Вирішальна битва. Як пройдуть вибори в Грузії і чого чекати Саакашвілі
Через тиждень, 30 жовтня, в Грузії відбудеться другий тур місцевих виборів, який називають визначальним для майбутнього всієї країни і особисто екс-президента Михайла Саакашвілі, вже три тижні перебуває за ґратами. Про те, чому розрахунки Саакашвілі поки не виправдалися і як Грузія увійшла в політичну кризу, що триває вже близько року – докладніше в матеріалі РБК-Україна.
Коли підтвердилася новина про приїзд Михаїла Саакашвілі до Грузії, у багатьох українців виникло логічне запитання: А навіщо взагалі він поїхав на батьківщину, знаючи про неминучий арешт. Проти грузинського екс-президента, який покинув країну ще в 2013 році, заочно винесли два обвинувальні вироки, за якими йому присудили шість років ув'язнення.
Відповідь досить проста – Саакашвілі приїхав в Грузії напередодні першого туру місцевих виборів. І явно розраховував, що заздалегідь анонсовані протестні акції після дня голосування переростуть в революцію і зміну влади в країні.
Через три тижні стало очевидно – його розрахунки не виправдалися. Заснована Саакашвілі найбільша опозиційна партія "Єдиний національний рух" (ЄНР) не змогла обійти правлячу "Грузинську мрію". Акції протесту, в тому числі і проти арешту Саакашвілі, хоч і збирали десятки тисяч учасників, в загальнонародне повстання не переросли. Західні спостерігачі вказали на порушення під час виборчого процесу, але в цілому визнали голосування таким, що відбулося.
Перспектива провести наступні кілька років за гратами для колишнього президента Грузії виглядає все більш реальною. Хоча надія у нього ще залишається. Вона пов'язана з другим туром місцевих виборів, і в декількох великих містах ЄНР може розраховувати на перемогу. У такому випадку монопольне становище "Грузинської мрії" буде зруйновано, і опозиція отримає шанс далі "хитати" ситуацію.
Європейський бар'єр
Конфліктні місцеві вибори – новий виток хронічної політичної кризи в Грузії, гостра фаза якої почалася рік тому, після парламентських виборів. На них "Грузинська мрія" здобула впевнену перемогу з результатом у 48% і втретє поспіль здобула монобільшість у парламенті.
Але опозиція назвала вибори повністю сфальсифікованими і такими, що не відображають результати волевиявлення грузинів. Захід з такою різкою оцінкою не погодився, тим не менш, всі дев'ять опозиційних партій, що пройшли прохідний бар'єр в 1%, зокрема ЄНР Саакашвілі, пішли на різкий крок – відмовилися брати мандати.
За їхнім задумом, у такому разі парламент залишився би без кворуму, що призвело би до бажаних перевиборів. Але в "Мрії" ситуацію трактували інакше: раз опозиція не хоче брати мандати, їх треба розподілити серед тих, хто хоче – тобто депутатів від влади. Таким чином, в країні міг виникнути чисто однопартійний парламент, за радянськими зразками.
Протистояння тривало кілька місяців. Партії влади вдалося переконати членів двох невеликих опозиційних партій все-таки взяти мандати і запустити роботу парламенту – інші опозиціонери очікувано звинуватили їх у зраді. Втручатися в ситуацію довелося європейцям на чолі з головою Європейської ради Шарлем Мішелем.
Не з першої спроби і після декількох тижнів переговорів компроміс все ж вдалося знайти. Його головний пункт – якщо на призначених на жовтень 2021-го місцевих виборах "Грузинська мрія" візьме менше 43% голосів в цілому по країні, то на наступний рік дострокові парламентські все ж повинні відбутися. Але три з дев'яти опозиційних партій, в тому числі і найбільша – ЄНР, угоду не підписали.
Партія Саакашвілі приєдналася до "угоди Шарля Мішеля" тільки у вересні – але до того моменту з нього офіційно вийшла правляча "Грузинська мрія". Втім, на думку екс-президента Грузії і його соратників це нічого не змінювало – якби партія влади не взяла бар'єр в 43%, треба оголошувати перевибори.
Напередодні бурі
Грузинська політика в багатьох моментах схожа на українську. І не тільки тому, що в парламенті засідає монобільшість, а вся влада знаходиться в руках однієї політичної команди (президент Грузії Саломе Зурабішвілі не входить в "Мрію", але перемогла на виборах за її активної підтримки).
Як і в Україні, грузинська партійна система дуже динамічна: постійно створюються і розпадаються альянси і партійні проекти, "ображені" топ-політики створюють власні партії і захоплено воюють з недавніми соратниками.
У Грузії найактивнішими учасниками політичного процесу також є правоохоронні органи і суди, нерідко вони взагалі стають головними ньюсмейкерами. Так сталося в лютому цього року, коли силовики штурмом взяли офіс ЄНР, де від них переховувався лідер партії Ніка (Ніканор) Мелія (Саакашвілі є засновником партії і її своєрідним "духовним лідером", але не формальним главою).
Арешт Мелії спровокував чергову кризу, у відставку на знак протесту подав прем'єр Георгій Гахарія, який незабаром заснував власну партію з претензією на роль "третьої сили" в Грузії, як альтернативу "Мрії" і ЄНР.
Звільнення Мелії було одним з пунктів торгів між владою і опозицією. Заставу за свого соратника опозиціонери вносити не хотіли, вважаючи це визнанням висунутих Мелії звинувачень – спроби штурму парламенту під час масових протестів ще влітку 2019 року. У підсумку, внести заставу вирішив Євросоюз, і Мелія вийшов на свободу.
Знову-таки, в Україні та Грузії схожа і зовнішня рамка політичної боротьби: два регіони – Абхазія і Південна Осетія – вже давно окуповані Росією. По суті, це унеможливлює будь-яку проросійську політику Тбілісі, а звинувачення в "роботі на Кремль" – найважче з усіх можливих. З усіх парламентських партій тільки один невеликий проект, "Альянс патріотів", вважають дійсно проросійським.
Решта політсили, в тому числі і правляча "Мрія", є більш-менш проєвропейськими. І Грузія досить планомірно проводила європейську інтеграцію, в багатьох аспектах обганяючи Україну. Але в цьому році відносини Тбілісі і Брюсселя почали псуватися.
Причиною стало не тільки брутальне затримання Мелії, а й жорстокий напад на учасників липневої ЛГБТ-ходи в Тбілісі, на який влада відреагувала досить мляво. Позиції консервативної Грузинської Православної церкви в країні дуже сильні, з нею мало хто хоче сваритися, навпаки – політики борються між собою за звання головного "захисника православ'я".
Ще більше нашкодили євроінтеграції дії влади щодо судової реформи – Тбілісі вирішив не особливо прислухатися до рекомендацій Брюсселя в цьому питанні, а потім взагалі відмовився від чергового траншу допомоги від Євросоюзу. Який ЄС, втім, і не збирався давати.
У такій нервозній обстановці політикум і суспільство підійшли до вирішальних жовтневих місцевих виборів. В Україні різні вибори часто трактують не як звичайне обрання громадянами своїх представників до відповідного органу влади, але як референдум про довіру правлячій на той момент команді і мало не цивілізаційний вибір.
У Грузії сталося те ж саме: голосуючи за мерів і депутатів місцевих рад, виборці тримали в голові цифру в 43% голосів, яку згідно з угодою з європейцями повинна була набрати "Грузинська мрія", щоб припинити розмови про перевибори і підтвердити свої позиції в країні. У партії влади вийшло подолати цей умовний бар'єр, набравши близько 47%. ЄНР Саакашвілі прийшов другим з результатом в 31%.
Втім, в п'яти великих містах країни, в тому числі Тбілісі, в першому турі вибрати мера не вдалося. І зараз всі надії опозиції спрямовані на другий тур мерських виборів, який відбудеться 30 жовтня. Причому в Батумі, Зугдіді і Кутаїсі (тут балотується екс-глава Нацполіції України Хатія Деканоїдзе) представники ЄНР в першому турі набрали більше ніж конкуренти з "Мрії". Особливо увага, звичайно, буде спрямована на столицю, де чинний мер від "Мрії", відомий у минулому футболіст Каха Каладзе в першому турі на 11% обігнав ніку Мелія з ЄНР.
Зараз головне питання – явка виборців, адже зазвичай вона низька на будь-яких місцевих виборах, тим більше в другому турі. Але сприйняття мерських виборів як визначального голосування для майбутнього всієї Грузії мобілізує прихильників і влади, і опозиції, яка 14 жовтня провела в столиці багатотисячний мітинг, за більшістю оцінок – наймасштабніший за останні роки. Сам Саакашвілі у своїх відозвах до соратників з в'язниці також закликає їх до максимальної мобілізації і запевняє, що боротьба ще не програна.
"Схоже, що в Грузії немає жодного експерта, який вважає, що все закінчиться без ускладнень. Ніхто не вірить, що "Нацрух" змириться з тим, що "Мрія" як мінімум три роки продовжить контролювати всі гілки влади, а Михаїл Саакашвілі залишиться у в'язниці відповідно до винесених йому вироків", – написав в блозі на "Ехо Кавказу" (проект "Радіо Свобода") публіцист Дмитро Моніава.
21 жовтня прем'єр Грузії Іраклій Гарібашвілі заявив, що Саакашвілі залишиться у в'язниці "і проведе там мінімум шість років". Чи дійсно рішення повернутися до Грузії стане для її колишнього президента найбільшою помилкою в політичній кар'єрі – стане зрозуміло в найближчі кілька тижнів.