Залежність високих темпів економічного зростання Китаю від інвестицій в основні засоби принесла з собою не тільки високі ціни на енергоносії, але й спровокувала інфляцію. Підвищення виробничих і транспортних витрат, а також оплати праці призвели до того, що Китай позбавляється своїх конкурентних переваг. Багато іноземних виробників виводять свої інвестиції з КНР в сусідні країни - В'єтнам, Малайзію, Індонезію, де рівень оплати праці і корупція не так високі.
Китайська політика, спрямована на досягнення високих темпів зростання ВВП, розпалила безпідставні очікування в населення. Двадцять років високих темпів економічного розвитку Китаю фактично позбавили ціле покоління орієнтирів для переходу від одного стану до іншого: їм здавалося, що поліпшення будуть постійними.
Ідея підтримки високих темпів зростання ВВП з'явилася в 1998 році. Тодішній прем'єр Держради КНР Чжу Жунцзи запропонував в якості основної моделі економічної політики три принципи: зростання не менше 8%, інфляція не більше 3% і стабільність юаня. Економічні стимули використовували повсюдно для розвитку інфраструктури, але тоді це було виправдано. Однак політика нинішнього прем'єра Вень Цзябао призвела до сліпої одержимості високими темпами економічного розвитку. Керівництво Китаю за останні десять років засуджувало все, що грунтувалося не на зростанні ВВП.
Роздування темпів зростання призвело до дисбалансу в інфраструктурі. На надлишкову інфраструктуру йшли величезні ресурси, що призводило до неминучого і прискореного підвищення цін у всіх секторах. В результаті країна отримала незбалансований ріст. Вень Цзябао зняв всі обмеження на розробку родовищ, і видобуток вугілля різко зросло. Китай вступив в глобальну боротьбу за ресурси, його інтереси поширювалися всюди, від Південної Америки до Африки.
На думку китайського керівництва, така політика і надалі забезпечить економічне зростання та соціальну стабільність. Але деякі чиновники та аналітики все ж побоюються, що ця ідея вже нежиттєздатна.
Десять років тому, за оцінками влади, в Китаї щорічно відзначалося близько 80 тис. випадків різних соціальних збурень, сьогодні - вже до 150 тис. Причини: корупція на місцевому рівні, зловживання і перевищення посадових повноважень органами правопорядку, захоплення земель і погіршення екології. Найчастіша проблема - забруднення навколишнього середовища промисловими підприємствами за підтримки регіональної влади, яка прагне "підгодувати" ВВП, оскільки сьогоднішнє керівництво вважає це єдиним показником економічного успіху. Нове будівництво означає виведення з обігу сільськогосподарських земель і переселення селян. Останні ж часто незадоволені компенсаціями.
Читайте також: Темпи зростання ВВП Китаю в 2012 р. сповільняться до 7,5%, - S&P
Один з чиновників фінансового сектора так охарактеризував ситуацію, що склалася: "Це серйозний виклик, навіть більшою мірою серйозний, ніж під час реформ 80-х і 90-х років минулого століття. Тоді ми ще не знали, що таке капіталізм. Сьогодні кожен департамент уряду кожен сектор економіки захищає свої інтереси. І на центральному, і на місцевому рівні йдеться про контроль та отриманні прибутку від ресурсів. Реформа представляється вже набагато більш складним завданням, оскільки стосується вже не невідомої нам області, а людей, які відмовляються від того, що їм знайоме".
Нова реформа в Китаї неможлива без переосмислення існуючих соціальних цінностей. Навіть державні ЗМІ відкрито визнають, що в суспільстві процвітає культ грошей. Міжнародні люксові бренди стали для китайців ознаками статусу і приналежності до певного соціального класу. Таким чином, балансу для китайської моделі економічного зростання вже не досягти простим використанням тільки фінансових і адміністративних важелів.