Про ситуацію в Сумській області, терор мешканців путінськими загарбниками та масштаби руйнувань, які здійснюють російські окупанти в інтерв’ю РБК-Україна розповів голова ОДА (ОВА) Дмитро Живицький.
З першого дня війни Сумська область, що розташована поряд із російським кордоном, постійно потрапляє під удар ворожих військ та одночасно стримує їх від просування вглиб України.
Окупанти зайняли частину населених пунктів регіону, тероризуючи місцевих жителів та знищуючи критичну інфраструктуру. Про те, що зараз відбувається на Сумщині, в інтерв'ю РБК-Україна розповів голова ОДА Дмитро Живицький.
– Яка зараз загальна ситуація в області – безпекова і гуманітарна?
– Загальна ситуація складна, особливо в центральній та південній частинах області. У нас зараз під контролем "орків" знаходяться Тростянецька, Боромлянська, Краснопільська громади, частина населених пунктів Лебединської громади, частина населених пунктів Буринської громади, це Охтирський район, Сумський район більше. Основні траси і дороги також контролюються російськими військовими, які спокійно собі пересуваються між населеними пунктами, перегруповуються.
В тих населених пунктах, особливо у великих селах і в місті Тростянець, які вони взяли під свій контроль, складна гуманітарна ситуація. Можна сказати – гуманітарна катастрофа. Окупанти знущаються над людьми, розстрілюють мирних мешканців, автомобілі, які перевозять продукти харчування та ліки. Вони розміщують свою техніку та артилерію прямо на вулицях, під житловими будинками, прикриваючись таким чином мирними мешканцями від контрударів українських Збройних сил.
Часті випадки, коли російські військові стають десь біля населених пунктів чи в самих населених пунктах на ночівлю і тоді просто виводять людей на вулицю, змушуючи їх ночувати біля їхньої техніки і прикриваючись ними як "живим щитом".
Мародерствують, як тільки заходять у якийсь населений пункт. Вони ходять по будинках, забирають у людей мобільні телефони, гроші, продукти харчування. Якщо в когось є мисливська зброя, то, погрожуючи розстрілами, змушують або її добровільно здавати, або обшукують будинки і якщо знаходять таку зброю, то розстрілюють людей.
– А яка ситуація в Тростянці?
– У Тростянці взагалі дуже складна ситуація. Там немає ні електроенергії, ні води. Окупанти вже багато днів підряд розстрілюють людей, які на вулиці з'являються з мобільними телефонами. Не дають можливості ховати людей на цвинтарі. Не дають можливості забирати тіла загиблих з вулиць. Багато місцевих мешканців просто під обстрілами затягують тіла своїх сусідів до себе в приватні будинки і непоодинокі випадки, коли їх хоронять просто на городах чи в дворах.
Також є проблема в лікарнях. Там люди теж помирають і там немає можливості, як їх поховати. У Тростянці не працює екстрена медична допомога – там окупанти викрали всі чотири автомобілі. Спочатку вони викрали три, один вдалося заховати на території міської лікарні. Цю лікарню розстріляли з танків і забрали останній автомобіль екстреної медичної допомоги. Тому медична допомога на території громади не надається. Люди помирають у себе в будинках, квартирах і теж можливості їх поховати немає.
Є поодинокі випадки, коли комусь із рідних вдається це зробити, але під обстрілами. Автомобілі служби ритуальних послуг були розстріляні та знищені. Вони крадуть шкільні автобуси, забирають у людей приватний транспорт. Заходять на сільгосппідприємства, звідти забирають джипи. З одного із підприємств Сумського району вивезли в Росію техніку, комбайни, дороговартісні трактори.
Тобто це тероризм, грабунок і геноцид, як тільки-но вони з'являються в якомусь з населених пунктів. Те, що вони роблять – це знущання і нелюдські речі.
– Що зараз з Сумами? Наскільки вони близько і чи зайшли вони до міста?
– У місто вони зайшли 24 лютого, відразу в перший же день. По обіді танки вже стояли по всій центральній вулиці Харківській, вони заїхали з усіх сторін. Але потім ці колони рушили далі в напрямку Києва. І тоді місто закрилося, як тільки-но вони вийшли. У різних документах, які знаходили у тих військових, яких взяли в полон чи здалися самі, у їхній техніці, було вказано, що росіяни планували від трьох до п'яти днів уже бути в Києві.
Тому складається таке враження, що вони не планували вести активних бойових дій на території Сумської області, а збиралися маршем пройти всю Сумську і Полтавську області і дійти дуже швидко до Києва. Але ми їх почали зупиняти.
Протягом першого тижня довжина однієї з колон російської техніки, артилерії, танків, бронетехніки, БТРів сягала 200 кілометрів. Десь були проміжки між групами в 1-2 кілометри, але загалом це було 200 кілометрів майже безперервної колони від кордону України з Російською федерацією, від Великої Писарівки і до Ромнів, невідомо яка була її протяжність ще в самій Росії.
Але місцеві мешканці не розгубилися, почали готувати коктейлі Молотова, тероборона почала розстрілювати російських окупантів. Мабуть, усі бачили цей сюжет, коли, проїжджаючи в авто повз колони російської техніки, молода дівчина запалила коктейль Молотова і з вікна автівки кинула його на танк.
Відразу 24 лютого вони намагалися зайти в місто Охтирка. Звідти їх вибили, попалили їм техніку, постріляли. Їх тричі вибивали з Охтирки. На жаль, було багато загиблих, в тому числі серед мирних мешканців. Місто обстріляли з "Градів", коли їх вперше вибили. Тоді вони обстріляли територію дитячого садка. Загинуло двоє дітей, потім ще в лікарні двоє померло.
– Чи намагаються окупанти в тимчасово захоплених населених пунктах встановлювати якихось нових керівників, свої так звані адміністрації?
– Ні. Цього немає. Ми знаємо про дуже поодинокі випадки, коли місцеві мешканці вступають з ними в переговори. Хтось намагається домовитися про те, щоби не чіпали жителів, щоби була можливість розвозити продукти, ліки тощо. Надходить інформація, що дехто з підприємців чи представників місцевого депутатського корпусу теж з ними активно спілкується, але ця інформація поки перевіряється.
Люди абсолютно не хочуть, не готові і не будуть з ними ніяк співпрацювати. Ми розуміємо, що, мабуть, розрахунок росіян був на те, що тут їх будуть радо зустрічати. Ми також знаємо, що працювали проросійські політичні сили і громадські організації, які фінансувалися з Росії. Вони не очікували, що Україна і особливо прикордонна Сумщина буде чинити такий супротив їм. І, мабуть, за їхніми планами наша область мала б залишитися в глибокому тилу, а далі – швидка зміна влади в Україні і нав'язування якоїсь своєї політики.
– Вам чи головам громад області надходили якісь пропозиції здатися?
– Розсилали смс-повідомлення. Мені особисто – ні, але моїм заступникам, головам громад, заступникам голів громад приблизно через тиждень, на 5-7-й день активно почали надходити повідомлення, мовляв, здавайтесь, не чиніть опір, співпрацюйте з нами, збережіть життя людей. Шантажували такими речами, як життя місцевих мешканців.
– Як я розумію, ніхто на такі пропозиції не пристав?
– Ні, абсолютно ніхто. В нас таких немає. Вони брали в полон представників місцевого самоврядування, деяких представників районних рад. Поки не можу публічно розголошувати деталі, але періодично це трапляється. Брали в полон представників нашої тероборони на Сумщині.
– Яка зараз ситуація на "Сумихімпром", чи продовжують його обстрілювати?
– Територію навколо "Сумихімпром" обстрілюють уже десь другий тиждень і обстріли продовжуються. Підприємство знаходиться на межі міста Суми і Верхньосироватською громадою. Якраз із території Верхньосироватської громади ведуться його безперервні обстріли, особливо вночі – з 12 до 3-4 ранку, по 3-4 години.
Ми розуміємо, що окупанти прицільно били по ємностях з аміаком. Бо за кілька днів до цього в російських ЗМІ почали з'являтися заяви міністерства оборони Росії, розповсюджувалися вкиди в "днрівських" телеграм-каналах про те, що начебто "українські фашисти" готують провокацію проти власних мешканців Сум. Що в Сумах замінована ємність з аміаком і в разі спроби захоплення міста, мешканці підірвуть цю ємність для того, щоби отруїти місто. Ми розуміли, що готується провокація.
Через два дні так і трапилося. Завдяки злагодженим діям ДСНС і рятувального загону самого підприємства вдалося дуже швидко осадити цю хмару аміаку. І ніхто, крім одного співробітника, який отримав поранення, не постраждав. Потрапляння сталося приблизно о 3 ночі, а о 10 ранку ми провели лабораторні дослідження і було підтверджено, що гранична допустима концентрація в нормі.
– Відомі випадки, коли в області виявляли коригувальників ворожого вогню. Це місцеві мешканці, які працюють на "русcкий мир", чи це завезені?
– Ми пам'ятаємо історії на початку війни з цими мітками на будівлях, дорогах і деревах по всій Україні. Це люди, які заїхали ще наприкінці літа - восени в Україну, знімали квартири під виглядом якихось відряджень, візитів до родичів чи знайомих тощо.
На початок війни вони вже проживали в тих чи інших населених пунктах на постійній основі, сусіди вже не сприймали їх за чужаків, вони вже зливалися з місцевими мешканцями. І вони за гроші вербували людей. Тому, вочевидь, що ці коригувальники – це або самі агенти РФ, або за гроші завербовані ними люди.
– А це виключно фінансова мотивація чи в області є десь якісь паростки проросійських настроїв?
– Паростків настроїв немає. Але, можливо, є якісь поодинокі люди, які, надивившись по супутнику російських каналів, почали вірити пропаганді з телевізору. У будь-якому випадку це не відображає загальних тенденцій та настроїв мешканців. Росіяни вважають, що чим більше вони чинять катувань, чим більше вбивають мирних мешканців, чим більше бомбардують критичну інфраструктуру та житлові квартали, то тим більше схиляють нас здатися.
Але для нас не є прийнятним здатися за будь-яких умов. Ми розуміємо, що це війна. На жаль, на війні є жертви. Але значно більшою жертвою буде пожертвувати 40-мільйонною державою, незалежністю і майбутнім цілих поколінь.
– Скільки орієнтовно населення вдалося евакуювати з області?
– Станом на чотири дні тому, коли в нас працював гуманітарний коридор, ми, мабуть, евакуювали найбільше людей із Сумської області, ніж усі інші регіони разом узяті. Це понад 80 тисяч людей централізовано виїхали завдяки гуманітарним коридорам власним транспортом чи автобусами, які ми забезпечували.
І плюс люди виїжджали ще до дії гуманітарних коридорів, до того моменту, коли область була повністю заблокована, плюс ще якимись лісовими чи польовими дорогами людям також вдавалось виїхати. Тому, я думаю, що загальна кількість людей, які виїхали за межі області, може бути в півтора раза більшою – точно понад 100 тисяч.
– Чи плануються найближчими днями відкриття нових зелених коридорів на Сумщині?
– До нас звертаються голови громад. Ми теж уже звернулися до Міністерства з питань реінтеграції окупованих територій, віце-прем'єр-міністр Ірина Верещук займається цим напрямком, Офіс президента України, переговорна група. Але є проблеми з транспортом. Організувати коридори для 2-3 автобусів проблематично і тому цього робити ніхто не буде.
Ми реагуємо на потреби громад. Коли в перші дні та тижні до нас активно зверталися голови громад, сіл і мери міст, ми аналізували кількість людей, яку вони планують вивезти, яким транспортом. Чому нам вдалося вивезти таку велику кількість людей централізовано? Тому що ми заздалегідь все планували.
Нам дуже допомогла з евакуацією Полтавська область, просто низько вклоняюсь голові Полтавської ОДА і полтавським підприємцям. Вони надали нам автобуси, які чекали на межі з Сумською областю. Автобуси там чекали, водії там жили по 2-3 дні в очікуванні відкриття гуманітарних коридорів. Як тільки коридори відкривалися, вони їхали в Сумську область, забирали людей і виїжджали назад. Потім ще підключилася Черкаська ОДА і організувала для нас свої автобуси.
Коли ми ще вперше евакуйовували людей з Сум, то це був такий собі перший досвід. Але ми відразу зробили роботу над помилками і надалі робили все дуже організовано. Підготовка до такого гуманітарного коридора займає у нашої команди три доби, щоби зібрати всю інформацію та потребу, знайти транспорт, заправку, адже є й перебої з пальним, оповістити людей, бо чимало мешканців без зв'язку, без електроенергії, з непрацюючими телефонами. Тому до підтвердження дії гумкоридорів ми серйозно готувалися, за кілька діб, бо, бувало, що підтвердження надходило за 10 хвилин до його відкриття.
– Ваша особиста думка: яким може бути закінчення цієї війни? Її можливо припинити досягненням певних компромісів у переговорах чи все ж це можна зробити виключно військовим шляхом та військовою перемогою, допоки не розіб'ємо російську армію?
– Ми, особливо на Сумщині, розуміємо, що наш сусід – це наш біль на все життя. Не перемігши Росію, ми весь час будемо знаходитися під загрозою чергового вторгнення чи впливу. Тому тут має бути однозначна та беззаперечна перемога. Ця перемога може бути досягнута як військовим шляхом, так і шляхом – мабуть, не перемовин – а шляхом загальносвітового впливу. Бо Росія сьогодні несе загрозу не лише для України і навіть не лише для Європи, а для всього світу.
У Путіна та керівництва РФ чи то шизофренія, чи то якісь інші діагнози, адже тільки збочені люди та люди з проблемами психіки можуть таке чинити. З огляду на це, загроза для України і всього світу зникне лише після тотального знищення Росії як держави і її політичного устрою.
Для нас як для прикордонної області якісь напіврішення будуть не зовсім прийнятними, тому що ми весь час будемо знаходитися під загрозою. Так, як ми першими взяли на себе удар цієї війни і за великим рахунком стримали просування російських військ далі, вглиб України.
Те ж саме, що зараз роблять і Миколаївська, і Одеська, і Дніпропетровська, і Запорізька, і Харківська області. Це воля людей і заслуга Збройних сил України, які сьогодні сильні як ніколи. Вірю в те, що світова спільнота також згуртується і економічними санкціями, тиском, закриттям неба над Україною допоможе нам досягти перемоги.
Коли Путін зрозумів, що на землі нас точно не перемогти, він почав бомбити. На території нашої області знищена більша частина критичної інфраструктури – і ТЕЦ, і котельні опалення, і електричні підстанції, і газогони, і продовольчі бази. Ціле місто Охтирка, яке перше давало відсіч ворогу і найбільше постраждало в області, майже повністю знищено. Найбільше постраждав Тростянець, Краснопілля, Суми, частина Лебедина. Також по області є низка сіл, які російські "орки" винищили вщент. Але кожен день війни – це ще плюс сто років несприйняття українцями росіян. Те, що відбувається сьогодні в Україні – це провина кожного росіянина.