Без капітуляції. Про що Україна і Росія реально домовилися в Стамбулі

Переговори української та російської делегацій у Стамбулі принесли несподіваний результат – Київ вперше представив свою концепцію мирного врегулювання. Що саме пропонує Україна, які є загрози і можливості, чому договір може вступити в силу ще дуже не скоро, а поки все буде вирішуватися на полі битви – докладніше в матеріалі РБК-Україна.

У Стамбулі пройшов черговий раунд переговорів між Україною і Росією. Вперше за кілька тижнів делегації зустрілися наживо, обговорення зайняли три години. Сам факт, того, що майданчиком для них тепер виступає Туреччина замість Білорусі, дійсно можна вважати проміжною дипломатичною перемогою.

А ось заяви сторін щодо результату самих переговорів викликали чималий резонанс. Хоча очевидно, що мирний договір якщо і буде підписаний, то явно не завтра, а його параметри ближче до цього моменту зміняться і швидше за все значно. Зрозуміло й те, що ключову роль у тому, щоб переговірники отримали найбільш вигідні позиції, відіграють саме українські захисники на полі бою.

Розвідка переговорами

Судячи з публічних заяв напередодні ніхто з безпосередніх учасників не чекав від зустрічі в Стамбулі якогось прориву. Обговорення гіпотетичного миру позитивно не впливає на хід бойових дій тут і зараз. Практика показує, що ситуація на фронтах після таких зустрічей і навіть під час них ускладнюється. На черговий провал своїх дипломатів окупанти раз по раз відповідають ракетними залпами по українських містах.

Проте заяви за мотивами минулої зустрічі дають розуміння динаміки переговорного процесу. Вже очевидно, що план-максимум посланців Кремля – беззастережна капітуляція офіційного Києва, втратив актуальність в ті ж перші дні великої війни, коли війська РФ провалили спроби взяти штурмом українську столицю.

Наскільки реалістичним представлявся цей план самим його творцям, судити складно. Взяти хоча б абсурдні вимоги щодо "денацифікації" і "демілітаризації" України, які представники РФ так і не змогли виразно роз'яснити. Пізніші версії кремлівського ультиматуму, що з'являлися в західних медіа під виглядом "можливих компромісів", також часто були позбавлені здорового глузду.

А ось після переговорів у Стамбулі хоча б з'явилися предметні пропозиції, які зараз лежать на столі.

Ключовий пункт – юридично оформлені гарантії безпеки для України від низки країн, у тому числі ядерних. Серед них названі США, Китай, Великобританія, Туреччина, Німеччина, Франція, Канада, Італія, Польща та Ізраїль. Але хто з них дійсно погодитися поставити підпис під підсумковим документом – відкрите питання. Адже йдеться не про декларацію, а про юридично зобов'язуючий документ, яким його бачать у Києві.

Як уточнив один з членів української делегації Олександр Чалий, Україна почала консультації з країнами-гарантами з цього приводу, і через два тижні переговори вже можуть пройти в багатосторонньому форматі.

Україна може погодитися на нейтральний статус в обмін на гарантії безпеки (фото: GettyImages)

Ідея Києва полягає в тому, щоб у разі нового акту агресії гаранти надали Україні необхідний захист, як у 5 статті статуту НАТО, але швидше – на консультації відведено максимум три дні. У пакет гарантій входить відправка військ, передача зброї і зобов'язання "закрити небо". Росія право вето не отримає. Цим в українській делегації пояснили сам факт того, що країна-агресор в принципі буде одним з гарантів української безпеки – згідно з договором, вона матиме такий же статус, як і інші підписанти, без привілеїв.

Міжнародні гарантії безпеки, згідно до обговорень на даному етапі, не будуть поширюватися на ОРДЛО і Кримський півострів. Переговори про Крим і Севастополь пропонують проводити протягом 15 років, без використання збройних сил. Питання окупованих територій Донбасу хочуть окремо винести на прямі переговори Володимира Зеленського і Путіна. У будь-якому випадку Україна визнає свої кордони тільки станом на 1991 рік.

Натомість Київ може погодитися на нейтральний без'ядерний статус, відмову від розміщення на своїй території іноземних військових баз, проведення навчань без згоди країн-гарантів, а також вступу у військово-політичні союзи. При цьому Україна повинна отримати гарантії членства в ЄС і фінансової підтримки.

Російська делегація оцінила переговори як "конструктивні" і повезла описані вище пропозиції в Кремль. Варто ще раз зафіксувати, що поки що процес знаходиться, грубо кажучи, на етапі обміну ідеями. Вони вже викликали напружені дискусії всередині України, але без відчутних кроків з боку Росії щодо деескалації розмови про це залишаться тільки розмовами.

Новий етап

Українське суспільство завжди реагувало на найменші нюанси переговорів з Росією дуже гостро. І тоді йшлося лише про врегулювання на Донбасі. Зараз же ставки набагато вищі, а обговорювані питання набагато глобальніші. Тому відразу ж після появи новин зі Стамбула почалася бурхлива дискусія про те, що було і що не було сказано.

Перш за все, варто сказати, що останній раунд переговорів був присвячений в основному нейтралітету України і гарантіям безпеки. Припинення вогню, гуманітарні питання, поствоєнне облаштування постраждалих регіонів, можливі компенсації з боку агресора або зняття санкцій з РФ на порядку денному в цілому не стояли. Хоча, наприклад, прем'єр Великобританії Борис Джонсон відразу заявив, що угода про перемир'я не стане приводом скасовувати санкції.

Україні вдалося перенести переговори до Туреччини замість Білорусі (фото: t.me / dom_channel)

Описаний членами української делегації механізм гарантій безпеки, в обмін на відмову від членства в НАТО, викликав чимало нарікань. "Це стратегічно програшна позиція для України. Те що ми пропонуємо – це не оборонний альянс, не оборонний союз, це апдейт Будапештського меморандуму. Все залежатиме від доброї волі країн-підписантів. Це нічим не відрізняється від того, що ми вже маємо зараз", – сказала РБК-Україна аналітик Фонду "Демократичні ініціативи" Марія Золкіна.

За її словами, Україна навіть погіршує своє поточне становище, оскільки відмовляється від євроатлантичної інтеграції на невизначене майбутнє, членства в інших військово-політичних альянсах. А спільні з партнерами навчання будуть неможливі без згоди країн-гарантів – тієї ж РФ або Китаю.

Пропозиція України при цьому дійсно відрізняється від натівського механізму колективної оборони: "напад на одного – це напад на всіх", хоча і передбачає надання союзниками різноманітної допомоги. Очевидно, справа в тому, що НАТО об'єднує формально рівноправні держави-члени, тоді як в нашому випадку є Україна – і є ті, хто гарантує їй безпеку.

На думку українських переговірників, ратифікація договору в країнах-підписантах збільшить його юридичну силу і зробить обов'язковим до виконання. І це має кардинально відрізняти пропонований документ від Будапештського меморандуму.

Поки що немає пояснень того, навіщо Україна сама пропонує можливість проведення навчань тільки за згодою країн-гарантів. Нинішні ініціативи – це лише пропозиція з українського боку, і, по ідеї, в ньому повинен бути передбачений певний зазор для можливих компромісів вже під час переговорів.

Відкрито питання про подальші постачання Україні західних озброєнь. В українських пропозиціях мова про це взагалі не йде. "У договорі ми намагаємося вирішити деякі питання в контексті контролю над озброєннями, і не тільки в контексті України, а й України як країни в системі європейської безпеки", – обтічно прокоментував цей момент Олександр Чалий.

По суті, винос за дужки питань Криму і ОРДЛО також викликав чимало критики – адже Україна вже вісім років воює за свою повну територіальну цілісність. "Фіксація нинішнього положення (по Криму, – ред.) на 15 років – це революційна пропозиція. Так як це означає, як мінімум, повернення теми Криму в переговорний порядок денний. До цього росіяни категорично відмовлялися від цього", – пояснив член української делегації Михайло Подоляк.

Українська делегація спирається на успіхи наших захисників на фронті (фото: Getty Images)

Очевидно, тепер варто чекати офіційної реакції Москви – раніше там завжди твердили, що "питання з Кримом закрите назавжди". А вирішення питання з ОРДЛО ускладнюється тим, що напередодні вторгнення Москва визнала незалежність донбаських псевдореспублік, ще й у межах Донецької та Луганської областей, які так і не змогла повністю окупувати вже під час вторгнення.

Важливий момент, який багато хто не відзначив – набуття чинності мирного договору можливе тільки в разі деокупації територій, захоплених агресорами з 24 лютого. Крім того, що це саме по собі є однією з вимог Києва, по-іншому пропонований механізм просто не спрацює.

Адже одним з його етапів є всеукраїнський референдум, який не можна проводити під час воєнного стану. А його можуть скасувати тільки в разі припинення вогню і відходу окупантів на позиції, які вони займали перед вторгненням (Крим і ОРДЛО).

Якщо на півночі агресори дійсно почали часткове відведення військ, пояснюючи це кроком назустріч Україні (за фактом же камуфлюючи повний провал операції із захопленням Києва), то на півдні навпаки, намагаються зміцнюватися, наприклад, нав'язуючи населенню перехід на російський рубль.

На думку Марії Золкіної, головна мета країни-агресора – не в захопленні всього Донбасу і навіть не в створенні сухопутного коридору від РФ до Криму, а як мінімум в окупації половини України, в ідеалі – разом зі столицею. Але можливостей і ресурсів зробити це у окупантів явно не вистачає, навпаки, українські сили перехоплюють ініціативу.

"Якщо вони зрозуміють, що перший етап закінчений, а наступний буде через півроку, рік, два роки, коли Україна пройде всі ці формальності з договором, референдумом, ратифікацією, – тоді вони на цей період захочуть обмежитися кількома областями на півдні і сході, а вже потім рухатися далі", – сказала Золкіна.

"Є те, що говорить Росія, і є те, що Росія робить. Ми зосереджені на другому", - прокоментував підсумки переговорів держсекретар США Ентоні Блінкен. За його словами, США не бачать ознак того, що РФ веде мирні переговори по-серйозному, а не намагається таким чином ввести всіх в оману.

У будь-якому випадку, розмови про якусь "капітуляцію" України перед агресором зараз точно позбавлені підстав. Росія продовжує бойові дії і обстріли мирних міст, в першу ніч після Стамбула сирени тривоги звучали майже по всій Україні. І поки що результат україно-російської війни в значно більшій мірі визначається на полі бою, а не за столом переговорів.