Заручники блокади. Чому поляки не пускають фури в Україну і кому це вигідно

Три тисячі фур застрягли на кордоні Польщі з Україною через протест польських перевізників. Вони вимагають скасувати "транспортний безвіз" для українців та повернути дозволи на перевезення товарів. Про те, як ці протести б'ють по економіці України, як на кордоні мешкають тисячі водіїв і в чиїх інтересах поляки влаштували блокаду товарів, – у репортажі журналістки РБК-Україна Юлі Акимової.

Повномасштабне вторгнення Росії тимчасово відрізало Україну від морських шляхів, через які українські перевізники відправляли та отримували тисячі вантажів. Сухопутні кордони стали єдиною нагодою продовжувати торгівлю з Європою. Ще до великої війни, 2021 року, Польща була одним із найбільших торгових партнерів для України – польсько-український кордон регулярно приймав та пропускав тисячі фур з різними товарами.

З початку війни Євросоюз ухвалив рішення про лібералізацію вантажних сполучень між країнами ЄС та Україною. Це означає, що українські перевізники більше не мали отримувати дозволу на перевезення певної кількості вантажу. Майже через два роки після початку вторгнення польські компанії заявили, що "транспортний безвіз" призвів до "надмірної конкуренції" на ринку. І 6 листопада вони отримали дозвіл від місцевої влади на проведення мітингів, суть яких зводилася до одного – протестувальники заблокували чотири пункти пропуску на польсько-українському кордоні та заявили, що припинять забастовку лише тоді, коли ЄС знову введе дозволи на перевезення.

Своїми діями мітингувальники взяли в заручники кілька тисяч людей. Сьогодні на кордоні з Польщею застрягли понад три тисячі фур. Водії не можуть залишити вантаж, тож змушені жити у вантажівках. До них регулярно їздять як волонтери, так і українські делегації. Останні намагаються пояснити мітингувальникам, що дозволи на вантаж – це не є компетенцією однієї України. Але протестувальників це не цікавить.

На кордоні

Ми під'їжджаємо до кордону з Польщею та бачимо велику яскраво-жовту навісну конструкцію, за стилем схожу на радянський постмодернізм. Пункт пропуску "Ягодин-Дорогуськ" – нещодавно один із наймасштабніших "воріт" для вантажного транспорту, сьогодні порожній і це виглядає дивно. У нас перевіряють документи, ставлять штампи про виїзд і ми перетинаємо кордон. З нами їде Генеральний консул України у Любліні Олег Куць.

"Ми зараз проїжджатимемо наші фури – їх зібралося на 20 кілометрів під Хелмом. До мітингувальників ми пізніше підійдемо, спочатку заїдемо до водіїв", – розповідає він.

Проїжджаємо невелику групу людей у помаранчевих жилетах – це польські перевізники, які власне й вийшли на безстрокову забастовку. Їх охороняє поліція – правоохоронці зобов'язані виконувати вимоги протестувальників та не пропускати фури. Хоча пізніше ані поліцейські, ані перевізники так і не зможуть пояснити, хто кому віддає наказ про зупинення того чи іншого вантажу.

Фури стоять уздовж дороги довгим нерівним рядом. Поки ми їдемо, складається враження, що ця лінія вантажівок є нескінченною. Майже всі кабіни порожні – водії у помаранчевих та жовтих жилетах збираються на різних точках, біля заправок чи на п'ятачках, курять та проводжають поглядом наші автомобілі.

Ми зупиняємося біля заправки, де фури стали чимось схожим на півколо. Там на українську делегацію вже чекають польські журналісти і самі водії. Вони збираються у велику групу та чекають, що їм скажуть цього разу. Багато хто з них тут перебуває з 3 листопада і для них важлива будь-яка новина. Журналісти розставляють камери та мікрофони, у яких стає заступник міністра з інфраструктури Сергій Деркач.

"Ми привезли сьогодні невелику гуманітарну допомогу – вода, їжа. Я розумію, що це не те, що ви сьогодні хотіли побачити. Ви хотіли побачити український кордон та бути вдома", – визнає чиновник.

Водії уважно слухають, періодично киваючи один одному. Деркач говорить про те, що з'явилася можливість евакуювати тих, хто хоче поїхати додому. Бажаючі зможуть законно перетнути кордон, але вантажівку доведеться залишити тут, біля Хелма. Мало хто хоче кидати свій вантаж, навіть на платних парковках, де гарантують збереження товару.

Забастовка завдає суттєвих збитків не тільки Україні, а й Польщі, каже заступник міністра. Польські перевізники теж хочуть ввозити до нас вантажі, але не можуть цього зробити, принаймні не в колишній кількості. Крім того, серед фур є і небезпечний вантаж, гуманітарна, військова допомога. Через Польщу в Україну везуть енергоносії, які, тим більше, необхідні напередодні зими. Мітингувальники обіцяли пропускати їх без черги, але насправді вантажівки стоять перед кордоном, як і решта.

"Нас дивує позиція місцевої влади, яка, знаючи про порушення, продовжує видавати дозволи на мітинг. Ми стали заручниками невеликої групи протестувальників та польських колег із місцевої влади та уряду. Чому заручники? Тому що єдина умова мітингувальників – це скасування лібералізації та повернення до дозволів ", – пояснює Сергій Деркач.

Угода про лібералізацію запрацювала з початку війни і фактично має діяти до 30 червня 2024 року. Вона був підписана між Україною та ЄС, тому ані польський, ані український уряди самі по собі не можуть його скасувати.

"Протестуючим про це добре відомо. Тому нам здається, що цей протест спрямований на те, щоб просто фізично заблокувати кордон", – упевнений заступник міністра.

Після імпровізованого брифінгу Деркач звертається до самих водіїв: "Я знаю, що вам від цього не легше". І фактично повторює те саме, що сказав до цього. Чоловіки спочатку слухають спокійно, доки один із водіїв не починає говорити.

"Мало того, що вони не пропускають гуманітарну допомогу. Їде з того боку вантажівка ADR (небезпечний вантаж – ред.) на польських номерах, вони навіть не запитують документи. "Пан проїжджий!". Їде наш ADR – його розгортають у кінець черги. Те саме зі "скоропортом"!" – обурюється водій.

З ним погоджуються інші та перемовляються між собою, згадуючи схожі випадки. Поки ми стоїмо, стає холодніше і починає йти мокрий сніг, але чоловіки його не помічають – вони хочуть висловитися.

"В Україні теж був страйк. Ми перекрили Київ! Ми вміємо говорити з нашим керівництвом. Нехай звертаються до свого боку!" – лунає з натовпу.

Голоси стають гучнішими, водії перебивають один одного і розповідають про те, що бачать тут уже три тижні. "Послухайте, навіть польські перевізники їх зневажають. Це гендлярі. Вони колись їздили на Білорусь та Росію. Заправилися і з повними баками приїхали сюди і їм ціни збивали. Вони увійшли до Євросоюзу, їм Німеччина не ввела дозволи. Так вони перебили перевезення Франції , ви ж самі знаєте, всій Європі перебили!" – каже один із чоловіків.

Багато хто з водіїв працює у цій сфері вже не один десяток років – вони добре знаються на нюансах, знають, хто на кого працює і чому сьогодні їм перекрили дороги. "Це п'ять фірм, які входять до асоціації. Вони не можуть з нами конкурувати, тому вони хочуть наче силою захопити ринок України". Один із водіїв киває і говорить чоловікові, що стоїть поруч, про те, що компанії перевізників російські. Коли обидва бачать, що їхня розмова викликає інтерес, вони замовкають.

– Тобто ці п'ять фірм мають відношення до Росії?

– Та тут і так все зрозуміло. Що пояснювати.

Деркач ще якийсь час перемовляється з водіями, доки не приїжджає машина із продуктами. Чоловікам роздають пакети із супом, хлібом та баклажки з водою. Беруть не всі, багато хто відходить далі, закурює і спостерігає за процесом. На питання про те, чому не всі йдуть за їжею, один із водіїв знизує плечима та посміхається.

– Ми сходили в магазин і купили, хай беруть ті, хто не має, навіщо нам зайве?

Водії готові розмовляти, але побачивши диктофон чи камеру починають помітно бентежитися. "Я не те, щоб вмію добре говорити", – відповідає чоловік, який погоджується показати свою кабіну. У салоні його фури за сидіннями є маленьке місце для сну. Він дістає з верхньої полиці над спальним місцем зелений тазик, який називає пральною машиною, вказує на мило та плед. "Ну, загалом, живемо", – підсумовує він.

Мобільні туалети стоять вздовж дороги, але їх досить мало. Крім цього, для водіїв більше нічого немає. Обідають вони тим, що купують на заправках чи супермаркеті "Biedronka". Ще їх годують волонтери як українські, так і польські. Купаються чоловіки, поливаючи себе водою із каністр, а готують на портативних плитках. За таких умов і тиждень жити досить важко. Ще важче не розуміти, скільки часу потрібно жити в таких умовах.

Валентин – один із тих, хто погоджується на евакуацію. Йому треба поїхати додому та закінчити навчання. "Він у нас професор!", – говорять про нього його колеги, сміючись.

"Ми морально втомилися. Не стільки фізично, скільки морально. У кожного є якісь проблеми вдома, особисті питання, сім'ї. Усі ми люди. У мене є свої плани. Працюючи далекобійником, я студент. Навчаюся, щоправда, на заочному, треба закривати іспити", – пояснює чоловік.

Валентин вирішив, що залишить свій вантаж на платному паркуванні, якщо не знайдеться іншого рішення. За реакцією водіїв стає зрозумілим, що не всі їхні керівники можуть собі це дозволити, а залишати фуру з вантажем у черзі ніхто не стане.

Незважаючи на патовість свого становища, чоловіки постійно жартують. Візит української делегації вніс різноманітність до їхнього розпорядку дня, який на 90% складається з очікування та невизначеності. Водії згадують свої сім'ї, сміються, розповідаючи про те, що схожі на моряків далекого плавання та, трохи розслабившись без камер, запрошують на шашлики.

"Ми тут м'ясо замаринували, має вийти дуже смачно, в мінералці його тримаємо і з цибулею, – каже молодий хлопець, потираючи руки. Потім він обертається на нас і додає вже серйозно: "Ми сподіваємося на вас. Ми дуже втомились".

Польські перевізники стоять неподалік поліцейських автомобілів. Біля них припарковано дві великі фури, на яких висить плакат із вимогами. Основна – запровадження системи дозволу для українських перевізників. Ми зупиняємося неподалік них, Олег Куць, виходячи з машини, просить нас не виходити одразу, а трохи почекати. "Вони можуть бути не дуже раді пресі".

Протестувальники – близько десяти осіб, переважно чоловіки, та одна жінка. Їх оточують місцеві журналісти. Перевізники явно не налаштовані на серйозний діалог, вони перебивають Деркача, котрий намагається зав'язати розмову, і весь час говорять про введення дозволів. "Без введення дозволів розмова не має сенсу!", – постійно повторює чоловік, який стоїть праворуч від головного переговорника.

– Єврокомісія збирається 4 грудня і вирішуватиме питання про дозволи, ви можете до 4 грудня поставити мітинг на паузу та пропустити людей?, – запитує Деркач?

– Жодної паузи не буде!

Чоловіка, який відповідає Деркачу, звуть Рафал Меклер. Він володіє однойменною транспортною компанією, а також представляє осередок партії "Конфедерація свободи та незалежності", відомої антиукраїнськими настроями. Свого часу колишній лідер партії Януш Корвін-Мікке пропонував визнати окупацію Криму і сам 2015 року їздив на півострів, де зустрічався з так званим "головою" Криму Сергієм Аксьоновим. Крім того, з початку вторгнення РФ в Україну п'ять польських компаній-перевізників, у тому числі фірма Меклера, виступали за відміну антиросійських санкцій.

Поки з мітингувальниками говорять з членами української делегації, групу людей оточують чоловіки у балаклавах. Вони чекають на репліки Деркача і перебивають його криком. Коли він просить не підвищувати тон, один із чоловіків кричить: "У нас така мова!"

– Ваші вимоги ви маєте пред'являти уряду Польщі. І уряд Польщі так само може з нами комунікувати. Я просто хотів у вас запитати про небезпечний вантаж.

– Гуманітарка та мілітарка їздять без черги. ADR стоїть у черзі.

– Так ви ж щойно сказали, що ADR проїжджає без черги.

Діалог не вносить конструктиву – головний переговорник у якийсь момент вказує на годинник, говорить про безглуздість розмови та відходить убік. За ним ідуть інші. Протестувальники не хочуть обговорювати умови пропуску окремого виду вантажів. Все, що вони вимагають, – введення дозволів і те, що це не вирішує Україна, їх не цікавить.

З українськими журналістами мітингувальники спілкуватися відмовляються, віддаючи перевагу місцевій пресі. Ми сідаємо у автобус та їдемо до кордону. Поки ми спілкувалися з водіями та польськими перевізниками, через кордон показово пропустили близько семи фур – досить багато порівняно з минулими днями.

Члени української делегації жартують – мабуть, їм варто приїжджати сюди щодня, щоб мітингувальники не влаштовували провокацій та пускали фури так, як обіцяли – по три на годину. Дивує, що ця цифра стала звичною лише за три тижні мітингу, який, незважаючи на юридичну законність, фактично порушує права тисяч людей.

Збитки для економіки та ризики дефіциту

"Наші польські колеги з уряду говорять про те, що протест має право бути офіційно, тому що це законне право громадян – бастувати. Ми його поважаємо, але вже були порушення і ці порушення – підстава для скасування забастовки. Ми направили польській стороні інформацію про ці порушення і чекатимемо на відповідь", – каже Деркач.

Забастовка кількох десятків перевізників, які одночасно становлять політичні інтереси антиукраїнської партії, поки що точково впливає на економіку. Наприклад, через польський кордон до України завозилося до 30% автогазу від загального імпорту. Через його скорочення ціна на газ почала зростати, але трейдери знайшли альтернативні варіанти, каже директор Консалтингової групи "А-95" Сергій Куюн.

"Зокрема (перевезення – ред.) через Словаччину. Тому очікуємо, що протягом двох тижнів проблема вирішиться", – сказав Куюн у коментарі РБК-Україна.

Тим часом українська економіка вже втратила близько 400 млн євро, стверджує віце-президент Асоціації міжнародних автоперевізників Володимир Балін. "Я не готовий сказати, як інші галузі страждають, хоча, за оцінкою Федерації роботодавців України, вже сьогодні понад 400 млн євро наша економіка втратила. Ми фіксуємо збитки наших перевізників із розрахунку втраченої прибутковості – 350 євро за простий, за добу", – сказав Балін.

Рітейлери ж говорять про те, що проблема виникла з товарами, що швидко псуються, і тими, які вимагають потрібних умов для зберігання. Щоб уникнути дефіциту в цілому, фахівці змушені змінювати логістику, каже виконавчий директор Українського фуд-рітейл альянсу Наталія Петрівська.

"Для задоволення потреб покупців частина товарів прямує через інші пункти пропуску, хоча логістика значно подорожчала, компанії несуть додаткові витрати та збитки. Через зміну маршрутів ми сподіваємося, що на сьогоднішній день значного дефіциту не буде, хоча певний товар буде нерентабельним для імпортування, тому компанії розглядатимуть доцільність його ввезення", – пояснює Петрівська у коментарі РБК-Україна.

Крім цього, на кордоні з Польщею сьогодні стоять фури з енергоносіями, гуманітарним та військовим вантажем. Якщо мітинг триватиме, у перспективі Україна втратить певну частину західної допомоги. І кінцевий вигодонабувач у цьому випадку – Росія.

Польська Конфедерація свободи та незалежності – це за великим рахунком партія, яка лобіює інтереси Кремля. Не можна стверджувати, що вона шкодить Польщі, але сьогодні Росії важливо насамперед нашкодити Україні і вона використовує всі свої важелі, а їх за десятки років "дружби" Заходу з РФ набралося достатньо на європейському просторі. Сьогодні у Кремлі прагнуть дестабілізувати все, що можуть і чим раніше в Європі це усвідомлять та відключать російські важелі – тим менше виникатиме те, що відбувається сьогодні на польсько-українському кордоні.