Через 40 років після того, як ембарго арабських країн на постачання нафти потрясло американську економіку, стрімке зростання видобутку в США дозволило країні наблизитися до довгоочікуваної енергетичної незалежності і переглянути свої цілі та роль на Близькому Сході, пише Reuters.
Через 40 років після того, як ембарго арабських країн на постачання нафти потрясло американську економіку, стрімке зростання видобутку в США дозволило країні наблизитися до довгоочікуваної енергетичної незалежності і переглянути свої цілі та роль на Близькому Сході, пише Reuters.
17 жовтня 1973 року ОПЕК оголосила ембарго на продаж нафти США та будь-якій іншій країні, яка підтримує Ізраїль у "війні Судного дня". Таке використання нафти в якості дипломатичної зброї викликало у США бажання дистанціюватися від Близького Сходу і його проблем.
Але це навряд чи відбудеться найближчим часом, вважають колишні і нинішні американські політики. У Вашингтона занадто багато інтересів у регіоні: від підтримки союзників, наприклад Ізраїлю, до боротьби з ісламськими бойовиками. Однак США тепер менше залежать від близькосхідної нафти і, за словами колишніх і нинішніх політиків, навряд чи в майбутньому захочуть посилювати військову присутність в регіоні.
Крім цього, країні доведеться шукати шляхи співробітництва на Близькому Сході з голодним до нафти Китаєм, а відносини з Саудівською Аравією, тривалий час засновані на постачання нафти, погіршилися через розбіжності щодо Ірану, Сирії і Єгипту і можуть стати ще більш напруженими.
Протягом багатьох десятиліть після оголошеного ОПЕК ембарго, на Близькому Сході або щодо близькосхідних криз було неможливо планувати щось без урахування аспектів нафтового ринку, сказав Генрі Кіссінджер, який займав пост держсекретаря США під час нафтової кризи 1973 року. "Але зараз ситуація різко змінюється у зв'язку з деякою самодостатністю, але скороченням різниці між попитом і пропозицією в Північній Америці, що має величезні стратегічні наслідки", - сказав дипломат на конференції, організованій групою "Забезпечимо Америці енергетичне майбутнє".
За рахунок зростання видобутку нафти і газу з використанням технології гідророзриву пласта, або фрекінгу, США з кожним місяцем все менше залежать від поставок енергоносіїв з Близького Сходу. На думку кількох аналітиків, країна може почати повністю забезпечувати себе енергоносіями до 2020 року, і вже почалося обговорення можливості зняття фактичної заборони на експорт нафти.
Посилення ролі США як енергетичної держави супроводжується змінами у зовнішній політиці. Торік, наприклад, США та їхні європейські союзники оголосили частковий бойкот іранської нафти, щоб змусити Іран повернутися до обговорення її ядерної програми. Санкції проти Ірану викликали скорочення постачань нафти на світовий ринок приблизно на 1 мільйон барелів на добу, проте це не призвело до зростання цін всупереч численним прогнозам. Зростання видобутку нафти в США та інших країнах "дуже допомогли нам у переговорах з потенційними партнерами, заявив високопоставлений чиновник Держдепартаменту.
Не бажаючи знову вступати у війну після багаторічних дорогих конфліктів в Іраку і Афганістані, США з обережністю втручаються в нові конфлікти, наприклад в Сирії або багатій нафтою Лівії під час громадянської війни 2011 року.
Виробництво нафти в США допомогло стримати ріст цін, викликаний перебоями в постачаннях з Лівії, і знизити тиск на США з вимогою втрутитися в конфлікт, кажуть чиновники та аналітики. За словами адмірала у відставці Денніса Блейра, колишнього директора Національної розвідки, зростання видобутку в США дозволяє країні перекинути частину військового контингенту з Близького Сходу "за горизонт", де ці сили можна буде застосувати в кризовій ситуації.
Не вдаючись у подробиці, Блейр сказав, що це стане поверненням до традиційної оборонної доктрини США, що існувала до розширення військової присутності в регіоні, що почалося з великої операції з супроводу нафтових танкерів в Перській затоці у 1980-і роки і продовжилось в ході двох війн з Іраком.
Американські політики все частіше підкреслюють як публічно, так і в приватних бесідах, що США не планують вихід з Близького Сходу або перехід до ізоляціонізму. "Скорочення імпорту енергоносіїв не означає, що США можуть або повинні відокремити себе від Близького Сходу або решти світу", - сказав у квітні колишній радник Білого дому з національної безпеки Том Донілон. "У нас є ряд постійних інтересів національної безпеки в регіоні", - сказав Донілон, навівши як приклад безпеку Ізраїлю, боротьбу з тероризмом та "історично стабілізуючу роль у захисті союзників і партнерів в регіоні".
США - єдина країна, якій вдалося посадити Ізраїль і Палестину за стіл переговорів; крім того, США надають гарантії безпеки Саудівської Аравії та інших країн Перської затоки. При цьому Америка продовжує відчувати вплив світового ринку нафти і світових цін, так як Саудівська Аравія залишається найважливішим виробником, мають потенціал підвищення видобутку в разі несподіваних проблем постачання.
У лютневому звіті Citigroup говориться, що країнам Перської затоки, як і раніше, будуть потрібні американські гарантії безпеки, особливо після революцій в ході "арабської весни". Банк попередив про можливість нових ускладнень між США і недемократичними урядами Близького Сходу та інших регіонів у зв'язку зі зміною балансу на енергетичному ринку.
У найближчі роки США, ймовірно, доведеться вступити в незручний, або навіть напружений, геополітичний союз з Китаєм на Близькому Сході, який стане перевіркою готовності Америки розділяти відповідальність і вплив. Китай нарощує імпорт нафти і, на думку аналітичної фірми Wood Mackenzie, стане замість США найбільшим у світі імпортером палива в 2017 році. Зрештою США, можливо, доведеться забезпечувати безпеку постачань енергоносіїв до Китаю шляхом патрулювання Ормузської протоки. Справа в тому, що Вашингтон зацікавлений у задоволенні енергетичних потреб Китаю, але не хоче втрачати статус найвпливовішого іноземної держави на Близькому Сході, вважають аналітики енергетичного ринку.