тероборони та ЗСУ, хтось став волонтером або почав фільмувати те, що відбувалось в окупованих місцях, частина фахівців активно розповідали правду про війну на різноманітних міжнародних майданчиках. До цього долучилась і Українська кіноакадемія, яка одразу закликала міжнародні кіноінституції та організації до бойкоту російського кінематографа та російської культури загалом. Кіностудії перетворились на гуманітарні штаби, продакшени надавали техніку, дрони й автомобілі на фронт.
Зі зрозумілих причин після 24 лютого багато кінопроєктів було призупинено та заморожено. Виключенням стали фільми на фінальній стадії виробництва та завершені стрічки, які продовжили "життя" і взяли участь вже в декількох великих кінофестивалях.
Наразі 18 повнометражних ігрових фільмів, чотири документальних та два анімаційні проєкти, створені за підтримки Державного агентства України з питань кіно, перебувають на завершальних стадіях виробництва і шукають міжнародних партнерів, з чим допомагає держава.
Оскільки бюджет країни був перерозподілений з урахуванням воєнного стану, розраховувати на фінансову допомогу від держави кінематографісти зараз не можуть. Тому Держкіно займається пошуком коштів для спецфонду, з якого можна було б виділити кошти на завершення початих фільмів. За умов наповнення цього фонду Держкіно зможе провести хоча б один конкурс пітчингу і, можливо, навіть розпочати зйомки нових проєктів.
Крім того, окремий фонд створила українська кіноспільнота, до якої долучилась і Кіноакадемія. CinemAid Ukraine займається не лише збором коштів на підтримку України та зокрема для допомоги українському кіно та українським кінематографістам, а й влаштовує кінопокази по всьому світові.
Повномасштабна війна поставила перед українською кіноіндустрією виклики, з якими раніше ми не зіштовхувались
До 2022 року кіногалузь країни дуже активно й потужно розвивалась: приєднання до фонду Eurimages, запровадження системи кеш-рібейтів, регулярне представлення України на світових кінофестивалях та нагороди українського кіно.
Бюджет на кіно у 2022 році був збільшений втричі - до 1,6 мільярда гривень. Втім, зі зрозумілих причин він був секвестрований, оскільки всі ресурси країни спрямували на більш нагальні потреби, як от армія та гуманітарна допомога постраждалим регіонам.
Зараз в бюджеті закладено 115,6 мільйона гривень на підтримку кінематографії й цього вкрай недостатньо - це майже в 14 разів менше запланованого обсягу. Саме тому кінематографісти активно шукають та залучають підтримку від іноземних колег, фондів та організацій.
Однак кінематографісти продовжують знімати. Думаю, скоро ми отримаємо багато документальних фільмів, як це було після 2014 року. Режисери, оператори продовжують документувати реальність російсько-української війни. Тим паче, що у нас практично одна з найсильніших документалістик в Європі.
Згодом почнуть з’являтися й ігрові стрічки з рефлексією на сучасні події. Але поряд з фільмами воєнної тематики слід очікувати й інше кіно. Зокрема й комедії. Адже сміх - доступна розрада й метод зняття психологічного тиску, який зараз переживають всі українці.
Багато з тих фільмів, які, сподіваюсь, ми побачимо найближчим майбутнім, вже зняті й розпочали свій фестивальний шлях. На кшталт:
- трагікомічної стрічки Антоніо Лукіча Люксембург, Люксембург
- пострадянського нуару Філіпа Сотниченка Ля Палісіада
- драми Тоні Ноябрьової Ти мене любиш?
- лавсторі про космічного далекобійника Ти - космос Павла Острікова
А от комедія Я працюю на цвинтарі за однойменною книгою Павла Белянського вийде в прокат вже у вересні.
Український глядач точно не залишиться без якісного українського кіно!
Українське кіно змінюється. Тим паче, що нарешті йому дали зазвучати на міжнародній арені. Ніша, яку досі займало російське кіно, поступово заповнюється українським контентом. Світові організації та кіноінституції у своїй більшості підтримали заклик до бойкоту російського кінематографа, який у лютому оголосила Українська кіноакадемія.
Але важливо розуміти, що ми не вимагаємо анулювання кінематографа РФ як такого. Нехай існує у своїй бульбашці. Але зараз як ніколи важливо, аби голоси українського кіно звучали голосніше.
Історія довела, що геніальні роботи часто народжуються в складні часи. Автори рефлексують, пропускають події навкруги через свою особисту призму й шукають нові сенси та шляхи їхнього втілення.
Українські кінематографісти не мають проблем з ідеями, але наразі нагальним є питання з їхньою реалізацією в матеріальному плані.
Після нашої перемоги, впевнена, що в Україну почнуть масово їхати іноземні продакшени для зйомок проєктів. Залучатимуться локальні команди, знімальні групи, створюватимуться копродукції.
Але війна все ще триває, тому спрогнозувати, коли саме це станеться, зараз неможливо.
Поки що ми маємо зосередитися на тому, щоб український бренд залишався в тренді, був якісним та ціннісним, аби міжнародні колеги підтримувати наш кінематограф і давали йому шанс на існування на світовій арені. Бо як тільки в Україні настане мир, українська кіноіндустрія зробить не просто шалений стрибок вверх. Це буде досі небачена потужна хвиля нових фільмів, імен та проєктів!
