Ганна Новосад: Ми маємо визнати, що наша система освіти поглиблює нерівність

- Які перед вами як міністром стоять завдання?

- На кожній з ланок освіти є величезні виклики і завдання. Їх треба принаймні зрушити з місця. Наша загальна мета – хоча це неможливо зробити в одну каденцію уряду – рухатися у напрямку, коли є цілісна система навчання впродовж життя. І якщо людина заходить у цю систему, то на кожній з ланок має можливості для повноцінного розвитку, розкриття талантів, отримання знань і компетенцій, які необхідні у житті.

Ми як уряд поставили собі одне з таких ключових завдань – підняти увагу до дошкільної освіти. Вона завжди була незаслужено другорядною. Ця ланка освіти вважається сферою, якою опікується виключно місцева влада. Це неправильно. Насправді дошкільна освіта є фундаментом, який закладає можливості для подальшого повноцінного розвитку, у тому числі, у школі.

Тому треба почати дискусію, що дошкілля та ранній розвиток дитини – це об’єктивна вимога сучасного світу. Важливо забезпечити доступ до дошкільної освіти. Нам страшенно не вистачає місць у дитячих садках. Чудово розумію, що це відповідальність на місцях. Ми прямо з Києва не впливаємо на те, скільки місць відкривається. Тому можна запровадити якісь мотивуючі інструменти, що будуть підштовхувати місцеву владу ці садочки відкривати.

Також треба думати про якість дошкільної освіти. Треба підвищувати кваліфікацію вихователів. Для них хочемо розробити велику програму професійного розвитку. І тут можна використовувати досвід Нової української школи (НУШ). Крім того, вихователям треба підвищувати заробітну плату, адже ця категорія має одну з найнижчих зарплат.

- Які пріоритети є найважливішими у реформуванні шкільної освіти?

- Важливо продовжити впровадження НУШ. У першу чергу, треба принести ці зміни у базову школу – тобто у 5-9 класи. Тому протягом наступного півріччя 2020 року доопрацюємо, обговоримо з широкою громадськістю і затвердимо державний стандарт базової освіти. Після цього будемо розробляти під нього освітню програму.

Ще одне важливе завдання – це створення інфраструктури підтримки вчителів, особливо вчителів-предметників. І це буде ще той виклик.

Також треба зробити все можливе, аби інвестиції у НУШ продовжувалися і надалі та йшли не тільки на початкову, але й середню школу. Тому у наступному році інвестуємо 1,4 млрд гривень в оновлення освітнього простору – це нормальні меблі, дидактика.

- Як ви плануєте підтягувати якість освіти у сільській місцевості?

- Ми – все українське суспільство – маємо визнати, що наша система освіти поглиблює нерівність і доступ до якісної освіти в нашій країні безпосередньо залежить від стартових життєвих позицій дитини. Ми маємо це змінити.

Днями ми отримали результати міжнародного рейтингу якості шкільних систем PISA, в якому прийняли участь п’ятнадцятирічні підлітки з 78 країн світу.

Що ж показала PISA? Те, що різниця у навчальних досягненнях між українськими дітьми, котрі навчаються у селі і місті – це два з половиною роки. Як на мене, це трагедія. Тому що ми говоримо про більш як мільйон дітей, які навчаються у маленьких школах поза великими містами. Для них ми як країна протягом всіх років створили все, щоб вони провалилися. Треба почати це виправляти.

Тому на наступний рік вже закладено у бюджеті 3,5 млрд гривень, які підуть на розвиток мережі опорних шкіл. Опорна школа – це такий великий хаб, куди дітей підвозять. На закупку автобусів також закладено 600 мільйонів гривень. У школі є повний колектив вчителів за всіма предметами. Їхня робота нормально оплачується. Тому там є всі складові, аби давати кращу освіту дитині.

Сподіваюсь, що це стане позитивним інструментом для батьків та дітей, які проживають у сільській місцевості. Аби вони обрали опорну школу, а не за звичкою трималися за свою маленьку сільську школу, яка здебільшого надає значно гірші результати.

- Що ж тоді буде з маленькими школами у селах? Їх надалі будуть оптимізувати у рамках децентралізації?

- Відкриття чи закриття шкіл – це завжди рішення місцевої влади, а не рішення міністерства. Але аналітика підтверджує, що діти, які навчаються у більших школах, у повнокомплектних класах, з вчителями за всіма предметами, з можливостями для соціалізації, мають кращі досягнення.

Якщо зараз порівняти результати ЗНО дітей з опорних та неопорних шкіл у сільській місцевості, то діти з опорних закладів на близько 20% мають кращі результати, ніж учні з маленьких закладів.

Також розуміємо, що треба розробити програму для підтримки професійного розвитку вчителів, що викладають у сільській місцевості. Тому що у загальному пулі педагогів, що проходять підвищення кваліфікації, ми не бачимо, наскільки вчителі зі сільських шкіл отримають достатній рівень підтримки.

Ще одна проблема – робота з учнями, які відстають у вивченні шкільної програми. Таким дітям потрібно надати можливість додаткового індивідуального навчання у школі після уроків. Щоб вчитель, наприклад, міг допомогти зрозуміти ту чи іншу тему. Для цього потрібно у нормативку закласти можливості для виплати зарплат за додаткові години вчителям.

- Щодо результатів PISA. Україна сильно відстає в якості вивчення математики. Як Міністерство освіти планує підтягувати якість навчання школярів?

- Не варто розглядати наші результати в дослідженні PISA як велику трагедію. Як на мене, треба бачити також великий позитив, що наші результати є більш-менш хорошими. Так, у читанні та природничих науках вони незначно нижчі, ніж у середньому в країнах Організації економічного співробітництва та розвитку. Це не найгірші результати, які показали 78 країн, що представлені у звіті. Про це важливо говорити, тому що фарбуватися у чорне – теж не вихід.

Але, безперечно, PISA показала, що у нас є окремі величезні проблемні точки, які ми маємо визнати, прийняти и напрацювати план дій. Мова йде про математику. Це та галузь, по якій ми показали погані результати. 36% наших учнів, п’ятнадцятирічних підлітків, не досягають навіть базового рівня. А йдеться насправді про прості арифметичні дії та вміння переносити їх на життєві ситуації. Наприклад, конвертувати ціну у різні валюти.

- Що ж з цим тепер робити?

- Ця проблема потребує широкої дискусії в освітянській спільноті. Тут є кілька напрямків, по яким потрібно працювати. Наприклад, це зміст. Наші програми дуже перевантажені. Це може бути однією з причин, чому учні мають погані результати. Адже математика – це та дисципліна, де, пропустивши одну-дві теми у 5-6 класі, потім дуже складно без тієї частинки фундаменту рухатися по іншим темам. Тому треба вирівняти навантаження.

Також треба дивитися на можливість додавання додаткових годин на вивчення математики. Адже дослідження PISA виявило, що у порівнянні з середніми показниками по ОЕСР кількість годин на вивчення математики та природничих предметів в Україні є нижчою. Тому зараз будемо переглядати зміст, працюючи над новим державним стандартом базової освіти. Це виклик для 5-9 класів.

- МОН буде істотно змінювати державний стандарт базової освіти? У чому саме будуть полягати зміни?

- Треба зробити так, щоб програми математики, фізики, хімії, біології між собою синхронізувалися за темами. Тому що фізику неможливо вивчати без математики. Біологію складно зрозуміти без хімії. Але якщо подивитися на освітні програми, зараз вони дуже часто відірвані одна від одної. І якщо у вересні дитина щось вивчила, а потім те саме явище треба вивчати у травні, то не дивно, що все вже забуте. Це дуже розірване сприйняття. Немає цілісної картинки явищ, які є у реальному житті. Адже у природі рідко побачиш біологію, відокремлену від хімії.

Нещодавно ми цю проблему обговорювали з експертами, які займаються сучасними освітніми методиками. Є можливість інтегрувати предмети не шляхом їх об’єднання, а шляхом запровадження вивчення окремих явищ або тем на усіх курсах. Наприклад, вивчаємо океан. Цей об’єкт можна вивчати у кінці місяця на кожному з предметів, як цілісне явище. Таким чином можна інтегрувати розуміння учнів з різних предметів, як вони відкриваються у тому чи іншому явищі.

Щоб запровадити цей підхід також треба покращити інфраструктуру самої школи, особливо щодо природничих предметів. Тому що для закріплення знань з хімії чи фізики у вчителя повинно бути достатньо обладнання та матеріалів. Адже школярі повинні реально вивчати ці предмети, а не уявляти природні явища зі слів вчителя.

Тому на 2020 рік ми заклали 800 мільйонів гривень для того, щоб підтримати природничі предмети у школах. Ці кошті підуть на модернізацію обладнання, закупівлю всього необхідного для проведення уроків фізики, хімії, біології. Зараз ще важливо оновити типовий перелік такого обладнання. Він фактично має відповідати існуючій освітній програмі.

- Чи плануєте змінювати підхід у підготовці підручників?

- Дуже важливо почати покращувати якість наших підручників. Це також стає зрозуміло з результатів PISA. Їхні тести – це щось геть відмінне від того, що є найчастіше у нашій школі. Це тестування вимірює вміння використовувати отримані знання у реальних ситуаціях. Там треба не просто знати формулу і виміряти рівняння. А маючи ці знання, розкрити їх в життєвих ситуаціях.

Цей підхід обов’язково повинен розкриватися у наших підручниках. Зараз це буде непростий виклик. Адже потрібно, маючи напрацьований новий зміст, вмотивувати авторські колективи робити підручники, щоб вони були інакшими. Тому потрібно зробити таку систему експертизи підручників, яка б не пропускала продукти низької якості.

Власне, нещодавно ми запустили Український інститут розвитку освіти. Ця агенція буде запроваджувати Нову українську школу. І на наступний рік у пілотному режимі перейме на себе роботу з підручниками четвертого класу. Зокрема, буде готувати новий підхід до експертизи.

- По зовнішньому незалежному оцінюванню суттєві зміни на 2020 рік очікуються?

- У 2020 році змін не буде, а з 2021-го ЗНО з математики стане обов’язковим. Воно буде дворівневим, але не потрібно цього лякатися. Нам потрібно усвідомити, що проблема є по знанням з математики.

Ми маємо загалом побороти страх дітей перед математикою – це має стати результатом зміни змісту освіти та методик викладання. Тому що діти, коли вони щось не розуміють, спочатку цього бояться, а потім ненавидять. І потім це супроводжує все життя. Насправді через нормальні методики викладання, нормальний зміст програми, дуже важливо цей страх перед предметом побороти. І дати дітям впевненість у собі.

Буквально на днях Лілія Гриневич виступала з нами на нашому спільному заході по PISA та показувала одне з завдань у тесті, воно було елементарним. Але багато учнів з незрозумілих причин його пропускали, роблячи тест. Одне з ймовірних пояснень полягає у тому, що вони просто бояться. Або не впевнені у собі. Тому страх перед предметом – це те, що повинно зникнути зі шкільного життя.

- Поговоримо про вищу освіту. Зараз батьки хочуть, щоб їхні діти навчалися за кордоном, зокрема, в університетах Польщі. Тому що вони вважають, що там навчання якісніше. Чи можна змінити цей тренд?

- Давайте подивимося, в які університети намагається їхати левова частка наших студентів. Це, не побоюсь цього слова, низькоякісні університети у Польщі. Приватні заклади, які надають освіту не кращу, ніж наші вузи.

Хотіла би, щоб більший відсоток студентів, що їдуть закордон, обирали, наприклад, Варшавський або Ягеллонський університети. Якщо не у Польщі, то в інших країнах, але дійсно хороші. Тоді є шанс, якщо людина повернеться до України, то вона матиме дійсно хорошу вищу освіту.

Всі ці тенденції означають, що за кордоном студенти шукають не кращих освітніх можливостей, а варіантів залишитися жити та працювати в Європі. Але це не означає, що нам нічого не треба робити з вищою освітою.

Щоб змінити ситуацію, уряд має свій план. Ми розуміємо, що наш клієнт – це студент, який, заходячи на перший курс, щось вивчає шість років і потім якось виходить на ринок праці. Таким, яким він є зараз, його випускати не можна. Зараз у випускників університетів спостерігається недостатній рівень навичок, знань та умінь, щоб вважатися висококваліфікованими спеціалістами.

- Як можна зробити вищу освіту якіснішою?

- Проблема поганої освіти виходить з того, що у нинішній економічній моделі наші університети невмотивовані надавати кращу якість своїх послуг. Я узагальнюю. Є дуже різні кейси. А тому ми плануємо змінити механізм фінансування вищої освіти, який стимулюватиме не кількість, а якість.

Що це означає? Нам потрібно відмовитися від ситуації, коли ми даємо університетам кількість грошей відносно кількості студентів, та перейти до ситуації, коли ми їх фінансуємо за результатами їхньої діяльності. Це допоможе прибрати мотивацію, коли закладу треба набрати якомога більше студентів та їх втримати, щоб отримати державне фінансування.

Тому тут краще обрати фінансування за результатами діяльності. Це інша фінансова модель, яку ми будемо впроваджувати. Це не означає, що буде скасована можливість навчатися на бюджеті. Це не означає, що буде зменшена кількість грошей. Справа у тому, що фінансування стане більш ефективним. До речі, разом з коледжами це близько 19 млрд гривень щорічно.

Також зміна системи фінансування буде йти шляхом залучення адміністративних інструментів. Зокрема, плануємо оптимізувати мережу університетів. У нас працює близько 300 вишів. Але контингент студентів маленький і до того ж стрімко падає останні десять років. Нам не потрібна така мережа. Тому треба рухатися у напрямку об’єднання та укрупнення університетів. Також треба оптимізувати на них видатки.

- Чи буде змінений підхід у підготовці фахівців по різним напрямкам?

- Коли ми говоримо про розподіл державного фінансування, то у рамках змін будемо робити окремий пул регульованих професій. Держава чітко буде визначати, що їй потрібна певна кількість вчителів, пілотів, військових, фармацевтів. Ці професії дуже тісно пов'язані з нормальною роботою суспільства. І ми маємо зробити все можливе, щоб ринкові механізми не вносили перекіс у підготовку достатньої кількості фахівців.

Але що стосується інших напрямків, тут буде на розсуд університету. У рамках певних обмежень, які встановлюватиме міністерство по розпорядженню грошима. Але треба зазначити, що в університеті, крім більшої автономії, буде також велика відповідальність. Тому що гроші вони отримають за результатами діяльності.

Одним з таких індикаторів цієї діяльності буде зайнятість студентів. Протягом 2020 року зробимо моніторинг зайнятості випускників університетів. Ми заклали кошти на розробку цього механізму. Після цього будемо розуміти, а куди ж йдуть випускники. Власне, це буде одним з критеріїв фінансування закладів вищої освіти. Якщо подивитись на сайт будь-якого хорошого американського університету, там завжди можна знайти інформацію, де їхні випускники працюють та скільки заробляють.

Тим часом в України на сайті умовного лінгвістичного університету не знайти таких даних. Тому не можна зрозуміти, де потенційний випускник університету може працювати, які у його випускників є професійні здобутки на ринку праці.

- Чи плануєте підвищувати стипендії чи провести їх верифікацію, щоб мотивувати студентів краще вчитися?

- Важливо врахувати, що є два типи стипендій – соціальні та академічні. Соціальні стипендії дійсно потрібно верифікувати. Ці стипендії мають отримувати саме ті категорії студентів, які їх потребують.

Коли ж ми говоримо про академічні стипендії, то, на мою думку, це має бути інструментом мотивації кращих. Вони мають бути набагато вищими, ніж є зараз. На наступний рік поки що збільшення не закладали. Але все ж через суттєве збільшення стипендій ми маємо поступово зменшувати відсоток тих, хто потенційно їх може отримувати.

У нас поки що немає кінцевої моделі того, як ми будемо змінювати підхід до стипендій. Але, на мою думку, ми маємо рухатися у напрямку того, коли стипендії академічні – це інструмент винагородження кращих студентів.

- А що робити з проблемою відсутності професійної орієнтації дітей, які масово йдуть вчитися на юристів чи економістів, а потім не можуть працевлаштуватися за освітою?

- Мені здається, що мотивація має починатися зі школи, зі завчасної професійної орієнтації. Майбутні абітурієнти повинні мати можливість свідомо зрозуміти, які є професії та освітні можливості. І потім усвідомлено обрати університет та програму, яку будуть там опановувати. Адже зараз у нас з різних причин, у тому числі через вплив батьків, учні дуже часто обирають не те, чим би хотіли займатися. Потім на першому курсі вони усвідомлюють, що пішли не туди і марнують свій час.

Тому ми починаємо працювати над професійною орієнтацією у школах. Зокрема, хочемо зробити введення у професію, розповідати про спеціальності. Це повинно бути невід’ємною частиною програми. І починати треба десь у шостому-дев’ятому класах.

Для цього зробимо мережу кар'єрних радників. Це може бути одна людина на освітній округ, на кілька шкіл. Вона буде робити професійну орієнтацію.

Також можна робити постійні системні галузеві напрямки співпраці з окремими роботодавцями. Наприклад, є IT-компанії. Вони можуть і хочуть приходити в школу та розповідати, як в них влаштований процес та для чого успішному "айтішнику" з заробітком 3-4 тисячі доларів вивчати математику.

Таким чином треба показувати зв’язок між знаннями окремих предметів і потім можливостями отримувати достойну заробітну плату. Зараз ми маємо певний пул роботодавців, які готові з нами співпрацювати у пілотному форматі. До кінця року будемо робити один захід з роботодавцями в Київській області. І на наступний рік вийдемо у більший масштаб.

- Що потрібно зробити, щоб повернути престижність освіти у професійно-технічних училищах?

- Перспективи професійної освіти треба пояснювати учням у восьмому-дев’ятому класах. І тут також можна розповідати про заробітки. Наприклад, не всі знають, що трактористи, які працюють влітку, отримають від 50 до 80 тисяч гривень на місяць. Чи не знають, що слюсарі або механіки на великих металургійних підприємствах отримають в умовах нинішнього кадрового голоду біля 30 тисяч заробітної плати. Так, це надзвичайна важка робота, тому треба розказувати про те, яка насправді склалася ситуація на ринку праці.

Розумію, що коли школяр бачить розвалене ПТУ, йому не дуже хочеться йти туди вчитися. Тому треба інвестувати у модернізацію освітнього простору. Для цього у 2020 році закладено 259 млн гривень. Хочу, щоб у кожній з областей обрали два-три потужні заклади професійної освіти, які готують кадри до місцевого ринку праці, і рухалися методом так званого партнерства – держава, область, роботодавці.

Треба цільово інвестувати у покращення освітнього простору окремих закладів професійної освіти. Звичайно, мова йде про десятки мільйонів гривень. Але ми зі свого боку готові цей процес розпочати. Сподіваємося, що приєднаються і роботодавці.

Також важливо, щоб заклади профосвіти могли надавати послуги і для дорослих вже у 2020 році. Адже люди у тридцять чи сорок років мають право отримувати часткову кваліфікацію або швидке перенавчання, якщо це треба для праці. А зараз деякі програми готують по чотири роки, а треба підготувати, умовно, за два місяці або півроку.

Адже жоден роботодавець довго чекати не буде. Плюс різні життєві ситуації, світ дуже турбулентний. Тому закладам профтехосвіти також треба адаптуватися. Училища повинні стати тим місцем, де швидко можна здобути нові навички.

- Як ви плануєте залучати до професії вчителя нові кадри? Чи достатньо підвищення заробітної плати?

- Дуже б хотіла, щоб в мене був магічний швидкий рецепт, але, на жаль, його немає. В Україні велика кількість вчителів – більше 400 тисяч. Тому якщо суттєво підвищувати зарплату, потрібно це робити для всіх. Але, на жаль, зараз це неможливо зробити.

На наступний рік ми заклали цільову підтримку для молодих вчителів. Ця категорія отримує дуже мало на старті – 4173 гривні. І лише здобуваючи стаж, вони можуть отримувати більше. Ця ситуація змушує молодих вчителів йти зі школи. Тому на наступний рік ми заклали інструмент підтримки саме молодих педагогів у формі одноразової щорічної виплати у вигляді десяти прожиткових мінімумів.

Безперечно, загалом нам треба рухатися у напрямку зміни системи оплати праці. Тому треба оптимізувати систему надбавок. І зробити так, щоб у вчителя був один великий оклад, а не малесенький оклад і три десятки надбавок, якими можна маніпулювати, тримаючи вчителів у невідомості щодо їх фінальної зарплати.

На наступний рік ми розробляємо механізми розвитку вчителів через неурядові, недержавні організації. Не секрет, що громадський сектор та приватний ринок часто швидші, мобільніші, якісніші. І ринок освітніх послуг також розвивається. Є багато громадських організацій освітніх, які надають послуги з професійного розвитку. Ми будемо давати вчителям можливість підвищувати свою кваліфікацію у них за державний кошт. Іншими словами, взявши ваучер на гарантоване підвищення кваліфікації, можна піти у недержавний заклад та прослухати курс.

Професійному росту вчителів може сприяти інструмент сертифікації. Нещодавно були оголошені перші результати пілотного проекту. Сертифікацію проходили 862 вчителі. Це добровільний інструмент, який перевіряв професійний рівень вчителів початкової школи. Ті 705 педагогів, що пройшли це професійне випробування, протягом трьох років будуть отримувати надбавку до зарплати у вигляді 20%.

Зараз це пілотний інструмент. Цього року була квота всього 1000 місць. Ми хочемо за наступні п’ять-шість років зробити так, аби сертифікація стала обов’язковою.

- На ваш погляд, чи достатньо українські вчені цитуються у світі? Тому що це також є проявом престижності наукового напрямку освіти. Як підвищити рівень української науки у світі?

- На жаль, України немає серед країн, які мають найбільшу цитованість. Тут складно звинувачувати наших вчених, що вони недостатньо щось роблять. Тут радше треба дивитися на зусилля держави, які вона вкладає у те, щоб науковці мали дійсно нормальні можливості для роботи, досягнень, визнання у світі і цитованості.

Безперечно, ми більше повинні вкладати у створення умов. І треба почати з інфраструктури. Адже неможливо робити висококласні дослідження, якщо вдома немає сучасного обладнання. Навіть неможливо брати участь у рамкових програмах ЄС, наприклад, "Горизонт 2020". Тому будемо більше інвестувати у наукову інфраструктуру та обладнання для наших вчених. Особлива увага буде приділятися університетам.

У 2020 році починаємо базове фінансування в 300 мільйонів гривень. Ці гроші підуть на довгострокові наукові програми для маленької кількості найкращих університетів за результатами атестації.

Також продовжимо підтримувати розвиток центрів колективного користування обладнанням. Це такі відкриті лабораторії, до яких мають доступ кілька університетів.

Наступного року запрацює Національний фонд досліджень. Він буде фінансувати наукові гранти для усіх науковців, а не тільки для Академії наук чи університетів. Це вперше в історії буде таке грантове фінансування. Бюджет фонду – 525 млн гривень.

Ще навесні важливо напрацювати зі спільнотою пріоритети розвитку науки. Адже ми не можемо розвивати всі галузі. Тому потрібно визначатися, де ми є кращими або у чому хочемо досягти більших успіхів. Потім будемо цільово інвестувати у ті напрямки, які держава буде вважати пріоритетними.

Розумію, що питання заробітних плат для науковців також є важливим. Тому базові оклади повинні бути вище. Думаю, що цього можна досягти, у тому числі, за рахунок ефективнішого використання коштів та оптимізації мережі наукових інститутів.