Валентин Гладких, кандидат філософських наук, політичний аналітик, спеціально для РБК-Україна
Валентин Гладких, кандидат філософських наук, політичний аналітик, спеціально для РБК-Україна
На превеликий жаль, історія не знає прикладів швидкого й безболісного вирішення конфліктів на кшталт того, що вже майже півроку палає на окремих територіях Донецької та Луганської областей. Більше того, необхідно усвідомлювати, що у короткостроковій перспективі ідеального варіанту розв'язання таких конфліктів не може існувати навіть у принципі, оскільки швидко задовольнити антагоністичні інтереси супротивників практично нереально.
Отже, будь-яке рішення, яке наразі пропонується експертами чи політиками як швидкий та найефективніший варіант розв'язання конфлікту на Донбасі, починаючи від вимоги "дотиснути сепаратистів" і закінчуючи пропозиціями назавжди "відчепити" проблемні території, на жаль, не зможе бути реалізованим через реальний розклад сил та сукупність внутрішньополітичних та геополітичних чинників. З огляду на це, українському суспільству доведеться на якийсь час змиритися з певною невизначеністю статусу "проблемних територій", які українська держава не зможе ані повернути під свій повний контроль, ані повністю позбутися. Сперечатися з приводу того, що краще - зберегти чи позбутися окремих територій Донбасу, підконтрольних проросійським бойовикам та російським військовим, - наразі безглуздо, оскільки в реальності такої альтернативи просто не існує. Саме під таким кутом зору належить розглядати проект закону про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей (№ 5081, внесений Президентом України).
Прийняття цього закону та реалізація його положень мусить сприяти досягненню єдиної мети - переведенню зусиль щодо усунення або розв'язання суперечностей, які спричинили конфлікт, з фази збройного протистояння у річище політико-правового врегулювання. У разі успішної реалізації положень закону центральна українська влада, принаймні гіпотетично, може повернути захоплені "сепаратистами" території до правового поля України та визначити шляхом обрання представницьких органів місцевого самоврядування, з ким і про що доведеться вести перемовини у подальшому.
Безумовно, у цьому випадку частина бойовиків та лідерів ЛНР і ДНР, швидше за все, потрапить до представницьких органів влади, але рівень їхньої радикалізації, мабуть, таки зменшиться, а головне - сформовані за результатами виборів органи місцевого самоврядування будуть змушені взяти під контроль ситуацію у регіоні, який наразі перебуває під контролем всіляких кримінальних структур, польових командирів та "військової комендатури російської армії, підрозділи якої випадково заблукали у степах Донбасу". Не важко передбачити, що самостійно взяти ситуацію під контроль "новообраним" органам місцевого самоврядування "окремих районів Донецької та Луганської областей" буде дуже непросто, що дає Києву принаймні примарну надію на виникнення у нових лідерів "бунтівних" територій додаткової мотивації до співпраці з київською владою.
Отже, певною мірою, реалізація положень законопроекту може зіграти на руку центральній українській владі. Саме тому, бойовики ДНР та ЛНР швидше за все чинитимуть опір реалізації положень законопроекту. Хоча б з тієї причини, що бойовики-сепаратисти не визнають законів України і навряд чи збираються їх визнавати.
Решта положень законопроекту - це лише обіцянки поступок, своєрідна плата, яку готова заплатити центральна влада за відносний мир, формальне збереження територіальної цілісності, відновлення бодай позірного контролю над проблемними територіями та можливість вести переговори щодо подальшого врегулювання конфлікту на Донбасі не із самопроголошеними керманичами а-ля гіркіни, бородаї чи пономарьови, а все-таки з легітимно та легально обраними представниками місцевих громад.
Водночас треба зазначити, що "поступки", які пропонуються центральною владою, насправді, виписані у законопроекті більш ніж туманно, що дає підстави як переоцінювати, так і недооцінювати їхні реальні розміри, вагу та значення.
Передусім, крім суто символічного жесту - вільного використання російської мови, яка і до цього панувала у регіоні, законопроектом пропонується амністія осіб, які воювали на боці бойовиків, але не вчинили важких злочинів, за умови, що вони добровільно складуть зброю. Далі законопроект містить повний набір принад "децентралізації". Для початку, особливий порядок призначення прокурорів та суддів, який, між іншим, зовсім не виписаний у законопроекті. Залишився нерозкритим і механізм укладання угод між органами місцевого самоврядування та Кабінетом Міністрів України щодо забезпечення розвитку окремих територій. Не визначаються законопроектом і обсяги фінансування державної цільової програми, спрямованої на відбудову окремих районів. Не розкрито зміст і задекларованого проектом закону відмінного від загального порядку ведення економічної та інвестиційної діяльності. Загадкою є також реальний зміст права органів місцевого самоврядування окремих районів "розвивати добросусідські стосунки з територіально-адміністративними одиницями Російської Федерації". Положення законопроекту про право міських, селищних та сільських рад формувати загони народної міліції також не деталізоване. Більше того, з тексту взагалі не зрозуміло на яких правових підставах можна буде реалізувати всі "особливі права" органів місцевого самоврядування, передбачені законопроектом.
Отже, законопроект лише декларує, але не визначає і не розкриває реального змісту "прав та привілеїв", які тимчасово "даруються" центральною владою окремим територіям. Більше того, навіть межі "окремих територій" не визначаються законопроектом достатньо чітко й однозначно. Це створює надто великий простір для інтерпретацій, що дає підстави експертам та політикам робити діаметрально протилежні висновки від стримано позитивних до істерично негативних.
Проте не варто починати ламати списи у суперечках, оскільки бойовики ЛНР, ДНР та їхні кремльовські ляльководи навряд чи погодяться виконувати норми законопроекту, незалежно від того чи буде він схвалений Верховною Радою України.
Таким чином, до врегулювання ситуації на Донбасі навіть у такому вигляді, у якому це міг би забезпечити зазначений законопроект, ще дуже далеко.