Соціалістична партія України


Девіз:
"Демократичному соціалізму - альтернативи в Україні немає"

Соціалістична партія України (СПУ) була створена 26 жовтня 1991 р. в Києві зусиллями колишніх членів забороненої КПУ, які не погоджувалися з її забороною і прагнули продовжувати політичну діяльність. Лідером партії обрали колишнього керівника комуністичної більшості в Верховній Раді УРСР Олександра Мороза.

15 березня 1992 р. був заснований друкований орган СПУ - газета "Товариш". Її першим редактором став Адам Мартинюк.

У грудні 1993 р. партія оголосила себе опозиційною до влади, яку уособлювали Президент Леонід Кравчук та прем'єр-міністр Леонід Кучма.

Після відновлення КПУ у 1993 р. чимало колишніх членів КПРС на чолі з Адамом Мартинюком з відома керівництва СПУ добровільно перейшли в Компартію.

На парламентських виборах 1994 р. до Верховної Ради України було обрано 14 представників СПУ. У травні 1994 р. лідер соціалістів Олександр Мороз вперше став головою Верховної Ради. Його кандидатура була висунута на президентських виборах того ж року, у першому турі яких Мороз набрав 13,04% голосів (3 місце).

В 1994 р. було створено молодіжне крило партії - Соціалістичний конгрес молоді (СКМ).

Після обрання Президентом Леоніда Кучми значна частина СПУ підтримала його доповідь-програму "На шляху радикальних реформ" (19 жовтня 1994 р.), але у квітні 1995 р., після невдалих спроб порозумітися через парламент з виконавчою владою, СПУ знову остаточно перейшла до опозиції. Але радикально налаштовані соціалісти на чолі з Наталією Вітренко продовжували критикувати керівництво партії за "угодовство із владою". Врешті-решт вони покинули партійні лави і у червні 1996 р. утворили Прогресивну соціалістичну партію України.

У 1997 р. партія розпочала реалізацію плану зі створення "загальнодемократичного фронту". У червні на спільному засіданні Політради СПУ та Вищої ради Селянської партії було досягнуто згоди щодо створення єдиного передвиборчого блоку і прийнято Декларацію про його принципи.

На парламентських виборах 1998 р. блок СПУ-СелПУ здобув 8,5% (третє місце після КПУ і Руху) і отримав 29 місць за списком. Ще 6 депутатів-соціалістів (серед яких - Олександр Мороз, Станіслав Ніколаєнко та Іван Чиж) були обрані в одномандатних округах. Фракція СПУ і СелПУ отримала назву "Лівий центр". Головою Верховної Ради було обрано представника блоку - Олександра Ткаченка. Проте згодом союз із СелПУ розпався.

На президентських виборах 1999 р. СПУ знову висунула кандидатуру Олександра Мороза. Ідея "загальнодемократичного фронту" отримала своє продовження в проекті "канівської четвірки", утвореної 24 серпня 1999 р. Але врешті-решт проект зазнав провалу, кожен із її учасників пішов своїм шляхом. Мороз, як кандидат від соціалістів, отримав 11,29% голосів (3 місце).

Після президентських виборів у партії виникла криза, проявом якої стало створення "соціалістичної платформи" на чолі з Іваном Чижем та Валерієм Арестовим. 19 лютого 2000 р. Політрада СПУ після цілоденного обговорення виключила її організаторів з партії.

На VIII з'їзді СПУ, який відбувся 20 травня 2000 р. у Києві, головною програмною метою партія проголосила демократичний соціалізм.

28 листопада 2000 р. Олександр Мороз у виступі на сесії Верховної Ради оприлюднив "плівки Мельниченка" та звинуватив Леоніда Кучму і його найближче оточення у причетності до зникнення журналіста Георгія Ґонґадзе. Соціалісти таким чином стали ініціатором "касетного скандалу".

Вже в грудні СПУ була головною рушійною силою акції "Україна без Кучми". Проте після поразки УБК на парламентські вибори опозиційні до Леоніда Кучми партії вирішили йти самостійно. Напередодні кампанії СПУ мало не втратила молодіжне крило. Соціалістичний конгрес молоді (СКМ) та його лідер Вадим Місюра вирішили підтримати СДПУ(о), на чолі з тодішнім головою адміністрації президента Кучми Віктором Медведчуком. Проте, більшість місцевих осередків молодих соціалістів не підтримали рішення керівництва СКМ.

На виборах 2002 р. СПУ здобула 6,87% голосів (5 місце). Спроби створити у новому парламенті опозиційну більшість виявилися невдалими. Консолідувати єдиний фронт опозиційних сил (КПУ, СПУ, БЮТ, "Наша Україна") вдалося лише восени - 16 вересня 2002 р., під час акції "Повстань, Україно!".

На посаду Президента у 2004 р. соціалісти знов висунули кандидатуру Олександра Мороза. Він набрав в першому турі 5,77% голосів виборців (3 місце), після чого СПУ висловилася на користь Віктора Ющенка.

Соціалісти були активними учасниками Помаранчової революції. І після інавгурації Віктора Ющенка вперше в історії партії офіційно отримали посади у виконавчій владі - портфелі трьох міністрів, голови Фонду держмайна і двох керівників обласних держадміністрацій. Посади в уряді представники СПУ зберегли і після зміни уряду Юлії Тимошенко на кабінет Юрія Єханурова у вересні 2005 р.

Протягом 2005 р. лави СПУ поповнилися членами самоліквідованої партії "Українська партія справедливості - Союз ветеранів, інвалідів, чорнобильців, афганців".

На парламентських виборах 2006 р. СПУ здобула 5,69% голосів (4 місце). Брала участь у переговорах зі створення коаліції з БЮТ і "Нашою Україною", проте останні відмовилися підтримати кандидатуру Олександра Мороза на виборах голови Верховної Ради. Натомість Мороза підтримали КПУ та Партія регіонів, чиїх голосів вистачило для обрання спікера. Після цього СПУ створила коаліцію з комуністами і "регіоналами" і підтримала висунення кандидатом у прем'єри Віктора Януковича. В новому уряді соціалісти отримали посади двох міністрів і голови Фонду держмайна.

Новий політичний союз викликав неоднозначну реакцію в лавах соціалістів. Рішучий протест проти нового формату коаліції, зокрема, висловили Юрій Луценко, який заявив про розрив з СПУ, та Йосип Вінський, що відмовився від посади секретаря Політради СПУ.

На позачергових парламентських виборах 2007 р. СПУ отримала 2,86% голосів (6 місце, найгірший результат за всю історію партії) та не потрапила до парламенту.

Перша п'ятірка списку СПУ на парламентських виборах-2007:

1. Олександр Мороз, голова Верховної Ради України, лідер СПУ.
2. Василь Цушко, міністр внутрішніх справ України.
3. Володимир Бойко, народний депутат України V скликання.
4. Валентина Семенюк, голова Фонду державного майна України.
5. Станіслав Ніколаєнко, міністр освіти і науки України.

Президентські вибори 2010 р. Олександр Мороз, який брав участь у них вже в четвертий раз, провалив. Зумівши отримати всього 95 тис. 169 голосів (0,38%), лідер СПУ зайняв лише одинадцяте місце.

24 липня 2010 р. новим головою СПУ обрано Василя Цушка - на той час чинного міністра економіки.

На раді Соцінтерну, яка відбулась 1-2 липня 2011 р. СПУ була виключена з лав Соціалістичного інтернаціоналу. Цьому посприяла активна діяльність Партії Регіонів у своїй інтеграції в Європейський простір, в наслідок якої була підписана угода про співпрацю між ПР та Соцінтерном.

18 грудня 2011 р. Селянська партія України на чолі з Зиновієм Холоднюком, партія "Соціалістична Україна" на чолі з Володимиром Гошовським, Всеукраїнська партія "Дітей війни" на чолі з Валерієм Іващенком, "Діти війни" Народної партії України" на чолі з Василем Патлачуком, партія "Козацька слава" на чолі зі Станіславом Селивановим приєдналися до СПУ шляхом підписання Меморандуму про об'єднання лівих і лівоцентристських партій.

Після деякої короткострокової перерви на ХVІІ з'їзді партії у серпні 2011 р. Олександр Мороз знов обирається головою СПУ.

Проте вже 28 квітня 2012 р. з'їзд Соціалістичної партії України обрав новим головою партії Петра Устенко, на той час першого заступника голови СПУ з організаційно-кадрової роботи, організації виборчого процесу та його ресурсного забезпечення.

У ході з'їзду уже екс-лідер СПУ Олександр Мороз заявив, що балотуватиметься до парламенту по мажоритарному окрузі у Миронівському районі Київської області.

On Top
Продовжуючи переглядати www.rbc.ua, ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом, і погоджуєтеся з Політикою конфіденційності
Пропустити Погоджуюся