Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом є угодою про колонізацію. Про це у своїй статті для "Комерсант-Україна" пише лідер Громадського руху "Український вибір" Віктор Медведчук.
"На вулицях Києва - знову нічні вогнища. Знову натовпу мітингувальників, знову "Беркут". Знову прапори, плакати і крики "Ганьба!". Ми повернулися до того, з чого почали, - на дев'ять років тому, до Майдану. Але тепер питання навіть не про кріслі Президента. Опозиція, повна рішучості знов увійти в каламутну "річку" Майдану, кричить, що мова йде про цивілізаційний вибір", - пише Медведчук.
Мабуть, це правильно. Мова дійсно йде про вибір вкрай серйозне. По суті - про долю української державності як такої. Питання стоїть руба: Україна залишиться суверенною державою або її незалежність знову, як це вже не раз бувало, лише іскоркою блисне на небосхилі історії?
Бо те, що не підписав Янукович, не просто угода про якоїсь абстрактної асоціації. Це - смертний вирок незалежності України.
Проект угоди передбачав створення ради асоціації та комітету та підкомітетів асоціації - по суті, наддержавних органів, а якщо точніше, органів управління Україною ззовні. Наприклад, рада асоціації отримав би в рамках сфери дії угоди право приймати рішення, які є обов'язковими для сторін (ч. 1 ст. 463 угоди). Це прямо порушило б ст. 6 Конституції України, вступало б в суперечність зі ст. 17, 115 Конституції, а також конституційно закріпленими принципами народного і державного суверенітету (ст. 5 основного закону).
Обов'язковими для України ставали б норми та директиви ЄС - при тому, що сама Україна у виробленні цих директив не бере участь і ще як мінімум дуже довго брати участь не буде. Причому ці норми і директиви мали пріоритет над внутрішнім законодавством України, так і над її іншими міжнародними зобов'язаннями. У додатках до угоди передбачені навіть санкції за порушення графіка приведення українського законодавства у відповідність з європейським.
У правовому сенсі Україна після підписання угоди виявилася б в юрисдикції ЄС. Тобто Верховна рада була фактично перетворена в чисто декоративний орган, рішення якого не значать нічого без схвалення купки бюрократів з Києва і Брюсселя.
Згідно з висновком центру "Правова держава", положення, які лягли в основу угоди, суперечать ст. 5, 6, 17, 22, 55, 124 і 150 Конституції україни, а їх реалізація пов'язана зі звуженням обсягу прав і свобод громадян України. Думка експертів однозначно - підписання угоди такого змісту суперечило б Конституції.
Якби президент підписав цей документ, він з юридичної точки зору зробив би акт зради батьківщині.
Можна, звичайно, сказати, що такий шлях пройшли всі країни, які вступили в ЄС. Але якщо ми дійсно хочемо жити за європейськими правилами, то треба поважати дух і букву закону. А основний закон - ч. 2 ст. 9 Конституції свідчить, що укладання міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції.
У свою чергу, у відповідності з вимогами ст. 156 основного закону України, законопроект, що встановлює поправки до Конституції, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної ради України, затверджується всеукраїнським референдумом.
Саме воля народу України і є остання інстанція. Не президента, не Ради і навіть не Майдану - тому що при всьому масштабі мітингів кількість його учасників навряд чи більше 1% населення країни.
Але саме використовуючи цих людей, більшість яких, я впевнений, проекту угоди не читали, лідери опозиції намагаються визначити долю цілого народу. Те, що вони замислили, є державний переворот, прикритий красивими словами про "європейське майбутнє для дітей" і "мрію жити у Європі".
Але дозвольте запитати: мрії - про що?
Про те, щоб нас, українців, визнали європейцями? Нам цього не треба: ми - європейці, Україна - частина європейської цивілізації, і наша історія переконливо доводить це.
Про великий зарплати і пенсії? Невже хтось вірить, що одна підпис відразу проллє на Україну манну небесну? Ці зарплати і ці пенсії треба заробити - нині активного покоління. І для себе, і для наших людей похилого віку.
Про безвізові поїздки в країни ЄС? Але в угоді (ст. 19) про це сказано тільки загальними словами: "поступовий рух до безвізового режиму", - і воно може тривати і рік, і два, і десять. Ті ж формулювання є у домовленостях Росії та ЄС - притому що ніякої асоціації Москва не підписувала.
Що ж стосується "заробітчан", то в проекті угоди (ст. 17-18) постійно натикаєшся на слова "по можливості", "з урахуванням ситуації на ринку праці ЄС". А ця ситуація - безробіття на рівні 20-30%. Тобто роботи в Євросоюзі немає і для своїх, а для українців її тим більше не буде.
Про європейських нормах і правилах? А хто заважає впроваджувати їх прямо зараз? Але поступово, рахуючись з витратами, тверезо і прагматично вибираючи час і напрям дій.
Так, у нашої країни багато хвороб. Але коли ваша мати хвора, ви будете займатися лікуванням чи дозволите сумнівної компанії іноземних докторів викинути її на мороз в надії, що це посилить її імунітет?
А саме такий рецепт - шок без терапії - пропонує Україні Європейський союз.
Так, ст. 25 передбачає установа між ЄС та Україною зони вільної торгівлі - поетапно, протягом 10 років. Але майже три чверті зборів (72%) мають бути обнулені вже з моменту ратифікації угоди. Після трьох років нульові мита повинні діяти на 89% товарних позицій, через п'ять років - на 95%.
Європейські товари - це, звичайно, добре. Особливо для тих, хто нічого, крім картоплі на власному городі, не виробляє. Але Україна - промислово розвинута країна. Чи встигне наша промисловість за такий стислий термін досягти конкурентоспроможності? І за чий рахунок буде проводитися її модернізація?
Якщо врахувати, що для впровадження європейських норм технічного регулювання, за оцінками уряду України, потрібно більше 156 млрд євро, а ЄС ніяк не домовиться про те, щоб виділити Україні давно обіцяні 610 млн євро, ці питання набувають риторичний характер. Для тих, хто ще не зрозумів: Європейський союз не збирається розвивати українську промисловість. Частина її європейцям просто не потрібна - вони роблять те ж саме більше і краще, а частина - найбільш конкурентоспроможна частина (авіапром, оборонка, суднобудування) - просто заважає: конкуренти нікому не потрібні.
Розчарування чекає і сільських жителів: згідно з проектом угоди, Україні довелося б повністю зняти санітарний контроль при імпорті з країн ЄС живих тварин, продукції тваринного походження та продукції рослинництва (ст. 69). У тому числі довелося б скасувати і часові обмеження, запроваджені Україною в даний час відносно насіннєвого, садивного матеріалу та картоплі, виробленого в ЄС. Фактично передбачається повне відкриття ринку України для всієї сільськогосподарської та харчової продукції з країн ЄС. Конкуренція і ризики зростуть багаторазово. Чи готова до них українське село? Вважаю, що ілюзій з цього приводу бути не повинно.
Згідно з розрахунками, проведеними Інститутом економіки та прогнозування Національної академії наук України, створення зони вільної торгівлі з ЄС на умовах угоди призведе до падіння українського експорту та випереджаючому зростанню імпорту. Розрахунки показують, що зниження Україною середнього імпортного митного тарифу на 1 процентний пункт веде до прискорення імпорту на 2-3%. Тобто нас чекає обвальний ріст зовнішньоторговельного дефіциту і зовнішнього боргу. Замість "світлого європейського майбутнього" зусиллями "євроінтеграторів" дітям України буде створена європейська боргова яма: саме їм доведеться розплачуватися за політичні авантюри батьків.
І навіть виїхати в ЄС - не вийде. Вже зараз британський прем'єр Девід Кемерон пропонує ввести критерій ВВП на душу населення для країн, які хочуть мати право вільного переміщення по Шенгенській зоні. Його турбує можлива міграція з Болгарії та Румунії, які ось уже майже сім років члени ЄС. Але і вони для Девіда Кемерона - "другий сорт". До якого ж тоді сорту відносять в Євросоюзі громадян України?
Більш того, нас і майбутні покоління українців позбавляють вибору. З моменту підписання угоди всі питання взаємовідносин з третіми країнами, що стосуються торговельної політики, Україна повинна буде погоджувати з ЄС. І хоча формально угода залишає Україні право (от спасибі!) за "збереженню і створенню митних союзів, зон вільної торгівлі або домовленостей про прикордонну торгівлю", фактично це право обмежене - приписочкою "...якщо вони не суперечать торговим домовленостями, передбаченим угодою". У перекладі на зрозумілу мову це означає: "Ви зробили вибір? Зворотної дороги немає".
Не приховую, мене турбує, як будуть складатися економічні відносини України з Митним союзом (МС) Росії, Білорусії і Казахстану в разі підписання угоди про асоціацію. Якщо хто не в курсі: Росія залишається нашим зовнішньоторговельним партнером номер один. У 2012 році в Росію поставлено українських товарів на $17,6 млрд - більше, ніж у всі країни Європи, які входять і не входять в Євросоюз; в Білорусію і Казахстан - ще на $4,7 млрд. Причому треба розуміти, що в країнах МС затребувані українські промислові товари та продукція сільського господарства - ті, які для європейців складають зовсім не потрібну їм конкуренцію.
На жаль, у випадку створення асоціацію з Євросоюзом перспективи розвитку відносин України з МС - гнітючі. В угоді про асоціацію відсутні будь-які правові положення, що захищають збереження правової бази економічних відносин між Україною та державами-членами МС. Причому передбачено, що угода про асоціацію з ЄС буде мати пріоритет навіть над можливими майбутніми міждержавними угодами з Росією. Тобто якщо з Росією будуть досягнуті домовленості про покращення умов взаємної торгівлі, не відповідні асоціації з ЄС Київ не зможе їх підписати - йому просто не дозволять зробити це бюрократи з Брюсселя.
По суті, в разі підписання угоди перспектива розвитку відносин з країнами МС просто валиться: не порвавши з асоціацією, Україна не зможе стати учасником МС і ЄЕП; втрачається сенс надання Україні статусу спостерігача в Євразійському економічному союзі; стане неможливим наповнення запропонованої Януковичем формули "3+1".
Виходить, що головний сенс підписання Україною угоди про асоціацію з ЄС - виключення можливості її участі в євразійському інтеграційному процесі. Всі угоди України з Росією, Білоруссю і Казахстаном, що суперечать даним, повинні бути денонсовані. Після підписання цієї угоди Україна не може розглядатися в якості самостійного партнера, що робить проблематичним її подальшу участь в зоні вільної торгівлі СНД.
Навіщо нам такі кабальні умови? Навіщо нас хочуть продати в рабство - коли ні народ, ні влада України нічого не вирішують і не мають права вибору?
Але, може, і не потрібен нам Митний союз? Може, в умовах асоціацію з ЄС буде легше продавати українську продукцію в Росію?
Ні, не буде цього.
Раптова імплементація європейських норм технічного регулювання (значну їх частину Україна зобов'язується впровадити в перші три роки дії угоди) призведе до того, що європейські товари почнуть витісняти українські з нашого ж внутрішнього ринку. Куди піде наш виробник? На російський ринок - тим більше, що більшість саме на нього і орієнтоване. Одночасно, відповідно до положень угоди, виникає можливість експорту в Росію європейських товарів під виглядом українських. Російський ринок захищений сильніше, ніж український (чому Київ вступив у СОТ на таких умовах - питання окреме), тому Росія і Євразійська економічна комісія вже попередили, що в цьому випадку у відповідності з положеннями договору про зону вільної торгівлі СНД щодо українських товарів може бути введений імпортний тариф. А це означає погіршення умов експорту для України.
Експертний аналіз показав, що підписання угоди про асоціацію погіршить умови для розвитку та підтримки економічних зв'язків між Україною і Росією по всіх секторах економіки. Насамперед постраждають наукомісткі, високотехнологічні галузі авіабудування, енергомашинобудування, виробництво ракетно-космічної техніки, суднобудування. Розрив виробничої кооперації в галузі високотехнологічних і оборонних виробництв може призвести до скорочення українського експорту на величину до $2 млрд у рік. А що чекає підприємства кшталт запорізької "Мотор Січ", основна частина продукції якої йде в Росію?
Не придбавши європейський ринок, ми втратимо російський.
Те ж саме - в сільському господарстві. Відмова від ветеринарного і фітосанітарного контролю на кордоні з ЄС, відкриття нашого ринку для європейської сільгосппродукції призведе до того, що цей контроль буде проводитися нашими російськими сусідами. Тут також велика ймовірність погіршення умов експорту в Росію.
В енергетичній сфері угода передбачає застосування норм ЄС щодо регулювання енергетичного ринку та транзиту на території України. Підкоряючись директивам ЄС у цій області, Україна автоматично позбавить російський "Газпром" можливості створення спільних підприємств в газовій сфері на своїй території. Таким чином, зацікавленість "Газпрому" в розвитку української газотранспортної системи (ГТС) обнуляється, а ми позбавляємося багатого інвестора, а заодно так бурхливо обговорювалися кілька років тому перспектив створення тристороннього консорціуму з модернізації ГТС України.
І хоча Європейський союз є економічною організацією, угода про асоціацію містить і політичні зобов'язання для України. Наприклад - посилити участь в проведених ЄС цивільних і військових операціях з врегулювання кризових ситуацій, у тому числі у спільних діях під керівництвом ЄС у врегулюванні регіональних конфліктів. Мабуть, мало українських хлопців полягло в гарячих точках, тепер ось ми і Брюсселю будемо поставляти гарматне м'ясо.
Але бути може, гра варта свічок? Може, варто потерпіти, якщо попереду, - хоча і в далекій перспективі - таке бажане нашими "євроінтеграторами" вступ в "європейську сім'ю"?
І знову - ні. В угоді про асоціацію НЕМАЄ НІ СЛОВА про перспективи вступу України в ЄС. Більш того, перспектива останнього з підписанням угоди стала б ще менше визначеної: отримавши Україну під свою юрисдикцію, ЄС не буде зацікавлений в наділення її правами, якими користуються "білі люди" - члени Євросоюзу.
Кажучи прямо, у Вільнюсі нам запропонували підписати акт про відмову від державного суверенітету і перетворення на колонію Європейського союзу. А коли президент відмовився підписувати кабальну угоду, країни ЄС активно сприяли розпалюванню "майданних пристрастей" - це чи не найяскравіший приклад того, як в ЄС ставляться до суверенітету України?
Угода не вирішує жодного питання, яке хвилює прихильників європейської інтеграції України: ні візовий, ні трудового, ні фінансовий. Зате накладає на Україну ярмо, пережити яку наша економіка навряд чи в змозі.
І цей вантаж понесуть не урядовці. Це торкнеться кожного жителя України, кожної конкретної сім'ї, кожного гаманця - саме у вашій кишені.
Умови, запропоновані Євросоюзом Києву, не нові - приблизно на тих же засадах мала місце "євроінтеграція" України під владою Польщі та Австрії. Нам пропонують не просто витерти ноги в передпокої "європейського дому". Нам обіцяють будку біля ганку. І міцний ланцюг - щоб не втекли.
Хіба для того ми в 1991 році обрали незалежність, щоб через 22 роки ганебно злити її?
Нехай кожен сам відповість на це питання. Заради себе і заради майбутнього своїх дітей.