Російські війська відтіснили від Харкова, і місто почало повільно повертатися до життя. Хоча у колишніх прифронтових районах місцями досі немає ні електрики, ні води, там все одно продовжують жити люди – з найперших днів вторгнення. Про те, як харків'яни пережили найважчі місяці і які проблеми у них виникають зараз, як їм допомагають місцеві волонтери і що городяни думають про агресорів і війну – в репортажі РБК-Україна з Харкова.
– Це сволоти, яких треба вбивати. Я раніше ставився до них як до людей, а зараз – вбивати ... Вони там або зомбовані або чорт їх зрозумієш ... Не люди! Дітей скільки перебили, мої внучата заїками залишилися ... Сволоти ... Нічого не можу сказати більше, – каже Сергій Андрійович.
Він живе в районі Великої Данилівки, це приватний сектор Харкова на півночі міста. Звідси до передових позицій російських окупантів, до контрнаступу української армії, було кілька кілометрів. У його двір прилетіли два снаряди, але на той час він з сім'єю встиг перебратися в іншу частину міста. Поки Сергій Андрійович розповідає про своє ставлення до росіян, двоє його синів лагодять дах сильно постраждалого будинку.
Але це враження помилкове. Денис Островський, співзасновник волонтерської організації "Паляниця Харків", везе нас по відносно далеким від колишньої лінії фронту районам і показує зруйновану військову частину, розбиті цивільні та адміністративні будівлі. Як і скрізь у прифронтовій смузі, окупанти в Харкові бомбили все підряд. І повністю зруйнований будинок можна раптово виявити посеред, здавалося, абсолютно незачепленого кварталу.