Причина європейської боргової кризи - різниця в менталітеті, - Алан Гріспен
Відомий американський економіст і колишній глава ФРС Алан Грінспен озвучив головну причину кризи в зоні євро - початкова різниця в менталітеті мешканців півночі і півдня Європи. Якщо для жителів півночі завжди було характерно розсудливість і навіть скупість, то жителі півдня відрізнялися марнотратством, зазначає він у своїй статті в The Financial Times. Єдине, що може врятувати цілісність валютного союзу, - прийняття периферією північної моделі поведінки.
Як зазначає пан Грінспен, зона євро розділена на дві території - південну і північну. Це можна простежити, просто порівнявши спред між еталонними німецькими держоблігаціями та цінними паперами інших країн-членів. Так, розрив між бондами ФРН і її північних партнерів (Нідерланди, Австрія, Фінляндія і Франція) порівняно малий - всього 40-80 б.п. Однак якщо рушити на південь, то різниця буде стрімко зростати - від 370 б.п. для Італії до 1960 б.п. для Греції.
Примітно, що рейтинг спредів по кредитних ризиків в 2010 році фактично збігався з рейтингом рівня витрат на оплату праці, тому що вважалося, що високі витрати на зарплату і зростання цін роблять євро-південь менш конкурентоспроможними, а отже, більш схильним до кредитних ризиків. Більше того, зазначає економіст, північні товари та послуги за більш привабливими цінами з лишком покривали потребу в імпорті на півдні аж до першого кварталу 2011 року. А з моменту введення євро (з 1 січня 1999 року) жителям півночі довелося взяти на себе субсидування споживання південних сусідів.
«Я чітко пам'ятаю, як в перші роки створення зони євро на ринках існувала думка, що греки поводяться так само, як німці. Однак очевидно, що, зробивши вибір на користь євро, південні країни не так сильно змінили свою поведінку, яке хронічно вело до знецінення національних курсів валют у порівнянні з німецькою маркою», - зауважує пан Грінспен. З 1990 по 1998 рік витрати на зарплату і зростання цін на півдні збільшувалися швидше, ніж на півночі, однак і після введення євро вони продовжували збільшуватися майже так само швидко. Ситуація змінилася тільки після кризи 2008 року, коли намітилися ознаки стабілізації цін в обох регіонах.
Після введення в 1999 році євро мешканцям півдня, які ще не приєдналися до валютного союзу, стало простіше підтримувати фінансову стабільність завдяки позикам, які стали доступнішими за рахунок високої оцінки кредитоспроможності мешканців півночі. До 1999 року позики в національних валютах для півдня були дорожчими, ніж для півночі.
Прийняття євро мало і негативні наслідки. Деноміновані в драхми 10-річні бонди впали більш ніж на 450 б.п. по відношенню до німецьких паперів, в результаті чого Греції довелося приєднатися до зони євро вже в 2001 році. Примітно, що за три роки до формування валютного союзу прибутковість за деномінованими в ескудо португальськими бондами знизилася на 374 б.п., а за італійськими в лірах звалилася на 500 б.п., що, безсумнівно, посилило бажання цих країн убезпечити себе за рахунок вступу в новий союз. Перехід на єдину валюту практично ніяк не позначилася на бондах Франції, Австрії, Нідерландів, Фінляндії та Бельгії.
«Євро-північ історично відзначлася високими темпами накопичення і низькою інфляцією, а також перевагою довгострокових інвестицій негайному зростанню споживчих витрат», - пише економіст. Цей тренд був характерний для жителів півдня, у яких в 1995-1998 роках споживання щорічно зростала на 1,26%, а потім, аж до 2007 року, і зовсім прискорилося до 1,63%.
Тепер півдню доводиться вчитися жорсткої економії, приміряючи на себе північну модель поведінки, вважає пан Грінспен. «Щоб євро залишилося життєздатною валютою, країни-члени повинні діяти відповідально відповідно до Маастрихтського договору. Поки ж не ясно, як (південна) культура з настільки яскраво вираженим менталітетом зможе змінитися», - пише він. Але перетворення безтурботного мешканця півдня в обережного і розсудливого жителя півночі - єдиний вихід з боргової кризи.
