Місяць війни з Росією. План Путіна в Україні провалився

Як Україна змогла стримати першу хвилю російської агресії і які проміжні висновки можна зробити – в колонці політичного оглядача РБК-Україна Мілана Лєліча. 

Про можливість повномасштабного російського вторгнення в Україну заговорили з минулої весни, особливо інтенсивно – з середини минулої осені. Тим не менш, для багатьох українців це явно стало несподіванкою. За лічені дні до вторгнення лише 19% громадян оцінювали таку можливість як високу (дані групи "Рейтинг").

Примітно, що все сталося майже як на картинках, які західні ЗМІ активно публікували в останні місяці: удари з Криму, з ОРДЛО, Білорусі, чернігівського та харківського напрямків і т. д. Але з однією ключовою відмінністю: на всіх подібних схемах стрілочки, що зображували майбутній наступ російських військ, врізалися дуже глибоко в українську територію, у версії німецької Bild українські сили могли відступити аж до лінії Коростень-Умань.

За фактом же успіхи окупантів, причому не тільки на полі бою, незрівнянно скромніші. І підсумки першого місяця війни можна звести до однієї формули – Україна вистояла.

Знищений російський танк (фото: t.me/informnapalm)

Якими були початкові плани агресорів, достеменно невідомо. Про них можна впевнено сказати лише те, що вони не реалізувалися. У сухому залишку війська агресора змогли місцями врізатися в українську територію, взяти під контроль окремі дороги і деякі населені пункти. Але навіть на півдні, де війська РФ домоглися найпомітніших успіхів, вони не мають повного контролю над захопленими землями. З великих міст в окупації опинився лише Херсон, де триває суспільний опір.

Українські та західні військові експерти відзначають грамотну тактику українських військ: не чіплятися за будь-яку ціну за кожен квадратний метр полів, а вміло маневрувати, наносити удари по оголених флангах противника, перерізати його лінії постачання і т. д.

Успіх оборонної операції став можливий завдяки комбінації відразу декількох компонентів: високого бойового духу і мотивації, грамотного управління військами на різних рівнях і технічної оснащеності, символами якої стали безпілотники "Байрактар" і комплекси Javelin.

У підсумку до початку другого місяця війни окупанти на багатьох напрямках були змушені перейти до оборони, а українська армія проводить і окремі контрнаступальні операції. Навіть за консервативними оцінками Пентагону, кількість боєздатних сил РФ становить менше 90% від усього угруповання вторгнення, за оцінками українського Генштабу – набагато менше. Окупанти не змогли домогтися рішучої переваги навіть у повітрі, хоча до війни було прийнято вважати Україну найбільш вразливою саме тут.

Встояла Україна і в суто політичному сенсі, керованість країною збереглася повністю. Вище військово-політичне керівництво втримало ситуацію, залишившись в Києві попри регулярні пропозиції про евакуацію. Працюють Верховна рада, міністерства, відомства та місцеві адміністрації.

Українські біженці (фото: t.me/ukrzallinfo)

Рівень підтримки Володимира Зеленського злетів до небувалих висот, набагато вище, ніж навіть на початку його президентства. Парадоксально, але зараз 76% українців вважають, що справи в країні йдуть у правильному напрямку – і це в розпал бойових дій (опитування "Рейтингу" від середини березня). Перед самим вторгненням таких було лише 25%.

Про єднання, взаємодопомогу і взаємовиручку, які перед обличчям агресії проявив український народ, навряд чи варто говорити – вона помітна абсолютно всім. Навіть український політикум в цілому демонструє себе з несподівано приємного боку. Звичайно, негласний мораторій на взаємну критику регулярно порушується (по-іншому навряд чи могло бути в молодій демократії), але особливо активних критиків нерідко осмикують їхні ж соратники.

А ось що напевно здивувало багатьох – фактична відсутність системного колабораціонізму, і серед політиків і місцевої влади, і серед місцевого населення, в тому числі в регіонах, де завжди була високою підтримка проросійських партій.

Їх представники або задекларували безумовно проукраїнську позицію, або просто вважають за краще зайвий раз "не відсвічувати". В результаті, окупантам на захоплених територіях доводиться вишукувати якихось місцевих проросійських маргіналів або возити з собою в обозі зовсім вже карикатурних персонажів на кшталт Олега Царьова.

Ставка Москви на лояльність українського південного сходу в цілому не спрацювала ще в 2014 році, зараз цю помилку вона повторила в стократному масштабі.

А ось у соціально-економічній сфері перед Україною стоять вкрай складні виклики. У середині березня прем'єр-міністр Денис Шмигаль оцінив прямі одноразові втрати української економіки в 565 млрд доларів. Тоді ж в МВФ оцінили можливе скорочення українського ВВП через війну в 10%, за умови закінчення бойових дій найближчим часом, в кращому випадку.

Звичайно, з кожним днем війни і новими обстрілами втрати збільшуються. Експорт через Азовське море, в тому числі металургійної продукції, в осяжному майбутньому навряд чи буде можливий. За умови російського домінування в Чорному морі і замінованої акваторії проблематичним буде і експорт з Одеси.

За цей місяць було зруйновано незліченну кількість підприємств, порвалися технологічні ланцюжки, мільйони українців залишилися без роботи, мільйони поїхали за кордон.

Зараз українська економіка на ходу перебудовується на воєнні рейки. Головне завдання уряду на неохоплених війною територіях – забезпечити функціонування бізнесу, за всяку ціну, питання податкових надходжень пішло на третій план.

Проукраїнський мітинг в Ізраїлі (фото: GettyImages)

Головна надія тут – на пряму фінансову допомогу Заходу. Багатьом європейським країнам досі складно себе пересилювати, надаючи Україні пряму військову допомогу. Підтримка української економіки їм явно дається і буде даватися набагато легше.

Але в цілому на дипломатичному фронті Україна перемагає агресорів з розгромним рахунком. Цивілізований світ безпрецедентно консолідований навколо України. У хід пішли і "пекельні санкції" проти агресора, гуманітарна, фінансова та військова допомога, аж до гранатометів з Німеччини – що ще місяць тому виглядало просто немислимим.

Звичайно, цієї допомоги завжди буде недостатньо, і українська влада коли акуратно, коли різко про це нагадує.

Втім, у держави-агресора проблем куди більше, і вони множаться за принципом доміно. Зупиняється імпорт і експорт, закриваються заводи, десятки тисяч людей залишаються без роботи, десятки тисяч тікають хоч кудись за кордон, поки залізна завіса не закрилася остаточно.

Росія остаточно перетворилася на диктатуру фашистського, або навіть нацистського (з урахуванням відкрито проговорюваних тез про "перевагу" росіян над іншими народами) типу. І це вже не публіцистична фігура, а цілком наукове визначення.

Навіть близькі союзники, на зразок Білорусі або Китаю, щосили відбиваються від надання допомоги Москві. Хоча у випадку Білорусі надання своєї території та інфраструктури для агресії проти України вже достатньо, щоб вважатися повноцінним учасником цього злочину.

У суто військовому сенсі окупанти перейшли до улюбленої тактики – воювати числом, а не умінням, вишукуючи у себе і по всьому світу нове гарматне м'ясо. Один за іншим гинуть генерали, підозріло вчасно захворів навіть глава Міноборони Сергій Шойгу. Зведення російського Генштабу виглядають все більш карикатурно – там на повному серйозі рапортують про "успіхи" на кшталт "просування на чотири кілометри" або "захоплення" крихітного безлюдного хутора на Донбасі.

Російське населення в масі своїй дії влади поки явно підтримує, хоча і не може виразно пояснити чому. Не може цього пояснити і сама влада, продовжуючи розповідати про "денацифікацію" і "американські лабораторії".

Потяг українців до новин про успіхи своєї армії і чергові провали агресорів абсолютно зрозумілий і природний. Тим більше, і того й іншого вдосталь. Але і жодних шапкозакидальских настроїв бути не повинно, навіть після повідомлень про черговий розгром ворогів в Чорнобаївці.

До перемоги ще лежить дуже довгий і, на жаль, повний нових втрат шлях. Адже мирна угода, яка влаштує українців (а іншої не буде), поки не проглядається навіть на горизонті. Але в першій хвилі агресії Україна точно вистояла.