Борис Філатов: Владі вистачило мудрості, щоб далі не з'ясовувати стосунки з місцевими елітами

Про те, як змінилися відносини місцевої та центральної влади за останній рік, закон про олігархів, офшори, тарифи і боротьбу з коронавірусом – в інтерв'ю РБК-Україна розповів мер Дніпра Борис Філатов.

На минулорічних місцевих виборах "Слуга народу", за початковим задумом, повинна була закінчити перезавантаження влади в країні, розпочате на президентських і парламентських виборах 2019-го. Але за фактом виконати завдання не вдалося.

Партія влади хоч і отримала найбільше депутатських мандатів в цілому по Україні, але не взяла монобільшість ні в одному великому місті і не отримала жодного мерського крісла в обласних центрах.

Тоді як діючі мери нерідко впевнено відстояли свої крісла, як, наприклад, Борис Філатов – мер Дніпра і один з лідерів партії "Пропозиція", яка себе позиціонує якраз як партія місцевого самоврядування.

В інтерв'ю РБК-Україна Філатов розповідає, що зараз відносини між центром і місцевою владою вже зовсім інші ніж рік тому. І пояснює, чому так вийшло.

– Коли ми з вами спілкувалися у серпні минулого року, ви дуже детально розповідали про те, як центральна влада тисне на місцеве самоврядування, зокрема, через кримінальні справи. Що змінилося за цей час? І чому?

– Вся ця історія була перед виборами до місцевих рад. У партії влади була певна ілюзія, що вони можуть місцеві вибори виграти з таким же тріумфальним рахунком, як вони виграли вибори до парламенту і виграли вибори президента.

Але матриця президентських виборів і матриця парламентських виборів з одного боку і місцевих виборів з іншого – вони абсолютно різні. Різний порядок денний, і на місцевих виборах люди голосують за тих, хто їм зрозумілий, кого вони бачать на вулицях, з ким вже звикли співіснувати.

І тому, природно, ця ситуація не спрацювала. Тому фактично місцеві вибори влада тоді програла.

– Це і вплинуло на її лінію поведінки?

– Скажімо так, владі вистачило мудрості, вони прийшли до того, щоб перестати далі з'ясовувати стосунки з місцевими елітами. І, як дуже люблять говорити в Офісі президента у приватних розмовах, їх пора "обійняти".

Я можу сказати, що існує досить нормальний, продуктивний, конструктивний діалог. Зрозуміло, що в кожному регіоні є своя специфіка, але скільки я спілкуюся з колегами – то загальний градус став значно нижче.

– Відразу після того, як результати виборів з'явилися на табло?

– Так. Але цьому є багато пояснень. Так, партії влади потрібно було формувати якісь коаліції, тобто вступати в якісь домовленості з іншими партіями.

Зрозуміло, що у когось можуть бути не дуже хороші відносини з губернатором, який може цю історію крутити на місцевому рівні. У когось дійсно можуть бути якісь старі грішки. Кримінальні справи в деяких регіонах проти місцевих еліт є. Але я чітко можу сказати, що немає ніякої політичної волі чи немає ніякої кампанії проти місцевого самоврядування з використанням правоохоронних органів.

– Ви розповідали, що в Дніпрі проти мерії було близько трьохсот кримінальних справ. Яка їхня доля зараз?

– Частина з них взагалі ж була віртуальною. Тобто шановні правоохоронні органи робили публічні заяви про те, що десь хтось щось вкрав. А коли я питав про це своїх підлеглих, то виявлялося, що у цих справах до них ніхто з правоохоронців навіть не приходив. Тобто вони випустили інформаційне повідомлення – і все.

Зараз є якісь кримінальні справи, і, напевно, там тривають якісь слідчі дії. А все інше розвіялося як дим над морем.

– В "Слузі народу" спочатку говорили, що хочуть повністю перезавантажити всю владу в принципі, і в центрі, і на місцях. А зараз ситуація змінилася, з багатьма елітами, які на місцях іноді по 20-30 років сидять, вони прекрасно знайшли спільну мову. Ви вважаєте, це добре?

– Я можу говорити за свій регіон. У нас взагалі в місті парадоксальна ситуація. Ось, в облраді у нас є стійка більшість разом із партією влади, а в міськраді кардинально протилежна ситуація. На міському рівні партія "Слуга народу" знаходиться в жорсткій опозиції до мера.

– Як так вийшло?

– Тут є передісторія з тим, як вони формували свої списки. Цим займався тодішній голова облради Святослав Олійник, його міньйон губернатор Бондаренко і організовані злочинні угруповання, що приєдналися до них. Які очолює людина, що позиціонує себе як мецената, але таким не є – пан Петровський.

Тобто список депутатів міської ради від "Слуги народу" складається повністю з їхніх людей. Це юристи, що представляють забудовників, що представляють ринки якісь, всякі їхні під'їдали і так далі, на яких клейма ніде ставити. Вони намагаються зривати сесії, роблять демарші, виходять із залу, на телеканалах, що належать цьому угрупованню, ллють кожен день на мене бруд...

Але місцева політика дуже відрізняється від всеукраїнської, тут дуже важко розповісти те, чого немає. Всі всіх знають, я можу приїхати на житловий масив "Тополя", і мені просто жителі покажуть пальцем і скажуть кому належить якийсь ларьок – депутату, прокурору або міліціонеру, і в 99 відсотках випадків це буде повний збіг.

– Тоді з ким ви створили коаліцію в міськраді?

– У місцевих радах коаліцій взагалі як таких не існує. Вірніше, не повинно існувати і не існує юридично. Є просто більшість, яка підтримує виконавчу владу – це 48 депутатів, що відносяться до "Пропозиції", "Євросолідарності", ОПЗЖ і "Блоку Вілкула". Вони налаштовані на продуктивну роботу на благо територіальної громади.

– Тобто вчергове підтверджується теза, що на місцевому рівні партійні бренди – це зовсім інша історія, ніж на рівні парламенту. Там таку більшість складно собі уявити.

– Так. І я вважаю, що на місцевих виборах партійні парасольки не потрібні, повинна працювати чисто мажоритарна система, але в два тури. Тоді є всі можливості, що пройдуть нові люди, голови ОСББ, громадські активісти і т. д.

Місцеві депутати повинні займатися водою, каналізацією та утепленням фасадів, а не озвучувати партійні гасла, які їм спускають з партійних кабінетів: про НАТО, Росію, Донбас і т. д.

– Раніше ви говорили, що у вас фактично немає ніякого спілкування з центральною владою. Це теж змінилося?

– Тут є і об'єктивні речі, про які ми говорили з вами на початку, а є і суб'єктивні – дуже багато залежить від людей, які курують певні процеси. Тоді за регіональну політику відповідав пан Трофімов (колишній перший заступник голови ОП Сергій Трофімов, - ред.), і я навіть не знав, як він виглядає. Потім президент поміняв його на пана Тимошенка (заступник голови ОП Кирило Тимошенко, - ред.).

Я вважаю, що це був правильний вибір, і не тому що він виходець з Дніпропетровського регіону. Тимошенко цілодобово дзвонить, щось погоджує, він у безперервному діалозі, він когось до себе запрошує – і це абсолютно нормально. Не може людина займатися в такій великій країні регіональною політикою, і при цьому не бути особисто знайомою з мерами обласних центрів та іншими мерами.

У мене є як би зауваження до нього в плані організації процесу – іноді до нього все-таки по два тижні неможливо додзвонитися, а потім додзвонився, і питання якось само вже вирішилось або не вирішилось. Це він так просто організував роботу. Це не означає, що він ховається – може, перевантажений. Але тим не менш є діалог.

– А з Андрієм Єрмаком?

– Спілкуємося, більше того, Андрій Борисович відповідає на мої повідомлення і питання, пов'язані з розвитком територіальної громади, протягом півгодини. І це дуже добре.

– З президентом ви за останній рік спілкувалися, особисто або по телефону?

– Спілкувався неодноразово з президентом, звісно, з робочих питань. Тому що є дуже багато правильного і хорошого, що робиться в рамках програми "Велике будівництво" в Дніпрі. В першу чергу, це, звісно, багатостраждальний наш аеропорт. Президент зрушив цю історію з мертвої точки.

Президент простягнув руку миру, і я ніколи не буду згадувати погане, і якщо я вже щось пообіцяв, я це буду робити.

– Зрозуміло, що місто Дніпро, яким ви керуєте, не існує у вакуумі, на ньому відбивається і політика, що проводиться центральною владою в масштабах всієї країни. Як ви оціните державний курс за останній рік?

– У мене є своя позиція щодо реформ, щодо ситуації з газом або ситуації на Донбасі. Це моя приватна думка, я можу не володіти повним масивом інформації для того щоб робити остаточні висновки. До того ж кожен повинен говорити про те, за що він відповідає і в чому може розбиратися.

Наше протистояння і критика на адресу центральної влади, керівників держави полягала в тому, що реформа децентралізації згортається. Зараз цей порядок денний змінився. Якщо ще рік тому я перебував у вакуумі, то зараз мені може зателефонувати прем'єр-міністр, і ми півтори години будемо обговорювати питання територіальної громади.

– Може, це тільки з вами так?

– Ні, мені підтверджували інші мери, що у них були такі ж розмови з прем'єром. Тобто він виділяє у своєму щільному графіку якийсь час для того, щоб зрозуміти проблематику конкретного регіону і почути з вуст першої особи, в чому потрібна допомога центрального уряду.

– Коли влада створювала Конгрес місцевих і регіональних влад, його відразу сприйняли як свого роду противагу Асоціації міст України на чолі з Віталієм Кличком. Це так?

– Я теж був скептиком, коли Конгрес створювався, і озвучений вами аргумент теж сприймав. Але в цій історії центральна влада переграла зокрема й мене. Тобто вони взяли і просто мене кооптували в президію і сказали: якщо тобі щось не подобається, то сиди в президії і командуй. Ось тобі майданчик, ось тобі контакти, ось тобі телефони функціонерів Офісу президента.

І порядок денний Конгресу формує не хтось десь далеко, а формуємо ми, члени Президії. У нас є гілка в WhatsApp, де присутнє все керівництво Конгресу, і ми листуємося з якихось актуальних питань. У нас проходять періодичні наради, потім ці рішення намагаються імплементувати в життя.

– Все-таки, це свого роду противага Асоціації міст на чолі з Кличком?

– Щоб уникнути спекуляцій, що Конгрес створений у протидію Асоціації міст, до президії Конгресу інкорпорували виконавчого директора Асоціації міст Олександра Слобожана. Але найголовніше, що Асоціація міст продовжує роботу, і ряд її рішень іноді можуть відрізнятися від рішень Конгресу.

– Чи коректно зробити такий висновок, що після минулорічних виборів місцеве самоврядування оформилося як окрема сила, з якою доводиться рахуватися центральній владі, навіть тій, що має монобільшість в Раді і контроль за іншими гілками влади?

– І так, і ні. Насправді, місцеве самоврядування дуже розрізнене, і ви не уявляєте, скільки мені довелося докласти зусиль, щоб спробувати об'єднати лідерів місцевого самоврядування в партію.

Дуже багато мерів завжди орієнтуються на центральну владу, але при цьому тримають дулю в кишені. Дуже багато мерів відносяться до так званої партії грошей, тобто їм не цікаво, хто знаходиться біля керма, головне, щоб їм давали можливість рулити своїми процесами.

– Але ви не бачите загрози неофеодалізму, коли вся Україна де-факто буде поділена на окремі князівства? Децентралізація дала цьому процесу хороше фінансове підживлення.

– А які є альтернативи? Білорусь? У мене є друг з Могильова – так там навіть мера немає, є голови міськвиконкому, призначені особисто паном Лукашенком.

Я вважаю, що в такій великій країні як наша, децентралізація – це єдиний вихід. Я в приватних розмовах кажу Володимиру Олександровичу: давайте раз на місяць або раз на три місяці збирати мерів, подивитися їх, послухати, отримати альтернативну точку зору. Це дуже важливо – альтернативна точка зору.

Візьміть просто європейську Хартію місцевого самоврядування та імплементуйте в чинні закони. Ідіть займайтеся. Але ні – ми шукаємо свій "особливий шлях".

– Одна з найбільш примітних ініціатив влади останнього часу – закон про олігархів. А ви особисто знайомі з багатьма, якщо не з усіма олігархами. І на вашу думку, ця ініціатива злітає, вона може принести ефект?

– Я вважаю, що в історії з законом про олігархів трапився один з медійних провалів влади. У приватних бесідах, в рамках того ж Конгресу, керівники держави пояснювали логіку цього закону, вона струнка і зрозуміла. Але чому її не донесли до українських виборців, я не розумію.

Ось, є такий, такий і такий приклад, як треба робити, і ми намагаємося цю історію закріпити в законодавстві України. Ти слухаєш і тобі нічого заперечити. Тільки зараз у масовій свідомості закон про олігархів виглядає як інструмент для зведення рахунків. Медійно цю історію недопрацювали. Я взагалі вважаю, що у партії влади велика проблема зі спікерами.

У сухому залишку, я вважаю, що в економіці не повинно бути олігархів, і вони не повинні впливати на політичні процеси. Але якщо ми спускаємося на сходинку нижче, то тут є свої містечкові олігархи, які контролюють групи, фракції, які контролюють процеси, у яких є свої телеканали, які цілодобово поливають мера лайном. Тому я вважаю, що якщо ми сказали А, ми повинні говорити і Б, і боротися з такими людьми теж.

– За останній рік у вас особисто щось змінилося у стосунках з одним із тих, кого часто називають олігархом – Ігорем Коломойським?

– Як я вже говорив, я сподіваюся, що ми з ним померли один для одного. І зрозуміло, що у мене з ним немає контакту вже кілька років. Природно, він доклав усіх можливих і неможливих зусиль, як публічних так і непублічних, для очорнення мого чесного імені.

Наприклад, коли на виборах почали реєструвати моїх клонів, для того щоб не дати мені перемогти в першому турі. Я обірвав телефони всім, кому тільки можна. І в один момент я зрозумів, що це чисто місцева ініціатива. Тобто я знаю чітко, хто цим займався, на прохання якого народного депутата, хто кому дзвонив, хто заносив документи і т.д. Це не якісь страшні люди в ОП сиділи і придумували, це місцева ініціатива, це компанія Ігоря Валерійовича.

Ще одна історія для розуміння. Ось, будується аеропорт у нас, нова посадкова смуга, тут же пан Ярославський будує новий термінал – але тільки всі чомусь забувають або закривають очі на те, що Коломойський продовжує паразитувати на дніпропетровському аеродромі.

Треба відокремлювати поняття аеропорт і аеродром. Ми подали позов на Державіаслужбу з вимогою розірвати з Коломойським і компанією договір на експлуатацію аеродрому, скасувати відповідні нормативні документи і призначити будь-якого іншого відповідального. Ми вдарили в його хворе місце, зараз він там кричить, що зупинить авіаперевезення. Ну нехай зупиняє, його в місті всі будуть проклинати ще більше. Я просто не хочу, щоб Коломойський продовжував монопольно користуватися державним майном, і все.

– Ваша партія "Пропозиція" створювалася на зрозумілій хвилі – якраз на піку того протистояння між центром і регіонами. Як ви розповіли, зараз час минув і реалії змінилися. Що буде з партією? І чи бачите ви перспективу дострокових парламентських виборів, як говорили рік тому?

– Щодо дострокових – це були не тільки мої очікування, це були такі внутрішньоелітні розмови. Зараз це питання, ми всі прекрасно розуміємо, пішло з порядку денного. І я думаю, що до нього вже не повернуться. Відповідно, по партбудівництву виникає питання: що робити далі.

"Пропозиція" живе і розбудовується. Ми за цей час не втратили жодного члена. Можливо, до нас ніхто і не приєднався теж…

Але знаєте, приходить до мене один мер, не буду називати його імені, і каже: ось, у вас хороші стосунки з Офісом президента. А у мене дуже погані відносини. Мене пожирають у всіх напрямках. Ви можете мої проблеми вирішити? Я йому сказав: ти в партію вступаєш, щоб проблеми вирішувати? Або щоб наші програмні цілі підтримувати? Так це не робиться. Давай підтримай наші програмні цілі, і ми потім твої проблеми будемо вирішувати, разом. А не так, що ви вирішите наші проблеми, а ми потім до вас запишемося в партію. Тому що краще з розумним втратити, ніж з дурнем знайти.

– Зараз в медіа дуже на слуху тема офшорів. Ваше прізвище раніше також згадувалося в цьому контексті. Ви вдавалися до офшорних практик? І чи може в принципі український бізнес в нинішніх реаліях обходитися без офшорів як таких?

– Я вам більше скажу – як адвокат, навіть заробляв на цьому. Я і реєстрував їх для інших людей, і виступав як представник або номінальний власник, якщо такі послуги були потрібні моїм клієнтам. Я ж був корпоративним юристом зі злиттів і поглинань, зокрема недружніх. І, як адвокат, досі зв'язаний питаннями адвокатської таємниці, і навіть якщо мені будуть задавати питання, не можу говорити, в чиїх інтересах я або мої близькі виступали як номінали. Навіть якби мова йшла про компанії людей, які сьогодні на слуху і яких знає кожен.

Кожен корпоративний адвокат займається офшорами, чого я ніколи не приховував. Більш того, як фахівець з міжнародного приватного права, можу лекцію читати з реєстрації офшорів. Тут взагалі треба розділяти: ми говоримо з колишнім корпоративним адвокатом або з чинним мером.

– З мером, звичайно.

– Якщо ми говоримо з мером – то я вважаю, що у політика не може бути офшорів. Але є одне але: коли ти потрапляєш в політику, тобто сьогодні тебе вибрали і завтра ти кимось стаєш, то у тебе немає можливості офшорні компанії закрити або перереєструвати за один день, при всьому бажанні.

Є процедура, аудит компанії, ліквідаційний баланс, тобто ця компанія може висіти роками в реєстрі, не ведучи активної діяльності. Або вона взагалі могла не вести активну діяльність.

Я майже впевнений, що у ста відсотків бізнесменів в цій країні, які мали доходи вище середнього, були офшорні компанії. Більш того, такий бізнесмен іноді може навіть не згадати, які саме компанії у нього є.

– Але зараз ви свої офшори закрили вже? Вас же не вчора мером обрали.

– Закрили. І коли я раніше говорив журналістам, що у мене немає офшорів, то у мене на той момент їх дійсно не було. Але процедура перереєстрації та закриття деяких компаній тривала довго. Є адвокати, які кудись пишуть, потім їм реєстратори можуть не відповідати або відповідати через півроку, а компанія бовтається і бовтається весь цей час.

Взагалі, я вважаю що зараз в масову свідомість впроваджується нехороший наратив: про те, що будь-які операції, пов'язані з оптимізацією податків – це злочин. Що перехід в інші юрисдикції – це зло. І кожен, хто цим займається, це людожер, який обікрав нещасних людей і ховає золоті злитки в швейцарських банках. Але офшори – це не просто уникнення оподаткування, це в тому числі оптимізація, це можливість доступу до дешевих кредитів, можливість щось купувати або продавати на закордонних ринках. Це захист власності в тому числі.

Наші антикорупційні органи вели по мені відповідні розслідування, і зараз у них немає претензій, все закрито.

– Мотивація виводити бізнес в офшори, щоб його захистити, скажімо, за часів Януковича, – цілком зрозуміла. А як зараз, такий метод теж має сенс?

– Світ дуже сильно змінюється. З точки зору захисту бізнесу – напевно, його можна намагатися захистити, перейшовши в інші юрисдикції. Але з точки зору анонімності, як було раніше, це вже зробити неможливо. Ми живемо в абсолютно прозорому світі.

– Центральна влада, місцева влада і "Нафтогаз" підписали наприкінці вересня меморандум про те, що до кінця опалювального сезону не будуть підвищуватися тарифи. Ви вважаєте, реально виконати цей меморандум, з урахуванням ситуації із запасами вугілля, цінами на газ і т. д.? Вам вистачить тих 4% податку на доходи фізосіб (ПДФО), які пообіцяли дати місцевим бюджетам як компенсацію для теплокомуненерго?

– Цей меморандум підписувався протягом півтора місяців, в ході складних переговорів між місцевим самоврядуванням і центральними органами влади. Ми – я, Сухомлин (мер Житомира Сергый Сухомлин, - ред.), Садовий (мер Львова Андрый Садовий, - ред.), тоді посварилися з усіма, і з урядом, і з іншими мерами. Ну, правда, потім помирилися як люди розумні.

Якщо ми говоримо про цей меморандум, я вважаю, що в умовах газової війни з Росією, в умовах "Північного потоку-2" і нескінченного зростання цін на енергоносії це був єдино можливий компроміс. Дивіться, проблема полягає в тому, що місцеві громади дуже різні. Є громади, в яких взагалі немає теплокомуненерго, всі на автономному опаленні сидять. А свої 4% від ПДФО вони теж отримають, для них це буде свого роду подарунок. А десь є великі енерговтрати в теплокомуненерго. Я думаю, ми по самому краю зможемо все-таки пройти.

Чомусь раніше всі колеги вважали, що питання теплопостачання – це все проблеми центральної влади. А я займався підвищенням енергоефективності, переобладнанням, модернізацією мереж і т.д. А в рамках децентралізації багато хто отримав фінансовий ресурс, а мізків витратити, крім як на дитячі майданчики і внутрішньоквартальні дороги не вистачає.

– Ситуація з коронавірусом – як змусити людей вакцинуватися? Або взагалі не потрібно саме "змушувати"? І чому багато хто готовий платити тисячі за фейкові сертифікати, але не робити безкоштовний укол: це низький загальноосвітній рівень, антивакс-пропаганда, низька довіра до держави як такої, ще щось?

– Ця проблема більше ментальна, вона має більше відношення до пострадянського простору і навіть... Не можна сказати, до "православного світу", тому що це буде некоректно. Але якщо ми подивимося на цифри, найбільша кількість тих, хто відмовляється, в тому числі в Румунії та Болгарії.

– А на півночі Європи, в протестантських країнах, як правило, з вакцинацією все добре.

– Я, звичайно, не хочу йти взагалі в якісь далі, і міркувати про протестантську етику... Але це питання цивілізаційні в тому числі.

– Якщо ніби як розсудлива людина середнього віку, що виховала дитину-школяра, на повному серйозі розповідає про те, що вакцинований вчитель може якось нашкодити якимось енергетичним полям дитини... То тут ми, напевно, бачимо просто вкрай низький рівень освіти.

– Цей феномен, я вважаю, гідний свого окремого дослідження. Що потрібно робити? Потрібно робити практичні заходи. В першу чергу показувати, природно, особистий приклад. Мені кажуть: ось навіщо ти зайняв таку принципову позицію. Ти відштовхуєш від себе певний сегмент виборців, бачиш, що тобі в коментарях пишуть... А я вважаю, що людське життя і здоров'я завжди є пріоритетом, суспільне благо завжди є пріоритетом над приватним.

– Перший варіант, про який ви говорите, – це пропаганда, публічна вакцинація політиків, зірок, лідерів думок і т.д. Другий – це жорстке регулювання: не зробив щеплення – не вийдеш на роботу, наприклад. Який шлях ефективніше? Або треба поєднувати?

– Я бачив, як у Франції, країні, де переміг секуляризм, після заяви Макрона про те, що без зеленого сертифіката не пустять в електричку і ще багато куди, на наступний же день два мільйони людей побігли за щепленням. Тому такий метод батога і пряника, напевно, може бути.

– А якщо взяти конкретно місто Дніпро, і порівняти поточну ситуацію із медзабезпеченням, діяльністю бізнесу, настроями людей – з тим, що було рік тому і півтора роки тому, коли все тільки починалося. Зараз краще чи гірше?

– У людей настає така психологічна адаптація. Неможливо жити нескінченно довго в страху...

У реанімації у нас жодного вакцинованого. У палатах – 95-97 відсотків невакцинованих.

Скажімо так, у нас немає колапсу. Але радіти нічому і ми, може бути, навіть близькі до нього. Зараз ситуація гірша, ніж минулої осені.

Це при тому, що ми краще підготовлені, збільшили кількість ліжок, ціла лікарня зарезервована під ковід, лікарі, скажімо так, набили руку. У нас налагоджена повністю логістика, закуплені всі ліки, ОП і Кабмін сиділи у нас на голові за централізовану подачу кисню.

Тобто ми добре підготовлені, об'єктивно. Але збільшилася кількість важких випадків, ковід помолодшав. І "Дельта" набагато зліша, ніж інші штами. Тому я думаю, якби ми не пройшли всі попередні кроки і не були підготовлені, то це був би взагалі апокаліпсис.

– А що стосується бізнесу? Зараз обмеження працюють по-іншому, ніж раніше, з'явилася можливість функціонувати навіть в червоній зоні.

– Я знаю як мер і як колишній бізнесмен всіх великих власників і всіх шанованих в місті людей. Вони в основному люди прогресивні і, природно, працюють з трудовими колективами. З бізнесом в цій ситуації працювати найпростіше, тому що бізнесмени – це люди, яким не треба наводити аргументи, що й так лежать на поверхні.

В цілому, я відчуваю, напевно, стриманий оптимізм і все-таки сподіваюся, що вся ця історія пройде найближчим часом.