Ігор Колихаєв: Херсонці перебувають у стані очікування, ми чекаємо визволення

Росіяни вдерлися до Херсонської області вночі з 23 на 24 лютого, як тільки-но Путін оголосив про напад на Україну. Буквально за лічені дні кремлівські війська швидко розширили мапу захоплених територій, взявши під контроль всі найбільші міста регіону. На початку березня у фактичній окупації опинився і облцентр - Херсон.

Ще до цього, в перший день місто та область почали масово покидати чиновники та правоохоронці. Мер Херсона Ігор Колихаєв прийняв для себе рішення залишитися і намагатись запобігти повному хаосу в місті, попри те, що окупанти призначили нових "керівників" – "гауляйтерів". Колихаєва і тих членів команди, хто залишився з ним, 25 квітня випровадили з будівлі мерії, і з тих пір працювати звідти вони не можуть.

Впродовж березня та квітня мешканці намагалися всіляко демонструвати загарбникам несприйняття, влаштовуючи багатотисячні проукраїнські акції протесту. Проте окупанти не гребують жодними засобами та заходами, щоби цю непокору присікти. Що вони планують робити з Херсоном та Херсонщиною – є різні версії, починаючи від створення квазіреспубліки за сценарієм 2014 року і закінчуючи їхнім "включенням" до складу РФ.

– Чи ви в Херсоні і наскільки вам вдається виконувати функції міського голови в умовах окупації?

– Дійсно, з першого дня війни і понині я знаходжусь у Херсоні. Після 26 квітня, коли "комендантом" Херсонської області від Російської Федерації був призначений новий "очільник" міста, "адміністратор" Херсонського району і міста Херсон – Олександр Кобець, ми перейшли працювати дистанційно. Тоді ж я звернувся до Офісу президента, аби нам надали інструкції, як нам далі виконувати свої функції в тій ситуації, яка сталася.

Ми з фахівцями міськради, заступниками зараз продовжуємо працювати дистанційно, і досі чекаємо відповіді від Офісу президента. Щоправда, отримали листа, в якому йдеться, що вони розробляють інструкції і просять зачекати. Я розумію, що зараз важка ситуація на луганському та донецькому напрямках. Тому ми чекаємо.

Дуже багато працівників мерії пішли на простій, у відпустку. Також багато людей написали заяви на звільнення, оскільки не бачать можливості, як далі виконувати свою роботу для міста. На місцях залишилася більшість лікарів, вчителів, керівників комунальних підприємств, три профільних заступники міського голови, керівники критичної інфраструктури – міськводоканал, обленерго, міськсвітло, транспортні комунальні підприємства "Херсонтранссервіс" та "Херсонелектротранс", працюють Херсонтеплоенерго та комунальники.

– Чому ви прийняли для себе рішення залишатися, оскільки ми знаємо, що в перші дні з області виїжджало чимало чиновників?

– Правоохоронні та контролюючі органи, а також деякі чиновники виїхали з міста 24 лютого. Як кажуть, в них був лист, де нібито було наказано відійти на територію, підконтрольну ЗСУ. В мене такого листа не було, тому напевне я зміст не знаю. Але якби і знав, не поїхав би.

Мене на посаду обирали містяни, і я їм на виборах обіцяв, що завжди буду з ними, казав, що ми – родина. На той час у Херсоні залишалося 300 тисяч населення. Їм забезпечили зелені коридори? В них була можливість безпечно виїхати з нашого міста? Ні. В місті залишилися і діти, і жінки, і літні люди, і люди з інвалідністю, і лежачі хворі... Що з ними треба було робити, кинути?

Якби я поїхав, це було би з моєї сторони зрадою. Тому, коли мене запитував керівник обласної військової адміністрації, чи буду я виїжджати з міста, я сказав, що залишаюсь. Бо точно знав: якби я поїхав, у місті би почався повний хаос.

На той час у місті залишився тільки керівник управління МВС Король Ігор Володимирович і ДСНС – Павленко Андрій Васильович. Король виїхав після отримання наказу 27 лютого, оскільки сказав, що в нього справді немає можливості втримувати місто.

Залишився керівник ДСНС, завдяки Андрію Васильовичу і його команді ми гасили пожежі від влучення снарядів, коли відбувалося захоплення міста, і працювали, аби була можливість забирати "двохсотих" і "трьохсотих". Я дуже вдячний йому і людям, які працювали з ним у найважчі для міста часи, вважаю, що це справжні патріоти, які виконували свої обов'язки на 100%.

– Ви сказали про 300 тисяч осіб, які були в перші дні. А скільки зараз, за вашою приблизною оцінкою, залишається людей у місті?

– Зараз залишається приблизно 170-180 тисяч містян. Ми також прийняли дуже багато біженців із сіл області, що розбомблені – зі сторони Снігурівки, Великої Олександрівки. Ми їх розміщували в школах, багато хто з них і зараз залишаються тут. Також багато людей приїхали з Маріуполя та Мелітополя.

– А зараз цивільні мешканці Херсонщини можуть виїхати на підконтрольну Україні територію? Чи це, наприклад, можна зробити тільки в окупований Крим?

– З першого дня широкомасштабної війни, з 24 по 28 лютого з міста Херсон люди виїжджали на свій власний страх та ризик. Вони їхали в сторону Миколаєва. Але в нас жодного дня не було безпечного зеленого коридору. Тут залишилися діти з дитбудинків, інтернатів, які також не виїхали з нашого міста.

Третього березня до нашого міста зайшли війська Російської Федерації. І відтоді, вже 77 днів (розмова відбулася 20 травня, – ред.) територія Херсона знаходиться під повним контролем військ Російської Федерації чи в окупації, якщо так можна сказати. Адже на сьогодні місто Херсон та область не визнані тимчасово окупованими територіями.

Безпечно виїхати з Херсона неможливо. З 1 травня, коли люди виїжджають через Снігурівку, Давидів Брід – там зараз стоять дуже великі колони, багатокілометрові – як на в'їзд, так і на виїзд з тимчасово окупованої території. Там люди стоять під обстрілами "градів", є велика кількість поранених, є "двохсоті". Це якийсь страшний час для Херсона та всієї Херсонщини.

Намагаються люди виїжджати в сторону Мелітополя, хоча там все одно дуже багато блокпостів і всі туди їдуть "на удачу". Більш безпечно, звичайно, їхати в сторону окупованого Криму. Хоча і там є свої нюанси.

– Люди масово виїжджають до Криму?

– Велика кількість виїжджає до Криму і чекає на те, що буде далі з Херсоном та Херсонською областю. Інколи люди їдуть, потім повертаються, починаються обстріли і вони знову виїжджають. Дуже багато виїхало моряків, яким потрібно було йти в рейси. Вони через Крим їдуть до Туреччини, Грузії.

– Що зараз росіяни роблять у Херсоні і як вони себе поводять?

– Я би описав це так. Ви живете у власній оселі, і раптом до вас додому ввалюються непрохані гості. Потім вони кажуть: посуньтеся, ми будемо у вас постійно жити.

Важкий психологічний стан у містян, які зараз залишилися у Херсоні. Ми пройшли вже кілька стадій: страх, емоційне вигорання, боротьбу в інформпросторі, яка ведеться з обох сторін. Наразі херсонці перебувають в стані очікування. Ми чекаємо визволення, і кожен придумав собі якусь дату – як світло в кінці тунелю. Але коли час вийде, а жодних позитивних дій не відбудеться, стан очікування перейде в стан розчарування і тоді вже точно буде дуже складно людям повернути віру.

Треба розуміти, що ми знаходимося в тилу ворога – це окупована територія. І щодня, щохвилини може трапитися будь-що з кожним із нас. Тут перебуває ФСБ, росгвардія, "військова поліція". Дуже багато людей зникають. Часто є "прильоти", щодня чути вибухи. І люди в такому психологічному стані намагаються вижити.

У нас критично не вистачає готівки. А людям потрібні їхні соціальні виплати, пенсії. Банківські картки мають далеко не всі пенсіонери та пільговики, і раніше люди отримували свої гроші у відділеннях "Укрпошти". Сьогодні ця організація не в змозі видавати кошти, бо немає готівки, є у них проблема і з тим, щоб приймати комунальні платежі тощо. І через такий непогоджений рух дуже важко.

Нам кажуть чекати – і ми чекаємо, але затримки казначейства стають дедалі тривалішими, а людям потрібні гроші терміново, бо треба просто виживати: працівникам комунальних підприємств, лікарям, вчителям, всім, хто отримує кошти з бюджету.

Фактично доводиться цілодобово тримати все місто на руках, бо треба постійно приймати важкі рішення. І шансу на помилку немає. Я дуже дивуюсь керівникам, які поїхали на території, підконтрольні ЗСУ, і звідти ухвалюють якісь важливі рішення для життєдіяльності міста. Як на мене, це маячня. Я не знаю, як можна керувати міським господарством на відстані. Треба бачити стан міста, стан людей, оперативно втручатись у справи, треба дивитися людям у вічі, щоб розуміти, що з ними відбувається, піднімати їх, якщо вони впали.

Мене часто питають: "А чому вас не викрали? А чому вас не катують?". Але натомість не питають, як воно – 60 діб тримати український прапор над міською адміністрацією в місті, захопленому ворожою армією. Я не знаю, чому мене показово не катують на радість тим, хто про це питає. Але я точно знаю, що совість моя чиста – робив і роблю все задля того, щоб місто, якому я складав присягу, жило та працювало. І, здається, херсонці це оцінили. А їхня думка для мене – надважлива.

Вибачте за емоції. Але я ще раз хочу сказати, що Херсонщина – це Україна. І наше місто знаходиться в тимчасовій окупації. Так само, як частина Харківської, частина Донецької, частина Луганської, частина Запорізької, частина Херсонської областей. І не треба нас ділити за допомогою таких питань: чому одних бомблять, а інших – ні, чому тих викрадають, а інших – ні… У мене немає відповідей на такі питання, та і як можна проаналізувати те, що відбувається в чужій голові? Я знаю одне: скрізь живуть наші люди, українці. І всім однаково потрібна допомога.

– Ви сказали про соцвиплати. Тобто виплати з бюджету, пенсії надходять до міста і люди їх можуть якось отримати?

– Зараз була затримка 20 діб із соцвиплатами. Їх зараз чекають вчителі. Сьогодні буду дізнаватись, що скаже казначейство. Ми спілкуємось з Асоціацією міст України і така ситуація є не тільки в Херсоні, але й в інших містах.

Якщо не будуть виконуватися ті чи інші соціальні платежі – пенсії, лікарняні, дитячі тощо – це буде перший крок на користь ворога. Тому що люди залишилися без роботи. У них немає інших доходів для того, щоби вони могли якось існувати. Якщо вони не отримуватимуть виплати та підтримку від своєї влади, люди просто опустять руки.

– Яка гуманітарна ситуація в місті? Чи забезпечений Херсон продуктами та ліками?

– З перших днів війни нам вдалося перезапустити внутрішню економіку нашого міста. Я спілкувався з кожним мешканцем, кого зустрічав на вулиці, з підприємцями, які залишились в Херсоні, а також з тими районами, де не йшли бойові дії, де не обстрілювали, де є селяни і де є виробництво. Це Скадовський, Новотроїцький, Генічеський район. Просив, щоб звідти нам передавали продукти харчування. Ми перезапустили заводи, знайшли змогу працювати.

З 7 березня Росія почала завозити сюди гуманітарну допомогу. Люди спочатку її не брали. Потім, коли не залишалося коштів, містяни почали брати ті продукти. Коли була можливість, волонтери допомагали нам привозити з Миколаєва гуманітарну допомогу, медикаменти. Завдяки цьому нам вдалося забезпечити лікарні на два місяці ліками.

Але зараз, з 1 травня нам майже не вдається завозити сюди медикаменти. Хоча для нашого міста Миколаївська військова адміністрація і міський голова Миколаєва Олександр Сєнкевич, яким я дуже вдячний, виділили склади. І на ці склади приходить гуманітарна допомога – внутрішня, з інших країн, медикаменти, які нам необхідні. В наших аптеках немає зараз українських ліків у достатній кількості, які нам справді необхідні. Зараз туди ліки почала повністю завозити Росія з анексованого Криму.

Продукти харчування є в маленьких магазинах, на ринках, мережеві супермаркети не працюють. Ще приблизно по 400 автівок на день привозять з Криму – це продукти харчування, які їдуть до Мелітополя і для Херсонської області. З 1 травня все це набрало ще більших обертів.

Що стосується українських продуктів, то в нас залишилися працювати наші молокозаводи, маслозаводи. М'ясо є завдяки фермерським господарствам, вони завозять його на ринок. Основна торгівля ведеться на ринках, там можна купити і овочі, і фрукти.

Люди розуміють, що їм потрібно якось виживати та отримувати гроші, щоб утримувати свої сім'ї. Тобто нам вдалося збити критичну ситуацію по продуктах харчування, але ціни залишаються дуже високими і контролювати їх у таких умовах практично неможливо.

Проте залишається проблема з якісними медикаментами, які потрібні для наших лікарень. Це розчини для крапельниць, серцево-судинні препарати, кисень. Також у нас є проблема з психотропними препаратами для людей, які мають психічні розлади. Таких є приблизно 3 тисячі осіб.

– Чи діють на Херсонщині фільтраційні табори, про які ми чули в Маріуполі?

– Люди зникають. Переважно ті, хто служив в АТО, в ЗСУ, люди з активною проукраїнською позицією, кореспонденти. Чи піддаються люди катуванням – напевно, так. Я не спілкувався з тими людьми, які пройшли якісь катування, але люди таке переказують.

Що стосується фільтраційних таборів, я їх не бачив у нашому місті. Фільтраційні табори діють, коли люди виїжджають в сторону Криму – про це чув.

– А чи є у вас приблизні підрахунки, скільки містян зникло безвісти?

– Ми ведемо статистику тільки після того, як люди до нас звертаються щодо своїх знайомих чи близьких. За статистикою, в нас було понад 250 осіб, що зникли. З них 70 були визволені. Що трапилося з рештою, мені важко сказати. Але стараємося тримати зв’язок з тими, хто залишив свої контакти, щоб дізнаватися, чи повернулися їхні близькі додому.

– Мабуть, зараз ви можете скласти та проаналізувати події перших днів. Чи маєте ви відповідь на питання, чому росіянам вдалося так швидко зайняти Херсонщину? Яка ваша версія?

– Ми можемо дуже довго говорити про цю версію, висувати гіпотези. Не хочу нікого ображати чи засуджувати. У нас є ЗСУ, є розвідка, контррозвідка, Служба безпеки України, Офіс президента, які повинні розібратися, чому в Херсоні були розміновані мости чи стратегічні ділянки. Є дуже багато запитань.

Мені би не хотілось давати оцінки, тому що цими питаннями мають займатися професіонали, відповідальні за цю сферу люди. Не хочу повторювати те, що сказав Арестович нецензурною лексикою про втрачену оборону Херсона. На питання – чому так трапилося – мають дати відповідь відповідальні органи.

– Ми бачимо поведінку росіян на Херсонщині. З того, що ми знаємо – це мародерство, вони вивозять мало не все, що тільки можна, сільськогосподарську техніку, зерно. Вони не намагаються особливо поладнати з місцевими жителями. І це більше схоже на те, що вони не збираються залишатися в області на постійно. А як ви пояснюєте таку поведінку?

– Те, що стосується техніки – дійсно, там, де немає господарів, власників, вони її забирають. Те ж саме стосується врожаю. Вони, як неодноразово заявлялося, йшли сюди з так званою операцією "визволення". Але те, що відбувається насправді, мало на це схоже. Вони проводять очевидну анексію території: це спроба провести референдуми, спроба приєднати захоплені території до Російської Федерації. І їм якось потрібно закривати свої потреби.

Сказати, чому вони так роблять, мені важко. Але, справді, вивозиться техніка, є дуже багато мародерства, забирається і вивозиться врожай. Немає чіткої картини, чого вони хочуть на сьогодні. Ми вже бачили, що росновини пишуть, мовляв, Херсонщина нібито увійде до Російської Федерації як якийсь округ. Але крім таких заяв, слава Богу, нічого не відбувається.

Якщо зі сторони РНБО і Верховної Ради буде визначено, що наші території є тимчасово окупованими, тоді можна буде розуміти, як ми будемо далі рухатися. А зараз ми наче в сірій зоні. І як нам далі жити? У Херсонській області залишилося приблизно 500 тисяч людей з понад мільйону. І ми не можемо для них щось спрогнозувати. Треба дочекатись інструкції від ОП на той термін, доки нас не визволять.

Без чіткої офіційної інструкції люди не розуміють: що є співпраця, що не є співпраця з росіянами. Коли до лікаря прийшли, то він має лікувати чи відмовитися це робити, занапастивши себе? Комунальні підприємства мають зараз надавати послуги, враховуючи, що місто повне ворожої армії? Особисто я відштовхуюсь від Женевської конвенції 1949 року і намагаюсь її дотримуватися.

Мене всі керівники місцевих органів питають, як нам тут вижити, щоби потім нас не звинуватили в зраді та колабораціонізмі. У нас 49 громад у Херсонській області, і всі питають. А я не маю відповіді, бо і сам не впевнений в тому, що мене після всіх цих подій не звинуватять у зраді тільки за те, що я не кинув людей і місто напризволяще.

Я вважаю, що Офіс президента, РНБО повинні дати чіткий меседж людям: "Ми вас підтримуємо, ви не колаборанти, от наші інструкції…". Інакше буде біда.

– Що, за вашими даними, планують росіяни: приєднати Херсонщину до РФ, створити фейкову "народну республіку" і чи готують якийсь псевдорефендум?

– Будь-якій такій дії має передувати неабиякий підготовчий процес. Були різні фейки та вкиди про те, що нібито 17 квітня буде "референдум", потім 27 квітня, далі з 1 по 10 травня, потім з 10 по 16 травня. Але на це все потрібна підготовка: агітація людей, борди, література, друк у ЗМІ – нічого з цього я не бачив у Херсоні.

Особисто моя думка: їм не потрібні ще якісь "днр", "лнр" чи "хнр". Їм не треба псевдореспубліка. Думаю, що у росіян є два шляхи. Перший – приєднати Херсон до Криму. Другий – вони вже створили так званий "комитет спасения", куди обрали тимчасове керівництво в обличчі Володимира Сальдо. Їм легше зараз звернутися до думи і попросити, щоб Херсонщину просто приєднали до РФ. І, до речі, ми про таке вже чули.

Але обидва варіанти порушують міжнародне та українське право. Судячи з їхніх дій, це мало кого з них турбує, але, думаю, що тоді вони створять на нашій території якийсь умовний округ, що увійде до складу Російської Федерації.

Щоби пройшов референдум, вони мають показати людям, що вони не окупанти, що на них тут чекали, що людям з ними дуже добре. Але цього і близько немає. Аналізуючи та прикидаючи, як вони можуть діяти, можу припустити, що нові розмови – більш предметні – про референдум почнуться ближче до грудня 2022 року чи січня 2023-го. Якщо до того часу ЗСУ не зроблять відповідних рішучих кроків та дій в сторону визволення Херсонщини, тоді, справді, може бути запізно.