"Жити по-новому", або що спільного у стола та кішки
Зміна перших осіб у владі не є запорукою зміни правил життя в країні
Незважаючи на щире бажання "жити по-новому", багато що в Україні відбувається по-старому. Всупереч прагненню "революційних мас" викорінити соціальні практики, властиві "злочинному режиму", всі вони живуть і процвітають в нинішній Україні.
Тут і непотизм, і симонія, і тотальна корупція, і вибіркове правосуддя, і мажорська вседозволеність, і прокурорське свавілля, і відкати, і "криші", і відверта політична проституція.
Та й діючі особи, в принципі, не змінилися - на манежі все ті ж.
Просто багато старих соціальних практик, що раніше вважалися елементами злочинного режиму, тепер отримали нові назви і оцінку.
Це в темні століття, коли наша батьківщина перебувала під п'ятою внутрішньої окупації, підвищення мінімальної зарплати і пенсії перед виборами вважалося спробою задобрити виборців. Тепер це називається проявом турботи про співгромадян.
Це раніше перерахування матеріальної допомоги на картку киянина розцінювалося як підкуп. Зараз це посильна підтримка з боку дбайливого мера.
Це раніше в списки пропрезидентських сил потрапляли пропащі негідники і одіозні персонажі з заплямованою репутацією. Тепер це професіонали, чий безцінний досвід так необхідний для проведення успішних реформ.
Це колись дуже давно з фракції у фракцію бігали політичні повії і тушки. Тепер це патріоти, які просто були змушені співпрацювати зі "злочинним режимом", щоб мати можливість служити батьківщині і людям.
Це раніше на ключові посади призначали родичів і земляків, тепер це виключно представники злагодженої команди, готові втілювати в життя рішення партії і уряду.
Можна продовжувати список соціальних практик, які тепер стали "по-новому"... називатися.
Прихильники життя "по-новому" - ті, хто-небудь в долі, або не в темі, - з піною у рота доводитимуть, що соціально-політична і соціально-економічна суть нинішнього режиму принципово відмінна; будь-які збіги випадкові, а паралелі надумані, адже наявність чотирьох ніжок не перетворює стіл в кішку.
Не перетворює, безумовно...
Але тут пригадується одна стара філософська дискусія щодо природи людини. У філософській антропології вона розгортається між представниками двох основних напрямків: есенціалістами і екзистенціалістами.
Перші переконані в тому, що сутність передує існуванню. Другі, як не важко здогадатися, намагаються довести зворотне - сутність визначається існуванням.
На перший погляд, це виключно спекулятивні міркування, які не мають ніякого відношення до реальності, тим більше - політичної. Але ця філософська дискусія може допомогти трохи зрозуміти що відбувається і зробити певні висновки.
Не влізаючи в нетрі філософії відмінності в підходах можна пояснити на пальцях.
Припустимо в якійсь країні "У" є президент прізвища "Я", який безбожно зловживає своїм статусом: призначає на ключові посади своїх рідних, близьких, земляків, які безсовісно експлуатують ресурси країни виключно в цілях власного збагачення, збільшення і збереження впливу.
З точки зору есенціалістів, ситуація виглядає наступним чином: президент "Я" - у своїй сутності негідник. Тому народ має право повстати і скинути "злочинний режим".
З точки зору екзистенціалістів, ситуація виглядає дещо інакше: президент "Я" веде себе неналежним чином, тому він негідник, з владою якого народ, безумовно, не повинен миритися.
Здається, що і в першому, і в другому випадку висновок один і той же, а різниця, відповідно, не помітна.
Але вона стане більш ніж очевидною, якщо ввести додаткові змінні, наприклад, президента "П" або прем'єра "А".
Якщо ці два персонажі будуть здійснювати ті ж дії, які до них робили попередники-негідники, то екзистенціалісти, безумовно, будуть вважати і "П" і "А" такими ж негідниками, якими були попередники.
Логічно. Є суб'єкт А, здійснив дію Б, що вважається злочином. Тому суб'єкт А вважається злочинцем, як і всі інші суб'єкти, які здійснювали аналогічні дії.
Тобто саме дія визначає статус суб'єкта. Так вважають екзистенціалісти. Так відбувається в усіх цивілізованих суспільствах.
На жаль, в Україні переважають есенціалісти.
Президент "Я" був в своїй суті запеклим негідником, тому все, що він робив, було паскудним і шкідливим. Але президент "П" і прем'єр "А" в сутності, не негідники, вони хороші, вони реформатори. Тому все, що вони роблять, - це добре, це реформи.
І зовсім неважливо, що реформатори "П" і "А" роблять те ж саме, що свого часу робив негідник "Я". В Україні статус суб'єкта визначає оцінку дії: все, що робить хороша і порядна людина, - це добре і порядно.
Майже як у дитячому вірші: "Все одно його не кину, тому що він хороший!"
Простою людською мовою це звучить так: Микола - ґвалтівник і покидьок, тому якщо він зайнявся сексом з Людою, то це зґвалтування; а Арсеній - хороший хлопчик і порядний сім'янин, тому якщо він зґвалтував Люду, то це ніякий не злочин, а лише прояви піднесених почуттів його тонкої поетичної натури.
А головне - негідник Микола діяв у своїх власних інтересах, а Арсеній - виключно в інтересах Люди.
Не так давно, в ефірі популярного політичного ток-шоу один з колишніх соратників побіжного Януковича критикував нинішню владу, звинувачуючи її у всіх смертних гріхах.
Представник БПП не витримав і в серцях вигукнув: "Але ж ви робили те ж саме!".
Опонент єхидно посміхнувся і сказав: "Так, але ми були злочинним режимом".
"Дванадцять голосів кричали одночасно, але всі вони були схожі. Тепер було ясно, що трапилося зі свинями. Ті, що залишилися зовні, переводили погляди від свиней до людей, від людей до свиней, знову і знову вдивлялися вони в особи тих і інших, але вже було неможливо визначити, хто є хто".
Ні, це не рецензія на яке-небудь політичне ток-шоу України. Це останній абзац безсмертного і пророчого твору Джорджа Оруелла "Скотний двір".
