Місцеблюститель Київської митрополичої кафедри, митрополит Чернівецький і Буковинський Онуфрій в ексклюзивному інтерв'ю "Журналу Московської Патріархії" розповів, у чому полягає місія Церкви в наявній кризовій ситуації, як християнин повинен реагувати на події в політичній сфері, і поділився секретом збереження миру і злагоди в багатонаціональній державі.
Владика, насамперед, розкажіть, як почуває себе Блаженніший Митрополит Володимир? У якому він зараз стані?
Предстоятель Української Православної Церкви, Блаженніший Митрополит Володимир зараз перебуває в лікарні де йому надається кваліфікована медична допомога. Ми його регулярно відвідуємо. Він у свідомості, у нього розумний погляд. Однак крайня фізична слабкість негативно позначаються на його мові. Говорячи медичною мовою, його стан стабільно важкий. Ми молимося за нашого Владику і віримо, що Господь допоможе йому.
Яка, на Ваш погляд, місія Церкви в тій непростій ситуації, яка склалася сьогодні в Україні?
Місія Церкви, незалежно від того, де вона знаходиться і на які землі поширюється її канонічна відповідальність, незмінна в усі часи. Це порятунок людської душі. Водночас, існують і земні, людські обставини, які Церква не може залишити без уваги. І тут наше завдання полягає в тому, щоб вчити добру і закликати до миру. Ми повинні допомогти людям зрозуміти, що всі проблеми потрібно вирішувати мирним шляхом, що не можна ображати ближнього, піднімати руку один на одного, тим більше, вбивати.
Однак, незважаючи на те, що місія Церкви вічна і незмінна, політична ситуація так чи інакше впливає на те що всередині неї. Як християнину, що живе церковним життям, зберегти мир в душі в той час коли навколо киплять політичні пристрасті?
Політична ситуація впливає не стільки на Церкву як таку, скільки на певну частину церковного народу, не виключаючи і духовенство. І в цьому сенсі політична ситуація, на жаль, здатна внести сум'яття в душу людини, змусити її забути про основну мету життя християнина, відсунути на задній план ту вічну місію, про яку ми говоримо. Те, що відбувається зараз, - це випробування нашої любові до Бога і ближнього. І дай нам Господь гідно його перенести. Навіть в умовах політичної нестабільності ми не повинні сповзати в нашому служінні на політичний рівень. Тому що коли Церква стає частиною політичної системи, вливається в неї, її життєвий шлях закінчується разом з крахом політичної системи, інтереси якої вона обслуговує. А будь-які політичні режими, будучи творінням рук людських, недовговічні. Щоб зберегти мир в душі, потрібно більше молитися. Якщо християнин зберігає зв'язок з Богом, він знайде правильний вихід з будь-якої політичної ситуації. Якщо ж цей зв'язок втрачається і людина відривається тим самим від Джерела розуму і здорового глузду, то політичні зміни можуть її зламати і знищити.
Наскільки достовірні повідомлення ряду ЗМІ про захоплення храмів і монастирів в Україні?
На сьогоднішній день мали місце два випадки захоплення храмів у Чернівецькій єпархії. З монастирів не захоплений жоден. В основному мова йде про погрози. Не так давно керівники релігійних організацій України зустрічалися з в.о. Президента України Олександром Валентиновичем Турчиновим. На зустрічі, зокрема, говорилося, що якщо політичне протистояння переросте в релігійне, це буде мати дуже серйозні негативні наслідки для країни. Остання отримає такі рани, які дуже важко виліковуються. Слава Богу, було зроблено заяву, що ніякі храми не можуть бути захоплені. Мені здається, влада нас зрозуміла. Думаю, ситуація поступово нормалізується.
У вас за плечима унікальний архіпастирський досвід управління багатонаціональною єпархією. Як вам вдається протягом багатьох років зберігати рівновагу і мир серед вашої пастви?
Дійсно, у Чернівецькій єпархії живуть українці, молдавани, румуни, поляки, росіяни, представники інших національностей. У кожного народу своя культура, мова. Певні відмінності існують і в богослужбовій практиці. Секрет збереження миру і спокою в єпархії простий. Я завжди намагався і намагаюся поважати культуру та звичаї всіх національних спільнот. Не з якихось дипломатичних міркувань, а тому що Бог вчить нас любити і поважати кожну людину такою , яка вона є. Таке шанобливе ставлення завжди викликає відповідну позитивну реакцію. Тому, незважаючи на те, що у нас були спроби з боку зовнішніх сил дестабілізувати ситуацію, етнічних конфліктів не виникало. Люди правильно все розуміли і не йшли на провокації.
Якою мірою цей досвід, на Ваш погляд, можливо застосувати в масштабах всієї країни?
Думаю, що його можливо застосувати. Україна - це багатонаціональна країна. Тут живуть українці, росіяни, румуни, молдовани, татари, представники інших народів. І нам треба навчитися поважати культуру один одного. Причина виникнення сьогоднішньої напруженої ситуації багато в чому криється в тому, що одна сторона в якийсь момент почала нав'язувати свою культуру, свій образ думки всім іншим. Ти можеш погоджуватися або не погоджуватися зі своїм сусідом, але все одно повинен поважати його. Східна частина повинна поважати культуру та звичаї західної і навпаки. Якщо ми не навчимося цьому, то жити разом нам буде дуже складно. Миру не буде, будуть ворожнеча і протистояння.
Чи є розуміння того, про що Ви зараз говорили, на рівні парафіяльного духовенства?
Мені б дуже хотілося, щоб це розуміння було. Адже Церква сьогодні - це, мабуть, єдина ланка, яка з'єднує Схід і Захід, зберігає народну єдність в країні. Кожен священик знає, що в Христі етнічні, соціальні та інші відмінності відходять на другий план. Кожна людина для нас - образ Божий, який треба любити і шанувати. Але одна справа знати, а інша справа - реалізовувати це знання в житті.
Сьогодні в суспільстві активно мусується тема націоналізму. Де, на Вашу думку, проходить межа між націоналізмом і патріотизмом?
На мій погляд, патріотизм, який виражається в любові до рідної землі, перетворюється в націоналізм, як тільки одна людина починає нав'язувати думку про свою національну винятковість іншій. Як тільки я починаю вважати себе кращим за вас і вимагати, щоб ви прийняли мій світогляд і чинили так, як мені здається правильним, я з патріота перетворююся на націоналіста.
На останньому Синоді УПЦ МП була утворена комісія з діалогу з УПЦ КП і УАПЦ. Які перспективи цього діалогу? Чи можливо в результаті об'єднання церков?
Синодальне рішення свідчить, що сьогодні нам потрібна серйозна, тактовна розмова, учасники якої розуміють важливість і серйозність того, що відбувається. Створенням комісії ми не стільки починаємо, скільки намагаємося відновити діалог, який ведеться досить давно, і який поки не приніс позитивних результатів. Ми готові спілкуватися з представниками "київського патріархату" та "автокефальною церквою", готові обговорювати питання об'єднання. Проте останнє має відбутися не на політичній основі, а на основі церковного канонічного права. Важливо розуміти, що церковні канони не є щось віджиле і застаріле. Вони грунтуються на Священному Переданні і Священному Писанні, тому вони завжди зберігають для нас актуальність. А об'єднання чого б то не було на земних, людських принципах ніколи не було довговічним. Тим більше таке об'єднання неможливе в Церкві, глава якої - Христос. Його повинні ми запитувати про наше майбутнє, Його волю прагнути дізнатися і виконати.
Як, на Ваш погляд, повинні складатися відносини між Росією і Україною?
Навіть якби ми не були одним народом, і не сповідували одну віру, то і в цьому випадку наші країни повинні були ставитися один до одного з повагою і вирішувати всі проблеми в дусі взаємної поваги. Адже ми - сусіди, а сусіди повинні ладнати один з одним. Це закон життя. А оскільки ми не лише сусіди, а й по суті один єдинокровний і єдиновірних народ, відносини між нашими країнами мають бути братськими, доброзичливими, мирними. Моє гаряче бажання як архієрея, несучого послух в Українській Православній Церкві, полягає в тому, щоб Росія зробила все можливе для збереження територіальної цілісності України. В іншому випадку на тілі нашої єдності виникне кровоточива рана, вилікувати яку буде дуже непросто і яка болісно позначитися на нашому спілкуванні і наших відносинах один з одним.