У Москві у вівторок, 9 липня, помер засновник і почесний президент Музею ГУЛАГу Антон Антонов-Овсієнко. Відомому історикові, письменникові і громадському діячеві було 93 роки.
У Москві у вівторок, 9 липня, помер засновник і почесний президент Музею ГУЛАГу Антон Антонов-Овсієнко (на фото). Відомому історикові, письменникові і громадському діячеві було 93 роки.
"Прощання проходитиме 11 липня з 13:30 (за московським часом) у Міській клінічній лікарні № 20. З 18:00 ми чекаємо всіх охочих вшанувати пам'ять Антона Володимировича в Музеї ГУЛАГу", - повідомили в прес-службі музею.
Антон Антонов-Овсієнко народився 23 лютого 1920 р. в Москві в сім'ї революціонера, дипломата і державного діяча Володимира Антонова-Овсієнка, який відомий тим, що очолював війська комуністичної Росії в 1918 р. під час походу на Україну. Його ж загонам протистояли українські студенти і гімназисти в бою під Крутами.
Антон Антонов-Овсієнко закінчив історичний факультет Московського міського педагогічного інституту. З 1938 р. працював екскурсоводом в художніх музеях і на виставках.
У 1929 р. мати Антонова-Овсієнка була арештована, в 1936 р. вона покінчила життя самогубством. Батько був розстріляний 10 лютого 1938 р. "за приналежність до троцькістської терористичної і шпигунської організації".
Сам Антонов-Овсієнко був вперше арештований в 1940 р. як син ворога народу, потім повторно в 1941 і в 1943 рр. У в'язницях і таборах провів в цілому близько 13 років. У 1956-1957 рр. батько і син Антонови-Овсієнки були реабілітовані.
З кінця 1950-х рр. Антонов-Овсієнко вів архівні дослідження і займався письменницькою діяльністю. Серед його робіт - низка книг, присвячених особі Йосифа Сталіна і його соратників: "Портрет тирана" (Нью-Йорк, 1980 р.), "Театр Йосифа Сталіна" (М., 1989 р.), "Сталін без маски" (М., 1990 р.) та інші.
Антонов-Овсієнко вів активну суспільну діяльність, був членом виконкому Міжнародної ліги захисту культури, радником правового управління Державної думи. З 1995 р. очолював Союз організацій жертв політичних репресій Московського регіону. З 2000 р. був головою ради Регіональної громадської організації жертв політичних репресій.
У 2001 р. добився передачі будівлі по вул. Петрівка, 16 для розміщення в ньому Державного музею історії Гулага. До 2011 р. очолював музей як директор, потім був почесним президентом.