ru ua

Пособники агресора. Як в Україні хочуть карати за колабораціонізм

Пособники агресора. Як в Україні хочуть карати за колабораціонізм Рада хоче розібратися з покаранням за пособництво окупантам (фото: Костянтин Чергинский / УНІАН)
Автор: Мілан Лєліч

Верховна рада може запровадити кримінальне покарання для тих, хто допомагає російській агресії проти України. Про те, чим колабораціонізм відрізняється від державної зради, кого і як збираються карати, чому такі ідеї можуть перешкодити реінтеграції Криму та ОРДЛО і чи варто побоюватися лікарям та вчителям, котрі проживають в окупації – в матеріалі РБК-Україна.

З 2014 року актуальним залишається питання про те, яке юридичне трактування повинні отримувати дії тих українців, які брали участь в російській агресії або допомагали окупантам. Такі випадки найчастіше проходять по статті 111 Кримінального кодексу – "Державна зрада".

Як повідомив 11 березня голова СБУ Іван Баканов, з 2014 року спецслужба відкрила понад 16 тисяч кримінальних справ за державну зраду і тероризм. І, природно, майже всі з них стосуються саме агресії з боку РФ.

При цьому формулювання самої статті про держзраду може трактуватися досить широко. Вона передбачає покарання за перехід на бік ворога у воєнному конфлікті, шпигунство, а також допомогу іноземній державі чи організації "у проведенні підривної діяльності проти України".

У випадку з рядовими бойовиками і їх командирами, а також керівниками незаконних "органів влади", що виникли в Криму і ОРДЛО, ситуація цілком зрозуміла – держзрада тут очевидна. Якщо, звичайно, мова йде про власників українських паспортів, а не засланих з Росії військових і управлінців.

Але до цих пір так і не врегульовано питання про те, чи потрібно карати тих, хто не здійснював військових злочинів і не воював в рядах бойовиків. Але при цьому надавав підтримку в становленні "руського міра" на окупованих територіях – в організаційній, економічній чи ідеологічній площині.

Тобто мова йде про тих, хто, фактично, займався колабораціонізмом у розумінні цього терміна, який з'явився після Другої світової війни. Також не вирішено, якщо кримінальне покарання потрібне, то яким воно має бути. Адже стаття про держзраду передбачає досить жорстку санкцію – від 12 до 15 років позбавлення волі.

Пособники агресора. Як в Україні хочуть карати за колабораціонізмБойовиків з українськими паспортами можуть судити за держзраду (фото: GettyImages)

У 2017 році у Верховну раду внесли два законопроекти на цю тему, але до розгляду вони так і не дійшли. Паралельно ідею про покарання за колабораціонізм просував і глава МВС Арсен Аваков, також безрезультатно.

У лютому майже одночасно кілька пропозицій про покарання за колабораціонізм внесли депутати від "Слуги народу" і "Європейської солідарності". Між ними є окремі відмінності у формулюваннях та санкціях, але їх спрямованість ідентична – за пособництво країні-агресору в різних формах повинна наступати кримінальна відповідальність, хай і необов'язково пов'язана із позбавленням волі.

Люстрація і не тільки

У законопроекті від "Слуги народу", який, очевидно, має більше шансів пройти через Раду, прописані декілька видів колабораціоністської діяльності. Зокрема, заперечення агресії з боку Росії, підтримка дій РФ або окупаційних адміністрацій, співпраця з ними і невизнання українського суверенітету над окупованими територіями.

За це "слуги" пропонують позбавляти винного права займати певні посади на строк від 10 до 15 років. І це "найлегша" з санкцій, передбачених у документі, яка збігається за змістом з уже діючими нормами закону про люстрацію.

Добровільна служба в окупаційный адміністрації може призвести до конфіскації майна, крім аналогічної заборони на зайняття посад. А якщо людина при цьому ще й виконувала "організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські функції", то вона може отримати від п'яти до десяти років позбавлення волі.

Коли мова йде про службу в "судових" або "правоохоронних" структурах Криму і ОРДЛО, а також участь в незаконних збройних формуваннях або наданні їм допомоги – максимальне покарання зростає до 15 років.

Різні тюремні терміни передбачені і за проросійську пропаганду в навчальних закладах, передачу бойовикам матеріальних ресурсів, господарську діяльність у співпраці з державою-агресором, проведення різних політичних заходів або інформаційну діяльність в інтересах окупантів.

У випадку, якщо всі ці дії призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків, може бути застосована найвища міра покарання – довічне позбавлення волі.

Засуджені за колабораціонізм також не зможуть стати кандидатами на місцевих виборах або членами комісій, отримати доступ до держтаємниці або служити в армії.

Крім цього, під заборону можуть потрапити політичні партії, громадські та релігійні організації, благодійні фонди, якщо їх "уповноважені особи" визнані колаборантами.

Справа в деталях

Розмитість формулювань пропонованих законопроектів цілком очевидна. При бажанні поняття "підтримка", "співпраця" або спільна "інформаційна діяльність" з державою-агресором можна трактувати дуже широко. Аж до звичайних побутових дій, на зразок сплати комуналки або будь-яких контактів з окупаційними адміністраціями.

"Люди повинні розуміти, що держава не заохочує співпрацю з ворогом. Але при цьому важливо, якими словами це говорити, як донести в першу чергу, що якщо ви живете в окупації, то ви жертви окупації, а не її архітектори", – сказала РБК-Україна правозахисниця, член правління благодійного фонду "Схід-SOS" Олександра Дворецька.

Вона підкреслює, що жителі окупованих територій в принципі не можуть не взаємодіяти з місцевою "владою": люди ходять на роботу, відвідують лікарів, оформляють довідки, продають і купують нерухомість і т. д. Що з цього може бути розцінено як колабораціонізм згідно з новими законопроектами, незрозуміло.

Пособники агресора. Як в Україні хочуть карати за колабораціонізмВ поточній редакції законопроекту під загрозою можуть опинитися громадяни, які перетинають КПВВ (фото: Віталій Носач / РБК-Україна)

Правозахисниця прогнозує, що першими під удар можуть потрапити звичайні люди, що перетинають КПВВ. У той час як багато відомих на Донбасі діячів, чия причетність до організації "референдумів" в 2014 році і подібних дій добре задокументована, продовжують спокійно існувати без будь-яких проблем з правоохоронними органами. І навіть займати посади в місцевій владі і самоврядуванні на підконтрольній території Україні. Хоча вони повинні були б стати об'єктом пильної уваги з боку СБУ і за існуючим законодавством, у рамках статті про держзраду.

"Навіть зараз у правоохоронних органів є достатньо інструментів, щоб притягати винних у держзраді. Чому вони цього не роблять зараз, а повинні почати робити після ухвалення цих законопроектів, незрозуміло. До того ж, ці ініціативи сильно лякають звичайних людей, негативно впливають на реінтеграцію", – підкреслила Дворецька.

Співавтори законопроекту серед депутатів від "Слуги народу", з якими поспілкувалося РБК-Україна, визнають необхідність доопрацювання документів та уточнення формулювань.

"Можливо, деякі формулювання занадто широкі, і можуть необгрунтовано зачепити тих людей, яких ми з точки зору філософії цього проекту в жодному разі не хотіли б переслідувати. Ймовірно, ще на рівні розгляду в комітеті будуть внесені правки, але швидше за все, вже між першим та другим читаннями", – сказав виданню нардеп, представник президента в Конституційному суді Федір Веніславський.

На його думку, в першу чергу, треба буде уточнити поняття "підтримки" окупаційних адміністрацій і більш чітко розмежувати "держзраду" і "колабораціонізм".

Справді, згадана в законопроектах участь українських громадян у збройних формуваннях бойовиків – це в чистому вигляді держзрада, вже прописана в Кримінальному кодексі, тут норми фактично дублюються. За словами Веніславского, всі, хто співпрацює з окупантами, повинні зрозуміти, що за ці дії настане відповідальність.

"При цьому ми повинні дати посил простим людям, щоб вони не боялися, лікарі, вчителі переживати не повинні", – зазначив нардеп, додавши, що мова не йде про пропаганду в дусі "українці – вороги, росіяни – герої". Це вже як раз буде класифікуватися як колабораціонізм, хоча такі юридичні нюанси також потрібно уточнити.

Варто відзначити, що на окупованих територіях не тільки Криму, але і ОРДЛО навчання проводиться за російськими підручниками і навчальними планами. І, очікувано, вони повністю просякнуті проросійською пропагандою.

Як відзначає ще один співавтор законопроекту, заступник голови фракції СН Євгенія Кравчук, кожен випадок треба розглядати окремо.

"Що стосується вчителів, то їх просто поставили в такі умови. При цьому, якщо директор школи організовує якісь лінійки і розпинається, що українські солдати когось там розстрілюють – це одна справа. А якщо ти просто вчиш хімії або фізиці – інша. Це не закон про лікаря, вчителя або водія", – сказала вона.

Пособники агресора. Як в Україні хочуть карати за колабораціонізмУ Раді вважають, що тим, хто був змушений працювати під керівництвом окупантів, побоюватися нічого (фото: Віталій Носач / РБК-Україна)

Кравчук роз'яснила і ряд інших запропонованих новацій, зокрема, щодо покарання за інформаційну співпрацю з агресором і спільні політичні заходи. Знову-таки, при широкому трактуванні цих норм, під них може цілком підпасти діяльність цілого ряду українських партій і телеканалів. Наприклад, поїздки делегацій депутатів від "Опозиційної платформи – За життя" в Москву і їхні зустрічі з російським керівництвом, які широко висвітлювалися окремими ЗМІ в Україні.

Але Кравчук зазначає, що подібні заходи під заборону не потраплять. Інша справа, якщо група українських депутатів поїде до Донецька або Сімферополя і проведе там спільну конференцію з місцевою "владою" – тоді це буде вважатися колабораціонізмом.

За словами депутата, у фінальному тексті законопроекту навряд чи вдасться зберегти норму про можливість заборони релігійних організацій, якщо їх "уповноважені особи" винні в колабораціонізмі. Але у випадку з політичними партіями справа дещо інакша. Кравчук приводить в приклад партію "СПАС" (Соціал-патріотична асамблея слов'ян) і її лідера Едуарда Коваленка.

Він став відомим ще перед президентськими виборами 2004 року, працюючи проти тодішнього кандидата Віктора Ющенка. Коваленко організовував акції нібито на підтримку Ющенка, при цьому навмисне піднімаючи руку в нацистському вітанні перед камерами.

Вже після початку російсько-української війни він отримав тюремний термін за спробу зриву мобілізації. У 2019 році був обміняний в ОРЛО, але вже в наступному році повернувся на підконтрольну територію, де збирався балотуватися від СПАСа на місцевих виборах, намагався організувати "тарифний майдан" і нібито працював в інтересах російських спецслужб, але був знову затриманий СБУ.

На думку Кравчук, діяльність таких партій і їх лідерів точно треба припиняти за законом про колабораціонізм.

Терміни та строки

Свої зауваження до законопроектів є і у віце-прем'єра, глави Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Олексія Резнікова. Насамперед, вони стосуються ключового терміна – колабораціонізм.

"Виявилося, що слова "колаборант" та "колаборація" у негативному сенсі відсутні в міжнародному праві. І ми в нашому законопроекті про перехідну юстицію від них відмовилися", – пояснив виданню Резніков. За його словами, краще використовувати терміни "пособник" і "пособництво".

Резніков підкреслює, що будь-які законопроекти про колабораціонізм повинні носити індивідуальний характер. Мовляв, потрібно розглядати окремо діяльність кожної людини, з судовим контролем та можливістю оскаржити рішення тих органів, які будуть забороняти винним обіймати певні посади у владі.

"Я не хотів би, щоб прості люди підпадали під цю категорію. При цьому є пособники окупаційної влади, які не вчиняють злочинів військового характеру, але з доброї волі прислуговують, працюють проти інтересів своєї країни. І якщо їх дії не підпадають під склад злочину "держзрада", то все одно повинна бути реакція держави на їх антиукраїнську діяльність", – підкреслив віце-прем'єр.

Він також звернув увагу на те, що в разі прийняття законопроекти не будуть мати зворотної сили. Отже, ті, хто був був пособником окупантів, зокрема в 2014 році, під їх дію точно не потраплять.

"У цьому якраз і сіль – ті, хто ще сьогодні вчиняють такі діяння, отримають шанс зупинитися, одуматися, перестати це робити", – підкреслив Резніков.

Пособники агресора. Як в Україні хочуть карати за колабораціонізмРезніков вважає, що запропоновані документи потребують коригування (фото: t.me/OP_UA)

Він сподівається, що в Раді зможуть знайти консенсус з приводу законопроектів про колабораціонізм (пособництво) і разом з його міністерством, а також Офісом генпрокурора, напрацювати якісний документ.

Про те, що доопрацювання проектів однозначно займе значний час, РБК-Україна розповіли кілька причетних до процесу співрозмовників. Зокрема, є ідея звернутися за консультаціями до Венеціанської комісії. Цілком можливо, що у профільному парламентському комітеті у підсумку буде напрацьовано новий проект закону. Таким чином, цілком імовірно, що на поточній сесії Ради, яка триватиме до середини липня, це питання можуть і не встигнути розглянути.

За законопроекти проголосує більшість фракції "Слуга народу", хоч і не вся – окремі її члени вже висловилися проти таких ініціатив. Як повідомив РБК-Україна голова фракції "Голос" Ярослав Железняк, він готовий підтримати будь-який законопроект, схвалений комітетом.

Як мінімум на етапі першого читання законопроект від СН може отримати підтримку і "Євросолідарності", сказала виданню співголова фракції Ірина Геращенко.

"На жаль, у цьому парламенті проекти від "ЄС" не приймаються, хоча у нас більш якісно виписана термінологія. Але для нас важливо їхати, а не шашечки. Тому ми будемо наполягати на нашій версії, але в першому читанні готові підтримати проект СН, а потім його допрацьовувати з урахуванням новел нашого проекту", – зазначила вона.

Однозначно проти будуть виступати в ОПЗЖ – її представники вже публічно різко розкритикували законопроекти про колабораціонізм.

***

У будь-якому випадку, українській владі потрібно знайти баланс між запитом на покарання причетних до російської агресії і завданнями реінтеграції, з урахуванням обставин, в які потрапили жителі окупованих територій. І, безумовно, такі ініціативи мають бути частиною загальної політики щодо деокупації і подальшого повернення цих територій до України.

При цьому у світі не вироблено готового і придатного для українських реалій рецепту, як це зробити. Практики, що існували в ряді країн, зокрема у Франції, і застосовувалися після Другої світової війни, точно не можна механічно переносити на український ґрунт – занадто багато чого змінилося в розумінні прав людини, балансу інтересів між державою і громадянином, і загалом україно-російська і Друга світова війни занадто відрізняються. Можливо, якісь елементи можна запозичити з досвіду постконфліктного врегулювання в Колумбії, Північній Ірландії і на Балканах – але знову-таки, з масштабними поправками на українську специфіку.

Втім, в українських умовах обговорення будь-яких ініціатив, пов'язаних з Донбасом, зокрема і про відповідальність за колабораціонізм, нерідко зводиться лише до боротьби партій за виборця з цільових електоральних груп, а не пошуку системного вирішення проблеми.