Голова Нацполіції Іван Вигівський: Поліцейські не будуть особисто ходити роздавати повістки

Чи буде українська поліція в повному складі йти на фронт, як в Нацполі пропонують збільшити відповідальність за порушення комендантської години та що відбувається з криміногенною ситуацією в країні, – в інтерв'ю РБК-Україна розповів голова Національної поліції України Іван Вигівський. 

В Україні вже кілька тижнів активно обговорюють мобілізацію і законопроект, який уряд вніс в Раду, а потім відкликав на доопрацювання. В цьому контексті в суспільстві зважують роль поліції – одні вважають, що поліцейські мають бути залучені до роздачі повісток, інші – що поліція має піти на фронт.

В інтерв'ю РБК-Україна з головою Національної поліції України Іваном Вигівським обговорили питання мобілізації поліцейських, чи погіршилась криміногенна ситуація в країні за час повномасштабної війни і чому авторитет поліції в очах суспільства далеко не найкращий.

– 20 січня виповнився рівно рік, як ви приступили до виконання обов’язків Голови Національної поліції України. На третій день після трагедії з керівництвом МВС у Броварах, на вас були покладені обов’язки керівника Нацполу. Розкажіть, як це відбувались, що тоді відбувалось, і які маєте висновки за результатами року?

– Авіатроща в Броварах стала справжньою трагедією для всіх рідних та близьких загиблих, для колег, і для держави. Насправді, на першому році війни загибель керівництва Міністерства внутрішніх справ, ще й такого ефективного, могло похитнути дух працівників всіх підрозділів МВС, а отже і ситуацію в країні, і зіграти на руку ворогу. На той момент Голова Нацполіції Ігор Клименко зміг швидко включитись в усі процеси, організовувати їх, комунікувати хід подій і ставити задачі до виконання як на внутрішньому колі, так і на публічному. В той же день Уряд поклав на нього обов’язки міністра внутрішніх справ. Думаю, це всім допомогло зібратись і утримувати далі службові процеси.

Я на той момент був начальником поліції Києва. Тоді на другий день Ігор Клименко запропонував мені виконання обов’язків Голови Нацполіції, до яких я приступив 20 січня.

За цей рік ми провели відбір, навчання, вишкіл штурмової бригади Національної поліції "Лють", яка сьогодні успішно виконує бойові завдання та нищить ворога на фронті. Це унікальний досвід для поліції. І я пишаюсь нашими воїнами. Поліція розслідувала понад сотню тисяч воєнних злочинів ворога, ми навчаємо наших поліцейських по всьому світу здобувати передовий досвід у розслідуванні таких злочинів, скоєних в тому числі на деокупованих та окупованих територіях. Встановлення осіб загиблих, проведення експертиз, робота криміналістичних лабораторій навіть за кордоном з метою зібрання ДНК родичів загиблих, опанування нових технологій, боротьба у кіберпросторі, потужний розвиток системи кримінального аналізу і ще маса іншого.

Прорив, який робить Національна поліція по всім напрямкам зараз в умовах повномасштабної війни з рік, мабуть, у мирний час тривав би десятиліття. Але ці навички потрібні нам на вчора, тому ми не можемо гаяти часу, не можемо відпочивати, не можемо не виконувати свої поліцейські обов’язки, та маємо бути максимально ефективні у складі Сил безпеки і оборони для захисту держави. І ми дуже намагаємось, і це моя відповідальність – все це робити продуктивно.

– На сьогоднішній день, як ви ставитесь до ідеї залучення поліцейських до роздачі повісток?

– Позаминулого тижня у парламент виносився один із законопроектів щодо мобілізації, але він отримав зауваження та повернутий на доопрацювання. Лунає багато думок, заяв та коментарів стосовно роздачі повісток поліцейськими, а деякі діячі періодично озвучують навіть ідею про те, що поліцію необхідно мобілізувати та зобов’язати роздавати повістки без залучення ТЦК.

Поліція максимально сприяє ТЦК в тому, щоб встановлювати місцезнаходження ухилянтів, та згідно з повноваженнями і за наявності необхідних документів від ТЦК, доставляти до них таких осіб. Але вручення повісток, спільні наряди – це додаткове навантаження, і у нас немає такого ресурсу, щоб поставити біля кожного працівника ТЦК ще й поліцейського. Ми стоїмо на блокпостах, щодня виконуємо свої обов'язки, в тому числі і непритаманні поліції функції. Ми готові допомагати, але особисто фізично поліцейські ходити роздавати повістки не будуть. Принаймні до того, поки законом не буде встановлена така норма та це не буде визначено нашим функціоналом.

– А вам вистачить людей?

– Якщо законом буде встановлена така норма, вручення повісток поліцейськими, – то не вистачить. Фактично у нас в строю 98 тисяч поліцейських. З них трохи більше 20 тисяч – жінок. Беремо щодобові наряди по державі, це десь 7 тисяч нарядів, в яких задіяні понад 20 тисяч поліцейських.

З 24 лютого 2022 року ми працюємо в посиленому варіанті несення служби. 24/7 всі поліцейські в строю. Також у нас близько 15 тисяч дізнавачів і слідчих, які кожного дня розслідують кримінальні провадження, в тому числі і більше сотні тисяч воєнних злочинів, близько 20 тисяч оперативників щоденно розкривають тяжкі та особливо тяжкі злочини. І крім того, створена штурмова бригада Нацполіції "Лють", яка безпосередньо бере участь у відсічі збройної агресії рф. Загалом, якщо говорити про зону, де проводяться бойові дії, – там постійно несуть службу близько 35 тисяч поліцейських. Це і ті, хто у складі "Люті" та зведених загонів воюють, а також ті, хто крім основного функціоналу поліцейських кожного дня заступають на блокпости, виконують стабілізаційні заходи, евакуюють громадян, розбирають завали разом з рятівниками, а також розміновують десятки тисяч гектарів наших територій після ворога.

В Донецькій, Херсонській областях також знаходяться поліцейські. Вони там перебувають у надскладних умовах, під постійними обстрілами – розташовуються у підвалах, в укриттях. При цьому, працюють всі підрозділи, в тому числі, поліція виїжджає та фіксує пошкодження та знищення осель – це також важливо для того, аби люди потім могли отримати компенсацію.

Я вважаю, що кожен повинен займатись своєю роботою, та у нас на сьогодні недостатньо ресурсу для того, щоб ми ще й ходили і роздавали повістки.

– Громадськість зараз також обговорює питання мобілізації поліцейських.

– У нас в країні склалась аномальна ситуація. Якщо брати досвід країн, які воювали, то у них під час війни дійсно значно погіршувалась криміногенна ситуація. У нас вже майже два роки повномасштабна війна, проте вдається тримати криміногенну ситуацію під контролем і забезпечувати громадянам внутрішню безпеку та правопорядок. У нас немає розгулу вуличної злочинності – вулицями не бігають люди зі зброєю, нікого не розстрілюють, не грабують, не трощать вітрини. І це також завдяки тому, що ми залучили до нарядів на вулицях максимальну кількість поліцейських. Якщо до війни це було близько 4 тисяч нарядів, то тепер понад 7 тисяч. Сьогодні можна достатньо безпечно відчувати себе на вулиці. Звісно, це відчуття умовне, адже ворожі ракети, на жаль, долітають до всіх територій України.

Ми готові до мобілізації, якщо буде прийняте таке рішення, але від першого дня війни поліцейські вже воюють, виконують бойові розпорядження. Це і "Лють", і зведені загони з усіх областей.

Якщо ми мобілізуємо ще поліцейських, у нас виникне проблема з комплектацією і це може позначитись на криміногенній ситуації. До речі, поліція не вичерпує мобілізаційний ресурс. В 2022-23 році ми дуже виважено підходили до того, кого набираємо в поліцію. Виключена можливість потрапляння ухилянтів, у нас є відповідні бази, за якими ми перевіряємо людей.

Також грає роль вік. У нас 60% – це молоді люди від 18 до 25 років. В "Люті" також у нас здебільшого молоді люди до 27 років. Ми набирали їх на конкурсній основі. В бригаді десь 30% бійців – це поліцейські, які були в лавах поліції і до повномасштабного вторгнення. Звісно, в перші дні ми відпустили всіх, хто прийняв рішення вступити до лав армії, адже у нас немає механізму переводу до Збройних сил України. Тому це можливо було зробити тільки через звільнення з Нацполіції. Інші поліцейські, хто хотів воювати, – пішли до штурмової бригади "Лють".

– Ви кажете, що злочинність не виросла. А як вона змінилась за час війни, чи з'явилися якісь нові риси?

– Ми все одно так чи інакше дивимось відносно кількості злочинів на 10 тисяч населення. Звісно, цей показник у великих містах та областях більший, ніж в маленьких регіонах. Це закономірність. Під час війни знизилась на 20-30% вулична злочинність. В тому числі, завдяки комендантській годині. А також завдячуючи присутності поліції на вулицях.

Вулична злочинність стала меншою практично по всіх регіонах. Що стосується загальної кількості злочинів – вона зросла, в тому числі реєстрація тяжких і особливо тяжких. Це пояснюється, по-перше, через зміни в законодавстві. Раніше прості крадіжки кваліфікувалися як нетяжкі злочини, а зараз вони кваліфікуються як здійснені в умовах війни, і вже є тяжкими. По-друге, під час війни ми документуємо воєнні злочини. З початку війни ми задокументували їх понад 111 тисяч, і всі вони зараховуються у загальну структуру злочинності. Тому, якщо брати загальну цифру, вона виросла. Але криміногенна ситуація не змінилась і є контрольованою.

Що стосується латентних злочинів – це ті злочини, які ми самі виявляємо. Це, в першу чергу, незаконний обіг наркотиків, зброї і вибухівки. Ми в рази більше стали їх документувати і розкривати. Тому вони також формують ріст реєстрації злочинів.

– З побутовою злочинністю так само? Чи ми фіксуємо якісь вибухи загальної агресії, яка виражена в сім'ях?

– Ми фіксуємо зростання кількості звернень з цього виду правопорушень, а також розуміємо, що і після війни роботи у нас менше не стане. Вже відпрацьовані механізми протидії, в тому числі – передбачена кримінальна відповідальність. І потерпілі від домашнього насильства бачать зворотній зв’язок та допомогу поліції, та вже в більшості випадків звертаються до нас. Хоча це досить латентний вид правопорушення, але ми і з Офісом генерального прокурора, і з громадськими організаціями співпрацюємо та всебічно доносимо громадянам, чому треба звертатись до поліції, що можна вдіяти і як правильно вчиняти в таких випадках.

– Що стосується злочинів, які скоюють військові, чи є розуміння, чи погіршиться ситуація в майбутньому?

– Ми фіксуємо такі факти, але в масштабах загальної злочинності. Розуміємо, що будемо робити після війни. В МВС запроваджена концепція "Безпекове середовище", де передбачені всі кроки, як ми будемо забезпечувати правопорядок. Також необхідно максимально працевлаштувати військових, які будуть демобілізовані. В "Люті" воюють саме поліцейські, які після завершення війни повернуться до поліції. Вони будуть слідчими, дізнавачами, оперативниками, патрульними і так далі. Стосовно військових – вони вміють воювати, та мають навички, які завжди затребувані в кримінальних структурах. Однак, ми розуміємо, що це питання державного масштабу, і необхідно буде працевлаштувати наших військових. Вони мають розуміти і відчувати, що вони потрібні державі.

– Комендантська година. В жовтні був скандал в клубі Boho, після якого в МВС заявили, що поки не мають інструментів, як з цим боротися. З того часу щось змінилось?

– Практично з першого дня повномасштабної війни по всій країні була введена комендантська година, і вона дійсно показала свою ефективність. Але не всі громадяни свідомі. Коли я був керівником київської поліції, ми масово виявляли громадян, які вночі гуляли по вулицях, перевіряли їх на причетність до диверсійно-розвідувальної діяльності. У більшості випадків причетність не підтверджувалась. Але ми чекаємо прийняття закону про відповідальність за порушення комендантської години, так як до сьогодні немає дієвого законного механізму притягнення до відповідальності саме за порушення комендантської години. Адже в 2022 році був поданий законопроект, але він не був розглянутий. В жовтні 2023 року був поданий ще один, на цей раз, що передбачав відповідальність не лише для громадян, а і для суб’єктів господарювання, якраз після цих скандалів з закладами. І вже грудні в першому читанні він був розглянутий. Нажаль, до сьогодні він не прийнятий Верховною Радою.

– А чи треба взагалі комендантська година в Києві?

– Я думаю, так. Нічні заклади, розважальні установи не мають працювати. Вибачте, коли у нас щоденно гинуть люди на фронті, а тут десь клуб вночі показово влаштовує масові гуляння. Це неповага. Я вважаю, має бути адміністративна відповідальність за порушення комендантської години. В останньому законопроекті передбачені штрафи як для фізичних осіб, так і для суб’єктів господарювання. Для фізичних осіб штраф передбачений у розмірі 1700 грн і 3400 грн за перше порушення, за друге – від 3400 грн до 6800 грн. Це, до речі, немало для фізичних осіб. А для суб'єктів господарювання за перше порушення від 50 тисяч до 102 тисяч гривень, а за повторне від 170 до 240 тисяч. Я думаю, ніхто не захоче віддати свою виручку.

– Ви після Boho фіксували гучні випадки?

– Так, фіксуємо. Це ж не тільки Києва стосується. Вони працюють в режимі світломаскування, зачиняються, люди заходять до комендантської години, там всю ніч розважаються, а вже по закінченню комендантської години їх випускають.

До речі, також була пропозиція щодо адміністративних затримань. Коли законодавцем нам будуть надані всі необхідні інструменти, бажаючих порушувати стане менше.

– Зрадники. Чи багато поліцейських залишились на окупованих територіях і як вони працюють на ворога?

– Ми не припиняємо фіксувати діяльність наших колишніх "колег", у нас цим займається внутрішня безпека. Задокументовано, якщо брати всі категорії колаборантів і зрадників на всій території, більше 2,5 тисяч громадян. З них поліцейських близько 900. Як правило, це ті, хто не досяг успіху до окупації території, порушники дисципліни, ті, хто не мав шансів стати на керівні посади. Коли зайшли росіяни, ці працівники вирішили, що можуть стати успішнішими у квазі-утвореннях окупантів. Серед цих 2,5 тисяч понад 1,5 – це громадяни, які так чи інакше стали працювати в органах державної влади, окупуваних росіянами.

Стосовно тих, хто зараз служить в так званій "міліції" на окупованих територіях, – це і колишні міліціонери, навіть віком за 60 років, і цивільні, які ніколи не працювали в правоохоронних сферах нашої держави. Ці колишні міліціонери не працювали в поліції, вони були звільнені, ображені на державу, – а зараз там вони і керують слідством, дізнанням, і тепер "шиють" справи нашим громадянам. Стосовно тих, хто не працював в правоохоронній системі України – на окупованій частині в Запорізькій області так звану "міліцію" очолює жінка, яка взагалі була юристом.

– А коли був останній випадок, коли поліцейські вийшли з окупованої території?

– Більше року тому. Херсонські поліцейські виходили вже після деокупації, це були ті, хто не міг виїхати з окупованої території. Хто пройшов перевірки – вони знову працюють. Деякі перейшли на сторону ворога, вони не вийшли, та поїхали разом з росіянами. Але якщо брати кількість зрадників в лавах поліції, це менше тисячі осіб, і це менше 1% від всієї кількості працівників Національної поліції.

– Чи є у вас брак кадрів, в яких саме напрямках?

– У нас не вистачає патрульних поліцейських – некомплект більше 20%. І загальний некомплект – 17,5%. Цифра є сталою, ми розуміємо, що необхідно поповнювати мобілізаційний ресурс, тому зараз проводимо мінімальну кількість конкурсів, і набираємо за крайньою необхідністю. Якщо будуть питання задіяння на фронті більшої кількості поліцейських, тоді ми будемо займатись поповненням лав НПУ. Поки ми працюємо в 98 тисячах, так було і до війни.

– Ви і ваші колеги періодично буваєте на деокупованих територіях. Що вас там дивує?

– Мені шкода тих людей, які були під окупацією. Багато з них просто не мали можливості звідти вийти. Дивує та зухвалість і жорстокість росіян, і ті методи тиску на цивільне населення. Ми всі пам'ятаємо радянські фільми про Другу світову війну, і якими там були зображені фашисти. Росіяни діють так само – принижують, ґвалтують, вбивають, катують. Я був на цих територіях в мирний час, і зараз приїжджаю, а там розбиті будинки, інфраструктура. Дивишся в очі цим людям, і це невимовний біль і гнів, що росіяни нищать все на нашій землі, при цьому подають це так, ніби вони нас "звільняють".

– Як зараз відбувається евакуація, чи стикаємось ми до сих пір з проблемою, що деякі люди не хочуть їхати з прифронтових територій?

– Так, така проблема є. Здебільшого, евакуацією займаються наш поліцейський підрозділ "Білі янголи". Це 22 робочі поліцейські групи по всіх прифронтових територіях. Найефективніші підрозділи в Донецькій області, де вони і були створені. Це поліцейські, в тому числі і з навичками парамедиків, які виїжджають туди, куди вже волонтери не їздять, поліцейські завозять продукти, ліки, вивозять звідти людей. Перші машини, на яких вони туди їздили – це були білі карети "швидких", тому люди їх назвали "Білими янголами".

Зараз в "Білих янголах" 81 поліцейський, а саме у Херсонській, Донецькій, Харківській і Луганській областях. Найбільше залучаються на Донецькому напрямку. З початку війни вони евакуювали майже 9 тисяч осіб. Звісно, є випадки, коли люди не хочуть евакуйовуватись. Вони пояснюють по-різному, найчастіше кажуть, що нема куди їхати, питають – а де ми будемо жити? Тому перед евакуацією конкретних сімей ми визначаємось з місцевою владою. Вони організовують місця в санаторіях, в гуртожитках. Деякі люди кажуть – я тут виріс, нікуди не поїду, у мене буде все добре. Але, на жаль, бувають і такі випадки, коли за день, за два кілька разів приїжджали поліцейські, вмовляли поїхати, людина відмовлялася. Наступного дня прилетів снаряд, згорів будинок і люди загинули.

Законно ми не можемо примусово забирати людей, в тому числі дітей. Є відповідна процедура, тільки за рішенням суду. Для того, щоб суд виніс рішення про евакуацію дитини, треба довести, що вона не утримується та не виховується неналежним чином, медично не забезпечена. По процедурі суд розглядає це приблизно місяць. А у нас стільки часу немає. Просто примусово забирати дітей – це вже кримінальна відповідальність для поліцейських. Але, як правило, нам вдається переконати такі сім’ї в необхідності евакуації.

– Чи має бути у поліції така можливість?

– Ми знаходимо механізми. Ми все-таки доносимо свою позицію і вивозимо звідти людей. Волонтери також піклуються про людей, які там залишились, везуть їм туди одяг, їжу. Самі евакуаційники також часто попадають під обстріли. Ми забезпечуємо їх броньованим транспортом, завдяки чому були врятовані вже багато життів.

– Чи побільшало з початку війни шахрайств, зокрема в сфері волонтерства?

– Ми не бачимо особливого збільшення шахрайств в сфері волонтерства. З початку був сплеск, зараз ні. Схеми прості – наприклад, рідні військових отримують виплати, а шахраї намагаються ці кошти у них видурити. У нас є певний ріст шахрайства. Однак і розкрито таких злочинів також більше.

Ми займаємось профілактикою, постійно говоримо про шахрайські схеми, таким чином люди розуміють, що відбувається, і вже менше реагують на шахраїв. Поліція ліквідувала більше 60 груп шахраїв, які "працюють" з місць позбавлення волі. Найбільша сфера шахрайства зараз – це продаж неіснуючих речей в інтернеті, це десь 60%. Дзвінки "з банку" – 10%. Але якщо у червні 2023 року у нас було десь 600-650 звернень за добу щодо шахрайства, то в грудні їх було уже десь 400. І ми відслідковуємо тенденцію на зниження.

– Обіг зброї на руках. Чи багато ви її фіксуєте і чи становитиме це загрозу далі?

– Зараз ми стали вилучатися зброї набагато більше. Це тонни вибухівки, мільйони патронів, тисячі гранат, пістолетів. Що стосується зброї, яку роздавали на початку війни, ми її зараз не забираємо у громадян. Тому що триває війна, і зі зброєю люди відчувають себе безпечніше. Є законопроект, щоб провести реєстрацію цієї зброї і облікувати її. Щоб громадянин прийшов, зафіксував її. Після чого зброя буде відстріляна, облікована та повернена громадянину. А вже після закінчення війни протягом 90 днів буде необхідність її здати. Якщо не здав – тоді вже кримінальна відповідальність.

– А ви думали пропонувати грошове винагородження за це?

– Думали, але у нас немає такого ресурсу. Це, звісно, мотивація. Інша мотивація – залишати зброю громадянам, але робити її не вогнепальною, вихолощувати її. Звісно, зброя на руках – це одна з проблем. Ми, буває, вилучаємо колосальні об'єми. Нещодавно вилучили в Миколаєві у одного фігуранта арсенал цілий. Там була навіть бойова частина від "Шахеда". Люди навіть таке приносять собі додому.

– Після кейсу в Дніпрі, коли поліцейський застрелив чоловіка, який напав на його колегу, суспільство підняло питання авторитету поліції загалом. Як ви думаєте, чому серед українців поліцейські мають достатньо низький авторитет? З чим це пов'язано?

– Філософське питання. Як не крути, поліція – це, в тому числі, каральний орган. Вона наділена державою правом на застосування насилля з метою забезпечення правоохоронної функції. З одного боку, ми захищаємо публічний порядок на вулицях, регулюємо дорожній рух, з іншого боку, розслідуємо колосальну кількість проваджень. Тож є і громадяни, які притягуються до відповідальності. У кожної такої людини є родичі, близькі. І вони не хочуть визнавати, що держава правильно вчинила – так, мій родич торгував наркотиками або зброєю, або вбив когось, але на їхню думку, як правило, він все одно невинний. Але ж ми – поліція, і послуговуємось виключно законом. Тут завжди є дві сторони, одна з яких буде незадоволена роботою поліції.

– Тобто ми виховані в недовірі до поліції?

– Не скажу що в недовірі. Це архаїзм з дев'яностих, коли міліціонери могли бити, катувати. У нас же зовсім інші механізми. Так, бувають поодинокі випадки перевищень, але вони вибухають на всю державу. Немає системності в цьому.

З іншого боку, наші громадяни також мають бути правосвідомими. А у нас від поліції вимагають, щоб ми дотримувались норм, проте є і громадяни, які самі поводять себе максимально неадекватно, як у цьому випадку в Дніпрі, та не дотримуються норм поведінки та закону. Це не може бути однобока позиція. Чому в тих самих Сполучених Штатах, коли до громадянина підійшов поліцейський, він кладе руки на кермо і не дозволяє собі навіть різких рухів? У нас ще зберігається цей архаїзм сприйняття поліцейського, але я думаю, це з часом відійде. Поліція суттєво відрізняється від міліції, це зовсім інша філософія. В першу чергу – є захист та допомога людям.

– Ви за роки роботи побачили, що люди міняють відношення до поліції?

– Так. Думка міняється. І, знову ж таки, ми – найбільший і найближчий до людей правоохоронний орган, нас видно, ми в формі. Суддів, прокурорів, ДБР, НАБУ, – їх не видно, ти їх на вулиці не відрізниш. А поліцію ти бачиш поруч кожен день. Та ми намагаємось робити все, щоб держава була у безпеці.