Під грифом "Секретно": 5 українських повстань, які десятиліттями викреслювали з історії

Повстання Марка Жмайла (1625 рік)

На початку 17 століття козацтво вже не було стихійною силою - це була політична спільнота з чітким розумінням своїх прав. Коли Річ Посполита спробувала різко обмежити козацьку автономію та реєстр, вибухнув збройний спротив.

Повстання під проводом Марка Жмайла охопило значні території та змусило польську владу сісти за стіл переговорів.

Воно завершилося Куруківською угодою - компромісом, який формально обмежив козаків, але фактично визнав їх як силу, з якою доводиться рахуватися.

У радянській історіографії це повстання зводили до "локального конфлікту", хоча насправді воно стало прологом до масштабних визвольних війн 17 століття.

Повстання Тараса Федоровича (1630 рік)

Це був уже не просто протест - це була спроба силою змінити правила гри. Повстання Тараса Федоровича, відомого як Трясило, об’єднало козаків і селян, які відкрито виступили проти шляхетського гніту.

Кульмінацією стала Переяславська кампанія, яка показала, що українське суспільство готове до масового спротиву, а козацька старшина - до політичних рішень, а не лише військових рейдів.

Цей рух навмисно затіняли, бо він руйнував зручний міф: що до Хмельниччини українці нібито не мали сформованої визвольної програми.

Повстання Павла Павлюка (1637-1638)

Повстання Павлюка - один із найбільш драматичних епізодів козацької історії. Воно швидко переросло у масштабну війну проти польської адміністрації, але було жорстоко придушене.

Поразка під Кумейками, масові страти, репресії та "Ординація Війська Запорозького" фактично ліквідували залишки козацької автономії. Саме після цього козацтво усвідомило: компроміси не працюють.

У підручниках це повстання часто згадували побіжно, хоча саме воно стало прямим передвісником вибуху 1648 року.

Повстання Семена Палія (1702-1704)

Правобережна Україна на початку 18 століття була зоною постійного напруження. Повстання Семена Палія стало відповіддю на спроби остаточно ліквідувати козацький устрій та повернути регіон під повний контроль польської шляхти.

Рух охопив Київщину, Поділля й Брацлавщину, мав підтримку населення і чітку антипольську спрямованість. Але для імперських історій він був незручним: Палій не вписувався ні в російський, ні в польський наратив.

Тому його повстання десятиліттями подавали як "хаотичний бунт", а не як боротьбу за політичну суб’єктність.

Ямпільсько-Бабчинецьке повстання (1921 рік)

Після поразки Української Народної Республіки боротьба не закінчилася. На Поділлі у 1921 році спалахнуло одне з найбільших антибільшовицьких селянських повстань.

Місцеве населення виступило проти продрозкладки, насильства та репресій. Це був організований, збройний спротив радянській владі, а не "бандитизм", як його роками називали в СРСР.

Про ці події мовчали навмисно - вони ламали головний міф радянської історії: що "радянську владу підтримав народ".

Чому ці повстання зникли з історії

• імперські та радянські наративи не допускали легітимності українського спротиву
• повстання без "переможного фіналу" вважалися небажаними для масової пам’яті
• архіви десятиліттями були закриті або вибірково доступні
• історію замінювали "безпечними" узагальненнями