Президент Білорусі Олександр Лукашенко голосно погрожує Україні і пускає у свою країну російських військових. Наскільки він залежний від Кремля і чи готовий перейти від слів до реальних дій – докладніше у матеріалі РБК-Україна.
За багато років у білоруського президента Олександра Лукашенка сформувався стійкий імідж, принаймні, в очах багатьох українців: своєрідний "міцний господарник" аграрного типу, люблячий розпікати місцевих чиновників за недоглянуту корову і міркувати про врожай зернових.
Тим дивніше спостерігати за його зміненим образом і риторикою останнім часом. Лукашенко, для проформи заявляючи про свою миролюбність, допускає нанесення по Україні "ракетного удару", погрожує спільно з військами країн ОДКБ "дійти до Ла-Маншу" і розбити українську армію за "три-чотири дні", обіцяє розгорнути на кордоні з Україною "цілий контингент".
"Я візьму кулемет і піду вперед, якщо це буде потрібно", – заявив Лукашенко в недавньому посланні до білоруського народу. І він підкріплює свої слова конкретними, нехай поки й обережними діями. Але його нинішня мілітаристська трансформація почалася не зараз, а ще на виборах-2020 року та після жорстокого придушення мирних протестів.
"Лукашенко просто не міг повірити, що народ його настільки сильно ненавидить, він став шукати якусь іншу причину подій і знайшов – "зовнішню агресію". З тих пір і почалася мілітаризація, але з урахуванням нашої специфіки – ставка робилася не на армію, а на міліцію, КДБ і т.д.", – сказав РБК-Україна білоруський аналітик проекту iSANS Ян Авсеюшкін.
Путін – один з небагатьох лідерів країн, хто ще тисне руку Лукашенкові (Фото: kremlin.ru)
Поведінка Лукашенка у цей період, очевидно, відкрила на нього очі і багатьом жителям України. Згідно з минулорічним опитуванням групи "Рейтинг", симпатії українців до білоруського президента за роки після тих подій впали вдвічі – з 67 до 34 відсотків підтримки.
Придушення протестів припинило багаторічні спроби Лукашенка грати в багатовекторність і надійно прив'язало його до Росії. У сухому залишку, під час поточної ескалації Україна вже не може бути впевнена в безпеці свого північного кордону з Білоруссю, протяжністю понад тисячу кілометрів.
Безпосередня участь Мінська у можливому масштабному вторгненні РФ в Україну поки залишається теоретичним варіантом. Але повністю скидати його з рахунків точно не варто.
Торік Білорусь пару раз опинялася у центрі уваги всієї Європи: після історії з літаком RyanAir і затриманням Романа Протасевича і у зв'язку зі штучною мігрантською кризою на кордоні з Євросоюзом.
Своєї основної мети – домогтися поступок від Європи за рахунок шантажу мігрантами, у Лукашенка не вийшло. Швидше, навпаки, він опинився у ще більш глибокій міжнародній ізоляції. Гостра фаза кризи вже давно пройшла, хоча повідомлення про провокації на кордонах Білорусі з Польщею і Литвою періодично з'являються й зараз.
Але з кінця осені куди більшу увагу Європи, та й усього заходу, стала звертати ескалація біля кордонів України, почалися багатораундові і багаторівневі переговори між Росією, США і НАТО. Лукашенко і тут не залишився осторонь, хоча спочатку про якусь роль Білорусі в подіях, що відбуваються, мова взагалі не йшла.
Вже протягом двох з половиною років, з самих виборів-2020, білоруський президент старанно формує з України образ ворога, поряд з Польщею, Литвою, Євросоюзом в цілому і, звичайно, США.
Постійно з'являються його заяви про "батальйони українських націоналістів", що збираються вторгнутися у Білорусь, розгортання поблизу кордону регулярної української армії, контрабанду "тонн зброї" з України, підтримку Києвом якихось антиурядових білоруських бойовиків і т.д. Звичайно, все це не підкріплюється жодними доказами.
Останній епізод – заява білоруського МЗС про нібито збитий над територією країни український розвідувальний безпілотник. Україна цей факт відразу ж спростувала, а як незабаром з'ясувалося, відповідний вид дронів взагалі не стоїть на озброєнні ЗСУ.
Акція солідарності з білоруським народом проти режиму Лукашенка у Києві в 20 - му році (Фото: Віталій Носач / РБК-Україна)
Однією лише войовничою риторикою білоруський президент не обмежується. Сьогодні, 10 лютого, у країні мають початися масштабні спільні російсько-білоруські навчання "Союзна рішучість-2022", про які вперше оголосила якраз влада Білорусі.
Офіційної інформації про навчання досить небагато. Наскільки відомо, їх головна легенд – відбиття удару по Білорусі з боку вигаданих держав Клопія, Поморія, Няріс і Дніпровія (під якою явно мається на увазі Україна). Офіційна чисельність залучених солдатів також не оголошена, у російському Міноборони лише уточнили, що вона не перевищує норм Віденського документа ОБСЄ, тобто не більше дев'яти тисяч військових.
Втім, за численними свідченнями у ЗМІ та соцмережах, реальна кількість учасників навчань, у тому числі з боку Росії, набагато більша. Генсек НАТО Йєнс Столтенберг говорив про 30 тисяч російських військових – найбільший контингент сил РФ в Білорусі з часів "холодної війни". У країні розгорнули ракетні комплекси "Іскандер", системи ППО С-400, участь у навчаннях братимуть винищувачі Су-35. Закінчитися "Союзна рішучість" має 20 лютого.
Хоча значна частина всіх цих сил розгорнута неподалік від кордону з Україною, в Міноборони заявляють, що ризик російського вторгнення саме з боку Білорусі найменший.
"На сьогодні концентрація російських військ для навчань у Білорусі така, що їх недостатньо для проведення якоїсь наступальної операції", – заявив міністр оборони Олексій Резніков.
Імовірність можливого наступу з боку Білорусі визначається декількома факторами. "З одного боку, північний напрямок має свої обмеження через географію, там лісиста місцевість, болота. З іншого боку, це найкоротший шлях на Київ з найменшою кількістю забудови, якщо йти через Прип'ять. З третього боку, ми ж не з Білоруссю воюємо, а з Росією, і втручання Білорусі у конфлікт – це якось за межею", – сказав РБК-Україна глава "Українського мілітарного центру" Тарас Чмут.
За його словами, основну роль тут відіграє те, що Україна змушена розтягувати свої сили і увагу, відтягувати людський і матеріальний ресурс для контролю ще й за білоруським кордоном.
Головне питання зараз – наскільки Лукашенко реально залежний від Москви. Відповідь на нього і визначить готовність білоруського президента перейти від войовничої риторики і гібридної агресії проти України безпосередньо до агресії військової.
За словами білоруських співрозмовників РБК-Україна, популярна, в тому числі і в Україні думка про те, що всі слова і дії Лукашенка цілком і повністю диктуються в Кремлі – все ж перебільшення.
"Лукашенко намагається відмитися від іміджу васала Москви, в питаннях його образу як самостійного політика, його реальних повноважень він може стати на диби. Для себе він відгороджує якийсь автономний бастіончик і всередині нього може відчувати себе досить самостійним", – сказав виданню білоруський політичний оглядач Олександр Класковський.
Володимиру Зеленському так і не вдалося знайти спільну мову з Лукашенком (Фото: president.gov.ua)
Показовий приклад – прийдешні зміни до Конституції Білорусі, які планується формально затвердити на референдумі у кінці лютого. У 2020-21 роках багато говорилося про підготовку в країні до транзиту влади, конституційну реформу, яка звузила б повноваження Лукашенка і розширила повноваження парламенту, куди зайшли б створені Кремлем партії.
Після цього передбачалося провести дострокові вибори, а Лукашенко міг би піти з президентської посади – щось нагадує казахстанський сценарій передачі влади від Нурсултана Назарбаєва до Касим-Жомарта Токаєва. За ідеєю, такою мала стати розплата Лукашенка за допомогу, яку Москва йому надала в самий кризовий момент протестів 2020-го.
Але, судячи з усього, Лукашенко знову зміг викрутитися. У новій Конституції Білорусі великі повноваження отримає Всебілоруські національні збори, куди увійде номенклатура і лояльні президенту діячі. Більш того, Лукашенко може ще й очолити цей орган, зберігши за собою президентський пост. Таким чином, ні про який реальний транзит влади мова не йде.
"Навряд чи все це було б можливо без згоди Путіна. Зараз, коли Москва загострює відносини із Заходом, там діють за принципом "коней на переправі не міняють". Так, він слизький, хитрий, токсичний, але вони його знають як облупленого", – сказав РБК-Україна Класковський.
У свою чергу, Лукашенко намагається довести Москві свою незамінність в якості де-факто єдиного союзника в Європі. Мало не весь час своєї президентської каденції, що почалася ще в 1994 році, відносини з РФ він будував за вигідною моделі: слова в обмін на гроші.
Лукашенко їздив до Москви, на всі лади розписував свою любов до Росії, рекламував лояльність, обіцяв непорушний союз і подальшу "інтеграцію". А натомість отримував реальні бонуси: кредити і знижки на енергоносії.
Аналогічний підхід він намагається застосовувати і під час поточної кризи, фактично синхронізувавши свою антиукраїнську риторику із заявами Москви. Примітно, що у своїх виступах він заходить набагато далі, ніж російські офіційні особи.
Прокремлівські пропагандисти і депутати, безумовно, як і раніше можуть загрожувати Заходу і Україні перетворенням на "радіоактивний попіл". Але керівництво РФ на словах запевняє захід у своїй миролюбності і не обіцяє "дійти до Ла-Маншу" як Лукашенко. А провладна білоруська пропаганда часом вже на голову перевершує навіть російську за рівнем абсурду і істеричності.
Очевидно, це результат того, що Лукашенко розуміє: його звичні методи з Москвою вже не працюють, словесний капітал закінчується. Наприкінці минулого року білоруський президент виклав на стіл один з останніх козирів – заявив, що Крим "де-юре і де-факто є російським". Подібної сили аргументів у торгах з Кремлем у Лукашенка залишається небагато, тому доводиться компенсувати все гучністю антиукраїнських заяв.
Але і цього вже недостатньо. Білорусь все активніше втягується в зовнішньополітичні авантюри Кремля, крім Криму. Білоруські війська брали участь у дивній "миротворчій місії ОДКБ" в Казахстані. Днями з'явилася офіційна інформація про майбутню відправку військ до Сирії (Лукашенко бездоказово назвав її фейком). Зараз білоруський президент бере діяльну участь в російській ескалації, спрямованої проти України і Заходу.
А допомога Росії Лукашенку життєво необхідна, і не тільки для збереження влади як такої. РФ залишилася чи не безальтернативним джерелом кредитних ресурсів, цього року мають відбутися великі виплати за зовнішнім боргом Білорусі. У осяжній перспективі проблем стане ще більше, оскільки нарешті запрацювали західні санкції – днями Литва припинила транзит продукції "Білоруськалія", одного з ключових білоруських експортерів.
Рейтинг Лукашенка серед українців помітно впав після жорсткого придушення протестів у Білорусі (Фото: Віталій Носач, РБК-Україна)
Розплачуватися за допомогу Москви доводиться і "повзучою інтеграцією" з РФ. У листопаді були підписані 28 "союзних програм", що передбачають "зближення" двох країн в економічній, податковій, енергетичній сферах. Мінськ і Москва запустили і створення спільних навчальних центрів для військових на території Білорусі, які у перспективі можуть перетворитися на постійні військові бази російської армії.
При цьому всі свої прокремлівські дії Лукашенко намагається видавати за власні ініціативи – все заради іміджу самостійного політика, зазначив у розмові з РБК-Україна Олександр Класковський. У те, що Лукашенко зважиться вплутатися в реальну війну з Україною, він не вірить, оскільки ідея війни непопулярна навіть серед його прихильників.
"Лукашенку вигідна напруженість, гра з вогнем, коли він може для себе витягувати дивіденди, підбивати клини до Путіна, щоб той, може, частину техніки залишив після навчань, продав щось "задешево". Кредит можна під цю справу випросити. Він сподівається, що ця гра з вогнем далі не зайде. Це ризикована гра, але у нього немає варіантів", – сказав Класковський.
Для України ж все це означає одне: в осяжній перспективі доведеться мати справу вже не з одним агресивним сусідом, а з двома. Поки що Лукашенко вдається зберігати певну автономію від РФ, хоча б у внутрішніх справах, але поле для маневру у нього з часом буде неминуче скорочуватися.