Давно не 52 мільйони: навіщо в Україні потрібно провести перепис населення

Давно не 52 мільйони: навіщо в Україні потрібно провести перепис населення

Команда Володимира Зеленського відразу після приходу до влади анонсувала всеукраїнський перепис населення, якого в країні не було з 2001 року. Але замість цього українцям поки представили результати оцінки кількості населення, проведеної Кабміном.

Чиновники підрахували, що в країні проживає приблизно 37,3 мільйони людей. Про те, що означає ця цифра і чому будь-яка влада так боїться проводити повноцінний перепис – у колонці політичного оглядача РБК-Україна Мілана Лєліча.

"Нас – 52 мільйони!". Соціальну рекламу з таким оптимістичним гаслом пам'ятає кожен українець, який дивився телевізор у середині 90-х. Вже на той момент ця цифра не відповідала дійсності.

Досягнувши піку в 1993 році, населення України впевнено знижувалося. Серед основних причин – важка економічна криза, через яку люди працездатного віку були змушені шукати роботу за кордоном і добре думати перед тим, як завести хоча б одну дитину.

До цього додалася і загальна деградація медичної системи, яка спровокувала високу смертність.

Всеукраїнський перепис 2001 року зафіксував результат усіх цих трендів – нас було вже не 52, а лише 48,5 мільйонів. І хоча з соціально-економічної ями 90-х країна все ж змогла насилу вибратися, українців і далі ставало все менше і менше.

Відповідно до загальносвітових принципів, перепис повинен проходити раз на десять років. Але за президентства Віктора Януковича від його проведення постійно відмовлялися, щоразу обґрунтовуючи це браком грошей у бюджеті.

Потім почалася російська агресія, і Україні деякий час об'єктивно було не до перепису. Але в 2016 році, коли ситуація на фронті і в країні в цілому відносно стабілізувалася, перепис знову відклали – аж на 2020 рік, після запланованих президентських і парламентських виборів.

Почасти причина всіх цих переносів була не стільки в нестачі грошей, скільки в тому, що будь-яка влада побоювалася, як би саме її народ не "призначив" винною у тому, що українців залишилося так мало. Після перепису 2001 року, до речі, щось схоже і спостерігалося. Навіть громадяни, що не мали особливої туги за радянськими часами, огульно таврували "демократів", а прорадянська публіка – "націоналістів, які розвалили СРСР" і згадували ті самі "52 мільйони".

Тоді ж російська влада і проросійські політсили в самій Україні вхопилися за той факт, що за даними перепису в країні стало менше етнічних росіян – і, природно, звинуватили в усьому "насильницьку українізацію".

Відразу після перемоги Володимира Зеленського на виборах його команда анонсувала масштабний "аудит країни", найважливіше місце в якому повинен був зайняти перепис населення.

"Перепис - це фундаментальна річ, від якої ми повинні відштовхуватися у всіх напрямках реформ. Зараз ми просто не знаємо, скільки в країні людей, їх соціальні статуси", - розповів РБК-Україна у червні минулого року головний ідеолог команди Зеленського, а нині перший віце-спікер Руслан Стефанчук.

Перепис дійсно може дати унікальну інформацію про країну і її мешканців, їх кількість, національний, мовний, сімейний склад, зайнятість і т. д. Саме виходячи з цих реальних даних, а не якогось абстрактного чиновницького розуміння про те, що зараз собою являє Україна, і повинна будуватися адекватна соціальна та економічна політика у будь-яких сферах, від мовної політики до будівництва транспортної інфраструктури.

Для України повноцінний перепис населення зараз важливий не тільки через вічну проблему трудової міграції. З 2014 року до цього додалася ще й війна та окупація частини території. При цьому багато внутрішніх переселенців ніде не реєструвалися, вважаючи, що допомога від держави не варта простоювання в нескінченних чергах і збору документів.

Адже незважаючи на регулярні ритуальні нагадування про переселенців і їх важливість для держави, виробити цілісну програму допомоги та облаштування на підконтрольній території влада за час війни так і не змогла. Багато хто, явно не від хорошого життя, були змушені повернутися в ОРДЛО, а хтось поїхав у Європу чи Росію. І скільки таких людей було, по суті, ніхто і не знає.

Ще у своїй інавгураційній промові Володимир Зеленський заговорив про необхідність переломити багаторічний тренд і закликав українців зі всього світу повертатися на батьківщину – і тих, хто сам виїхав за кордон у пошуках роботи, і тих, хто народився і виріс у Канаді чи Австралії.

У свіжому інтерв'ю Newsweek Зеленський заявив, що Україна працює над "реформою подвійного громадянства", яка, зокрема, спрямована на велику діаспору українців США. З 1 лютого повинна запрацювати програма дешевих кредитів для малого бізнесу "Повертайся і залишайся", призначена для "заробітчан" і тих, хто тільки збирається виїжджати за кордон у пошуках роботи.

Але в тому, що такі заходи допоможуть зупинити трудову міграцію і стимулювати масштабне повернення українців додому, є об'єктивні сумніви. І не лише через те, що одного лише дешевого кредиту для бізнесу замало. Потрібна ще й упевненість у тому, що цей бізнес завтра не прийдуть "кошмарити" силовики і різні перевіряючі, потрібні справедливі суди, які захищають приватну власне, зрозуміле і передбачуване податкове законодавство тощо.

І далеко не кожна людина має необхідні для започаткування та ведення бізнесу підприємницькі якості, та й не всі мріють відкрити свою справу, віддаючи перевагу хорошій і стабільній роботі за наймом.

А поки масове повернення українців з-за кордону залишається в туманній перспективі, Кабінет міністрів вирішив провести оцінку кількості тих, хто фактично живе в Україні. Вона проводилася за трьома комбінованим методами, з використанням даних від мобільних операторів, прикордонників та Пенсійного фонду, різних держреєстрів і т. д.

Виявилося, що в Україні станом на 1 грудня минулого року проживало 37,3 мільйона чоловік, але оцінка, природно, вийшла приблизною. Заявлена похибка – не більше 2,86%, або близько мільйона чоловік в ту або іншу сторону.

При цьому за оціночними оцінками Держстату, українців набагато більше – 41,9 мільйона. Різниця викликана тим, що Держстат включає в статистику жителів ОРДЛО, а уряд їх не враховував. Крім того, не враховувалися і українці, які виїхали за кордон, за рахунок цього багато в чому і набігла різниця в цифрах. А внутрішні міграції без зміни місця реєстрації Держстат в принципі не може оцінювати.

Як пояснив РБК-Україна генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології Володимир Паніотто, відмінність між проведеною Кабміном оцінкою тапереписом населення, зокрема, полягає в тому, що оцінка може дати лише одну цифру – загальну кількість наявного населення у країні. Тоді як перепис дає близько 25-30 взаємопов'язаних показників.

"Всі країни, навіть ті, в яких є більш якісні реєстри, ніж у нас, все одно проводять перепис. Чому Україна має бути винятком?" – сказав соціолог.

Іншими словами, оцінка кількості українців – річ корисна, але перепис вона точно не замінить. У бюджеті на нинішній рік на перепис виділені необхідні гроші, його заплановано на листопад-грудень. Але, за словами міністра Кабінету міністрів Дмитра Дубілета, відповідального за це питання, уряд поки не вирішив, чи варто його проводити, чи можна буде обійтися такими непрямими методами.

Здається, якщо влада оголосить про те, що 3,4 млрд гривень, виділені на цей захід, будуть перенаправлені, наприклад, на виплату пенсій, пересічний виборець цьому буде тільки радий. Але тоді українці ризикують ще довго не дізнатися, скільки їх насправді, де вони живуть і якими мовами розмовляють.

Вже зараз можна говорити про те, що українців, принаймні, на підконтрольній уряду території, стало менше, ніж поляків, з якими нас часто прийнято порівнювати. І добитися такого ж, як у Польщі економічного зростання без зміни демографічного тренду Україні буде, м'яко кажучи, вкрай складно.

On Top
Продовжуючи переглядати www.rbc.ua, ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом, і погоджуєтеся з Політикою конфіденційності
Пропустити Погоджуюся