Розмір орендної плати за земельні ділянки, що знаходяться держвласності не може перевищувати 12% нормативної грошової оцінки

Питання орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності регулює стаття 288 розділу ХІІІ Податкового кодексу України. Про це повідомляє прес-служба ДПА в Києві.

Згідно зі статтею 288 Кодексу підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються в договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
Згідно з пунктом 288.5 статті 288 Кодексу розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу:
не може бути менше: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку,; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку. І не може перевищувати для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, що виробляють електричну енергію з поновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільні пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі ), - 3% нормативної грошової оцінки; для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12% нормативної грошової оцінки. Граничний розмір орендної плати може бути у разі визначення орендаря на конкурентних засадах.
Таким чином, річна сума платежу, що підлягає перерахуванню до бюджету суб'єктами господарювання, які орендують земельні ділянки державної і комунальної власності, визначається відповідно до умов договору, але з урахуванням обмежень, встановлених статтею 288.