ua en ru

Кіра Рудик: "Голос" був би незручним коаліціантом для "Слуги народу"

Кіра Рудик: "Голос" був би незручним коаліціантом для "Слуги народу" Кіра Рудик (Фото: Віталій Носач, РБК-Україна)
Автор: Милан Лелич

Голова партії "Голос" Кіра Рудик в інтерв'ю РБК-Україна розповіла про поточний конфлікт всередині фракції "Голос", стосунки з владою та "Євросолідарністю", Святослава Вакарчука та рейтинги партії, а також судову реформу та боротьбу з коронавірусом.

Конфлікт у парламентській фракції партії "Голос" набирає обертів. У понеділок, 29 березня, половина – 10 з 20 – депутатів фракції вийшли з відкритим листом. Вони закликали провести з'їзд і переобрати керівництво партії. Діючу голову партії Кіру Рудик вони звинувачують в підкилимних переговорах з владою та порушенні внутрішньопартійної демократії.

У свою чергу, Рудик у розмові з РБК-Україна підкреслює, що на нещодавньому з'їзді "Голосу" отримала майже 90% підтримки партійців. А поточні події називає цілком очікуваними "проблемами росту".

– У "Голосі" сплив назовні внутрішній конфлікт, публічні звинувачення, зокрема й персональні, на вашу адресу. Питання – що далі? Як ви далі за цих умов будете співіснувати? Проведете з'їзд, щоб обговорити ситуацію усією партією?

– Цей епізод партійного життя - невеличкий фрагмент діяльності партії "Голос". Зрозуміло, що подібні історії, будь-які конфлікти чи дискусії завжди притягують увагу. Іноді, коли немає про що розповісти, коли треба сказати, що ж конструктивного я зробив для партії, легше почати критику, організувати скандал, ніж поділитися своїми досягненнями. Але це не про нас.

Партія "Голос" – динамічний організм. Розвиток партії не зупинявся ніколи. За цей час ми зростаємо організаційно, політично та розширюємо свою географію, створюючи нові осередки та залучаючи до партії нових людей.

Отже, те, що зараз відбувається – це проблема росту. Коли я була головою компанії, я це вже бачила, тому я достатньо спокійно до цього ставлюся. Коли компанія швидко росте, всередині відбуваються певні потрясіння.

А наша партія зросла дуже швидко. До місцевих виборів нас було 20 народних депутатів, і партія залежала від них. Після місцевих виборів нас стало плюс 350 депутатів місцевих рад, і збільшилась кількість партійців.

Коли такі зміни відбуваються, всередині партії також відбувається трансформація. У нас вона відбулася на початку року, це були перевибори політичної ради, де отримали представництво регіони. Це і є причина незадоволення окремих людей. Посад, звісно, на всіх не вистачає, але є багато відповідальності й роботи.

Питання "що далі?" Перше, ми на даний момент є найбільш ефективною фракцією у Верховній раді і партією, яка виконала 36% своїх обіцянок. У нас є план на цей рік, і ми хочемо стати першою в історії України партією, для якої передвиборчі обіцянки – не пустий звук.

Тепер щодо конкретної ситуації, навколо якої було організовано велику інформаційну кампанію, яка, до речі, нічого доброго партії не принесла. Ми підтримали ініціативу київського осередку партії...

– Яким ви керуєте?

– Так, але в нас є там близько 50 партійців, які вийшли з пропозицією дочекатися висновку контрольно-ревізійної комісії, яка зараз прояснює всі деталі, та після висновку комісії провести партійні слухання. На них ми зможемо обговорити всі проблеми, про які йшла мова в заявах окремих моїх колег. Почути всіх. Не тільки депутатів, але й партійців з регіонів, відомих спікерів партії і так далі.

– А що таке слухання, наскільки широке коло осіб вони охоплюють?

– Вони доступні для всіх партійців, приєднатися можуть усі бажаючі члени партії. Дійсно є потреба обговорити ситуацію, і я б хотіла, щоб ця розмова була про те, як рухатися далі.

З приводу ініціатив щодо заміни керівництва партії. Я цього не боюсь. На минулому з'їзді у кінці січня ми вже виносили питання довіри голові партії, з ініціативи тих самих депутатів. Були делегати з 21 осередку і я отримала, здається, майже 90% підтримки.

Я дуже сумніваюся, що після успішно проведених місцевих виборів, після нашої ефективної роботи у парламенті, після нової стратегії, плану розвитку осередків тощо – що я цю підтримку втратила. Тому зараз це все виглядає, як би пом'якше сказати... Як маргінальна активність, спричинена бажанням отримати більше влади, радше ніж отримати конструктивну частину роботи. Ніхто ж не просить: дайте мені частину роботи, я її зроблю. Всі кажуть: я вважаю, що все погано, давайте інакше. Але так не буде.

– Чи коректно говорити про маргінальну активність, якщо рівно половина фракції, 10 із 20 депутатів, знаходяться у внутрішній опозиції?

– Ситуація набагато складніша. Серед депутатів є позапартійні, є різні люди з різними поглядами.

– Незадоволені депутати стверджують, що історія з голосуванням по законопроекту щодо НАБУ і ДБР – це був лише привід (кілька депутатів з "Голосу" підтримали направлення до КС законопроекту щодо порядку призначення та звільнення керівників НАБУ та ДБР, що було засуджено рішенням політради, - ред.). А причини значно глибші. Тільки з озвучених публічно претензій, насамперед, на вашу адресу: узурпація влади у партії, формування підконтрольної політради, ви не даєте ходити на ефіри депутатам, фракція не може зібратися і так далі.

– Всі ці претензії впираються у несприйняття народними депутатами того, що партія – це давно не тільки фракція. Це все результати того, що партія складається з великої кількості регіональних осередків, великої кількості людей, які працюють на її розвиток і на результат.

Ці люди повинні мати таку саму можливість бути представленими у нашій політичній силі і нашій політраді, куди входять представники трьох регіонів, і у роботі органів партії. Це те, що я обіцяла перед місцевими виборами і це те, що відбулося. На з'їзді був 21 регіон, люди голосували за політраду, голосували за мене, голосували за нашу стратегію – "Національний план "Голосу" на 2021 рік.

Ми прекрасно розуміємо, що такі зміни подобаються абсолютно не всім, це нормально.

– У кінцевому рахунку все впирається у персональні амбіції?

– Мені важко сказати. Це питання роботи. Люди, які виступають зараз, мали можливість показати свою роботу на місцевих виборах, наприклад, у них була можливість взяти відповідальність за регіон, показати результати в керівних органах партії.

Кіра Рудик: "Голос" був би незручним коаліціантом для "Слуги народу"

– Наскільки ця історія, яка стала публічною, вже нанесла шкоду іміджу, рейтингу "Голосу"?

– Абсолютно точно нанесла шкоду. І я як голова будь-якої організації, а тим більше політичної партії, хотіла б, щоб внутрішні питання вирішувалися всередині. Але шкоду вже нанесли, люди винесли їх назовні, усвідомлюючи власну відповідальність за це.

Ми тепер повинні працювати вдвічі більше, щоб люди не розчарувалися, і показувати результат ще активніше. Якісь такі кроки можуть відбуватися і далі, кризові історії трапляються на кожному етапі розвитку. Я знаю, які будуть кризові ситуації, коли нас стане п'ять тисяч у партії. І це неминуче.

Знаєте, чим зараз ми займаємося? Тим, що робимо план, як діяти уряду під час "ковіду". І паралельно 10% нашого часу ми займаємося тим, що "ось вийшло ще таке інтерв'ю...". Я дивлюсь на це з таким сумом. Якби ж цю енергію, та в мирних цілях. Тому якщо коротко щодо цієї історії, то мій принцип у подібних ситуаціях дуже ефективний: собака гавкає, караван йде!

– У будь-якому разі, партія – це не лише фракція, але саме фракція – це обличчя "Голосу" у масштабах країни. Ви повернетесь у сесійну залу, треба буде якось працювати. Як це все буде функціонувати? Фракція буде дробитися 10 на 10?

– Я сподіваюся, що до цього не дійде. У нас немає ціннісних розбіжностей. Голосування – це перш за все про підтримку чи не підтримку певних законопроектів. Мої колеги все одно будуть голосувати на 95% так само, як голосує партія, бо усі ми маємо спільні цінності.

Ми прийшли з трьома конкретними цінностями. Перша – проукраїнська позиція, і вона не змінилася. Друга – нульова толерантність до корупції, і за півтора роки у нас немає жодного корупційного кейсу. Третя – професійність, яка знову ж таки лишилась при нас. Ці внутрішні речі не впливають на голосування. Коли немає розділу по цінностях, ці емоційні питання рано чи пізно вирішаться.

– Зараз Святослав Вакарчук бере якусь участь в партійному житті?

– Не бере.

– І наскільки його бракує?

– Ми з великою любов'ю і повагою до нього ставимось.

– Членом партії він лишається?

– Звичайно.

– До речі, чому саме ви стали наступницею Вакарчука на чолі "Голосу", адже до приходу у політику ви не були особливо відомі?

– Думаю, коли пан Вакарчук пропонував мене на посаду лідера партії, він чітко розумів, що в мене є аналогічний кейс з побудови великих систем та структур на додаток до успішного менеджерського досвіду. Бо у бізнесі, де працювала до політики, мені вже вдалося побудувати з нуля успішний IT-стартап розумних дзвінків з тисячею працівників, який пізніше я продала компанії Amazon за мільярд доларів. Значить, із партійним будівництвом не буде проблем, логіка десь така.

До речі, потім за пропозицію призначити мене лідером партії голосував з'їзд "Голосу". Тобто це не лише рішення екс-лідера партії та передача влади з одних рук до інших. Мене підтримали наші партійці.

– Давайте поговоримо про позиціонування "Голосу", бо тут теж багато питань є. Ваша партія від самого початку у 2019 році сприймалася як партія таких собі відмінників-розумників. Потім, десь минулого року, була помітна спроба зайти у нішу вуличної політики, з активною участю в акціях, з "фаєрами-димовухами". То ви партія активістська, експертна, ще якась?

– Ми є партією лібералів-професіоналів. Як ми до цього дійшли? Це був довгий шлях. Коли 20 людей пройшли у парламент, яких зібрав Святослав Іванович, нас об'єднували не економічні погляди чи ідеологія, а радше невпинне бажання змінювати країну, спільне бачення на геополітику і нульову толерантність до корупції.

З точки зору ідеології це був процес. Він завершився із формуванням списків на місцеві вибори. Ми проводили стратегічні сесії, тестування, з проясненням позиції кожного щодо економічних та соціальних питань тощо. І ми з такої широкої палітри, де є люди, які вважають прийнятними більш різкі заходи, зокрема вуличні, і де є ті, хто за більш помірковані речі – ми дійшли до того, що ми ліберальна партія, з праволіберальним ухилом в економіці.

Це нам дозволило сформувати перелік людей на місцеві вибори, які схожі з нами за цим баченням. І наші депутати у місцевих радах більш стали схожі один на одного, аніж ми двадцятеро були на початку. Зараз у нас вже набагато менше дискусій про те, які законопроекти ми підтримуємо, бо є розуміння, що відповідає партійній ідеології, а що ні.

– Як ліберальна партія, ви підтримуєте легалізацію медичного канабісу? Можливо, не лише в медичних, а й в рекреаційних цілях?

– Ідеологію лібералізму хибно було б спрощувати лише до таких суспільно гострих та резонансних тем, як легалізація медичного канабісу чи захист прав меншин. Лібералізм – значно ширша концепція. Скорочення державного апарату та зменшення бюрократії – це перш за все лібералізм.

Скорочення функцій чиновника та його можливості щось вирішувати за українців, вільна економіка, максимальна дерегуляція господарських процесів, скасування багатьох видів ліцензування та квотування – це теж лібералізм. До речі, зменшення податків та спрощення адміністрування податків – це теж лібералізм. І ми стоїмо на цій позиції.

Так, нашою головною цінністю є життя, свобода та права людини. Ми вважаємо, що держава не має права обмежувати права та свободи громадян на основі національної, релігійної чи сексуальної ознак. Тому рано чи пізно суспільству, державі, політичним силам потрібно буде зробити все, щоб будь-які громадяни та меншини не відчували себе людьми другого сорту.

Тепер щодо канабісу. Ми дійсно підтримуємо надання хворим громадянам можливості використовувати канабіс у медичних цілях. Це гуманно та логічно, це відбувається у десятках розвинутих країн. У нас є свій законопроект з цього приводу й ми не покинемо тисячі онкохворих та інших громадян, які сьогодні страждають тільки тому, що політики вчепилися у "скрєпи" нашого північного сусіда.

Якщо ви подивитесь на український політичний ландшафт, то побачите: жодна з політичних сил не стоїть на подібних принципах. Всі граються у популізм, говорять тільки те, що від них хоче почути більшість. Ми ж відстоюємо свободу та права людини як головну цінність. Тому, так, ми єдина ліберальна партія. І ми готові й надалі боротися за наші цінності.

– Є конкретний кейс, який став приводом для суперечок у партії – це історія на Банковій, щодо якої оцінки ваших депутатів теж суттєво розділилися. Ви як трактуєте те, що сталося?

– У нас є дві тези. Перш за все – найкращою відповіддю на цю акцію була б судова реформа. І на попередні акції також. Нам прикро, що цього не було зроблено. Це пункт, щодо якого погоджується кожен член нашої фракції. У нас різні думки про те, чи треба було щось малювати на стінах, чи ні. Це нормальна ситуація.

Я вважаю, що вандалізм не є виправданим. У нас як народних депутатів є набагато більше можливостей, які ми і використовуємо. У нас є поданий законопроект про судову реформу, підтриманий міжнародними організаціями, який визначає, яким чином без крику, без істерики можна зробити життєво необхідний крок для нашої країни. Зробити так, щоб кожен суддя був чесним і справедливим. Це наша задача і ми над нею працюємо. При цьому питання політичних в'язнів для нас є дуже болючим.

– Стерненко для вас персонально – політичний в'язень?

– Скоріше, так. Останній вирок йому містить багато запитань, і ці запитання не до Стерненка, а до судді, його доброчесності, манери прийняття рішень.

Кіра Рудик: "Голос" був би незручним коаліціантом для "Слуги народу"

– Що передбачає ваш варіант судової реформи?

– У нас є судді, частина з яких є доброчесними, точно є. Якась частина є корупціонерами. Як відділити одних від інших? Питання у тому, хто обирає суддів і хто контролює їх роботу. Це Вища рада правосуддя. Далі – хто обирає їх? Вища кваліфікаційна комісія суддів. Далі, як матрьошка – хто вибирає людей у ВККС?

Наша основна пропозиція – це має бути комісія з шести людей, з яких будуть три міжнародники, які матимуть блокуючий голос. Це найкраще, що ми можемо зараз запропонувати, це з урахуванням досвіду інших країн, які вже проходили судову реформу.

Ми суддів обираємо за двома критеріями: доброчесність і професійність. Треба ж не тільки, щоб суддя був чесним, але й щось знав.

Ця судова реформа – один з чотирьох ключових пунктів "Національного плану "Голосу" на 2021 рік. Інший передбачає технологізацію економіки. Ми хочемо зробити так, щоб у людей залишалося більше грошей, що досягається зниженням податків, мораторієм на перевірки і амністією капіталів.

Далі – національна безпека: що робити, щоб наблизити мир? Наша відповідь – залучати США до перемовин як нашого стратегічного партнера. І, звісно, ми маємо робити нашу домашню роботу. Ми просимо щороку гроші на війну, а самі не купуємо необхідного для оборони, у нас провалене оборонне замовлення. І це потрібно змінювати.

Також важливий напрямок – екологія та енергоефективність. Майже у кожному місті, в якому ми були у нашій поїздці, а це 27 міст і більше 6 тисяч кілометрів, люди нам говорили про проблеми з екологією.

Мені запам'яталась історія з містом Коростишів. Ми розказуємо про національну безпеку, технологізацію економіки... А люди піднімають руки і кажуть: у нас дві проблеми – немає гарячої води і немає чистої води. І тут ми від історій про те, як Україна має рухатись європейським курсом, повертаємось до питання того, як вирішити проблему з водою. Ми над цим працюємо, і ближче до літа Коростишів отримає чисту воду, а потім і гарячу.

– Ці всі ваші плани можна реалізовувати тільки у співпраці з владою, яка нерідко відбувається за принципом "ти – мені, я – тобі". Це завжди про домовленості. Як у вас відбувається комунікація з керівництвом "Слуги народу", як часто вони просять вас про голоси?

– Про нас кажуть, що ми – фракція, з якою неможливо домовитись.

– Від "слуг" доводилося чути й інше.

– Чому не можна домовитись? Бо якщо це хороший законопроект, то ми його і так підтримаємо, з нами не треба окремо домовлятись, бо це співпадає з нашими цінностями. Якщо ж проект корупційний і суперечить інтересам України, то можна приходити чи не приходити, але ми цього ніколи не зробимо.

І навіть ті у "Слузі народу", від кого це чули, не будуть цього заперечувати. Ви можете взяти усі голосування за півтора роки, і я можу по кожному з них вам пояснити, що відбувалося, чому ми проголосували так чи інакше. І там не буде питання, що ми десь пішли на домовленість із совістю.

– З огляду на ваші масштабні заявлені плани, було б логічно для вас максимально інтегруватись у владу. Місяць тому ви заявили про те, що перемовини по коаліції мають місце. Ви готові увійти в коаліцію, ви говорите про це, з ким, як часто?

– Щодо коаліції – звичайно, циклічно якісь розмови йдуть, вони завжди ходять, це нормально, так завжди відбувається.

– І особливо активно, напевно, у часи, коли "слугам" знов відчутно бракує голосів.

– Ось минулого разу це було пов'язано зі страхом, що після вигнання пана Дубінського фракція може посипатись. Логічно, що ти маєш страхуватися. Але ми були б незручним коаліціантом. Бо наша позиція незмінна: хороші речі ми будемо підтримувати, нам не треба для цього йти у коаліцію. Якщо ж погані – не будемо підтримувати ні в опозиції, ні у коаліції.

– Але чи є якісь фундаментальні перешкоди для вас, щоб потенційно увійти у формалізовану коаліцію? Наприклад, діючі персоналії у владі, типу "поки ось такий-то при посаді, нас там точно не буде".

– Такий перелік у нас величезний! Критичне питання – це повноваження, які ти отримуєш при владі. Можна бути членами Кабміну з мінімальними повноваженнями, які працюють за вказівками згори. І навіщо тоді кудись йти?.. Ми тоді у парламенті зробимо набагато більше хороших речей.

Друге питання – це справді персоналії. Подивіться на наш уряд – це міністр, який отримав посаду завдяки кнопкодавству, Шкарлет, це Степанов, відставки якого ми добиваємось, який провалив все, що можна, у питаннях "ковіду".

Ось у травні минулого року ми вийшли з планом масового тестування, парламент усе підтримав – здавалось би, просто бери і роби. Але масового тестування у нас не було. А завдяки плану і виділеним з бюджету грошам можна було би робити вау-речі, від переносних мобільних пунктів тестування до тестування вдома. Ресурси на це були.

Потім закінчилось літо, прийшла осінь, всі знали, що буде друга хвиля. Треба було якимось чином реагувати. Ми розробили план, яким чином працювати лікарням, бізнесу, як забезпечити проходження другої хвилі. План ніхто не використав, знову нічого не було зроблено.

Коли стало зрозуміло, що весь світ буде вакцинуватись і треба закупити вакцини, ми пропонували допомогти з контактами, у листопаді розробили дорожню мапу вакцинації. Нічого не зроблено. І це найрозпачливіша історія, це те, що мене найбільше засмучує: що маючи ресурси, гроші і план, нічого не було зроблено.

Що потрібно робити зараз? Ми радили, і нарешті міністр дослухався, що треба змінити порядок вакцинації сімейних лікарів, підняти їх із другої хвилі до першої. Тому що недовіра до вакцини величезна. І ми пропонували замість депутатів і блогерів вакцинувати сімейних лікарів.

Інший момент. Чи знали, що буде вакцина, з якої будуть залишки? Так. Коли вона вже прилетіла, її розпакували, і тільки тоді почали думати, що з цими залишками робити. Ми за місяць, за два місяці не знали, що буде така проблема? Знали.

Далі буде питання наступної хвилі вакцинації, як вакцинувати людей другий раз, хто це контролює, що буде, якщо другу партію не привезуть. Немає розуміння, як ми пройдемо ось цей масштабний проект вакцинації всієї країни. Це некомпетентність, яка коштує країні 300 життів щодня.

Кіра Рудик: "Голос" був би незручним коаліціантом для "Слуги народу"

– Міністр Степанов раніше заявляв, що загальноукраїнський локдаун не планується, тепер вже не виключає такого варіанту. На вашу думку, треба "закривати" країну? І що треба робити ось прямо зараз, за умов постійних антирекордів захворюваності?

– "Голос" взагалі вважає, що залишати на посаді Степанова – це злочин. Він має понести персональну політичну відповідальність за численні провали на кожному етапі боротьби з пандемією коронавірусу. Життя вкотре довело: аматори не змогли врятувати країну від пандемії.

Вони мають піти й звільнити місце компетентним і чесним людям, для яких важливими будуть людські життя, а не політичні рейтинги. Тому депутати "Голосу" знову ініціюють відставку голови МОЗ, за яку вже зібрано понад 100 голосів. Це - перше рішення, яке має ухвалити парламент.

Далі. Лікарні мають бути забезпечені усім необхідним, ми навіть не маємо повної картини ситуації по країні. Я переконана, що за такою значущою для всього суспільства темою має регулярно доповідати прем'єр-міністр Шмигаль. Ми хочемо побачити план, як уряд планує проходити третю хвилю захворюваності. Українці також мають право знати, який є план закупівлі вакцин, як далі буде відбуватися вакцинація.

Крім того, парламент має ухвалити пакет економічної допомоги нашим підприємцям, бо не можна залишати людей сам на сам із карантином. Звісно, урядові краще перекладати всю відповідальність на місцеву владу, але це не вихід. Ми вже пропонували і будемо пропонувати знову: необхідно як мінімум продовжити мораторій на перевірки підприємців, знизити податки з фізичних осіб, а також встановити нульову ставку єдиного соціального внеску для ФОПів на період карантину.

– Добре, припустимо, вам вдалося зібрати підписи і переконати ваших колег по парламенту зняти Шкарлета, Степанова чи ще когось. У вас є конкретні прізвища, з ваших лав чи поза ними, кого ви бачите на їхні місця?

– Вони всі не підуть в існуючий склад уряду і під існуючі повноваження уряду.

– Але такі люди є, правильно?

– Є.

– Конкретно з вами, з "Голосом" в цілому, Офіс президента вів перемовини про конкретні посади? Пропозиції від Андрія Єрмака як такі були?

– Президент та його Офіс – центри ухвалення рішень в Україні, звісно, вони намагаються підтримувати відносини з усіма парламентськими політичними силами. І з нами в тому числі.

Наші зустрічі відбуваються доволі рідко, і кожного разу раз вони починаються з того, що нам не потрібні посади чи якісь поступки від президентської команди. Усе просто. Корисні для розвитку країни законопроекти ми підтримаємо. А ті, які викликають у нас сумніви чи містять корупційні ризики, ми не підтримаємо в жодному разі.

– То чи коректно буде сказати, що перемовини про коаліцію з "Голосом" наразі не ведуться?

– Так, коректно.

– Вам вже неодноразово ставили питання про вашу подібність до "Самопомочі", ви відповідали, що ідеологічно ви відрізняєтесь. Але стилістично спільних рис чимало. Ви колись заявляли, що ви перебуваєте у "надпозиції", потім перейшли в опозицію. "Самопоміч" теж довго не могла визначитись у ході прем'єріади 2016 року, де вони знаходяться. У вас почалися розмови про виключення депутатів, у них теж багато кого виганяли. З позиціонуванням і в "Голосу", і в "Самопомочі" були незрозумілості. Зрештою, у них все закінчилось провалом на виборах. Не боїтеся повторити таку долю?

– Все, що ви перерахували – це питання зростання політичної сили і пошуку якихось конкретних рішень, через які партії проходять не тому, що вони схожі між собою, а тому, що це нормальний процес зростання, змужніння. Ми бачимо такі самі проблеми у "Слузі народу", їх штормить.

У нас задача яка – виконати свою програму, зробити країну кращою і пройти з більшою кількістю депутатів у наступний парламент. Якщо ми досягнемо цих задач, то не матиме ніякого значення, через які кризи ми проходимо і хто був у керма. Так само, якщо нам цього не вдасться, то все це згадають. Але ми робимо усе, щоб вижити і стати сильніше.

– Чому ж широкий виборець цього не цінує, і ви десь в районі 3% рейтингу плаваєте? За рахунок чого ви збираєтесь набирати популярність? Ось ви розказуєте про те, чого ви досягнули, що ви робите, що плануєте – а в результаті рейтинг такий же, як у партії, лідер якої просто раз у тиждень-два прийшов у телевізор і щось там розказав.

– Це питання комунікацій і роботи регіонів. Ми зараз працюємо над тим, щоб бути зрозумілішими у питаннях нашої програми і поясненні того, чого ми досягли. Коли у нас є тепер представництва у місцевих радах і сильніші регіональні осередки, ми можемо краще доносити на місцях свою позицію і свою результативність. Це питання не про те, що ми робимо, а про те, щоб комунікувати краще.

– Це питання до того, що українська політика – це політика персоналій, а не досягнень. У вас був один потужний фронтмен – Вакарчук. У вас з'явився ще один фронтмен – Сергій Притула. Не зрозуміла до кінця історія з ним сталася, у сухому залишку – він перестав бути членом політради. Враховуючи те, що у партії не так багато впізнаваних у масштабах країни облич, не видається, що ви вистрілили собі двічі у ногу, позбувшись фронтменів, які якраз і могли дати вам впізнаваність?

– Участь жодного з цих фронтменів не дала нам п'ять відсотків.

– А ви думаєте, що ви без Вакарчука подолали б 5%-ий бар'єр у 2019 році?

– Ні, я маю на увазі, що вже після парламентських виборів, ближче до 2020 року, наш рейтинг впав, незалежно від того, був він з нами чи ні. І участь жодного з цих людей нас не підтягнула. І тут питання, як вибудовувати пророка всередині себе. Це складна робота, це складніше, ніж взяти телезірку, яка зможе допомогти. І не сподіватися на якусь чарівну пігулку, яка вирішить це питання.

– Тобто якогось "легіонера" не будете брати?

– Я вже розумію, що це погана ідея. Найкраще, що ми можемо зараз робити – це працювати над системною комунікацією. Але це звучить не так цікаво, як нова зірка.

– Як кажуть у "Слузі народу", не так "сексі".

– Так. Роздавати газету – не "сексі", виступати по сім ефірів в тиждень – не "сексі". Писати довгі системні аналітичні статті – це не "сексі". Але це єдиний спосіб.

Друге питання – це робота з експертними середовищами, тут це питання партійного ресурсу, який зараз відновився, і ми його можемо вкладати. І якраз серед експертів ми маємо велику підтримку, і вони є провідниками наших ідей.

Залучати зірку – це ніби спробувати швидко накачати м'язи, випити стероїдів, зробити собі якісь диво-уколи – це не спрацьовує. Потрібно просто системно займатися. У мене в кабінеті написано: "системність перемагає героїзм". Це те, про що ми.

Кіра Рудик: "Голос" був би незручним коаліціантом для "Слуги народу"

– Притула зараз займається якоюсь партійною роботою?

– Так, він подорожує по регіонах, він працював з наших осередком на Донеччині, допомагав їм готуватися до виборів, був на Івано-Франківщині.

– Питання щодо ресурсів "Голосу". Ваш колега Ярослав Юрчишин в одному з інтерв'ю сказав, що 90-95% усіх партійних коштів складає державне фінансування. Це відповідає дійсності?

– Значною мірою.

– Раніше пропорція була краща, більше спонсорів з приватного сектору?

– Їх більше на виборах. У міжвиборчий період такі донори також є, їх багато, вони нам дотують гроші, наприклад, через Liqpay, і підтримують конкретні осередки на місцях. Ми пишаємось тим, що у нас велика кількість маленьких донорів, які щомісяця підтримують нас сумами у 300-500 гривень.

– Ви заявили, що ви опозиція, тоді логічно, що ваш політичний ворог – це влада, а влада – це Зеленський. Разом з тим, минулоріч ви сказали, що головний ворог – це Порошенко. А зараз ситуація змінилася?

– Тоді питання було про те, хто ваш більший політичний ворог – Зеленський чи Порошенко, на той момент. Зараз наш головний політичний опонент – це уряд. Тому що проти його непрофесійності ми зараз максимально боремось.

Державними ресурсами можна робити дуже багато. У нас є зовнішня проблема, війна, Росія, але в усьому іншому – просто "бери й роби". І те, що це не робиться – це результат непрофесійності людей, у яких є ім'я і прізвище і чіткі задачі, які вони не виконують.

– А що стосується Петра Олексійовича – він почав вас менше "обіймати" у політичному розумінні цього слова?

– Коли ми пройшли у другий тур місцевих виборів, у нас була взаємна підтримка на виборах в Черкасах і Рівному, і цього порозуміння у нас більше, ніж протиріч.

Стосунки у нас рівні, конструктивні. У нас є багато моментів, де у нас немає розбіжностей.

– Бо довгий час "Євросолідарність" і її лідери ставились до вас з ноткою зверхності, як до молодших партнерів.

– Зараз це партнерські відносини, починаючи з ТСК по "вагнерівцям", яку ініціював наш Роман Костенко, і з боку "Євросолідарності" була активна підтримка. Це законопроекти про колабораціонізм і інші. Там, де у нас є конструктивна можливість співпрацювати, ми працюємо, і це дуже добре для країни, у тому числі в питаннях євроатлантичного курсу.

– Припинились спроби вас поглинути, розчинити тощо?

– В якийсь момент виявилося, що люди, які нас підтримують, різняться. Це була довга дорога до цього розуміння. Нас підтримує скоріше поміркований ліберальний електорат, тоді як у "ЄС" – більш консервативний. Якщо у нас на місцевих виборах ще було, що ділити, то зараз вже точно немає чого, стосунки партнерські.

– Зеленський теж намагається заходити у патріотичну нішу. На вашу думку, це тактичний крок чи це системний розворот курсу?

– Мені як українській громадянці хочеться думати, що це системний розворот, і кожен крок, який зараз робить президент у цьому напрямку, ми підтримуємо. А з політичної точки зору важко сказати, чи це результат якоїсь конкретної політики, чи це спроба загравати з МВФ, показуючи йому більш прості кроки замість системних реформ. Типу ми ось тут росіян приборкуємо, пропаганду закриваємо, а ви тут знову прийшли зі своїм антикорупційним пакетом.

Якби був план і стратегія, з якими президент виходить і каже: ось наш план, ми по ньому рухаємося, – це було б зрозуміліше. Ми у цьому плані очікуємо побачити те, що вимагає МВФ і кожен українець: судову реформу, антикорупційну, економічні реформи тощо. Поки цього немає, це ми ніби дивимось серіал, і думаємо: а що далі? Невідомо, що у кінці цього серіалу. Хочеться вірити, що щасливий кінець, якась кульмінація.