ru ua

Законопроект про люстрацію, або звичайна профанація

Валентин Гладких, кандидат філософських наук, політичний аналітик, спеціально для РБК-Україна

Однією із ключових вимог учасників "Євромайдану" була люстрація - повне очищення всіх гілок влади, спрямоване на вилучення із системи державного управління осіб, які були причетними до чисельних систематичних зловживань, порушень прав та свобод громадян України, корупції та інших злодіянь, якими дискредитували себе особисто та державну владу загалом, ледь не перевівши Україну до розряду failed states - держав, які не відбулися.

Проте за півроку, які минули з того часу, як Віктор Янукович та його найближче оточення накивали п‘ятами до Росії, стали цілком очевидними дві речі. По-перше, очищення та оновлення влади є необхідною передумовою переходу на рейки якісно іншого державного управління, яке могло би реформувати та модернізувати Україну, оскільки наявний політико-адміністративний клас, сформований за часи незалежності, неспроможний ані спланувати, ані, тим більше, реалізувати реформи. По-друге, теперішній політико-адміністративний клас абсолютно не зацікавлений в оновленні влади та країни, тож, годі сподіватися на його самоочищення.

Власне, ця гостра суперечність між вимогою суспільства радикально змінити ситуацію в країні та бажанням панівного класу зберегти свій статус-кво і визначає безглузду метушню навколо питання про люстрацію, яку представники влади та суспільства розуміють геть по-різному. Якщо громадськість переважно розуміє під люстрацією повне усунення від влади всіх осіб, причетних до формування та функціонування злочинного ладу, єдиною метою якого було визискування суспільства на користь можновладців безвідносно до кольору їхніх партійних прапорів, то представники панівного класу воліють сприймати люстрацію винятково як усунення від влади своїх менш успішних конкурентів та збільшення й зміцнення власної влади за їхній рахунок, простіше кажучи, як пошук цапа-відбувайла.

Цим, власне, і пояснюється намагання народних обранців, левова частка яких спокійно і не без зиску для себе пересиділа під куполом Верховної Ради України урядування не одного "злочинного режиму", замість створення легальних механізмів, які б дозволили оновити та очистити владу - як то внесення змін до законів про вибори, політичні партії, прокуратуру, запровадження контролю за видатками тощо, займатися цинічним окозамилюванням, кидаючи громадськості у якості кістки недолугі закони про люстрацію.

Яскравим прикладом такого недолугого закону про псевдолюстрацію і є схвалений у першому читанні законопроект №4359а "Про очищення влади". За відповідне рішення проголосували 252 народних обранця, начебто "налякані" активістами Майдану, Автомайдану, інших громадських організацій, які заповзято пікетували під стінами парламенту, вимагаючи "очищення влади".

На жаль, попри те, що окремі політики та експерти намагаються репрезентувати як маленький крок для парламенту, але величезний крок для громадськості схвалення у першому читанні вищезгаданого законопроекту, "яким пропонується визначити правові та організаційні засади проведення перевірки державних службовців та прирівняних до них осіб, посадових осіб органів місцевого самоврядування з метою відновлення довіри до влади та створення умов для побудови нової системи органів влади у відповідності до європейських стандартів" і зазначають прийняття цього законопроекту ледь не як висадку людини на Місяць, насправді цей законодавчий акт мало чим може прислужитися справі очищення та оновлення влади.

Як абсолютно справедливо зазначило у своєму висновку Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України: "законопроект у запропонованій редакції не дасть змогу досягнути зазначеної мети, оскільки: 1) замість посилення чи запровадження ефективних механізмів вилучення із влади осіб, що її дискредитували, законопроект пропонує дублювання вже передбачених законодавством перевірок, які на практиці продемонстрували свою неефективність; 2) у проекті не запропоновано зрозумілого та цілісного механізму очищення влади, а значна частина приписів проекту має незавершений та суперечливий характер".

Не вдаючись у детальний аналіз юридичної казуїстики можна сказати, що насправді автори законопроекту не пропонують нічого нового крім проведення спеціалізованих перевірок, процедура та предмет яких вже і так значною мірою визначені чинними законами України "Про державну службу" та "Про засади запобігання і протидії корупції". Між іншим, як добре відомо з практики, всі ці "антикорупційні" перевірки та заповнення декларацій про доходи жодним чином не стали на заваді корупції та не сприяли ані очищенню, ані оновленню влади. Так само, як "заміщення вакантних посад на конкурсних засадах" жодним чином не призвело до підвищення рівня компетентності чиновників та зростання кадрового потенціалу державної служби. Все це - профанація.

Єдиним позитивом і натяком на справжню люстрацію, що міститься у законопроекті, можна було б вважати перелік осіб, яких відповідно до цього законопроекту слід вважати такими, що не пройшли перевірку, а отже позбавленими права обіймати посади в органах державної влади. Проте навряд чи можна вважати вичерпним перелік осіб, які мусять бути позбавленими права обіймати державні посади, якщо за формальними критеріями до нього не можна включити чимало одіозних фігур зі шлейфом корупційних скандалів, у тому числі й одного з авторів "люстраційного" законопроекту Віталія Журавського, який встиг звитяжно попрацювати не лише на благо киян разом з молодою командою Леоніда Черновецького, але й на ниві державотворення у якості члена фракції Партії регіонів.

Підбиваючи підсумок, можна з жалем констатувати, що замість закону, який би створив правове підґрунтя для реального оновлення та очищення влади, громадськості знову підсунули чергову фальшивку або, як колись слушно зазначив знаний оратор регіоналів Михайло Чечетов, "развели, как котят".