ua en ru

Західна політика має сконцентруватися на підтримці інституціональних змін в Україні, - Foreign Affairs

Західна політика має сконцентруватися на підтримці інституціональних змін в Україні, - Foreign Affairs Ілюстративне фото (з відкритих джерел)

Західні програми допомоги, що націлені на подолання корупції в Україні, обернулися провалом

Західні програми допомоги, що націлені на подолання корупції в Україні, обернулися провалом. Таку думку висловив старший науковий співробітник американського аналітичного центру "Атлантична рада" Адріан Каратницький у своєму блозі.

"Замість визнати, якою значною мірою Україна змінилася на краще, реалізація підходів, що користується підтримкою Заходу, супроводжується викривленим зображенням реформ, що тривають, як безнадійно неадекватних. Результатом є дискредитація реформ, поляризація еліт у країні, зростання популярності ідей масової мобілізації, розквіт популізму як на правому, так і на лівому фланзі політичного спектру, ослаблення України на тлі війни та російської окупації і, нарешті, поглиблення нестабільності в країні", - пише він.

За словами експерта, за будь-якими об'єктивними мірками змін зусилля України з подолання корупції лише за чотири роки дали більше результатів, ніж за попередні два десятиліття.

"Це відбулося за рахунок змін у структурі стимулів: чесна поведінка стала більш прибутковою, ніж нечесна, а ризики шахрайства підвищилися. Це зменшило потенціал корупції, оскільки старий метод боротьби, який передбачав судове переслідування окремих людей без якихось змін у базових умовах, означав лише, що на їхнє місце завжди прийде хтось інший. Згідно з дослідженням українського Інституту економічних досліджень, ефект вищеперерахованих реформ для збереження державних коштів оцінюється у майже 6 мільярдів доларів щорічно", - зазначив аналітик.

"Дивовижно, але в очах американських і європейських політиків ці помітні здобутки виявилися недостатніми. Істинною мірою змін дедалі частіше вважалася кількість судових переслідувань і покарань злочинців. Західні уряди постійно збільшували тиск і заохочували своїх добре фінансованих рупорів з числа НУО не послаблювати критику нібито повільного темпу реформ. Не дивно, що багато українців вважають, що "нічого не змінилося" і "все пропало". Опитування, проведене поважним фондом "Демократичні ініціативи" на початку 2018 року, показало, що 80 % людей вважають, що боротьба з корупцією в Україні не принесла жодних результатів, незважаючи на описані вище реформи", - пише Каратницький у своєму блозі.

Іронія ситуації, за словами експерта, також у тому, що підтримувана Заходом антикорупційна кампанія не сприяла консолідації реформістських сил.

"Натомість вона знизила рівень усвідомлення громадськістю тих реальних здобутків, що їх було досягнено, і зменшила рівень підтримки владоможців, включно з Порошенком. Громадськість почала втрачати віру в реформаторів, яких стала розглядати як ні на що не гідну альтернативу. Тож не дивно, що нинішні опитування показують три занепокійливі тенденції: політичну фрагментацію, за якої не менше восьми партій долають п'ятивідсотковий бар'єр на прийдешніх виборах у листопаді 2019 року, хоча при цьому жодна з партій не дотягує до 10 % підтримки; зміцнення популістичних рухів; і відсутність серйозної ліберальної альтернативи. Схожі тенденції фрагментації та популізму видно у громадських настроях в контексті президентських виборів: жоден з численних кандидатів, участь яких передбачається у виборах в березні 2019 року, не користується підтримкою більше ніж 8 % виборців. Аналітики і політичні діячі, які дедалі частіше заявляють, що Порошенко має піти, ігнорують той факт, що системні зміни завжди є складним процесом, надзвичайно залежним від змін у структурних відносинах та інституційних практиках, а не від особистостей, які очолюють ці інституції. Польща і Угорщина, які на позір зробили вражаючий стрибок в розвитку демократії та вільного ринку на початку 1990-х років, є досить показовим прикладом нелінійності цього процесу: обидві країни вгрузли в болото праворадикального популізму, який ставить під загрозу демократичні інституції. Надмірні сподівання, що їх у 1990-і роки Захід покладав на Бориса Єльцина і його здатність трансформувати свою країну, додатково ілюструють загрози, які ховаються у перебільшенні ролі особистостей та ігноруванні інституцій.

Каратницький пропонує Сполученим Штатам, Європі та міжнародним фінансовим інституціям модифікувати свою антикорупційну стратегію, щоб уможливити успішну реалізацію реформ в часи російської агресії.

"Якщо говорити просто, західна політика має сконцентруватися на підтримці подальших етапів тих вже вражаючих інституційних змін, що їх вже досягла Україна, і далі зменшувати структурні стимули до виникнення корупційних схем. Виходячи з цієї мети, Заходу слід працювати в п'яти напрямах. По-перше, антикорупційна політика Заходу має зосередитися на зменшенні бази для паразитарних корупційних схем, а не на масштабному покаранні тих, хто до них залучений. По-друге, реформатори мають створити конкуренцію давно закоріненій бізнесовій еліті — шляхом демонополізації. По-третє, західні інституції мають відновити і заново налагодити співпрацю з основними правоохоронними і судовими інституціями в Україні, поставивши собі за мету покращити їхню професійну спроможність і внутрішні можливості для підвищення кваліфікації. По-четверте, західні уряди мають бути нейтральними у своїх відносинах з різними державними органами в Україні і підтримувати моніторинг усіх установ карної юстиції, включно з тими, що народилися завдяки західній підтримці. Нарешті, надавачі грантів мають також суворо попередити отримувачів грантів, що участь у політичних проектах і рухах передбачає відхід або складання з себе управлінських або наглядових повноважень в НУО, які отримують західне фінансування", - написав аналітик.