Авдіївська промзона залишається однією з найгарячіших точок на карті російсько-української війни. Бойові дії тут практично не вщухають вже кілька років у будь-який час доби. "Великоднє перемир'я" у цій зоні протрималося всього кілька хвилин. Але перед виборами інтенсивність вогню різко зменшилася. Бійці припускають, що це затишшя перед бурею. Корреспондент РБК-Україна побував на передових позиціях, щоб дізнатися, як воюють і чим живуть захисники "промки".
Опівдні. Передовий бліндаж 93-ї бригади "Холодний Яр" у Авдіївській промзоні. Солідного віку боєць з позивним "Ара" розглядає позиції супротивника через трубу розвідника. Надовго визирати з-за укріплень ніхто не ризикує. На тій стороні працюють кілька снайперів. В останні дні вони майже не давали про себе знати, і бувалих бійців це турбує.
"Ара" прийшов на війну у 2014 році і його досвід підказує, що від затишшя нічого хорошого чекати не доводиться: "Останній тиждень стало тихо. До цього стрілянина не припинялася ні вдень, ні вночі".
Його молодий, але вже не менш досвідчений товариш "Каспер" пояснює, що ворожі снайпери живуть неподалік. На тій стороні знаходиться селище Спартак і станція Ясинувата, далі вже Донецьк. Снайпери працюють за особливою методикою: роблять кілька пострілів, щоб противник визирнув з укриття, і тоді вже ведуть вогонь на ураження.
– Бійниці вони найбільше люблять, туди найпростіше влучити, тому тримаємо їх закритими, – додає "Каспер".
Фото: Боєць з позивним "Каспер" (Влад Красінський, РБК-Україна)
Якщо з'являється необхідність погасити активність супротивника дрібним калібром, то стріляють тут по-сомалійськи. Спеціальний важіль відкриває бійницю, і солдат веде вогонь, тримаючи автомат над головою. Бойовики постійно провокують перестрілку, розстрілюючи стіни, іноді доводиться відповідати. Такий режим перманентного бою вважається "тишею".
Варто відзначити, що інтерпретація поняття "тихо" захисниками Авдіївки для цивільної людини дещо незвична. Коли противник посеред білого дня відкриває вогонь із стрілецької зброї, а вночі включаються гранатомети – це "тихо". Якщо по позиціях працює артилерія, тоді вже "не тихо". Військові регулярно чують, як з боку ясинуватської розв'язки прогрівається ворожий танк.
Тому укріплення тут продовжують будувати з невичерпним ентузіазмом. Чим краще попрацював вдень, тим більше шансів пережити чергову ніч. Бійці не втрачають можливість і передають вдячність волонтерам за матеріали для укріплень. Сепаратисти регулярно перевіряють якість роботи місцевих інженерів.
– Ось тут поруч недавно розстріляли позиції. Вони розваляють, а ми їх все одно відбудовуємо. Знову розваляють – знову будуємо. Якось так і живемо. Постійно укріплюємося, – пояснює "Ара".
Фото: Боєць "Ара" (Влад Красінський, РБК-Україна)
За словами "Каспера", денний вогонь бойовики ведуть для того, щоб "підкошмарити" супротивника – не дати українським бійцям будувати позиції і змусити їх постійно бути напоготові, вимотуючи психологічно.
– Він вилізе з руїни або окопу, стрельне пару раз і піде далі. Сенсу туди шмалити ніякого. Стріляємо тільки по ситуації, по потребі, коли ми конкретно бачимо і знаємо, що є загроза нашому життю, – каже військовий.
"Промка" являє собою комплекс будівель колись ремонтного підприємства. Про колишнє призначення цієї території зараз нагадують лише залишки згорілих автомобілів. Більшість цехів практично зруйновані щільним вогнем супротивника. Залишки металевих конструкцій понуро скрегочуть на вітрі у відповідь на автоматні черги.
Єдине, що тут нагадує про мирне життя і місця, де немає війни – абрикоси, що цвітуть на тлі постапокаліптичного пейзажу. Навіть серед цих руїн бійці української армії примудрилися облаштувати добре укріплені позиції. Однак по той бік фронту теж не дрімають.
Фото: Авдіївська промзона практично зруйнована дощенту (Влад Красінський, РБК-Україна)
– По перехопленням сепари лаються, що "укропи" перейдуть у наступ після виборів. У них повна бойова готовність, – розповідає один з бійців.
Користуючись "великоднім перемир'ям", бойовики копають траншеї в напрямку промзони, скорочуючи і так невелику відстань між позиціями. Але під час нічних перестрілок вступати у ближній бій вони не ризикують. На відкритій місцевості сховатися від вогню станкового кулемета ДШК практично неможливо. Армійці ніжно називають його "Дашкою".
– Ми намагаємося їм не дати осісти тут. Тому що вони з цих позицій будуть бити ближче по нам. Риють вперед. Ми намагаємося тримати їх на відстані. Краще так, ніж потім буде пізно, – підсумовує "Ара".
– Вони там риють щось постійно, скоро, падли, до нас дориють. А у нас перемир'я, стріляти не можна, сиди з лопатками і чекай, – журиться "Каспер".
Українська армія взяла Авдіївську промзону під контроль у лютому 2016 року. До цього моменту бойовики постійно обстрілювали місто. Кількість жертв серед цивільного населення зростала день від дня. З тих пір підрозділи, які закріпилися у "промці", не дають ворожій артилерії підходити близько. У той же час з цієї позиції добре прострілюється траса Донецьк-Горлівка. Доставляти зброю і боєприпаси сепаратистам стало набагато складніше.
Кожну ніч тут стабільно ведуться обстріли. Передові позиції української армії і бойовиків так званої ДНР знаходяться у прямій видимості. Їх розділяє буквально сотня метрів "нічиєї землі". Противника не тільки добре видно, а й чутно. За даними розвідки, по ту сторону стоїть батальйон "Схід", але штурмувати промзону періодично намагається російський спецназ.
Вихід елітного підрозділу на позиції не складно відрізнити від манери ведення бою звичайними терористами. Але жодна їх атака успіхом не завершилася. Незважаючи на серйозні втрати за минулі три роки, армійці продовжують утримувати жменьку розвалених будівель. Пояснюють, що поки вони тут – їх сім'ї та інші мирні жителі у безпеці.
– Ситуація не змінилася, в принципі. Чекаємо. Оголосили "великоднє перемир'я", але бої тривають, як і раніше. В останні тижні у нас війна РПГ (ручних протитанкових гранатометів, – ред.). Щоранку і щовечора нишком хтось вилізе, лупане і ховається. Снаряди не прості, швидше за все якісь "хотабки", накрутки та переробки, – уточнює "Каспер".
Фото: Влад Красінський, РБК-Україна
У ніч виборів на "промці" теж було не дуже спокійно. Від тривожних думок після оголошення попередніх результатів голосування бійців відволік ворожий кулеметник. Якщо майбутнє української армії і війни на Донбасі після зміни влади їм здається туманним, то з противником все цілком зрозуміло.
– Якщо та сторона припинить вогонь, то й ми не будемо вести вогонь. Але якщо вони продовжують, то ми ж не буде сидіти і мовчати, – каже боєць з сивими вусами з позивним "Карсон".
Він не залишає сподівань на закінчення війни. Очікує швидких кроків від нової влади: остаточних політичних домовленостей або команди йти у наступ. Солдат зізнається, що другий варіант особисто йому більше до душі. На війні він уже третій рік, на "промці" з грудня.
– Щоб ми пішли, відвоювали цей Донецьк, Луганськ і повернули Крим. Ну а що робити? Скільки можна? Вже п'ять років немає цьому кінця. Такий варіант мене влаштує. Вдома дружина і діти чекають, – пояснює чоловік.
Фото: Боєць "Карсон" (Влад Красінський, РБК-Україна)
У бункері раз по раз хтось заводить розмову про політику. Бійці між собою діляться відчуттями – "як наприкінці літа 2014 року" – невідомість і важкі передчуття.
– Каруселі політичні мене мало хвилюють, проблема у тому, що у нас "товариш" за поребриком сидить і руки потирає. Він чекає, щоб ми тут самі себе перегризли, – говорить один з них.
– Будь-який Майдан зараз на руку Кремлю. Вони скажуть, що ось є фашисти, а є українці, які демократично проголосували. Путін скаже: "Я введу війська". І проб'є собі коридор на Крим. Під приводом захисту російськомовних, хоча у нас мовних проблем взагалі немає, – додає інший.
Один з бійців чи то жартома, чи то всерйоз, сказав, що вирішив розлучитися з дружиною після того, як дізнався, що вона віддала свій голос за Зеленського. Очевидно, ввечері на нього чекає довга розмова з капеланом. Ієромонах Феофан тут і боєць, і кухар, і психотерапевт. Каже, що часто його місія – просто вислухати. В основному солдати приходять до нього з сімейними проблемами.
Феофан служив в Іраку у складі миротворчого контингенту. Тепер передає свої навички та вміння іншим капеланам, незалежно від віросповідання. За його словами, міжконфесійних суперечок на війні немає. Основне завдання – захистити своїх близьких від агресора, залишившись при цьому живим.
Фото: Капелан Феофан (Влад Красінський, РБК-Україна)
– Коли починається обстріл, то всі моляться. Хто б ти не був: католик, православний чи мусульманин. Навіть якщо невіруючий, все одно молиться, – говорить священик і пояснює, чому воюють ті, хто шанує біблійні заповіді. – Ми захищаємо свою країну, ми не загарбники. Поки ми тут, наші родини живуть, Україна розвивається.
Капелан не впевнений, що його підопічні зможуть легко застосувати формулу всепрощення до своїх ворогів:
– По-християнськи потрібно пробачати. Але спілкуючись з хлопцями, я розумію, що вони не готові. Якщо вбили їхнього побратима, родича, і не одного, то потрібно багато часу, щоб з цими змиритися.
Бійці також не готові змиритися з втратою українських територій. Всі вони хочуть закінчення війни, але за умови повернення контролю на державними кордонами. Армійці чекають від нової влади хоча б якихось кроків, щоб зрозуміти, куди країна буде рухатися далі, що буде з ними – тими, хто віддав війні роки свого життя.
– Звичайно, чекаємо змін. Змінили президента, але що від нього тепер чекати? З тим хоч було зрозуміло що. Цей каже: мир будь-якою ціною. Не розумію тоді, навіщо ми п'ять років тому сюди прийшли, навіщо пацани всі загинули, скільки сімей осиротіло, – каже "Каспер".
На питання, що повинен зробити новообраний президент, щоб військові вирішили покинути позиції, боєць відповідає коротко, але дуже ємко:
– Що значить піти? Йти ми можемо тільки вперед, і забирати все своє назад. Після цього вже можна вертатися додому. Нам чужого не треба.