Жертви нацизму: чому не можна забувати про Голокост

Сьогодні, 27 січня, Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. В цей день в 1945 році радянські війська звільнили Аушвіц – один з найбільших концтаборів, створених нацистами.

Комплекс Аушвіц-Біркенау, що став символом Голокосту, увійшов у світову історію як місце нелюдських злочинів проти євреїв та інших націй. Точна кількість загиблих в Аушвіц-Біркенау невідома і сьогодні. За приблизними підрахунками, кількість жертв коливається від 1 до 4 мільйонів. Більшість з них були євреями.

В день пам'яті жертв Голокосту РБК-Україна розповідає про концентраційні табори – місцях масових вбивств нацистами євреїв і представників інших національностей.

Політика нацистів щодо винищення людей, які не відповідають уявленням про "арійську расу", почалася з приходом до влади Адольфа Гітлера в Німеччині в 1933 році і тривала до самого кінця Другої світової війни в 1945 році.

Айнзацгрупи шукали євреїв на всіх окупованих нацистами територіях. У Варшаві та інших польських містах створювалися гетто – спеціальні "райони", де євреїв відокремлювали від поляків. В окупованих нацистами містах і селах Європи та СРСР євреїв вбивали або доставляли в концентраційні табори, де ті гинули під тортурами, від хвороб, голоду та виснажливої праці.

Під час Голокосту єврейська нація втратила більше третини своєї чисельності: якщо на початку 1939 року в світі налічувалося близько 17 мільйонів євреїв, то в 1945 році їх залишилося вже 11 мільйонів. За оцінками авторів "Енциклопедії Голокосту", виданої музею Яд-Вашем в Єрусалимі, за період Голокосту загинуло до 1,2 мільйона євреїв в СРСР, до 3 мільйонів – у Польщі, 70 тисяч – у Латвії та 140 тисяч – у Литві.

Освенцим (Аушвіц-Біркенау): смертоносний газ і тортури

При згадці Освенцима, Аушвіца і Біркенау у багатьох нерідко виникає плутанина. Частково це обумовлено тим, що нацисти перейменовували міста після їх окупації. Невелике містечко Освенцим на півдні Польщі, приєднане указом Гітлера в 1939 році до Третього рейху, змінило назву на Аушвіц.

У західних країнах і сьогодні воно більш відоме саме під такою назвою. У СРСР більше запам'яталася польська версія – Освенцим. З усіх таборів, організованих нацистами, Аушвіц вважається найбільш смертоносним.

Аушвіц-Біркенау – комплекс з кількох таборів, створений 20 травня 1940 року за наказом Рейхсфюрера СС і одним з ключових організаторів Голокосту Генріхом Гіммлером.

Аушвіц I, який був адміністративним центром, став місцем смерті понад 70 тисяч полонених. Аушвіц II, відомий як Біркенау (німецька назва польського села Бжезінка), – "табір смерті", в якому знищили понад 1 млн євреїв, 75 тисяч поляків і 19 тисяч ромів. Аушвіц III увійшов в історію як місце каторжної праці.

Для створення таборів загальною площею близько 500 гектарів нацисти знесли 1200 будинків місцевих жителів. В кілька етапів звідси вивезли понад 2 тисяч поляків.

Сам табір обнесли подвійним парканом з дроту під високою напругою. Пізніше табір з двох сторін обгородили ще й залізобетонним парканом. Першими в'язнями Аушвіца в червні 1940 року стали 728 осіб з Польщі. Менш ніж через рік ув'язнених було вже 20 тисяч.

В Аушвіц І у вересні 1941 року СС вперше провели "тестування" смертоносного газу "Циклон Б" на основі ціаніду. Їм вони вбили 860 радянських і польських полонених.

Подібні "експерименти" тривали в таборі і надалі. В Аушвіц II, про який зазвичай говорять, маючи на увазі місце наймасовіших вбивств, євреїв знищували в газових камерах, а потім спалювали у печах.

У період Другої світової нових ув'язнених з окупованої нацистами Європи привозили практично щодня.

Каторжна праця ув'язнених

Випробування для полонених починалися ще на шляху прямування в Аушвіц-Біркенау. Доставляли їх туди у вагонах поїздів і в переповнених машинах. Вже на цьому етапі загинули тисячі людей, позбавлених їжі та води.

Всіх ув'язнених провозили через ворота з цинічним написом "Arbeit macht frei", що в перекладі з німецької означає "праця робить вільним". Після прибуття на місце в'язні проходили "відбір", під час якого їх поділяли на кілька груп.

Дітей, старих, поранених та людей з інвалідністю нерідко вбивали відразу. Інших полонених реєстрували, привласнюючи їм індивідуальні номери, які змушували вивчити напам'ять німецькою мовою. Імені та прізвища людини після цього вже ніби не існувало.

В'язні щодня виконували каторжну роботу. Євреям давали найбільш виснажливі завдання. Одні облаштовували табір, інших використовували як безкоштовну робочу силу для промислових підприємств Німеччини. Важка робота тягла за собою виснаження організму і хвороби. Тих, хто вже буквально падав на землю в спеку, чи в мороз, відправляли в газові камери.

Тут нацисти проводили жахливі "експерименти" над людьми. На в'язнях "випробовували" ліки та тестували "наукові методики" нелюдської жорстокості. В'язнів заражали малярією, але не лікували. Поміщали в барокамери, де ті рвали на собі волосся від високого тиску.

З полонених знімали шкіру для виготовлення елементів одягу і сідел для верхової їзди. Людей піддавали радіаційному опроміненню, примусовій кастрації, вживляли в тіло предмети з металу. Анестезію практично не використовували, вважаючи її непотрібними фінансовими витратами.

Бухенвальд: медичні "експерименти"

Бухенвальд – один з найбільших концтаборів на території Німеччини, розташований неподалік від міста Веймар в Тюрингії. Історія табору починається в липні 1937 року: тоді він був задуманий як в'язниця для політичних злочинців і тих, хто перебував в ув'язненні вже довгий час, але "не показував ознак перевиховання".

В процесі окупації нацистами територій Європи і СРСР, структуру табору було змінено. Сюди почали звозити євреїв та представників інших націй. З моменту відкриття по квітень 1945 року в ньому побувало близько 250 тисяч ув'язнених і мінімум 56 тисяч з них загинуло.

Всі, кого привозили до табору, на верхній частині воріт могли бачити слова "Jedem das Siene" – "кожному своє". За однією з версій, нацисти хотіли цим дати зрозуміти ув'язненим, що їх доля вирішена наперед. В'язням видавали табірний одяг.

Форма, крім номера, була позначена також окремими знаками у формі трикутників. Червоний вішали політв'язням, зелений – кримінальним злочинцям, чорний – представникам ромської національності, фіолетовий – гомосексуалістам. У євреїв на формі була шестикутна зірка: їх могли вбити в будь-який момент просто тому, що вони були євреями.

На відміну від Аушвіца, у Бухенвальді не було газових камер та інших засобів масових вбивств, тому табором смерті він не вважався. Але тисячі євреїв були вбиті тут з допомогою маси інших способів: когось застрелили, хтось помирав від голоду, хвороб або від медичних експериментів нелюдської жорстокості.

Відомі жахливі історії про те, як Ільза Кох, дружина головнокомандувача табору Карла-Отто Коха, просила виготовити для неї абажури зі шкіри в'язнів-євреїв. Для цього в Бухенвальді відбирали в'язнів з татуюваннями. Їх вбивали уколами, після чого знімали з них шкіру.

У квітні 1945 року, коли нацисти зрозуміли, що союзні війська незабаром наблизяться до табору, вони вивезли з нього кілька тисяч євреїв. Але провести більш масовий вивіз в'язнів у них не вийшло: самі полонені відмовлялися виходити на перекличку.

4 квітня частини двох американських дивізій звільнили один з сусідніх таборів Ордруф. На момент звільнення табору, американці виявили в ньому 20 тисяч полонених, які знаходилися в критичних умовах.

Треблінка: газові камери

Табір Треблінка знаходився неподалік від однойменного польського села в Мазовецькому воєводстві. Діяв він з 22 липня 1942 по жовтень 1943 року і складався з двох концтаборів: Треблінка І та Треблінка II.

За різними оцінками істориків, тут вбили щонайменше 700 тисяч людей. Ймовірно, кількість жертв насправді більша, адже останні наявні архівні документи з табору датуються кінцем 1943 року.

Багато євреїв, які прибували в табір Треблінка із Західної Європи, не знали, куди вони їдуть. Думаючи, що їх просто переселяють на інше місце проживання, вони самі купували квитки на поїзд в тому напрямку, куди їм веліли виїхати. Євреїв зі Східної Європи привозили в наглухо забитих товарних вагонах, позбавляючи води і їжі.

Жертв в таборі часто роздягали і змушували голими бігти огородженою стежкою, яка вела до газових камер. Їх маскували під душові, тому багато хто з полонених не знав, що в кінці шляху їх чекає загибель. У камери запускали вихлопні гази від двигуна важкого танка або повністю викачували з камер повітря. Полонені гинули від удушення через 20-30 хвилин.

Концтабір Бухенвальд практично зрівняли з землею (фото автора)

Єврейським ув'язненим доручали особливо страшну роботу: їх змушували витягувати з камер тіла загиблих і складати в спільні могили, а потім закопувати їх. Коли ув'язнених ставало "занадто багато", їх розстрілювали, щоб звільнити місце для нових.

Восени 1942 року нацисти вирішили ексгумувати тіла убитих і спалити їх у печах, щоб приховати докази злочинів. Цю роботу теж доручили, насамперед, євреям. Їх змушували діставати тіла з могил і переносити їх у піч.

На початку серпня 1943 року в'язні Треблінки II підняли повстання. Вони заволоділи зброєю окупантів і намагалися втекти. Близько 300 людей змогли сховатися, але повстання було жорстко придушено. З часом більше половини тих, хто втік, знайшли і вбили. Коли радянські війська наближалися до табору в липні 1944 року нацисти розстріляли кілька сотень єврейських в'язнів і повністю ліквідували табір в спробі приховати свої злочини.

Один з небагатьох, хто вижив після повстання в Треблінці – єврейський художник і скульптор Самуель Вілленберг. Йому вдалося врятуватися, після чого він брав участь у Варшавському повстанні. Після війни жив в Ізраїлі. Написав мемуари "Повстання в Треблінці". У період з 1986 по 1991 роки вони були опубліковані на івриті, польською та англійською мовами. Самуель Вілленберг помер 19 лютого 2016 року. Він вважається останнім уцілілим з тих, хто врятувався з табору Треблінка.