Чужа історія. Які міфи Росія придумала про південь України

Росія багато років поспіль заявляє про претензії на суверенні території України і намагається обґрунтувати, що південь нашої країни – це нібито "історично російські землі". Однак безліч археологічних пам'яток, музейних експонатів і топоніміка цих регіонів доводять зворотне.

У колонці для TRAVEL РБК-Україна туристичний експерт, краєзнавець та автор онлайн-путівників південною Україною Михайло Шульженко розвіює міфи російської пропаганди про південь України, проаналізувавши історичні свідчення, які Росія "перекрутила" на свій лад.

Цивілізація Київської Русі проти землянок в'ятичів

Почнемо з короткої історії сучасної Росії. У 1147 році князь Київський за титулом, а насправді князь Ростово-Суздальський – Юрій Долгорукий – вирішив заснувати нове місто серед диких Приокських боліт.

Місцевість ця була населена слов'янськими племенами в'ятичі: вони формально до Київської Русі не належали. В'ятичі не були корінним населенням тих місць: буквально за 200 років до описуваних у "Повісті минулих літ" подій вони витіснили з цих територій фінно-угорські племена Ерзя та Мордви.

Життя в'ятичів, згідно з історичними зведеннями, була вельми убога: аж до 13 століття вони не будували будинків і жили в землянках. У краєзнавчих музеях Коломни або Ступіно ми виявимо тільки мідні гудзики і залізні сокири того періоду. А розкопки підмосковних городищ в'ятичів періоду заснування Москви показують, що навіть індивідуальна могила в ті часи була великою розкішшю. Майже всі поховання групові – у результаті воєн або епідемій.

Фото: Эрзянь Мастор — історична батьківщина ерзянського народу (wikipedia.org)

Коли Юрій Долгорукий заснував у тих місцях місто, в нього відразу ж потягнулися люди з місцевих поселень. В'ятичі, ерзя, мордва, мокші і татари, які раніше влаштувалися на схід на берегах Волги.

Оскільки на відміну від інших київських князівств, Московське було поліетнічним, для управління ним принципи народного віче ніяк не підходили. Адже у разі демократичного правління кожен ерзя почав би вимагати повернення до своїх древніх богів, а кожен в'ятич запропонував би будувати замість будинків землянки.

У підсумку, в міцній князівській владі виникла та найстрашніша сила Московії: місцевим жителем міг стати будь-хто за умови прийняття нинішньої влади і відмови від ідентичності (культури і віри) свого народу.

З 16 століття в титулах московських князів стала використовуватися назва "руссія". Це слово було калькою грецького слова "Росія" (грец. Ρωσία), яким у середньовічній Візантії позначали Русь з центром у Києві. Але тільки на початку 18 століття московський цар став іменуватися "імператором російським", а Московське царство – Російською імперією.

У цей період населення князівства було покірним і швидко зростало. Ординська жорстокість і візантійська хитрість швидко привели до свого результату — Москва стала сильнішою за Київ і захопила всі навколишні князівства.

За останні 500 років Московія збільшила свою площу у 600 разів. А зараз знову претендує на нові землі, які з точки зору історії та міжнародного права не мають до неї ніякого відношення. І, на жаль, з тих пір в Москві особливо нічого не змінилося. Українці, євреї, татари, фіно-угри, кавказці так само легко стають "росіянами".

Навіщо росіянам "священна війна" зі старовинними кладовищами у Криму

Крим у наративі російської пропаганди завжди був "номером один" у пошуку втрачених "споконвічно російських" земель. Тому пропонуємо почати нашу подорож саме з нього.

В Центральному музеї Тавриди в Сімферополі серед сотень тисяч експонатів до 1783 року (дата першої анексії Криму) – лише один напис кирилицею на камені. Цей камінь був залишений князем Тмутаракані у пам'ять про те, як він виміряв кроками ширину замерзлої Керченської протоки. Виміряв і пішов назад. До речі, Тмутаракань – це спотворене тюркське "Таман тархан" — "Таманський півострів". Що вже ніби натякає на те, що назва з'явилася раніше, ніж "те саме" князівство. І російські таргани тут ні до чого.

При цьому історики сучасної Росії сильно плутаються у своїх висновках. "Тмутараканський камінь" наводиться як доказ "споконвічності" російського Криму. У такому ключі можна було б привести будь-які подорожні замітки про поїздку до Парижа, як доказ того, що Париж – це теж Росія. Також як доказ наводяться російські назви середньовічних міст Корчів (Керч) або Сурож (Судак).

Фото: Центральний музей Тавриди в українському Симферополі (wikipedia.org)

З таким самим успіхом можна назвати міста Пекін (Běijīng) або Стамбул (Istanbul) російськими містами, просто по тому що росіяни вирішили назвати їх по-своєму.

Історія з хрещенням князя Володимира в Херсонесі – з того ж ряду. Не кажучи вже про те, що князь цей зовсім не російський, а київський, тобто український. Радянські історики до цієї гіпотези про хрещення Русі завжди додавали "імовірно "або "вірогідно", а зараз у РФ цих приставок повністю позбулися.

Поширюється російськими "істориками" брехня і про те, що в Кримському ханстві був невеликий відсоток російського населення — за різними джерелами, 2-3%. Але загальновідомо, що в Криму не знайдено жодного надгробка з іменами тих самих росіян і ні будь-якого іншого з написом кирилицею до першої анексії.

Тому що слов'яни, коли потрапляли в полон до кримців, швидко асимілювалися, змінювали імена, віру, мову, отримували свободу і назад повертатися не хотіли. Про це Юрій Мушкетик написав цілий роман – "Ясса". Татарські, грецькі, турецькі, вірменські, готські, єврейські та караїмські надгробки в Криму є, а російських – немає.

Фото: Колеч-Мечеть – одна з найстаріших мечетей Криму, була зруйнована після депортації кримських татар (wikipedia.org)

Після депортації корінних народів Криму у 1944 році почалася справжня бульдозерна війна зі старовинними кладовищами. Все тому, що лише надгробні плити можуть точно сказати, хто і коли жив на цій землі (див. список старовинних кладовищ Криму). Але добре, що ті, кому ця робота була доручена, робили її геть погано. Тільки з цієї причини деякі надгробки збереглися, і чим далі в Кримські гори, тим краще.

Зазначимо також, що знищення кримських кладовищ триває і прямо зараз, після Другої окупації Криму у 2014 році. За останні п'ять років окупантами були знищені кладовища Азіза та Салачика – історичних районів Бахчисарая.

Депортація кримчан. Як Ялта і Гурзуф "переїхали" у Донецьку область

В античні часи і в період Раннього Середньовіччя на цій території в невеликій кількості жили скіфи, гуни, готи, авари, хазари, печеніги та інші народи. Втім, вони не залишили після себе широко відомих археологічних пам'яток. На карті німецького математика Себастьяна Мюнстера 1540 року територія сучасної Донецької області мала назву "Мала Татарія".

Донецьке Приазов'я довгий час залишалося пустельною територією. Освоєння його почалося тільки в 18 столітті силами переселеного сюди силою і обманом християнського населення Криму.

Після укладення в 1778 році Кючук-Кайнарджійського мирного договору з Туреччиною Російська імперія почала депортацію кримських греків, вірмен, нащадків готів, італійців і черкесів з Криму в безлюдні степи Приазов'я. Більшість з них не змогли пережити першу зиму на новому місці. Ті, хто вижив, залишили після себе кримську топоніміку — Донецьку Ялту, Мангуш (Мангуп), Урзуф (Гурзуф).

Фото: Ялта — селище міського типу в Мангушському районі Донецької області (wikipedia.org)

До слова, багато хто пожертвував своєю вірою в ім'я порятунку життя і дому — вони швидко прийняли іслам (депортація здійснювалася виключно за релігійною ознакою). Тепер їхні нащадки — теж кримські татари.

Запорізька область. Замість "російської спадщини" — вісім козацьких січей

Запоріжжя — серце українського козацтва. З другої половини 16 століття до кінця 18 сточріччя за порогами Дніпра існували вісім запорізьких Січей, які змінювали одна одну. Сотні років слов'яни тікали від російського кріпацтва і польської шляхти на вільні землі Запоріжжя.

Фото: Комплекс "Запорізька Січ" до пандемії і війни Росії проти України щорічно приймала близько 250 тисяч туристів (Віталій Носач, РБК-Україна)

Але опинилися тут не тільки слов'яни: ще раніше з Криму на північ уздовж течії Дніпра також бігли половці, ховаючись від геноциду. Справа в тому, що темник золотоординського війська етнічний Половець Мамай, не будучи чингізидом, зміг захопити владу в Золотій Орді.

Після його поразки в 1380 році від хана Тохтамиша весь народ опинився на межі винищення. Знаменитий Козак Мамай — це типовий збірний образ тюрків, які стали козаками. Від них походить і саме слово "козак", у перекладі з тюркських мов — вільний.

Можливо, від половців також походить знаменита чорнобровість і кареокість українців Наддніпрянщини. Галичани ж виглядають зовсім по-іншому.

Фото: Стародавні козацькі хрести донині знаходять в різних частинах острова Хортиця (Віталій Носач, РБК-Україна)

Херсонщина. Козаки, греки, турки та генуезці

Головна водна артерія Херсонської області — річка Дніпро. Це ім'я було дано їй ще вест-готами — Danapr. Можливо, назва походить на основі ще більш давнього Скіфського Don, що означає "річка". Річки Дон, Дністер і Дунай (Donube) так само містять в своїх назвах цей корінь. Задовго до цього стародавні греки називали Дніпро рікою Борисфен.

Візьмемо за точку відліку місто Берислав, названий так після анексії 1783 року Катериною II. Історична назва цього міста Кізі-Кермен — "дівоча фортеця". До речі, першим захопив цю фортецю й вигнав з неї турків український козачий отаман Іван Сірко.

За Бериславом розташована одна з добре збережених козацьких січей — Кам'янська Січ (1709 року), а поруч з нею — розкопки скіфо-готського поселення Консулівське городище. Далі, на 100 кілометрів вище за течією Дніпра, є ще дві січі — Базавлуцька (1630 рік) й Чортомлицька (1652 рік).

Фото: Знак на місці Кам'янської Січі (wikipedia.org)

Нижче за течією Дніпра від Берислава поряд з Каховською ГЕС знаходиться митна вежа литовського князя Вітовта. У 14 столітті тут була переправа, і проходив кордон між Кримським ханством і Великим князівством Литовським.

За селом Бургундка знаходиться село Тягинка, в якому розташована тягинська фортеця. Назву цій фортеці дали козаки після того, як відбили її у турків. А турки за 150 років до цього відбили її у генуезців — побудували її і заснували там торгову факторію.

Отже, по правому березі Дніпра ми не змогли знайти жодних згадок про "руські землі". Давайте тепер подивимося по лівому.

Фото: Вежа Вітовта побудована в кінці XIV століття, пізніше була відреставрована (wikipedia.org)

На Лівому березі місто Каховка — назване так на честь одного з полководців імператриці Катерини II, князя Каховського. Історична його назва тюркська — Таван-Кермен.

Ще одне відоме місце Дніпровського Лівобережжя, місто Олешки (колишній Цюрупинськ). Місто побудоване на місці Олешківської січі, яка була заснована в 1711 році після знищення російськими військами Чортомлицької Січі у 1709 році, і розгрому Кам'янської Січі у 1711-му.

Миколаївська область. Спадщина скіфів та міфологія греків

Основна хвиля еллінської колонізації на території сучасної Миколаївської області була близько 3 тисяч років тому, але усі перші колонії Північного Причорномор'я були знищені з різних причин. В основному це динаміка руйнування берегів або ворожі відносини з місцевими племенами.

Фото: Ольвія, залишки старовинного житлового кварталу (wikipedia.org)

Тому коли виникло стабільне і захищене поселення, йому дали назву Ольвія — "щаслива". Історичний заповідник Ольвія розташовується в селищі Парутине. До війни це було благополучне селище міського типу з чудовим палацом культури. Тут є навіть вулиця Геродота. Також щоліта в цій місцевості працювала археологічна міжнародна експедиція.

Вже на під'їзді до Ольвії в давнину встановили дві статуї з каменю. Скіф та Еллін. Втім, деякі історики вважають, що це амазонка і грек.

В Ольвії карбували особливі монети-дельфінчики, які можна знайти на величезному протязі Бузького лиману. Хора — землеробська округи колонії Ольвія — простягалася до міст Очаків і Миколаїв.

Фото: Стела з гербом Ольвії при вході до музею-заповідника (wikipedia.org)

Ну й таке веселе: військо батька Олександра Македонського не змогло взяти Ольвію. Але домовилися, що їм дадуть коней і юнаків. У підсумку, Ольвія і всі скіфські землі навколо отримали величезні гроші на поставках зерна, коней і вербування вершників. За фактом, це був золотий період скіфських курганів.

Ще одне місце Миколаєва, що увійшло до світової історії — Кінбурнська коса. За міфологією стародавніх греків, тут жив і вправлявся в бігу герой-бог Ахілл. Грецькі моряки, пропливаючи повз, зупинялися і приносили йому жертву. Головним свідченням цього факту є знайдений у 1885 році кам'яний вівтар Ахілла. Він з 1917 року зберігається в експозиції Херсонського краєзнавчого музею. На Кінбурні ж встановлена його копія.

Фото: Античні колонії Північного Причорномор'я (wikipedia.org)

Тут проходив "Шлях з варяг у греки". На краю коси в XV столітті турками була побудована фортеця Кінбурн ("волос-мис", тюрк.), яку захопив А. В. Суворов в 1787 році. В ході Кримської війни фортеця була зруйнована франко-британським флотом.

Одеська область. Міста, які випередили Росію на століття

За часів Російської імперії та Радянської влади вважалося, що всі міста у Північному Причорномор'ї заснували Потьомкін та Катерина II. Однак археологічні пам'ятки Бессарабії говорять про те, що Одеса була заснована не за часів Російської імперії, а набагато раніше. В ті часи, коли ніякої Росії ще не існувало.

Скіфи з півдня нинішньої України багато століть служили за чисте золото в арміях античних міст-держав, в тому числі в тих, які були засновані Олександром Македонським.

Римський імператор Траян безуспішно намагався захопити захопити цю землю. Після своїх невдач він окреслив тут кордон Риму, побудувавши знамениті траянські вали, і далі не пішов.

Фото: Залишки стародавньої грецької колонії "Гавань Істріан" на Приморському бульварі в Одесі (wikipedia.org)

Колекція Одеського археологічного музею включає 170 тисяч артефактів історії всього Північного Причорномор'я. І від кам'яного віку до 1783 року серед них немає абсолютно ніякої згадки про Росію і росіян. Та ж сама ситуація, що і в Криму. Основні археологічні пам'ятки Одеської області: Траянові вали, давньогрецьке городище Тірас, золотоординська фортеця Ак-Керман.

Місто Хаджибей за велінням Катерини II перейменували в Одесу. А в Турецькій імперії він був мусульманським, християнським і єврейським, з самоврядуванням. Хаджі-бей означає "староста мандрівників". Виник він у 15 столітті, проте загальний вік міста — близько 3 тисяч років. Люди оселилися тут ще при першій хвилі колонізації древніх греків, але археологи не можуть його уточнити, так як більшість артефактів залишилися на дні Чорного моря.

Які висновки можемо зробити?

У цій статті перерахована тільки мала частина археологічних пам'яток, музейних експонатів і цікавої топоніміки, але навіть на основі перерахованого можна зробити висновки.

1. Коли на півдні України жили стародавні греки з їх розвиненою наукою і культурою, на безлюдних приокських болотах жаби танцювали разом з гадюками.
2. Коли на півдні України скакали скіфські кінноти, на "тих самих" болотах тільки стали селитися перші фіно-угорські племена з розвитком рівня неоліту.
3. Коли на півдні України готи будували свої укріплені поселення, сіяли пшеницю і торгували з Візантією, предки москвичів жили в земляних норах.
4. Коли на півдні України процвітали золотоординські міста, перші московити платили їм данину.
5. Коли на півдні України існувало протодемократичне Кримське ханство і місцеве самоврядування в османських містах, в Московії йшло закріпачення селянського населення, що доти існувало пережитками первісно-общинного ладу.

За 3000 років існування цивілізації в Північному Причорномор'ї ці території входили до складу Російської імперії тільки 300 років — всього лише 10 відсотків своєї історії.

Так про які "споконвічно російських" землях взагалі може йти мова? Питання риторичне.

Нагадаємо, фольклорист Олена Івановська впевнена, що Україна потрапила під вплив пропаганди РФ ще три сотні років тому. РБК-Україна вона розповіла про спадщину ЮНЕСКО та значення культури під час війни.