Без компромісів. Коли Україна переможе Росію і що для цього потрібно
Як довго може тривати війна з Росією, що потрібно Україні для перемоги і в чому вона полягатиме, і чи можливі якісь проміжні домовленості з агресором-детально читайте в матеріалі РБК-Україна.
"Коли закінчиться війна?"– це найбільш хвилююче українців питання із самого початку лютневого вторгнення РФ. Втім, більш коректно його переформулювати: "за яких умов Україна зможе закінчити війну з РФ?" Особливо зараз, коли здатність ЗСУ стримувати переважаючу армію агресорів вже незаперечна. І, отже, параметри закінчення війни залежатимуть насамперед від позиції України.
Можливе й інше формулювання: "коли і за яких умов настане перемога?" Основна теза, яку кілька разів озвучував президент Володимир Зеленський, така: військовим шляхом Україна відкидає сили агресора до позицій, які вони займали до 24 лютого. Це буде вважатися програмою-мінімум, після виконання якої можливі переговори – про деокупацію ОРДЛО і Криму.
Програма-максимум, вона ж повна і остаточна перемога - відновлення повного суверенітету над усією територією України в міжнародно визнаних кордонах. Зокрема, так описав своє бачення "кінця війни" в нещодавньому інтерв'ю РБК-Україна начальник Головного управління розвідки Міноборони Кирило Буданов. "Вихід на кордони станом на 1991 рік, це буде кінцем цієї всієї авантюри, яку Росія зробила", – сказав він.
Втім, конструкція "вихід на кордони 23/02 – переговори – деокупація всієї території" не так легко реалізується на практиці. Як мінімум тому, що в ході реальних бойових дій вкрай складно вийти чітко до лінії розмежування, що існувала до 24 лютого. І якщо контрнаступ українських сил буде розвиватися успішно, навряд чи вони зупиняться перед черговим населеним пунктом тільки тому, що раніше він входив до складу ОРДЛО.
Але в будь-якому випадку основа всіх можливих сценаріїв, які підходять Україні –масштабний контрнаступ, витіснення ворога і на Сході, і на Півдні. Раніше і представники влади, і різні військові експерти прогнозували, що контратака може початися до липня.
Зараз терміни вже явно зсуваються. За словами Буданова, в серпні "світ побачить перші перемоги України", а в цілому війна закінчиться в 2023-му з виходом на міжнародно визнані кордони. Очевидно, таким варто вважати оптимальний для України сценарій. Втім, реальний перебіг війни, природно, залежить не тільки від Києва, але і від планів і можливостей Москви.
Поступки неможливі
Після окупації Сєвєродонецька і Лисичанська путінська армія взяла "оперативну паузу", щоб підготуватися до наступу на Донецьку область, перш за все, на район Слов'янська-Краматорська. Це підтверджують і повідомлення розвідки Великобританії, і аналіз Американського Інституту дослідження війни.
Співрозмовники РБК-Україна в українському керівництві підтверджують, що наступний ключовий етап війни, який визначить подальший перебіг подій – це якраз битва за підконтрольну Україні територію Донеччини. І в разі успіху агресори вже можуть спробувати повернутися до якихось переговорів (зараз контакти між Києвом і Москвою повністю заморожені) – або хоча б прозондувати таку можливість.
Звичайно, точної інформації про тактичні і стратегічні плани Кремля немає. Ймовірно, таких планів немає і в самому Кремлі. У Головному управлінні розвідки України вважають, що в розробці є кілька планів: створення чергових фейкових "народних республік" на захоплених територіях Херсонщини та Запоріжжя, об'єднання всіх окупованих територій в одну псевдореспубліку, пряма анексія цих земель або включення до складу Росії якоїсь їх частини і т. д.
За інформацією РБК-Україна, ключовою датою тут буде 11 вересня, коли в РФ пройде "єдиний день голосування" з виборами в ряді суб'єктів федерації. І імітацію якихось "референдумів" на окупованих територіях можуть з ними поєднати. Це, серед іншого, вказує і на часові рамки, до яких росіяни спробують захопити побільше українських земель, перш за все, на Донбасі.
Джерела російського видання "Коммерсант" навпаки повідомляють, що з "єдиним днем голосування" поєднувати якісь дії на окупованих територіях в Кремлі не хочуть, а спробують встигнути раніше, ще в серпні. Зокрема, провести "референдуми" про приєднання до РФ донбаських псевдореспублік.
Втім, вся ця імітація "народного волевиявлення" росіянам може і не знадобиться. Зараз вже не 2014 рік, коли агресори інколи намагалися надати хоч якусь цивілізовану форму своїм діям в Криму і на Донбасі і імітувати "демократію".
В умовах, коли від РФ повністю відвернувся цивілізований світ, витрачати сили на якісь формальності в Кремлі можуть і не захотіти – і, наприклад, анексувати території Донбасу або півдня України з подачі місцевих окупаційних адміністрацій, без всяких референдумів.
Інформований співрозмовник РБК-Україна вважає, що в разі локального успіху на Донбасі росіяни можуть перейти до оборони на цьому напрямку, і паралельно вийти з пакетом вимог, який крім визнання псевдоутворень на сході країни (або їх анексії Росією), може включати в себе, наприклад, "демілітаризацію".
Що саме включає в себе цей термін, окупанти за чотири з половиною місяці масштабної війни так і не змогли пояснити. Як і в цілому свої вимоги до України і Заходу: і зараз в публічних виступах російських посадових осіб вони коливаються від "захисту російськомовного населення Донбасу" до "зламу американської моделі світового устрою". "Демілітаризація" в такому випадку може припускати відведення українських військ з прикордонних регіонів: Чернігівщини, Сумщини, Харківщини і т. д.
Природно, навіть при найгіршому варіанті розвитку подій на такі умови Україна не піде. Та й в цілому варіант заморозки або припинення бойових дій, або хоча б укладення тимчасового перемир'я зараз не розглядається.
"Навіть просто припинення вогню може наступити виключно на прийнятних для нас умовах, з дуже серйозними поступками з їхнього боку – наприклад, якщо вони повністю заберуться з півдня України і багато чого ще. Зрозуміло, що вони на це не підуть. А на якісь компроміси не підемо вже ми", - сказав виданню один зі співрозмовників в оточенні глави держави.
"У них зараз тільки одна мета: навіть не зруйнувати частину України, не змінити владу, не поміняти Конституцію і т.д. їх мета – стерти слово "Україна" як таке", – розповів інший співрозмовник в оточенні Зеленського. Він процитував відому фразу екс-прем'єр-міністра Ізраїлю Голди Меїр: "ми хочемо жити, а наші сусіди хочуть бачити нас мертвими. Це залишає мало місця для компромісу". На Банковій зараз вважають, що в російсько-українській війні склалася аналогічна ситуація.
Тезу про те, що "після всього того, що сталося ніякі компроміси неможливі" РБК-Україна протягом останніх місяців неодноразово чуло в політичних кулуарах. Отже, на даний момент фіксація розташування сил уздовж якоїсь нової "лінії розмежування" і перехід до дипломатичних переговорів – фактично нереальний сценарій.
Ситуація 2015-2021 років, коли Україна і РФ за участі західних посередників роками вели безплідні дискусії про виконання Мінських угод, поки на Донбасі йшли бої в цілому невисокої інтенсивності, вже не повториться. "Новий "Мінськ" вкрай малоймовірний – ніхто не досяг своїх цілей і ніхто не визнає себе переможеним", – сказав один зі співрозмовників видання в керівництві країни.
Тим більше і західні країни, за інформацією РБК-Україна, дійсно не викручують руки Україні, змушуючи її скоріше сідати за стіл переговорів і йти на поступки. Звичайно, бажання скоріше закінчити війну, нехай і ціною "болючих компромісів" з українського боку, в західноєвропейському політикумі присутнє.
Пояснюється це зазвичай необхідністю "визнати реальний стан справ", "припинити людські страждання", "уникнути світової продовольчої та економічної кризи" і т.д. Втім, коли адептам таких підходів українські колеги пропонують уявити їх добровільну відмову, наприклад, від Сицилії, Провансу або Баварії, то аргументи зазвичай на тому і закінчуються.
Довгий шлях
Налаштованість Росії на тривалу війну підтверджується не тільки останніми войовничими заявами Володимира Путіна, але і поступовим переведенням російської економіки на військові рейки. Зокрема, мова про більший контроль держави за приватним бізнесом в плані виконання ним військових замовлень, повідомляє Financial Times.
Паралельно РФ через різні хитрощі проводить приховану мобілізацію, вербує "добровольців", розконсервує ще радянські запаси військової техніки. Про те, що одне лише взяття Сєвєродонецька і Лисичанська далося окупантам величезною людською і технічною ціною, повідомляють не тільки український Генштаб і західні розвідки. Такої інформації повно і в російських соціальних мережах. Втім, і різних ресурсів у агресора ще чимало.
Україні, в свою чергу, поки також вистачає ресурсів для ведення війни до досягнення прийнятних результатів. Незважаючи на недавній скандал з дозволами на виїзд військовозобов'язаних, проблем з комплектацією Збройних сил немає, підтверджувати співрозмовники РБК-Україна.
Інша справа – поставки зброї, про що щодня говорить українська влада. В першу чергу, мова про далекобійної артилерії. Її ефективність більш ніж очевидна – навіть дев'яти наявних ракетних систем HIMARS було достатньо, щоб завдати нищівних ударів по тилових базах і складах окупантів.
Звичайно, зброї треба набагато більше, і не тільки артилерії. В інтерв'ю РБК-Україна директор Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння Валентин Бадрак говорив про необхідність отримувати від Заходу ще й сучасні системи ППО, ударні безпілотники, літаки і вертольоти, які будуть на покоління перевершувати наявні у росіян.
"Звичайно, навіть поява такої потужної зброї не може гарантувати відразу перелом у війні. Тому що дуже важко пробивати потім оборону – те, що зараз допущено через повільні дії Заходу. Щоб вибити ворога з окупованих територій, тепер уже Україні треба мінімум шестикратну перевагу, або ж використання потужної високоточної зброї по місцях перебування особового складу ворога та місць скупчення техніки тощо", – сказав Бадрак.
За інформацією видання, ключова поточна потреба ЗСУ для початку контрнаступу і відвоювання окупованих територій Донбасу і, особливо, півдня України – навіть не артилерія, а бронетехніка.
Крім того, українська армія в разі контрнаступу в будь-якому випадку буде воювати набагато акуратніше, ніж росіяни зараз – ніхто не буде стирати з лиця землі цілі міста.
При цьому різні співрозмовники РБК-Україна розповідали, що недостатні обсяги поставок зброї пов'язані не тільки з повільністю і відсутністю політичної волі у Заходу. Обсяги сучасного озброєння в арсеналі західних країн теж далеко не безмежні. І багато країн не хочуть занадто багато всього віддавати Україні, вважаючи за краще залишити озброєння для захисту власних кордонів.
"Ніхто, абсолютно ніхто, не готувався до такої масштабної конвенційної війни, ніхто не накопичував у себе ці танки або гаубиці", – сказав співрозмовник видання на Банковій.
Примітно відмінність в підходах між безпосередніми сусідами України зі Східної Європи і західноєвропейськими державами. Перші вважають, що нинішня війна в Україні вже де-факто є війною і за їхню безпеку, отже, максимально озброюючи Україну, вони, по суті, захищають самих себе. Тоді як у Західній Європі є інша думка: якщо віддати все Україні, то власна безпека буде під загрозою.
Безумовно, для нормального продовження війни Україні потрібні і величезні фінансові ресурси. Частково потреби вдається закривати своїми силами, але залежність від фінансової допомоги Заходу дуже значна. Це стосується не тільки поточних витрат на зарплати-пенсії, а й відновлення вже зруйнованих об'єктів. А якщо війна затягнеться, без цього не обійтися.
За інформацією видання, при цьому виникла несподівана проблема: ряд західних донорів не зовсім чітко уявляють собі реальну картину з безпекою на території України. І вважають, що до закінчення бойових дій особливо вкладатися у відновлення немає великого сенсу, раз в будь-який момент росіяни можуть все знову зруйнувати.
Тому має сенс більш чітко комунікувати на Захід реальний стан справ: коли є окуповані території, є території, де ведуться активні бойові дії (і там щось особливо відновлювати дійсно поки немає сенсу) – але на величезній частині країни нормальне економічне життя цілком можливе. Що і можна спостерігати на вулицях Києва, Львова, Одеси та десятків інших міст. Отже, інвестиції туди цілком виправдані.
А поки що за чотири місяці повномасштабної, неспровокованої Україною війни європейські країни відправили до Москви набагато більше грошей, ніж до Києва. Продовжуючи купувати у агресора енергоресурси і зволікаючи з жорсткими санкціями, Європа разом з тим не поспішає з великими фінансовим вливами в Україну. Але протистояти РФ без фінансового плеча Заходу українському уряду буде так само складно, як і українській армії перемогти кремлівських загарбників без потужної сучасної зброї. І на даному етапі партнерам саме час монетизувати свою підтримку, показавши, що російський газ для них не коштує більше, ніж тисячі життів мирних громадян і українських захисників.
Ще один важливий момент: збереження політичної стабільності в Україні. Співрозмовники видання в різних органах влади кажуть, що у зв'язку з війною каденція нинішнього парламенту, як і президента, може відчутно затягнутися. Принаймні, депутати монобільшості, з якими поспілкувалося РБК-Україна, не чекають виборів не тільки в наступному році, але і навіть в 2024-му.
В офісі президента ситуацію бачать трохи інакше: після деокупації українських територій (в першу чергу, Донбасу) перехідний період, коли буде діяти вже не воєнний, а надзвичайний стан (потрібний для розмінування, наведення порядку у звільнених містах, підключення всіх необхідних комунікацій і т.д.) – триватиме близько 3-4 місяців, не довше. "Ну, пересидять вони один зайвий рік, максимум, не більше. Тільки переможемо росіян-відразу вибори, як годиться", – сказав співрозмовник РБК-Україна в офісі президента.
В останньому інтерв'ю CNN Володимир Зеленський сказав, що за наявності потужної зброї (а також єднання українців і удачі) вже до кінця року можна буде закінчити бойові дії. А далі, за словами президента, Росія буде просто змушена сісти за стіл переговорів.
Такий варіант, безумовно, можливий. Але і готовність до сценарію тривалої війни теж не завадить. Принаймні, всі співрозмовники РБК-Україна запевняють, що ще задовго до нового 2023-го року Україна впевнено перехопить ініціативу.