ua ru

"Мамо, у нас війна". Як живуть діти, постраждалі від збройного конфлікту на Донбасі

"Мамо, у нас війна". Як живуть діти, постраждалі від збройного конфлікту на Донбасі Війна зачепила понад 400 тисяч дітей в Україні (фото: UNICEF/Gilbertson VII Photo)

Восьмий рік триває військовий конфлікт на Донбасі. У вересні в перший клас пішли діти, які народилися і виросли під звуки війни. У цій же атмосфері вони зустрічають новорічні свята. Скільки дітей мають статус постраждалих, як конфлікт впливає на їхню психіку та чим їм можна допомогти – в матеріалі РБК-Україна.

Війна на сході України вже восьмий рік безпосередньо впливає на життя 3,4 млн людей і завдає їм значної шкоди, не тільки фізичної, але й психологічної. Конфлікт торкнувся і понад 400 тисяч хлопчиків та дівчат, які живуть вздовж лінії зіткнення протяжністю 420 кілометрів.

"Майже півмільйона дітей потребують гуманітарної допомоги. Зростає покоління, оточене насильством і страхом, що ставлять під загрозу їхнє майбутнє", – розповіли виданню в ЮНІСЕФ.

За офіційною статистикою, станом на 1 листопада 2021 року, 73 332 дитини отримали статус постраждалих внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, уточнили РБК-Україна в Офісі омбудсмена.

З них 73 236 – зазнали психологічного насильства, 95 – отримали поранення, контузію чи каліцтво, одна дитина стала жертвою сексуального насилля. Від початку бойових дій загинули 152 дитини.

"Коли ми повернемось?"

По телевізору показували бойові дії, які тривають біля міста. Мама прикрутила звук, але шестирічний хлопчик все ж таки почув. Він нічого не сказав. Тільки ввечері, перед тим як лягати спати, поставив запитання, на яке у неї не було відповіді.

"Цей період був дуже важкий. Коли треба було пояснити, чому ми тут живемо, а не вдома. Щодня син говорив, що хоче додому. Старша донька переносила це легше, але для нього це було важко. Він завжди говорив на цю тему, щоночі. І запитання: "Коли ми повернемось?", – розповідає Олена.

Сьогодні сім’я живе у місті, яке поруч з окупованим. Звуки вибухів – звичайна справа. До цього звикли всі: і дорослі, і діти. Що, за словами жінки, навіть лякає: наскільки холоднокровно діти можуть сприймати інформацію про можливий напад бойовиків.

"Діма, ти ж пам’ятаєш, як діяти в такій ситуації. Стрибнути до землі. Ти за одяг та портфель не переживай. Руками накривай голову", – з такими словами вона проводжає свого сина в школу. Останнім часом, говорить, обстріли почастішали.

"Мамо, у нас війна". Як живуть діти, постраждалі від збройного конфлікту на ДонбасіДіти на Донбасі звикли до бойових дій та присутності військових (фото: Getty Images)

А Діма і справді звик до цих обстрілів, як і його однолітки. Психолог Юлія Святенко пояснює, що базово дитина потребує захисту та любові, а ситуація з обстрілами – це травма. Однак з часом психіка адаптується і вибухи стають нормою.

"Діти в зоні ООС перебувають у складних ситуаціях. А вони мають відчувати себе у безпеці та розвиватись, ходити в гості, в цирки та зоопарки, спілкуватися. В "сірій зоні" багато насилля, в тому числі і щодо дітей. Там люди мають підвищені прояви агресії і її вони можуть виплескувати на близьких. А якщо діти не рідні, то може бути і фізичне, чи сексуальне насильство", – каже психолог, яка вже працювала з такими дітьми.

Попри "звикання" до такого життя більшість дітей, які пережили бойові дії або досі живуть біля лінії зіткнення, мають психологічні травми. На тих, хто сам безпосередньо не мав травматичного досвіду, за словами експертів, все одно впливають напружений стан батьків, оточення та друзів.

Як наслідок: страх, підвищена тривожність, погіршення в навчанні та порушення емоційної сфери. Тому так важливо допомагати вчасно, щоб дитина не тягнула з собою в доросле життя причіп невисловлених емоцій, агресії та злості, уточнюють фахівці.

"Та то феєрверк"

"Була якось стрілянина. Діти почали казати: "Нас зараз уб'ють". Ми не підіймаємо такі питання у сім'ї. Я відповідаю, що це салюти. Моя дочка довго вірила, але тепер вже ні. А не кажу, щоб не лякати, не створювати паніку. Коли ми тільки приїхали, були вибухи, вікна трусились, то мене діти заспокоювали словами: "Все буде добре", – згадує Валерія.

Діти, в будь-якому випадку, дізнаються, що відбувається. Особливо, коли підуть в школу. Син Валерії виріс і дізнався, але тепер "з нього нічого не витягнути". Він не ділиться тим, що бачить і відчуває.

За словами психолога Святенко, складно визначити, що правильно: говорити дітям правду одразу чи намагатись її "відтягнути". З одного боку вони скоріш за все стикнуться із підвищеною тривожність, але з іншого – будуть готові у випадку небезпеки.

В будь-якому разі як би мама не посміхалася, дитина все одно відчуватиме що щось не так. Але не завжди батьки готові сказати дітям, що відбувається насправді, намагаючись вберегти їх від негативних думок.

Якщо вдома цієї теми уникають, то із ким діти можуть поділитися своїми переживаннями та отримати допомогу? В теорії – це завдання для шкільних психологів. Однак хороших спеціалістів на місцях мало, вони покидають "небезпечні" регіони, пояснює співзасновник благодійного фонду "Голоси дітей" Азад Сафаров.

"Мамо, у нас війна". Як живуть діти, постраждалі від збройного конфлікту на ДонбасіПостраждалим від війни дітям потрібна допомога професіоналів (фото: facebook.com/UNICEFUkraine)

За словами волонтерів, психологи у школах та державних закладах у зоні конфлікту здебільшого не володіють навичками та ресурсом, тому не можуть надати якісну підтримку дітям. Адже перше правило тут: не зашкодити.

"Якщо з дітьми, які переїхали із зони бойових дій і сьогодні проживають в мирному середовищі – ми можемо проводити роботу щодо їх страхів та переживань, бо уже безпечно "йти на глибину", то з дітьми, які досі проживають в умовах війни, цього не можна робити", – зазначає Сафаров.

За його словами, спілкування з дітьми має бути обережним, тиснути взагалі не можна. Флешбеки після бойових дій у них будуть ще довго, як і у дорослих, які певний час перебували в умовах війни. Тож працювати із ними мають професіонали, яких критично не вистачає.

Окрім проблеми із кадрами є й більш комплексна: державних програм, які покривали б потреби дітей, що пережили війну, в послугах психологічної підтримки, зняття стресу та висловлення емоцій – теж немає.

Компенсація чи допомога

Що натомість пропонує держава на даний момент? Статус дитини, постраждалої внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, регулюється постановою Кабінету міністрів від 2017 року. Його може отримати дитина, яка:

  • отримала поранення, контузію,
  • зазнала фізичного, сексуального насильства,
  • була викрадена чи незаконно вивезена за межі України,
  • залучалась до участі в діях воєнізованих чи збройних формувань,
  • незаконно утримувалась, у тому числі у полоні,
  • зазнала психологічного насильства.

Для першого потрібні медичні документи, а для наступних чотирьох – витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань про відкриття кримінального провадження. Отримання статусу постраждалої від війни дитини завдання не з простих навіть для родин, які мають для цього час та можливості.

На що вони можуть розраховувати? Такі діти підпадають здебільшого під гарантії передбачені законом для внутрішньопереміщених осіб. Їх влаштовують в дитсадки та школи, надають там безкоштовне харчування, можуть допомогти ліками, пільговим відпочинком, компенсацією витрат на проживання та спрощеним вступом до вишів. В деяких регіонах вони отримують грошову компенсацію від 2 до 5 тисяч гривень, однак за рахунок локальних бюджетів та на розсуд місцевої влади.

"Наразі виплат сім’ям з дітьми, що мають статус постраждалих внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, чинним законодавством не передбачено, але на розгляді в Раді є проект закону про статус і соціальний статус дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів на території України", – повідомили РБК-Україна в Міністерстві соціальної політики.

"Мамо, у нас війна". Як живуть діти, постраждалі від збройного конфлікту на ДонбасіЦього року у школу пішли діти, народжені під час війни (фото: UNICEF)

Законопроект пропонує встановити для дітей, які постраждали в результаті бойових дій та у тому числі дітей з інвалідністю, додаткові соцгарантії, компенсації та пільги. Поки парламент цей документ не розглянув. Окремо Мінсоц розробляє програму щодо захисту дітей у складних життєвих обставинах та постраждалих від жорстокого поводження.

Як такого соцзахисту, сфокусованого саме на дітях війни, наразі немає, пояснив виданню виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко. А те, що є, направлене здебільшого на дітей на підконтрольній території, в той час як їхні однолітки по той бік лінії розмежування вимушені долати додаткові випробування. Навіть отримання українського паспорта для тамтешніх підлітків наразі майже нездійснене завдання.

"Діти стикаються з проблемами отримання першого паспорту, загалом переїзду з супроводом дорослого. Коли є розділені сім’ї – одна частина на окупованій території, а інша – на підконтрольній уряду, стягнення виплат та аліментів. Ці питання є проблемними, але вони пов’язані з тим, що ця територія не підконтрольна Україні. Бо це правова діра", – зазначив він.

Всі ці питання рано чи пізно доведеться вирішувати. Щонайменше забезпечивши дітям, які постраждали внаслідок бойових дій, захист та безпеку. Соціальні гарантії та психологічна допомога для них зараз – це великий вклад у те, аби не отримати "втрачене покоління" із сотень тисяч людей у майбутньому.