Ярослав Мазурок щотижня їздив на базар за молоком

Дружина Ярослава Мазурка 38-річна Людмила працює у видавництві "Інформторгсервіс", яке розташоване за однією адресою з інтернет-виданням "Вісті, версії, події". 11 жовтня на їх сайті було опубліковано єдине інтерв'ю з Людмилою Мазурок. Вона не вірить, що її чоловік вбив трьох охоронців у столичному супермаркеті "Караван" 26 вересня.

Розповідає, що познайомилася з Ярославом в 1994-му. Була продавщицею у продуктовому магазині. Він тільки приїхав до Києва, працював в охороні. Зустрічалися, потім поїхали жити до нього на Львівщину. Через два роки народилася донька Тетяна, і сім'я повернулася в столицю.

Спочатку Ярослав працював охоронцем, потім водієм. Пізніше на заводі "Квазар" збирав сонячні батареї. Останнім часом підробляв штукатуром на будівництвах, ремонтував квартири.

В армії Мазурок не служив. Людмила стверджує, що на знімку, який з'явився в інтернеті, в армійській формі - однокласник її чоловіка. У Ярослава був артрит, його мучили болі в ногах - бували дні, коли не міг ходити.

Не пив і не курив, займався боксом. З друзями та однокласниками спілкувався в соцмережах. В гості до них знайомі не приходили. Всі вихідні чоловік проводив вдома. Любив майструвати, сам зробив акваріум. Жалісливий. Приносив додому поранених голубів, ворон, лікував їх і відпускав.

Увечері 26 вересня поводився як зазвичай. У дев'ять прийшов з роботи, переодягнувся, повечеряв, пограв в шахи в інтернеті.
- Я запитала Славіка, чи зможе завтра вранці з'їздити за молоком. Відповів, що без проблем. Я в той же вечір приготувала йому скляну тару.

Кожен четвер о 6.00 Ярослав їздив за молочним до родички, яка живе в селі і торгує на ринку у Києві. Хліб Мазурки печуть самі.
На наступне ранку, коли Людмила прокинулася, чоловіка не було вдома. На мобільний Ярослава, який він забув вдома, подзвонила його мати.

- Я підняла трубку, а свекруха говорить: "Що у вас відбувається? У нас все місто гуде, що, мовляв, Ярослав розстріляв чотирьох людей. Подивися новини". Я подивилася, потім набрала її і сказала, що це маячня. Він ночував удома, - каже Людмила.
Коли вона ввечері прийшла з роботи, в холодильнику стояло молочне, але чоловіка вдома не було. Не здивувалася, бо зазвичай він пізно повертався зі зміни.
Зброї у Ярослава ніколи не бачила. Про те, що на нього був зареєстрований газовий пістолет, дізналася від міліціонерів. При обшуку в квартирі знайшли "воздушку" і шомпол. Забрали всі інструменти, іржаві кулі часів Другої світової. Знайшли нібито пристосування для виливання куль, якийсь порох, пластмасові пістолети. Вилучили процесор комп'ютера. Головним "доказом", за словами Людмили, були креслення покійного свекра. Він колись вирішив удосконалити спуск в автоматі Калашникова. Був аматором-самоучкою. Креслення зберігалися у Людмили, тому що свекор приїжджав до Києва, щоб запатентувати винахід.

Перед зникненням чоловіка Людмилі снилося, що вона консервує сливи з яблуками.

- Потім подивилася в сонник і зрозуміла, що це до сліз. Танюша довго плакала, я не могла її заспокоїти. Єдине моє бажання, щоб все це швидше закінчилося і мій Ярослав повернувся додому. Часом у мене з'являються страшні думки, що вже ніколи його не побачу. Він дуже хороша людина, чудовий чоловік і батько. Без нього ми щасливі не будемо.