Олександра Польгуй про зйомки в серіалі "Відважні" і роль прокурора: Не ділю на позитивне і негативне

Актриса Олександра Польгуй розповіла про зйомки в серіалі і свою героїню — прокурор Зима

У понеділок, 6 квітня, о 18:00 на телеканалі «Україна» відбудеться прем’єра перших серій 40-серійної детективної драми «Відважні», спільного проекту FILM.UA.Group і телеканалу «Україна». Серіал розповість про спеціальний підрозділ поліції, який займається справами про домашнє насильство.

Жіночий підрозділ з протидії домашньому насильству був створений на хвилі реформування та покращення роботи поліції. Очолила його головна героїня – капітан поліції Інга Миколаївна Долинська, яка декілька років доводила необхідність створення такого підрозділу, розробляла основні засади на яких повинна будуватися його робота. Кандидатура Долинської була затверджена керівництвом міського управління національної поліції, в якому наразі працює її колишній чоловік, полковник Кириченко. Чоловік здійснює нагляд за усіма інноваційними

Олександра, розкажіть, прокурор Зима – яка вона, яка її роль в цьому серіалі?

Ну, оскільки це серіал про домашнє насильство і пов'язано це з розслідуваннями, то місія, як у будь-якого прокурора. Тут є момент особистих якостей, то що Інна Миколаївна, головний персонаж, керівник жіночого підрозділу... її чоловік пішов від неї до мене. І в цьому є... на цьому будується – ми не вороги, але осадочек-то є, і в неї, і в мене, по відношенню до керівника цього відділу. Щоб не розкрити все, там є ділові відносини, але... мій персонаж – вона досить владна, розумна – прокурор. У неї роман з полковником... і якось ось так.

Ваш коханець по знімальному майданчику тільки що розповідав мені, що у нього негативна роль... У вас теж, як я розумію?

Я просто не дуже люблю ділити на позитивні і негативні... ну як – ну не самий приємний персонаж, все одно кожен артист, мені здається, повинен бути адвокатом своєї ролі, і якісь вчинки я виправдовую. Поки... з того, що порушує закон або чогось аморального, мій персонаж не робить. Так, це часом жорстко, але все це в рамках закону і прокурорської професії. Він більш негативний, ніж я, але в історії ми все-таки антагоністи цього жіночого підрозділу. Я не можу сказати, що вона прям сильно негативна. Подивимося, що принесуть нам далі сценаристи, але поки... я такого не спостерігала.

У вас роль досить серйозна, серйозна професія – грали ви щось подібне раніше і як готувалися?

У мене з міліціонерами раніше не було, але так склалося, що я півжиття граю медичних працівників... І навіть якщо не сестра і не лікар, то вона обов'язково скаже, що працює в поліклініці якийсь. Тому з цими юридичними штуками не стикалася – адвокати, прокурори... Але я часто переглядаю кіно про таке, люблю серіали з такими персонажами. Не можу сказати, що я якось особливо готувалася, в силу того, що я дуже часто переглядаю такі фільми, і мені було плюс мінус зрозуміло, що відбувається. Мало того, у мене дідусь, царство йому небесне, був період, він працював присяжним засідателем, за розстрільним статтями. І я пам'ятаю він завжди приходив і розповідав про дівчину-прокурора, яка була, – ох, сука, говорив, просто красива сука. Говорив, відразу мишку (???) вимагає. Каже, завжди в спідничці, блузочка, манікюри, але сука рідкісна. Тому це теж якось відбилося на моєму характері – начебто все м'яко, але відразу вимагає розстріл, тоді ще не скасували смертну кару. Ось так все склалося в мене, і вариться всередині.

Ніж зачепив проект? Піднімається досить серйозна тема...

Так, це дуже хороша, дуже потрібна, дуже правильна тема... ну як, цікава, не дай бог, щоб це була цікава. Це те, про що варто поговорити – може, комусь це допоможе зателефонувати на гарячу лінію, не побоятися. Часто ми про це не говоримо – а це є. Ось, власне, це добре – ми покажемо, що це є, хлопці, треба щось з цим робити.

З боку акторській професії, як ремесла... вам дають сценарій, про що фільм, чи звертаєте ви увагу на те, що є теми, до яких наші глядачі не готові? Або ж ви приходите на роботу як ремісник, відпрацьовуєте свої сцени і не замислюєтеся над тим, чи потрібно показувати нашим людям ось цю тему чи ні.

Ну, я думаю завжди, але навіть якщо я замислююся і розумію,що не готові, все одно я як ремісник прийду і зроблю, якщо я на це вже підписалася. Але що значить – не готові? А коли будуть готові? Може, треба почати готувати? Коли Камерон знімав «Титанік», ми були готові побачити цю розкішну картину? Ні, ми не завжди готові. Так, у нас ця тема нова... про ментів, про лікарів, про соки з цукром, про те, що хтось втратив пам'ять і вкрали дитину. Якісь найважливіші.

А тут історії, причому, дуже багато реальні історії, тому ось так.

А чи є у вас якісь спільні риси з героїнею? Можливо, ви її пофарбували щось від себе.

Ми дуже схожі зовні, ну, це не одна особа, тому що я приходжу з іншою особою і зачіскою. Але ми схожі зовні. Далі – ні. Може бути, якийсь... не знаю, але прям персонаж строгий, а я така аалалалалала, привіт. Все, камера, мотор... все. Стоп – алалала, здрастуйте, губи нафарбуйте. Але ми схожі чимось... звичайно, як-то сама, але... я артистка, а не прокурор. Сьогодні я лікар, завтра там не знаю... кінолог.

Також ви працюєте в театрі – розкажіть, в якому, і наскільки важливо для вас стояти на сцені.

Це дуже важливо, в репертуарному театрі я не працюю. Я граю в центрі Козловського, це мала сцена оперети, один спектакль, «Птаха» називається. І ось зараз ми готуємо в центрі Леся Курбаса другий спектакль, «Торішній сніг» називається, за сучасною п'єсою Олега Миколайчука. Це такий танцювальний спектакль, з елементами танцями. Мені здається, для артиста дуже важливо виходити на сцену, цей тренаж, напір, це освоєння професії. Все-таки, кіно більше споживацьки ставиться до артистові. А театр у період репетицій дає ремесло, дає вміння.

А наскільки більше виходить відкритися – саме в театрі кіно, з урахуванням що і репетиції, і різні сценарії.

По-різному, як-то там, як-то там. Зрозуміло, що в кіно нас більше використовують за типажем, як-то знайдений ресурс. У театрі простіше, тому що сьогодні тебе використовують так, завтра так, а післязавтра зовсім інакше. І ти, якщо б наші кастинг-директора ходили в театри, вони б бачили, як артист, якого знімають плюс-мінус в одному амплуа, який у нього репертуар, і які у нього проявляються зовсім різні речі. Але цього не відбувається. Там все-таки амплітуда ролі ширше.

Як ви ставитеся до зміни іміджу, образу, експериментів над собою і наскільки це взагалі реально в умовах того, що акторові важлива типажность і впізнаваність?

Ну типажность і впізнаваність – таке. До змін я – добре. Я дуже хочу собі чуба, я так колись ходила, але я не можу. Тому що там був заявлений проект, я доснималась, потім значить я зайшла на ще один проект, я заявилася, в «Відважних»... і коли ми будемо зніматися, я не можу обрізати чубок. І не факт, що коли ми будемо закінчувати, я не заявлюсь ще на один проект, де, знову ж таки, буду заявлена так. Тому в якійсь паузі, так, я давно мрію про каре і чубку, у мене так колись було. Але я вперто не можу це зробити. Тому що я не люблю довге волосся, але...

А чи є можливість в театрі змінюватися, наприклад, перуку або...

Так, у театрі є такі можливості, в театрі це простіше.

Чим ви захоплюєтеся? Розкажіть, чим ви заповнюєте свій дозвілля.

Ну, дозвілля зараз все менше і менше, в силу того, що спектакль зараз на випуску, і тут зйомки, і рік закінчувався дуже щільно – сім проектів, по-моєму, закінчила. Так я в принципі читати дуже люблю хороші фільми дивитися люблю. І у мене собака, тому коли у мене вільний час, вихідний, хоч і рідко, я намагаюся приділити їй увагу, поспілкуватися, погратися. Як все. Тусовки не люблю, шуму не люблю. З друзями можна, але так все камерно.

А якщо говорити про форму і дієти, ви...

Ні. Хочу їм, хочу не їм. Буває, весь час хочеться їсти, а буває, зовсім не хочеться. Треба думати, але я не дуже люблю їсти просто. Я їм тільки, коли голодна – це може бути раз на день або два рази в день. По-різному. Обжерливість – не мій гріх. Лінь – мій.

Як ви розслабляєтеся? Ось після тривалих зйомок, ви говорите рік зустріли, ви кудись полетіли, може?

Нікуди. Приїхали родичі, ми зустріли Новий рік. Ну і треба було якось прибрати вдома за цей час, будинок привести в порядок. Потім у мене день народження 6 січня, а 8 січня у мене вже була зміна.

З таким графіком – вдається якось приділяти час на особисте життя?

Ні. На мене дуже сильно ображаються, але поки немає. Вдається по чуть-чуть ,але хотілося б більше.

А як справлятися і боротися з цією проблемою? Це реально проблема, є 365 днів у році, і можна ж з них якось виділяти.

Я не вмію так планувати, я ж люблю свою роботу, і я з задоволенням ходжу на свою роботу. Так, такий графік, часом важко, я хочу відпочити, але краще бути в графіці, в зйомках. Можна один вдома посидіти – все, побіг далі.

Ви народилися і виросли в Чернігові. Що вплинуло на вибір такої серйозної професії? Неможливо реалізувати себе по клацанню. Можливо, батьки творчі люди...

Так, у мене мама не актриса, але працює головним адміністратором в театрі, і я в принципі виросла за кулісами. Але ще до того, як вона стала там працювати... у нас був такий отвір, зі шторою, і я просила дідуся... я ховалася за штори, він оголошував – виступає Олександра Польгуй, я виходила і щось видавала. Роки три мені було, щось чуділа. Бабуся у мене була хімік, дідусь був інженером, але потім теж прийшов працювати в театр завпостом. Потім мама в театрі... тітка теж в театрі. Тому я зрозуміла, що ходити на роботу, це в театр. І у мене двоюрідна сестра казала, що ходити на роботу – це в театр або цирк. У неї як би так. І якось так воно все само собою.

Я знаю ,у мене мама хотіла бути актрисою, і це завжди обговорювалося, підтримувалося.

Наскільки складним виявився цей період становлення, від чого довелося відмовитися? І на сегодншние реалії, коли знімається багато українського кіно і серіалів, наскільки стало простіше, коли ви вже чогось досягли?

Стало простіше, скажу все-таки, що стало простіше. Все починалося... ми пішли так добре паралельно, і коли ми пішли з інституту, що ми почали знімати своє. Нашому поколінню пощастило, коли ми стали відмовлятися від російського продукту... ми бігали по кастингах, і там эпизодик, там эпизодик, там трохи, там трохи. І у мене був проект «Центральна лікарня», власне, після якого у мене з'явився агент, який зі мною працює. Мене стали кликати на проби вже, як мене,а не коли я стукала, мовляв, вибачте... Простіше стало так, звичайно.

Все одно є проблеми завжди. У будь-який момент може бути «стоп» і все. І ти сидиш такий... ми ж ще вчора...

Але з іншого боку, зараз є багато різних штук, театр... І зараз ми розмовляли з В'ячеславом, він сказав, що пробував в режисери, і назвав щонайменше п'ять мов, які він вчить, хоче ще щось.

Я не люблю, коли ще неміцні артисти всередині починають викладати. Майстер повинен бути майстер. Ось у нас в Карпенка-Карого був Микола Миколайович Ружковский, царство небесне, ось це так. Ігор Миколайович Славинський, Софія Миколаївна Письман зараз, Ірина Калашникова викладає. Ось це артисти, яких я дивлюся на сцені і розумію, що теж так хочу. А коли це я сьогодні я вийшов з інституту, а завтра йду викладати... Я завжди ходила на педагога, а не на предмет, тому якщо мені феєрично розповідати політологію, я з задоволенням буду слухати. Режисура – ні, це окрема професія, я не можу. Тобто, викладання відпало, режисура відпала. Якби швейну машинку, я б шила... але не так добре це вмію і не вистачає часу. Але мені це цікаво. Ну все.

А якщо говорити про зарубіжному кіно, наскільки це цікаво?

Це дуже цікаво, у них достатньо своїх, я думаю, краще.

А якщо дивитися глобально, хочете йти туди, вивчаєте мову?

Ні, мова не знаю, я розмовляю тільки українською, я не можу вивчити іншу мову. У школі намагалася вчити англійську, в інституті іспанська. Зараз щось сестра вчила французьку... Але співаю на всіх – співаю на слух, навіть букви розумію, але вивчити і висловлюватися мовою, немає. Можливо, не було потреби. Якщо б мені запропонували, я б вивчила, не мова, а роль... як Меншиков вчив для «Схід-Захід», але він вчив саме текст. Тобто саме текст іноземною я вивчу, а опанувати саме мовою, я не знаю, мені здається, у мене немає до цього здібності.

Зараз ще початок року, є таке що ви пишете якийсь план, складаєте якісь цілі і йдете до них, що в цьому році у вас першочергово?

Я дуже неконкретний осіб. Я бажання загадую на Новий рік, лист пишу Діду Морозу, напевно, це плани. Я пишу бажання, б'ють куранти, потім я викидаю цю папірець, у мене свій ритуал...я завжди викидаю у віконечка і ось так ось. А так, щоб я поставила за мету... я повертаюся до свого головному гріху – лінь.

І що з цих мрій збувалося?

Буває, що збувається те, що я пишу. А якісь дурниці, які я пишу, не збуваються. Ось так ось. Але зазвичай... дуже часто, тому я роблю це вже років десять. Якщо в гостях, кажу, мені треба, щоб швидко вікно відкрилося, коли б'ють куранти, коли келихи з шампанським, хлопці... це відбувається ось так ось.