Прагнення здаватися багатим масово охоплює жителів України

Скромно заробляють співгромадяни, щоб довести оточуючим свою спроможність, купують автомобілі преміум-класу і найдорожчі телефони. Прагнення здаватися багатим і успішним масово охоплює жителів небагатій пострадянської України.

Серед головних рис сучасних українців британець Мартін Нанн, гендиректор міжнародної піаркомпаніі Whites Communication, що має офіс в Україні, називає нестримне прагнення зовсім небагатих людей жити на широку ногу.

"У нас в офісі дівчина зомліла через тижневого голодування, оскільки витратила всю свою зарплату на туфлі, - розповідає Нанн. - Туфлі були красиві, але навряд чи коштували того, щоб за них померти".

Одного разу Нанну довелося допомагати молодому киянину штовхати його дорогий спортивний Porsche, тому що у того не було грошей на бензин, згадує британець ще один епізод зі свого життя в українській столиці.

Буваючи в київських нічних клубах, Нанн дивується, коли бездоганно і дорого одягнені відвідувачки підраховують готівку в гаманці, прикидаючи, чи можуть вони дозволити собі купити один стакан води або вистачить і на два.

Схильність середнього українця набувати іномарки преміум-класу істотно дорожче його квартири, спускати зарплату на новітні гаджети або дорогий брендовий одяг, а потім класти зуби на полицю помічають не лише європейці. Про ту ж національну специфіку свідчать і дані дослідження Базові цінності росіян у європейському контексті Інституту соціології Російської академії наук, який проаналізував життєві цінності громадян 25 країн Європи.

Схильність до життя не за коштами, а також заклопотаність власним невисоким матеріальним статусом сформувалися завдяки культу споживання, що прийшов в Україну із Заходу після розпаду СРСР, відзначають соціологи.
Але якщо в Європі консюмеризм став органічною рисою розвитку цивілізації, то в колишніх радянських республіках, довгий час відокремлених від капіталістичного достатку залізною завісою, він придбав гіпертрофовані і кілька хворобливі форми, впевнені експерти.

Намагаючись спіймати таксі в Києві, Ніл Кемпбелл, власник українського видавничого дому PAN Publishing, не повірив очам своїм: на помах його руки зупинився масивний Lexus - Кемпбелл припускає, що коштує він ніяк не менше $ 50 тис.

Водій говорив по-англійськи і розповів, що заробив на такий автомобіль, займаючись операціями з нерухомістю. При цьому він живе в крихітній квартирці на Лівому березі, а останнім часом взагалі перебуває на мілині, от і підробляє приватним візництвом. І навіть у скрутних обставинах залишатися щасливим йому допомагає володіння шикарним автомобілем.

"Мене завжди дивує і шокує, коли люди хочуть бути тим, ким вони не є, - каже Кемпбелл, який сам їздить на досить скромному для свого статусу Mitsubishi Lancer ціною $ 20 тис. - Це, звичайно, зустрічається скрізь у світі, але особливо помітно в Україні. Мені здається, багато людей вірять, що вони стають краще, коли демонструють багатство, навіть якщо його насправді немає ".

У першу чергу українцям дозволяє себе почувати комфортно володіння дорогим автомобілем. У чималому ступені тому, за даними інформаційно-аналітичної групи AutoConsulting, у 2011 році Україна разом з Німеччиною та Росією увійшла до трійки лідерів за кількістю проданих машин класу люкс. А в 2012-му продаж в Україні сегменту luxury, наприклад марок Rolls-Royce, Maybach і Bentley, вартість одного примірника яких в середньому досягає $ 500 тис., зросли на 50%.

Причому, як стверджують експерти, пік продажів люксових автомобілів припав на роки глобальної економічної кризи. Напередодні цього періоду в Україні відкрилися перші автосалони Rolls-Royce, Maserati, Lamborghini, а після кризи - ще й Aston Martin і Ferrari. За оцінкою дилерів, дорогі машини в першу чергу купують ті, хто хоче таким чином підкреслити свій статус.

24-річна Альона Лоран, телеведуча і зірка телесеріалу про золотої молоді Ка $ та, придбання люксових автомобілів називає "понтами, розрахованими на легку здобич жінок і твір враження на товаришів по бізнесу".
А експерти зауважують: серед тих, хто купує такі машини, люди з різною товщиною гаманця. Їх головна мотивація - хоча б зовні долучитися до вищої соціальної касти.
Найкоротший шлях до цього - придбання дешевих підробок під відомі бренди. За даними Антоніни Пахаренко-Андерсон, віце-президента з питань інтелектуальної власності Українського національного комітету Міжнародної торгової палати, 48% молоді усвідомлено купують підробки відомих брендів на ринку.

"Найкраще беруть D & G, - ділиться своїми маркетинговими дослідженнями Ганна, яка торгує на столичному Троєщинському ринку сумками, імітують товар відомого бренду, вартістю 300 грн. Кожна. - Непогано йде Miu-Miu, Fendi, Prada".

При цьому Ганна не приховує від покупців походження свого товару. "Сумки кустарного виробництва - шиють в Одесі", - просто каже продавець.

48% молоді усвідомлено купують підробки відомих брендів на ринку.

Лоран зізнається, що їй теж доводилося купувати підробки.

"Були часи, коли не було грошей купувати брендові оригінальні речі, я носила копії. Засміялися. Довелося поступово цю помилку виправити", - розповідає вона. Відтепер більша частина зароблених нею коштів йде на оновлення якісного гардеробу.

"У суспільстві, в якому я обертаюся, і місцях, які я відвідую, по-іншому ніяк", - розводить телеведуча руками.

Лоран розповідає, що через глузування їй довелося переїхати з "Кукуева" - так її друзі та знайомі називають спальний район Позняки - в центр Києва.

Під впливом господині та її оточення водій Лоран нещодавно купив у кредит останню модель iPhone. Сама телеведуча згадує, як кілька років тому вмовла свого приятеля подарувати їй на день народження мобільний телефон класу люкс Vertu вартістю близько 5 тис. євро.

"Ніхто не вірив, що він справжній, і посміювалися, що я" підгодовую "Китай, тому як я не мала відповідного статусу, щоб користуватися такими іграшками", - пояснює Лоран.

Втім, покупка дорогих, "не по Савці", речей зрозуміла більшості співвітчизників, а от в очах благополучних європейців це виглядає безглуздо. Жителя Мадрида Ігнасіо Баррада, який побував у Києві і спускався в метро, ​​яким в Україні в основному користуються люди невисокого достатку, здивувала розміщена там реклама, розрахована на заможних громадян. "Наприклад, iPhone, прикрашений камінням Swarоvski", - згадує іноземець.

Вразило Баррада безліч дорогих машин, що стоять біля під'їздів скромних багатоповерхівок спальних околиць Києва. Він був упевнений, що люди, що живуть в маленьких дешевих квартирах, навряд чи можуть собі дозволити такі автомобілі.

Йонас Найберг, редактор журналу Національної федерації професійних музикантів Швеції, бував в Україні неодноразово і кожного разу дивувався правилам життя, як він каже, тутешнього "мачо-суспільства".

"Таке враження, що від жінки тут потрібно виглядати сексуально і дорого, а від чоловіка - показувати, що він при грошах", - дивується швед.

Саме в цьому Найберг бачить причину того, що і ті й інші хочуть здаватися кимось значним, а не бути ним. Швед зізнається, що йому це здається "дуже старомодним і сумним".
"В інтелектуальній Європі високий академічний титул важливіший, ніж модна машина або силіконові груди", - говорить Найберг.

Чим вище рівень освіти, тим менше людям властиво прагнення здаватися, а не бути, констатує Павло Фролов, який очолює лабораторію соціально-психологічних технологій Інституту соціальної та політичної психології. Проте в системі цінностей українців останніми роками інтелектуальна складова відіграє все меншу роль, відзначає експерт.

Випробування розкішшю

Життя в країні, яка протягом багатьох років з різних причин не може вийти з фази бідності, розвиває у співвітчизниках комплекс неповноцінності. Купуючи на останні гроші атрибути розкоші, вони пригнічують його, але при цьому обманюють себе й інших у тому, що можуть собі це дозволити, міркує Олександр Стражний, психотерапевт, автор книги Український менталітет.

"Як великий живіт символізує багатство лише в голодному суспільстві, так і дорога, помітна одяг, золоті прикраси грають важливу роль у показному споживанні тільки відносно бідних країн", - пише у своїй монографії Поведінка споживачів пітерський соціолог Володимир Ільїн, в область наукових інтересів якого входять соціальна нерівність і споживання.

Голландець Тейс Лоу, довгий час прожив в Шеньчжені, що розвивається китайському мегаполісі, розповідає, що в IT-компанії, де він працював, співробітників-китайців в офіс і по домівках розвозили на комфортабельних міні-автобусах, але більшість з них поспішали обзавестися особистими автомобілями.

"Майже всі мріяли купити машину, і бажано якомога дорожче. Статус дуже важливий у Китаї", - говорить Лоу про країну, де добре пам'ятають, що таке бідність.

Експерти підкреслюють, що для більшості покупців дорогих речей не так важливий предмет покупки, як прилучення до більш високого статусу. У державах, де капіталізм тільки розвивається, це тотальне захоплення. Споживається не стільки річ або послуга, скільки відображення цього факту споживання в очах оточуючих, пояснює київський психоаналітик Ірина Міхайлошіна.

"Люди притягли з радянського минулого навички бідняків. А як може продемонструвати свій соціальний статус бідна людина? Тим, що він добре поїв і красиво одягнувся", - додає російський соціолог Марина Красильникова.

Згідно з даними Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), рівень задоволеності життям в українській столиці за шкалою від -100 і до +100 в 1985 році перебував на позначці +33, а в 1989-му, з падінням залізної завіси, різко опустився до +1 . Жителі країни незрівнянно більше стали бувати за кордоном, бачити по ТБ картинки комфортної західного життя.

До того ж з'явився такий "дратівливий чинник", як реклама, нерідко прищеплює українцям потреби, в яких вони за великим рахунком не потребують, змушуючи їх відчувати себе незадоволеними, констатують аналітики.

На відміну від України, Росії або Китаю, Західна Європа давно пройшла період випробування атрибутами розкоші, і тамтешні жителі не прагнуть тішити почуття власної гідності за допомогою матеріальних благ.

Наприклад, Найберг, маючи платню вище середнього по країні, а воно дорівнює 3,5 тис. євро, їздить на уживаної Hyundai Elantra 1999 року випуску за 500 євро, купленої в Стокгольмі.

"Я думаю, краще купити стару машину, але мати гроші на їжу і вино, дітей і друзів, - міркує швед. - А моя репутація і без того солідна, і ніякі символи для цього мені не потрібні".
Українцям, навіть володіє суспільним статусом, такі символи необхідні як повітря. Нанн згадує, як його знайомий, народний депутат України, зізнався, що мав купити Mercedes 600, інакше колеги по ВР не стали би сприймати його серйозно.

"І це ті ж самі люди, для яких нещодавно межею мрій була Лада або Волга", - розводить руками Нанн.

Спостерігаючи глянсову життя політиків та зірок шоу-бізнесу, пересічні українці, у свою чергу, прагнуть приміряти їх оболонку на себе, проте неможливість дотягнути до стандартів, які вони бачать у ЗМІ, робить їх менш щасливими, переконані соціологи.

Багато громадян України живуть у полоні стереотипу, що чим вище рівень матеріальної забезпеченості, тим вище рівень щастя, формулює одне з поширених помилок Володимир Паніотто, директор КМІСу. Аналітик підтверджує це даними досліджень свого інституту: серед бідних (тих, кому не вистачає грошей навіть на їжу), щасливі лише 10%, а серед людей з доходом вище середнього - 34%.

Фахівці вважають, що українці подолають цю лінійну залежність щастя від статку, коли більшість співгромадян досягнуть хоча б середнього рівня забезпеченості.

"Прагнення жити на широку ногу піде з зростанням загального рівня життя", - обіцяє Стражний.